Рішення № 137761654, 17.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026Справа № 910/3944/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ»

2. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити дії,

Представники сторін: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» та Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, що містить такі вимоги:

1) визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 із Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» у зв`язку зі звільненням з посади Генерального директора Товариства за власним бажанням з 31.01.2026 із записом до трудової книжки про звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України;

2) зобов`язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ».

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для припинення трудових відносин позивача із відповідачем-1 в судовому порядку, оскільки скликані позивачем із цього питання загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» не відбулися через відсутність засобів належного повідомлення всіх учасників товариства про скликання загальних зборів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

23.04.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3944/26, призначено підготовче засідання на 25.05.2026. Встановлено відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив.

25.05.2026 до суду від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі позивача та його представника, в якому представник позивача просив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

В підготовче засідання 25.05.2026 представники сторін не з`явились. Відповідачі про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлені належним чином, заяв/клопотань, а також письмових відзивів на позовну заяву не подавали.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання 25.05.2026 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.06.2026.

Представник позивача в судове засідання 17.06.2026 не з`явився.

17.06.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. В даному клопотанні представник позивача просив розглянути справу по суті на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Представники відповідачів -1, -2 в судове засідання не з`явилися. Заяв, клопотань від відповідачів на адресу суду не надходило, про час та місце розгляду справи судом відповідачі повідомлялися належним чином.

Оскільки у відповідача-1 відсутній зареєстрований електронний кабінет у системі Електронний Суд ЄСІКС, судом з метою повідомлення його про розгляд справи, ухвали від 27.04.2026 про відкриття провадження у справі та від 25.05.2026 про призначення справи до розгляду по суті були направлені на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка (колишня назва - Марини Раскової), 19), однак не були вручені та поверталися до суду у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа із ухвалою суду відповідачем-1 та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача-1 щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Водночас, відповідач-2 належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується повідомленнями про доставлення ухвал суду від 27.04.2026 та від 25.05.2026 до електронного кабінету вказаного учасника справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи наявну в матеріалах справи заяву представника позивача про розгляд справи без його участі та відсутність жодних заяв/клопотань відповідачів, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України фіксування судового засідання не здійснювалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Отже, в судовому засіданні 17.06.2026 судом ухвалено рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва установив таке:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» зареєстроване 16.03.2006 Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» є:

громадянин України: ОСОБА_2 та громадянин російської федерації ОСОБА_3 .

На загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ», які відбулися 14.04.2015, було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» з 14.04.2015 та призначення на посаду Генерального директора цього Товариства за сумісництвом ОСОБА_1 (з правом першого підпису) з 15.04.2015. Вказані рішення оформлені протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» № 20 від 14.04.2015.

Відповідні відомості про нового директора внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» від 15.04.2015 № 02-п ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора вказаного Товариства.

29.12.2025 позивач направив на адреси учасників відповідача заяву про скликання Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» на 31.01.2026 з порядком денним: розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ».

Також 29.12.2025 року позивач подала письмову заяву про звільнення з посади Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 31.01.2026 року.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.01.2026 загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» проведені не були, в призначений день і час, уповноважені особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явилась, питання про звільнення позивача з посади директора не вирішено.

31.01.2026 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» ОСОБА_1 складено Акт про неявку учасників на Загальні збори Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ» та визнання Загальних зборів учасників відповідача такими, що не відбулися.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що ним було виконано всі дії, передбачені КЗпП України, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статутом ТОВ «Теплоінформ» задля розірвання трудових відносин з відповідачем-1, ініційовано проведення загальних зборів товариства з метою призначення на посаду нового директора шляхом направлення повідомлення про скликання загальних зборів із заявою про звільнення у можливий спосіб, але загальні збори не відбулися у зв`язку з бездіяльністю учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінформ». Відтак, позивач вважає, що його право на припинення трудових відносин порушене, що стало підставою для подання даного позову.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

За приписами частин 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановленим законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22) зауважувала, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

Велика Палата Верховного Суду погодилася із судами у тому, що вимогу позивача стосовно виключення з ЄДР запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, але не тому, що перша є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.

Як встановлено судом, позивач просить суд визнати припиненими трудові відносини між ним та відповідачем-1 у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

КЗпП України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані ст. 99 ЦК України.

За змістом ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин 1-2 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа учасників юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Відповідно до п. 10.6 Статуту ТОВ «ТЕПЛОІНФОРМ», виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є Генеральний Директор.

Призначення та звільнення Генерального директора Товариства належить до компетенції Зборів учасників товариства (п. 10.3.6. Статуту).

Учасники товариства повідомляються про проведення зборів учасників персонально із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за тридцять днів до скликання Зборів учасників (п. 10.2.1. Статуту).

