Рішення № 137761577, 28.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.05.2026Справа №910/12217/25

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна"за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарланд"простягнення заборгованості у розмірі 8 482 560,67 грн Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники сторін:від позивача:Фузік Є.К.від відповідача:Лунегов О.О.від третьої особи:не з`явивсяОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" про стягнення заборгованості у розмірі 8 482 560,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" стверджує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна", як новим боржником згідно Договору №30/05-25 від 30.05.2025, порушено зобов`язання з повернення позивачу суми позики у розмірі 4 100 000,00 грн за Договором безвідсоткової зворотньої позики №16/08-2024 від 16.08.2024, яка була надана Товариству з обмеженою відповідальністю "Гарланд", як первісному боржнику, у зв`язку з чим наявні правові підстави для її стягнення в судовому порядку.

Крім того, посилаючись на порушення грошових зобов`язань за Договором безвідсоткової зворотньої позики №16/08-2024 від 16.08.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" штрафу у розмірі 1 845 000,00 грн, а також нарахованих за період з 07.06.2025 по 29.09.2025 пені у розмірі 2 480 500,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 16 285,33 грн та 3% річних у розмірі 40 775,34 грн.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" зазначає, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із розглядом цього спору у суді першої інстанції, у орієнтовному розмірі 80 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 (постановленою після усунення позивачем недоліків позовної заяви, встановлених ухвалою суду від 03.10.2025) відкрито провадження у справі №910/12217/25; вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарланд"; встановлено учасникам справи строки на подання заяв по суті спору; підготовче засідання призначено на 11.11.2025.

30.10.2025 засобами поштового зв`язку від Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" надійшов відзив на позов, в якому відповідач заявляє про передчасність та безпідставність заявленого позову з тих підстав, що Договір №30/05-25 від 30.05.2025 має ознаки фіктивності, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" жодних коштів не отримувало, а даного договору не підписувало. Щодо заявлених до стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, то відповідач, посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, вказує на відсутність правових підстав для їх нарахування. У змісті відзиву Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" вказало що понесе витрати на оплату професійної правничої допомоги.

Разом із відзивом Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" було подано до суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для встановлення чи виконаний на Договорі №30/05-25 від 30.05.2025 підпис директором відповідача, а також заяву про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних пристроїв.

06.11.2025 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" на те, що воно, нібито, не отримувало коштів від позивача, не впливає на дійсність договору переведення боргу, оскільки, на думку позивача, юридичне значення має сам факт набуття зобов`язання, а не фізичне отримання коштів. Також позивач вказує, що Договір №30/05-25 від 30.05.2025 містить підпис директора та печатку Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна", під час підписання цього договору були присутні свідки та відповідачем тривалий час не заперечувався перехід зобов`язань за цим договором незважаючи на неодноразові звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" до відповідача. У відповіді на відзив Товариство з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" просить поновити йому строк на подання доказів, а саме - заяви свідка ОСОБА_1 .

Також 06.11.2025 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на всі банківські рахунки відповідача в межах ціни позову; накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна"; заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" вчиняти дії, спрямовані на відчуження активів або інші операції, які можуть унеможливити виконання рішення суду, прийнятого по даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено повністю.

11.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач вказує, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, проте у даній справі факт передачі коштів - відсутній, а договір підписаний не відповідачем, а іншою особою. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Відповідач вважає, що сам факт укладення договору про переведення боргу без підтвердження фактичного виконання його умов, зокрема без бухгалтерського відображення передачі зобов`язання, не свідчить про настання правових наслідків у вигляді переходу боргу до нового боржника. Також відповідач вказує, що договір має ознаки фіктивності (стаття 234 ЦК України), оскільки спрямований лише на формальну зміну боржника без наміру реальної передачі зобов`язань, оскільки відповідач таких коштів не отримував, а договір не підписував, а тому сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Щодо заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то відповідач вказує, що обов`язок із їх сплати відсутній в силу пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Крім того, відповідач вказує, що нарахування пені має обмежуватись піврічним строком в силу приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. У запереченнях на відповідь на відзив Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" просило суд поновити строк на подання доказу та долучити до матеріалів справи скріншотів із WhatsApp, де зазначено, що заявлений позивачем свідок ОСОБА_2 пропонував відповідачу підписати Договір №30/05-25 від 30.05.2025, однак відповідач нічого не підписав.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 встановлено позивачу строк для надання заяви свідка - директора ТОВ "Блек Рок Україна" з поясненнями щодо не підписання Договору №30/05-25 від 30.05.2025; встановлено позивачу та відповідачу строк для надання заяв свідків - безпосередньо в наступному засіданні; зобов`язано сторін забезпечити в наступне засідання явку свідків; встановлено сторонам строк для повідомлення неможливості свідків прибути в засідання із запропонуванням дати, в яку свідки можуть прибути, - до 20.11.2025; відкладено підготовче засідання на 02.12.2025.

