Ухвала суду № 137762019, 26.06.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

26 червня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/734/26

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» про забезпечення позову (вх. № 9347/26 від 24.06.2026 р.) у справі № 915/734/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень», про визнання недійсними односторонніх правочинів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, в якій просить суд:

- визнати недійсним односторонній правочин, оформлений повідомленням Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області вих.№385 від 02.06.2026 «Про одностороннє розірвання договору про закупівлю робіт №131 від 04.08.2025»;

- визнати недійсним односторонній правочин, оформлений протоколом уповноваженої особи Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №155 від 01.06.2026 «Про внесення інформації до електронної системи закупівель «Prozorro» щодо одностороннього розірвання (припинення) договору про закупівлю №131 від 04.08.2025 у зв`язку з невиконанням зобов`язань підрядником».

В обґрунтування підстав позову позивач зазначає, що 02.06.2026 року Відділ освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради направив на адресу ТОВ «Нікопольська-СТК» повідомлення вих. № 385 «Про одностороннє розірвання договору про закупівлю робіт № 131 від 04.08.2025 року», в якому зазначено, що додатковою угодою № 4 від 25 грудня 2025 року строк дії договору продовжено до 31 грудня 2026 року, а строк виконання робіт - до 31 травня 2026 року; станом на 01 червня 2026 року ТОВ «Нікопольська-СТК» не виконало своїх договірних зобов`язань; протягом 2026 року будівельні роботи на об`єкті не здійснювались, календарний графік грубо порушено, будівництво фактично припинено на рівні 5 відсотків виконання; керуючись пунктом 17.4 договору та ч. 2 ст. 849 ЦК України, замовник реалізував право на односторонню відмову від договору, у зв`язку з чим договір вважається розірваним з 01 червня 2026 року. Згодом, як зазначає позивач, ним було виявлено, що на електронній системі закупівель «Prozorro» було опубліковано протокол № 155 від 01.06.2026 року «Про внесення інформації до електронної системи закупівель «Prozorro» щодо одностороннього розірвання (припинення) договору про закупівлю № 131 від 04.08.2025 року у зв`язку з невиконанням зобов`язань підрядником».

На переконання позивача, підстава розірвання, на яку посилається замовник, не настала у зв`язку з відсутністю вини підрядника. Так, позивач зауважує, що підрядник станом на кінець 2025 року в повному обсязі виконав погоджений сторонами обсяг робіт за 2025 рік. Також позивач стверджує, що причиною того, що будівельні роботи на об`єкті не здійснювалися протягом 2026 року (на що посилається замовник у повідомленні про розірвання як на підставу застосування ч. 2 ст. 849 ЦК України), є не несвоєчасний початок робіт чи надмірно повільний темп їх виконання з вини підрядника, а об`єктивна неможливість продовження робіт за наявною (нескоригованою) проектно-кошторисною документацією - обставина, виникнення якої визнав сам замовник, і усунення якої (шляхом коригування проектно кошторисної документації) замовник, його технічний та авторський нагляд зобов`язалися забезпечити за результатами наради від 23.03.2026 року, проте не забезпечили. Так, позивач зазначає, що такі дії замовника є невиконанням замовником свого обов`язку сприяння підряднику у виконанні робіт, що відповідно до пункту 2.7, пункту 15.2.2 договору, ст. 850, 851 ЦК України виключає можливість кваліфікації відповідного періоду простою як прострочення з вини підрядника.

Відтак позивач стверджує, що за відсутності доведеності обставин, які зумовлюють виникнення у замовника права на відмову від договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України та пункту 17.4 договору, оспорювані правочини щодо одностороннього розірвання договору не відповідають вимогам ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України (зокрема, в частині відповідності волевиявлення замовника його дійсним правам та вимогам актів цивільного законодавства), а тому є недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Щодо правових наслідків визнання оспорюваних правочинів недійсними позивач зазначає, що у разі визнання судом недійсними оспорюваних правочинів договір № 131 від 04.08.2025 року (з урахуванням додаткових угод № 1 5) вважатиметься таким, що не був розірваний (припинений) з 01.06.2026 року, та продовжує діяти на погоджених сторонами умовах.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2026 р. (суддя Мавродієва М.В.) позовну заяву ТОВ «Нікопольська-СТК» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання у справі призначено на 03 серпня 2026 року о 10:00.