Згідно з п. 10.4.1. Статуту Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники (представники Учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів.

Аналогічні положення викладені в п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Із матеріалів справи вбачається, що учасниками ТОВ «ТЕПЛОІНФОРМ» є:

1) ОСОБА_2 - громадянин України, розмір частки в статутному капіталі - 50%;

2) ОСОБА_3 - громадянин російської федерації, розмір частки в статутному капіталі - 50%.

Відповідно до частин 2-5 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була призначений на посаду Генерального директора Товариства рішенням учасників Товариства (рішення №20 від 14.04.2015).

Доказів укладання з нею трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII матеріали справи не містять і учасники справи не стверджували про існування таких обставин.

Оскільки Товариство не укладало з ОСОБА_1 трудового договору (контракту), отже між нею та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину.

Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23) враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

Частиною 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (ч. 1 ст. 98 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення загальних зборів учасників товариства про обрання та припинення повноважень виконавчого органу не можуть прийматись шляхом опитування.

У зв`язку із цим виконанню підлягали положення частин другої - п`ятої та одинадцятої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

29.12.2025 року позивач подала письмову заяву про звільнення з посади Генерального директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 31.01.2026 року.

З метою дотримання вимог чинного законодавства та Статуту Товариства, позивачем, як виконавчим органом, було ініційовано скликання Загальних зборів учасників Товариства на 31.01.2026 року для вирішення питання щодо її звільнення.

Відповідне повідомлення від 29.12.2025 року було складено та вжито всіх заходів для направлення його учасникам ТОВ «ТЕПЛОІНФОРМ».

Повідомлення учаснику - ОСОБА_2 надіслано поштовим відправленням з описом вкладення, що підтверджується доказами направлення, що долучені до матеріалів справи.

Інший учасник - ОСОБА_3 не був повідомлений оскільки АТ «Укрпошта» припинено обмін поштовими відправленнями з 24 лютого 2022 року до/з російської федерації.

У зв`язку з відсутністю засобів належного повідомлення всіх учасників про скликання Загальних зборів учасників ТОВ «ТЕПЛОІНФОРМ», зазначені збори не відбулися, що підтверджується актом визнання Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» такими, що не відбулися, тому подана позивачем заява не розглянута та рішення не прийнято, що призвело до фактичної неможливості реалізації позивачем свого конституційного права на свободу праці.

Таким чином, суд встановив, що позивач вжив необхідних заходів для повідомлення учасника ТОВ «ТЕПЛОІНФОРМ» про своє волевиявлення звільнитись з посади директора за власним бажанням.

Натомість Товариство/Учасники Товариства ухилились від виконання обов`язку розглянути заяву позивача про звільнення.

Суд бере до уваги, що справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Зазначена правова позиція міститься в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 18.11.2021 у справі № 907/12/19 та враховується колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.4 ст. 236 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

В такий спосіб, зазначені принципи також повинні враховуватись судом, а подання позову та його розгляд в межах заявленого предмету позову повинні в максимально ефективний спосіб вирішувати спір, а не породжувати в майбутньому новий.

З огляду на те, що загальні збори учасників Товариства для розгляду питання щодо звільнення позивача не відбулися, що відповідно є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин.

Отже, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачем-1 припиненими є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕПЛОІНФОРМ» припиненими у зв`язку зі звільненням з посади Генерального директора Товариства за власним бажанням з 31.01.2026 року із записом до трудової книжки про звільнення на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про зобов`язання Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про Єрохіну Олену Нарбартівну як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕПЛОІНФОРМ».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру підлягають внесенню відомості про юридичну особу, зокрема відомості про керівника юридичної особи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням відомостей про директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Враховуючи зазначене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин позивача з відповідачем-1, суд дійшов висновку також і про задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача-2 внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» шляхом виключення з вищевказаного реєстру запису стосовно ОСОБА_1 як керівника вказаної юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач -1 доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду не надав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача -1 у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» (вул. Марини Раскової, буд. 19, м. Київ, 02002, код ЄДРПОУ 24579803) у зв`язку зі звільненням з посади Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з дати набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

3. Зобов`язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (бульвар Івана Котляревського, 1/1, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 372032557) внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОІНФОРМ" (вул. Марини Раскової, буд. 19, м. Київ, 02002, код ЄДРПОУ 24579803).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОІНФОРМ» (вул. Марини Раскової, буд. 19, м. Київ, 02002, код ЄДРПОУ 24579803) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 324 грн. 80 коп.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано: 29.06.2026.

Суддя Т.Ю. Трофименко