В підготовче засідання 02.12.2025 з`явився свідок ОСОБА_3 , який був опитай в засіданні.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 долучено до матеріалів справи розписку та присягу свідка; долучено відібрані зразки підписів свідка до матеріалів справи; запропоновано ОСОБА_3 надати оригінали 5-10 примірників правочинів укладених з початку 2025 року; зобов`язано позивача забезпечити в наступне засідання явку свідка ОСОБА_4 ; відкладено підготовче зсідання на 15.01.2026; явка ОСОБА_3 в наступне засідання визнання необов`язковою.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 долучено подані відповідачем оригінали документів до матеріалів справи; відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про відкладення засідання; задоволено клопотання відповідача про витребування доказів; витребувано у позивача оригінал Договору №30/05-25 від 30.05.2025 (щодо переведення боргу з ТОВ "Гарланд" на ТОВ "Блек Рок Україна"); встановлено позивачу строк для надання оригіналу договору - 5 днів з моменту отримання ухвали суду; попереджено позивача, що у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд вправі застосувати заходи процесуального примусу, передбачені цим ГПК України, або залишити позов без розгляду; відкладено підготовче засідання на 03.02.2026.

В підготовче засідання 03.02.2026 з`явились свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були опиті в засіданні.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 прийнято заяву свідка ОСОБА_6 до розгляду та долучено її до матеріалів справи; зобов`язано позивача направити подану заяву свідка іншим учасникам справи; витребувано у Акціонерного товариства "ВСТ Банк" (попередня назва Публічне акціонерне товариство "Банк Восток") відомості про рух коштів по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарланд" з 16.08.2024 по 30.05.2025; встановлено строк для надання доказів - 5 днів з моменту отримання ухвали суду; попереджено Акціонерне товариство "ВСТ Банк", що у відповідності до ч. 8 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд вправі застосувати заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом; викликано в наступне засідання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а в разі неможливості свідків прибути в засідання, зобов`язано - завчасно повідомити про це суд; оголошено перерву в підготовчому засіданні до 25.02.2026.

В підготовче засідання 25.02.2026 з`явились свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які були опиті в засіданні.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 визнано обов`язковою явку свідка ОСОБА_3 в наступне засідання; запропоновано відповідачу надати оригінали договорів, які містять підписи ОСОБА_3 ; відкладено підготовче засідання на 31.03.2026.

В підготовче засідання 31.03.2026 з`явились свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були опиті в засіданні.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 долучено подані відповідачем оригінали документів (договір позики та паспорт громадянина України) до матеріалів справи; долучено подані свідком ОСОБА_4 документи до матеріалів справи; запропоновано відповідачу надати докази на підтвердження обставин на які він посилається, позивачу - оригінали документів, поданих свідком ОСОБА_4 ; відкладено підготовче засідання на 10.04.2026; встановлено сторонам строк для надання доказів - за декілька днів до засідання.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи; закрито підготовче провадження у справі №910/12217/25; встановлено порядок дослідження доказів - в порядку їх розміщення в матеріалах справи; призначено розгляд справи №910/12217/25 по суті на 24.04.2026.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 05.05.2026.

05.05.2026 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" надійшли додаткові пояснення, в яких позивач вказує, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі №160/25209/24 підтвердив правомірність нарахування штрафу за затримку сплати податку на прибуток, оскільки запровадження воєнного стану в Україні не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань. Крім того, позивач, посилаючись на постанову ОП КГС ВС від 15.11.2024 у справі №904/1553/23, вказує, що сторони були не позбавлені права встановити в договорі на випадок його порушення такий платіж, який вони вважають за необхідне, якщо це не заборонено законом.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 долучено подані позивачем письмові пояснення до матеріалів справи; оголошено перерву в судовому засіданні на стадії дослідження доказів до 19.05.2026.