24.06.2026 р. від представника позивача - адвоката Авраменко Артема Вікторовича до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову (вх. №9347/26), в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі 915/734/26 шляхом заборони Акціонерному товариству «Банк інвестицій та заощаджень» здійснювати виплату (перерахування грошових коштів) за банківською гарантією № 3038/25-ГВе від 31 липня 2025 року на користь Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що на виконання вимог тендерної документації щодо забезпечення виконання договору № 131 про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів від 04 серпня 2025 року ТОВ «Нікопольська-СТК» надано замовнику банківську гарантію № 3038/25 ГВе від 31 липня 2025 року, видану АТ «Банк інвестицій та заощаджень». Відповідно до умов зазначеної банківської гарантії: принципалом є ТОВ «Нікопольська-СТК»; бенефіціаром є Відділ освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради; сума гарантії становить 466260,71 грн.; строк дії гарантії - до 31.12.2026 року включно. Як зазначає заявник, гарантія видана на забезпечення виконання принципалом зобов`язань за договором про закупівлю робіт за предметом «Нове будівництво захисної споруди (ПРУ) для учасників освітнього процесу Михайлівського ліцею Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, село Михайлівка, вул. Набережна, буд. 1А (коригування)» (оголошення № UA-2025-04-30-009751-a).

Так, заявник вказує, що 15.06.2026 року АТ «Банк інвестицій та заощаджень» повідомив позивача про отримання від відповідача вимоги бенефіціара №405 від 12.06.2026 року щодо сплати гарантійної суми за банківською гарантією №3038/25-ГВе від 31.07.2025 р.

Отже, на думку заявника, замовник вже реалізував своє право на звернення до Банку із вимогою про сплату гарантійної суми та направив до АТ «Банк інвестицій та заощаджень» вимогу бенефіціара №405 від 12.06.2026 року про виплату повної суми банківської гарантії у розмірі 466260,71 грн. У зв`язку з наведеним заявник вважає, що існує реальна та безпосередня загроза здійснення Банком відповідної виплати ще до вирішення даного спору по суті.

Так, заявник вказує, що у повідомленні замовника вих. № 385 від 02 червня 2026 року про одностороннє розірвання договору № 131, яке є предметом оскарження за основним позовом, замовник прямо вказав на невиконання позивачем договірних зобов`язань як на підставу одностороннього розірвання договору.

Позивач вказує, що саме твердження замовника про невиконання підрядником своїх договірних зобов`язань, що призвело до неможливості подальшого виконання договору, є тим фактом, з настанням якого пов`язується виникнення у замовника як бенефіціара права на пред`явлення вимоги до банку про сплату гарантійної суми за банківською гарантією №3038/25-ГВе від 31 липня 2025 року.

На переконання позивача, правомірність вимоги замовника до банку про сплату гарантійної суми у розмірі 466260,71 грн. безпосередньо та нерозривно пов`язана з правомірністю одностороннього розірвання договору, яке є предметом цього судового спору.

Позивач вважає, що якщо оспорювані правочини будуть визнані судом недійсними, відповідно договір вважатиметься нерозірваним, а підстава для пред`явлення замовником вимоги за банківською гарантією - відсутньою. Натомість, як стверджує позивач, замовник уже реалізував своє право на пред`явлення вимоги до Банку про сплату гарантійної суми, направивши вимогу бенефіціара №405 від 12.06.2026 року. Відтак Банк, керуючись умовами гарантії, які прямо передбачають сплату коштів за першою вимогою Бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, зобов`язаний здійснити відповідну виплату протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання такої вимоги.

Позивач вказує, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно, між заявленим заходом забезпечення позову (забороною Банку здійснювати виплату за гарантією) та предметом позовної вимоги (визнання недійсним розірвання договору з підстав, які водночас є підставою для можливої вимоги за гарантією) існує прямий та безпосередній зв`язок: задоволення позову робить вимогу замовника за гарантією безпідставною, тоді як виплата гарантійної суми до вирішення спору здатна повністю нівелювати ефективність судового захисту, наданого позивачу за результатами розгляду справи.

На думку заявника, запропонований ним захід забезпечення позову у вигляді заборони Банку здійснювати виплати замовнику за конкретною банківською гарантією № 3038/25-ГВе від 31 липня 2025 року є спрямованим, визначеним та не зачіпає господарську діяльність Банку як такого. Банк продовжує здійснювати банківську діяльність у повному обсязі: залучення вкладів, видачу та обслуговування інших гарантій, кредитування тощо. Заборона стосується виключно виконання однієї конкретної гарантії, виданої на забезпечення зобов`язань за договором, правомірність розірвання якого є предметом цього спору. Запропонований захід забезпечення позову не є тотожним задоволенню позовних вимог.

Заявник вказує, що позов спрямований на визнання недійсними правочинів щодо розірвання договору; заявлений захід забезпечення позову лише тимчасово, на період розгляду справи, унеможливлює виплату Банком коштів за гарантією, не вирішуючи спір по суті та не визначаючи наперед його результат

На думку заявника, вказаний захід забезпечення позову є збалансованим з точки зору інтересів усіх учасників відносин. Замовник (відповідач) у разі задоволення позову заявника не отримає коштів, на отримання яких він не мав права; у разі відмови в задоволенні позову заборона буде скасована, і замовник матиме можливість реалізувати своє право за гарантією у межах строку її дії (до 31 грудня 2026 року) чи в інший передбачений законом спосіб. Банк не зазнає жодних збитків від тимчасової заборони здійснення однієї конкретної виплати, оскільки сама гарантія залишається чинною, а зобов`язання Банку за нею не припиняються, а лише тимчасово не підлягають виконанню.

При цьому заявник зауважує, що оскільки замовник вже звернувся до Банку з вимогою бенефіціара небезпека виплати коштів не є ймовірною чи майбутньою, а існує реально та безпосередньо.

Заявник стверджує, що списання коштів за гарантією до вирішення спору по суті призведе до того, що:

- замовник отримає 466260,71 грн. бюджетних коштів на підставі обставин, правомірність констатації яких судом ще не перевірена;

- підрядник, керуючись умовами договору про надання банківської гарантії, буде зобов`язаний відшкодувати Банку сплачену суму, що завдасть заявнику прямих майнових втрат ще до завершення розгляду справи;

- у разі задоволення позову заявника та визнання недійсними оспорюваних правочинів про розірвання договору, заявник буде позбавлений можливості повернути сплачені кошти в межах цього самого судового провадження, оскільки предметом цього позову є визнання недійсними одностороннього розірвання договору, а не стягнення безпідставно одержаних замовником коштів, що потребуватиме нового звернення до суду з окремим позовом, нового судового процесу, додаткових витрат часу та коштів.

Разом з цим, заявник вважає, що у даному випадку відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення, оскільки заявлений захід забезпечення позову є тимчасовим, не пов`язаний із передачею майна, арештом коштів або обмеженням господарської діяльності Відповідача чи третьої особи та не може спричинити їм збитків.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2026 №20 призначено повторний автоматизований розподіл заяви (вх. № 9347/26 від 24.06.2026), поданої у порядку ст.ст.136-140 ГПК України у судовій справі № 915/734/26, у зв`язку з відпусткою головуючої судді Мавродієвої М.В.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 заяву про вжиття заходів забезпечення позову у справі №915/734/26 передано на розгляд судді Ільєвій Л.М.

Розглянувши вказану заяву представника позивача про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У разі наміру звернутися до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/1616/18, від 26.09.2019 у справі № 917/751/19, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі №915/1185/20.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.

Наразі суд зазначає, що позивачем заявлено позовну вимогу немайнового характеру (визнання недійсними односторонніх правочинів). Отже, оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення таких вимог не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Проаналізувавши матеріали заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що запропоновані заявником заходи забезпечення позову не співмірні із заявленими вимогами про визнання недійсними односторонніх правочинів, позивачем не доведено наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову (забороною третій особі здійснювати виплату (перерахування грошових коштів) за банківською гарантією) і предметом позовної вимоги (визнання недійсними односторонніх правочинів), зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити ефективний захист/поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, виходячи з предмета та підстав позову у даній справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, спір між сторонами виник у зв`язку з вчинення відповідачем одностороннього правочину направлення повідомлення про одностороннє розірвання договору про закупівлю робіт №131 від 04.08.2025, тоді як банківська гарантія є незалежним зобов`язанням гаранта, яке підлягає виконанню за настання передбачених нею умов.

Як вбачається з матеріалів заяви про забезпечення позову, 12.06.2026 р. Відділ освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області звернувся до Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та заощаджень» з вимогою бенефіціара №405 від 12.06.2026 р. про сплату грошової суми за банківською гарантією №3038/25-ГВе.

В подальшому Акціонерним товариством «Банк Інвестицій та заощаджень» було скеровано до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» повідомлення про отримання письмової вимоги по банківській гарантії №3038/25-ГВе від 31.07.2025 р. бенефіціара та про сплату гаранту гарантійної суми.