Оскільки призначене на 19.05.2026 судове засідання не відбулося б у зв`язку з перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 призначено судове засідання у справі №910/12217/25 на 28.05.2026.

В судове засідання 28.05.2026 з`явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті спору, за змістом яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" позов підтримує та просить його задовольнити, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" проти позову заперечує і просить відмовити в його задоволенні.

Третя особа явку свого представника в засідання по справі, зокрема в судове засідання 28.05.2026, не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, хоча про місце, дату та час засідання була повідомлена належним в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вказані приписи господарського процесуального закону та враховуючи відсутність від третьої особи повідомлень щодо неможливості забезпечити явку свого представника у засідання, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи №910/12217/25 за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарланд".

В судовому засіданні 28.05.2026 завершено розгляд справи №910/12217/25 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд" (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" (позикодавець) укладено Договір безвідсоткової зворотньої позики №19/08-2024 (надалі - Договір позики), у відповідності до п. 1.1 якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики у визначений цим договором строк.

У пункті 1.2 Договору позики сторони дійшли згоди, що за користування грошовими коштами, наданими за цим договором, відсотки не нараховуються.

Згідно п. 2.1 Договору позики позикодавець передає позичальнику грошові кошти в розмірі 4 100 000,00 грн.

Позикодавець надає позику шляхом її перерахування на банківський рахунок позичальника (п. 3.1 Договору позики).

У пункті 4.1 Договору вказано, що позика надається на строк до 02.09.2024.

Пунктом 5.1 Договору позики передбачено, що позика повертається позичальником позикодавцю до останнього дня встановленого п. 4.1 договору строку.

У пункті 5.2 Договору позики сторони домовилися, що сума позики може бути повернена позичальником достроково на розсуд останнього.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 02.09.2024, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору. Закінчення строку дії цього договору не звільняє позичальника від обов`язку повернути отриману за цим договором позику в повному обсязі, а також сплатити штрафні санкції за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору (п. 6.1 Договору позики).

Пунктом 7.2 Договору позики встановлено, що позичальник у випадку порушення строку повернення позики зобов`язується сплатити на користь позикодавця пеню у розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення. За кожні 30 календарних днів прострочення позичальник зобов`язується сплатити па користь позикодавця штраф у розмірі 15% від суми позики.

У пункті 7.3 Договору позики сторони дійшли згоди, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій складає 3 роки.

Відповідно до п. 9.2 Договору позики позичальник не має права без письмової згоди позикодавця передавати свої права та/або обов`язки за цим договором третім особам. Будь-які правочини, якими позичальник передаватиме прямо або опосередковано права та/або обов`язки за цим договором третім особам за відсутності письмової згоди позикодавця, сторони дійшли згоди вважати нікчемними.

16.08.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Гарланд" кошти у розмірі 4 100 000,00 грн в якості надання зворотної позики за Договором позики, що підтверджується платіжною інструкцією №712 від 16.08.2024.

30.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд" (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" (кредитор) укладено Договір №30/05-25 (надалі - Договір переведення боргу), у відповідності до п. 1.1 якого первісний боржник переводить новому боржнику належний первісному боржнику борг у сумі 4 100 000,00 грн, який виник у нього на підставі Договору безвідсоткової зворотньої позики №16/08-2024 від 16.08.2024, а новий боржник приймає такий борг та зобов`язується виконати зобов`язання перед кредитором за основним договором.

Загальна сума заборгованості за основним договором перед кредитором на дату підписання цього Договору становить 4 100 000,00 грн (п. 1.2 Договору переведення боргу).

З цього Договору випливає, що новий боржник отримує права та обов`язки первісного боржника в зобов`язаннях, що виникли з основного Договору в частині, що стосується боргу визначеного в п. 1.1 Договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору (п. 1.3 Договору переведення боргу).

У пункті 1.4 Договору переведення боргу вказано, що підпис кредитора в цьому Договорі свідчить про те, що кредитор підтверджує свою згоду на заміну первісного боржника новим боржником за основним договором.

За умовами п.п. 2.1, 2.2 Договору переведення боргу новий боржник зобов`язується протягом 7 днів з дня укладення цього Договору перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок кредитора грошову суму, визначену у п. 1.1 цього Договору. Первісний боржник зобов`язується компенсувати новому боржнику сплачену ним суму заборгованості за основним договором на користь кредитора згідно цього Договору протягом одного року з моменту отримання від нового боржника документів, що підтверджують оплату.

У пунктах 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 Договору переведення боргу вказано, що підписанням цього Договору новий боржник засвідчує, що первісний боржник на момент підписання цього Договору передав новому боржнику усі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка важлива для їх здійснення. З моменту підписання цього Договору новий боржник є відповідальним перед кредитором за проведення оплати, визначеної в п. 1.1 Договору. Новий боржник зобов`язується сплатити кредитору суму, зазначену у п. 1.1 цього Договору. Кредитор має право на належне виконання новим боржником усіх зобов`язань за цим Договором в частині проведення боргу, визначеного цим Договором.

Згідно п. 4.1 Договору переведення боргу у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до п. 5.1 Договору переведення боргу останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" не було виконано свого зобов`язання з повернення суми позики у розмірі 4 100 000,00 грн, у зв`язку з чим наявні правові підстави для її стягнення в судовому порядку, а також штрафу у розмірі 1 845 000,00 грн, пені у розмірі 2 480 500,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 16 285,33 грн та 3% річних у розмірі 40 775,34 грн.

Заперечуючи проти, позову відповідач посилався на те, що жодних коштів в якості позики від позивача не отримував та Договір переведення боргу ним не укладався.

Щодо неотримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" коштів в якості позики, то суд вважає такі доводи відповідача беззмістовними, оскільки позивач жодним чином не вказував про те, що позика надавалась відповідачу, а вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" щодо повернення позики обґрунтовані тим, що останнім було укладено Договір переведення боргу.

Дослідивши зміст Договору позики суд дійшов висновку, що такий правочин за своєю правовою природою є безпроцентним договором позики в розумінні положень Цивільного кодексу України.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Надання позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Гарланд" позики у сумі 4 100 000,00 грн підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією №712 від 16.08.2024, у зв`язку з чим у останнього згідно ст.ст. 11, 509, 1049 Цивільного кодексу України та умов наведеного правочину виникло грошове зобов`язання з повернення такої суми коштів (позики) згідно погодженого порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Доказів повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд" Товариству з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" наданої позики у вказаній сумі станом на 30.05.2025 (дата укладення Договору переведення боргу) матеріали справи не містять, а учасникам справи не надано.

Позивач стверджує, що 30.05.2026 учасниками справи було укладено Договір переведення боргу, за умовами якого борг третьої особи перед позивачем за взаємною згодою учасників справи був переведений на відповідача. Натомість відповідач укладення Договору переведення боргу заперечує, вказує, що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" Договір переведення боргу не підписував.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті свідчить 79 Господарського процесуального кодексу України, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують

Суду відома практика ділового обороту бізнесу коли підписання договорів відбувається поетапно кожною із сторін із пересиланням пакету документів від однієї до іншої сторони. Тобто на практиці доволі рідко представники сторін в присутності один одного підписують договір. Як правило, підписання договорів відбувається почергово із проміжком між проставленням підпису кожним представником на відповідному договорі через кілька днів, а той тижнів (в залежності від способу передачі таких документів). Відтак жодна із сторін не може бути обізнана чи дійсно на відповідному договорі проставлений підпис саме тієї особи (представника іншої сторони), яка вказана у ньому підписантом.

Також суду відомі випадки, коли від імені керівника юридичної особи підпис проставлявся іншою особою, проте договір все одно виконується сторонами, оскільки має місце його схвалення всіма сторонами.

Отже, визначальним для констатування виникнення правовідносин сторін за тим чи іншим договором є наявність волі юридичної особи (в особі її керівника в межах його повноважень) на укладення правочину.

В аспекті наведеного суд виходив із пояснень свідків у даній справі.