Суд звертає увагу на те, що у межах даної справи № 915/734/26 предметом доказування є обставини щодо правомірності або неправомірності розірвання вказаного договору, а тому у даній справі суд не може забезпечувати позов у спосіб, який фактично призводить до втручання у виконання самостійного зобов`язання, що не є предметом спору, зокрема, шляхом заборони гаранту вчиняти дії щодо виконання банківської гарантії. Заборона судом здійснювати оплату на виконання банківської гарантії до моменту набрання законної сили рішенням у справі є підставою не виконувати зобов`язання щодо банківської гарантії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 910/6924/22.

Крім того, Верховний Суд у справі № 910/3334/22 в постанові від 18.01.2023 дійшов висновку, що обставина відсутності порушення боржником основного зобов`язання, про що зазначає позивач, не може бути підставою для забезпечення позову шляхом заборони гаранту вчиняти дії щодо виконання банківської гарантії при вирішенні спору щодо зобов`язання кредитора (бенефіціара) відкликати вимогу до гаранта про виплату грошових коштів за банківською гарантією. Суд касаційної інстанції зазначив, що задовольнивши заяву позивача про забезпечення позову, фактично на етапі вжиття заходів забезпечення позову суд вирішує частково спір по суті щодо виконання гарантом зобов`язання сплатити визначену в гарантії суму, внаслідок чого позбавляє кредитора можливості отримати належні йому суми протягом строку, на який видана гарантія, чим порушує вимоги частини одинадцятої статті 137 Господарського процесуального кодексу України.

Досліджуючи наявність зв`язку між обраним заявником заходом забезпечення позову і позовними вимогами, з огляду на те, що заявник оспорює не гарантійне зобов`язання, а саме відносини, які виникли у зв`язку з розірванням вказаного договору підряду, укладеного між позивачем (генпідрядником, принципалом) та відповідачем (замовником, бенефіціаром), а тому виконання банком свого обов`язку перед Відділом освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області за гарантією жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії), а отже, заборона банку здійснювати виплати за гарантією не має правового зв`язку з предметом позовних вимог позивача, що суперечить вимогам статті 136 ГПК України.

Посилання на те, що гарант має в безспірному порядку перерахувати на користь бенефіціара (Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області) суми банківських гарантій, є безпідставними з огляду на саму правову суть гарантій, а також викладених висновків що виконання банком свого обов`язку перед бенефіціаром за гарантією стосується саме гаранта та бенефіціара, а не принципала (Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК»), а отже, жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії).

Разом з тим заборона банку здійснювати виплати за банківськими гарантіями фактично блокує виконання банком своїх зобов`язань перед бенефіціаром (Відділом освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області), що є втручанням у господарську діяльність банку, гарантованою статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Також втручання у виконання гарантії суперечить самій природі гарантійного зобов`язання як незалежного правочину, закріпленого у статті 562 ЦК України, та суперечить практиці Верховного Суду, згідно з якою забезпечення позову повинно бути спрямоване на захист порушеного або оспорюваного права позивача, а не на створення необґрунтованих перешкод для діяльності інших учасників процесу. Заборона виплат за гарантією змушує банк враховувати обставини, які не належать до його зобов`язань за гарантією, що суперечить принципу автономності та суті інструменту гарантії.

Слід також зазначити, що забезпечення позову у вигляді заборони здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями не відповідає принципам розумності, обґрунтованості, адекватності та збалансованості з огляду на таке:

- мета забезпечення позову не досягається, оскільки виконання гарантії не впливає на розгляд спору чи подальше виконання рішення суду;

- заявник не довів, що виконання банком гарантії може ускладнити чи зробити неможливим захист його прав у ініційованому позові;

- захід забезпечення створює надмірні перешкоди для виконання зобов`язань банком і не є пропорційним щодо предмета спору;

- інтереси банку та бенефіціара гарантії порушуються, що порушує принцип рівності прав сторін, закріплений у статті 7 ГПК України.

Добросовісність сторін та наявність чи відсутність порушень основного зобов`язання, що стали підставою для розірвання вказаного договору має вирішуватись в господарсько-правовому спорі за основним зобов`язанням, натомість заявлений захід забезпечення позову у вигляді заборони здійснювати виплату за банківською гарантією є неспівмірним із предметом даного спору.

Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Як вказано вище, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Таким чином, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» про забезпечення позову у справі № 915/734/26 (вх. № 9347/26 від 24.06.2026 р.) відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Ухвалу підписано 26.06.2026 року.

Суддя Ільєва Л.М.