Так, в засіданні 03.02.2026 директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" ОСОБА_6 пояснив, що в його компанії наявні кошти і позивач систематично бере участь у фінансуванні тих чи інших проектів на поворотній основі. При цьому, для роботи із кожним із контрагентів призначається відповідальна особа. В даному випадку щодо надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" спірної фінансової поворотної допомоги відповідальною особою було визначено ОСОБА_5.

В засіданні 03.02.2026 ОСОБА_5 пояснив, що у 2024 році ОСОБА_7 (бенефіціарний власник Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп") повідомив, що у нього на початковій стадії наявний проект створення спільного підприємства для розробки та виготовлення скидів фугасних. ОСОБА_5 були передані зразки скидів фугасних, які останній передав військовим для їх бойового тестування на лінії бойового зіткнення. Ці зразки успішно пройшли тестування в бойовому підрозділі та добре себе зарекомендували ( ОСОБА_5 стверджував, що в нього наявні фото випробувань). Після цього було проведено перевірку креслень цих скидів, а комісія прикордонних військ дійшла висновку про корисність наведеної розробки. ОСОБА_5 стверджує, що на цьому етапі з`явився ОСОБА_3 ("якого ОСОБА_9 привів в офіс позивача") та вони просили ОСОБА_7 допомоги їм, оскільки вони завозять нітрометан (судом встановлено, що це органічна хімічна сполука, безбарвна рідина зі слабким характерним запахом, яка часто використовується як паливо для гоночних двигунів, зокрема в моделях літаків, оскільки містить кисень у своїй молекулі, що дозволяє двигуну спалювати більше палива і розвивати вищу потужність). ОСОБА_5 вказав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_9 пояснили ОСОБА_7 , що ця одеська компанія займається завезенням нітрометана, грошей їм не вистачає і їх потрібно на два тижні, оскільки вони хотіли забезпечити спорядження фугасного скиду і щоб він вже в готовому виді (спорядженим) постачався на фронт після проходження кодифікації. ОСОБА_5 повідомив, що їх привезли на виробництво (в цілях безпеки суд в цьому рішенні не буде зазначати, де саме воно знаходиться), як стверджував ОСОБА_3 , його партнера, після чого ОСОБА_7 прийняв рішення про надання фінансової поворотної допомоги строком на два тижні. ОСОБА_5 вказав, що після надання допомоги нітрометан (нібито) був завезений на територію України, ОСОБА_5 двічі намагався його побачити, проте з різних причин йому не надали такої можливості. Після чого у нього виникли сумніви у добросовісності ОСОБА_3 . Після цього ОСОБА_3 сам прибув до офісу на зустріч із ОСОБА_7 , підтвердив свій намір повернути всі кошти, проте послався на наявність фінансових труднощів, та сам запропонував зробити переуступку боргу на його компанію - Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна", сам попросив позивача підготувати договори переуступки. ОСОБА_5 стверджує, що після того як договори переуступки були підготовлені він особисто привіз їх ОСОБА_3 до офісу, який знаходиться на АДРЕСА_1 ), де передав ці договори про переуступку боргу в трьох екземплярах ОСОБА_3 особисто в руки на вулиці перед входом в офіс, проте ОСОБА_3 довго їх не підписував, пояснюючи це різними відмовками. Одного разу підписав, проте позивачем було виявлено, що підпис представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарланд" суттєво відрізняється від його підпису на Договорі позики, у зв`язку з чим ОСОБА_3 просили перепідписати договори переуступки боргу. ОСОБА_5 вказує, що вкінці кінців ОСОБА_3 особисто привіз вже підписані договори переуступки боргу в офіс позивача, на яких в присутності ОСОБА_5 ним було проставлено печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна".

Поза увагою суду не залишились маніпулятивні та ухильні відповіді ОСОБА_3 (керівника та бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна") на питання суду, поставлені в засіданні 31.03.2026. Попри наведене, із плутаних та ухильних відповідей ОСОБА_3 слідує, що саме він вів перемовини із Товариством з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарланд" та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд" від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп", тобто виступав посередником. ОСОБА_3 підтвердив, що представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" не бачили представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарланд", а тільки він вів перемовини. За версією ОСОБА_3 , Товариством з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" було перераховано кошти в якості позики для закупівлі нітрометана. Для закупівлі (завезення) нітрометана ОСОБА_10 (його знайомий) рекомендував скористатись послугами Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарланд". Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарланд" після отримання коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" завезло нітрометан в Україну та даний товар був переданий на зберігання органу поліції (в цілях безпеки суд в цьому рішенні не буде зазначати, де саме, за твердженнями ОСОБА_3 , знаходився цей товар), на даний час залишки нітрометану наявні на складі. ОСОБА_3 визнав наявність боргу та пропонував його віддати нітрометаном, бо останній неліквідний і його неможливо вільно реалізувати на ринку. ОСОБА_3 вказав, що був згодний (мав волю) на переуступку боргу із Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарланд" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна", згодний на "переписання" на себе спірного боргу. Проте стверджував, що Договору про переуступку боргу не підписував та ці договори не привозив позивачу. Також ОСОБА_3 визнав, що ним було надано реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" Товариству з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" для підготовки проектів договорів переуступки боргу, підготовлені позивачем договори переуступки боргу були передані йому ОСОБА_11 , а печатка на Договорі переуступки боргу належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна", проте вказував, що договори він не підписував і не повертав позивачу, а його печатка на договорі стара.

Із наведеного вбачається, що ОСОБА_3 сам запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" вступити в перемовини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд", вів перемовини від імені третьої особи з позивачем, в подальшому сам запропонував перевести борг на Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна", для чого надав позивачу реквізити своєї компанії. Станом на 31.03.2026 ОСОБА_3 (керівник та бенефіціарний власник Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна") визнає борг (готовність "поучаствовать в ньом") і вказує про готовність його повернути, зокрема нітрометаном, який хоч і завозився Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд" після отримання коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп", проте був переданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна".

Прикметним також є те, що хоч ОСОБА_3 і заперечує, що привозив особисто спірні підписані Договори переведення боргу до офісу позивача та проставляв на них печатки відповідача в присутності представників позивача (про що стверджуються всі свідки від позивача), проте сам підтвердив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" не мало безпосередніх контактів із Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд", що не пояснює яким чином на Договорі переведення боргу з`явились підпис представника і печатка третьої особи.

За таких обставин суд констатує наявність волі керівника та бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" на переведення боргу Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд" за Договором позики на Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна", безвідносно чи був проставлений підпис ОСОБА_3 на Договорі переведення боргу, оскільки має місце схвалення цього правочину керівником та єдиним бенефіціарним власником відповідача.

Саме з огляду на свідчення ОСОБА_3 суд не призначав почеркознавчу експертизу підписів на Договорі переведення боргу, оскільки визнання ОСОБА_3 (керівником та бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна") боргу є визначальним для висновку про дійсність Договору переведення боргу (наявність волі відповідача на його укладення), в той час як з огляду на дії останнього (ведення перемовин, пропозиція перевести борг на свою компанію, надання реквізитів своєї компанії, прийняття розроблених позивачем проектів) у в учасників спірних правовідносин, в тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп", не могло виникнути жодних сумнівів з приводу дійсних намірів сторін.

Частиною 1 статті 520 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Положеннями ст. 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З огляду на викладені норми вбачається, що Договір переведення боргу за своєю правовою природою є змішаним правочином, який містить домовленості як про заміну боржника у зобов`язанні за Договором позики, так і внесення змін до нього шляхом встановлення нових строків виконання зобов`язання (п. 2.1 Договору переведення боргу - протягом 7 днів з дня укладення цього Договору).

При цьому, із умов п.п. 1,1, 1.2, 1.3, 2.1, 3.2, 3.3 Договору переведення боргу вбачається, що за цим правочином на відповідача було переведено лише зобов`язання з повернення тіла позики, натомість інші зобов`язання за Договором позики, зокрема зобов`язання із сплати штрафних санкцій, право нарахування яких виникло до укладення Договору переведення боргу залишились за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарланд".

Такі висновки суду базуються на тому, що у п.п. 1.1, 1.2 чітко зазначено, що на нового боржника переводиться борг у розмірі 4 100 000,00 грн, а в подальшому по тексту правочину використовується формулювання щодо коштів, які підлягають сплаті новим боржником із посиланням на п. 1.1 цього Договору.

У пункті 1.3 Договору переведення боргу вказано, що з цього Договору випливає, що новий боржник отримує права та обов`язки первісного боржника в зобов`язаннях, що виникли з основного Договору в частині, що стосується боргу визначеного в п. 1.1 Договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору

Крім того, у п. 3.2 Договору переведення боргу вказано, що з моменту підписання цього Договору новий боржник є відповідальним перед кредитором за проведення оплати, визначеної в п. 1.1 Договору.

Тобто згідно вказаних умов Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" стає відповідальним перед кредитором за проведення оплати у розмірі 4 100 000,00 грн з дати укладення Договору переведення боргу - 30.05.2025.

Отже, з укладенням Договору переведення боргу Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" було взято на себе грошове зобов`язання щодо повернення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" наданої останнім позики у розмірі 4 100 000,00 грн.

Частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.1 Договору переведення боргу передбачено, що новий боржник зобов`язується протягом 7 днів з дня укладення цього Договору перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок кредитора грошову суму, визначену у п. 1.1 цього Договору.

Статтею 253 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" повинне було повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" позику у розмірі 4 100 000,00 грн до 06.06.2025 включно.

Доказів виконання зобов`язання з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" позики у сумі 4 100 000,00 грн відповідачем не надано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" боргу перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" по поверненню наданої позики у розмірі 4 100 000,00 грн, грошове зобов`язання по оплаті якого мало бути виконано до 06.06.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться..

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів сплати відповідачем грошових коштів у сумі 4 100 000,00 грн як у встановлений п. 2.1 Договору переведення боргу строк, так і станом на дату розгляду справи у суді відповідачем не надано.

Відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" про стягнення суми основного боргу із Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" у розмірі 4 100 000,00 грн.

Крім того, посилаючись на порушення грошових зобов`язань за Договором позики, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" штрафу у розмірі 1 845 000,00 грн, а також нарахованих за період з 07.06.2025 по 29.09.2025 пені у розмірі 2 480 500,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 16 285,33 грн та 3% річних у розмірі 40 775,34 грн.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом та/або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Пунктом 7.2 Договору позики встановлено, що позичальник у випадку порушення строку повернення позики зобов`язується сплатити на користь позикодавця пеню у розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення. За кожні 30 календарних днів прострочення позичальник зобов`язується сплатити па користь позикодавця штраф у розмірі 15% від суми позики.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач допустив прострочення повернення суми позики, вимоги позивача про стягнення з нього нарахованих з 07.06.2025 пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Однак, заперечуючи проти таких позовних вимог відповідач, серед іншого, зазначає про здійснення позивачем обрахунку відповідних сум без урахуванням обмежень, встановлених приписами п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Так, положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Наведеними положеннями розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено згідно п.п. 2) п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану".

При цьому, загальновідомими є обставини широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні було введено воєнний стан, що триває по сьогоднішній день.

Отже, нормою п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України законодавцем безвідносно до суб`єктного складу та умов правочинів було звільнено будь-яких позичальників за будь-якими договорами позики (кредиту) від відповідальності за прострочення виконання взятих на себе грошових зобов`язань у вигляді сплати на користь позикодавця (кредитора) передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань та 3% річних, а також неустойки (штрафу, пені) за період прострочення включно з 24.02.2022.

Відтак, правові підстави для обрахунку сум штрафу, пені та 3% річних у період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання по поверненню суми позики згідно Договору позики та Договору переведення боргу (які були укладенні більш як через два роки після набрання чинності п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України) відсутні.

При цьому, суд не вважає наведену позивачем практику касаційного адміністративного суду щодо правомірності нарахування штрафу в рамках податкового законодавства, оскільки мораторій на стягнення штрафу, пені та 3% річних встановлений п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, в той час як частиною 2 статті 1 цього Кодексу передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Зокрема вказувалося, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22 та кореспондується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.04.2026 у справі №761/18405/23, від 18.03.2026 у справі №367/911/23, від 19.03.2026 у справі №824/111/25, від 18.10.2023 у справі №706/68/23, від 12.02.2025 у справі №758/5318/23, від 06.09.2023 у справі №910/8349/22, від 21.01.2025 у справі №751/3052/23.

В той же час, стосовно періоду обрахунку інфляційних втрат суд відзначає наступне.

Частинами 1, 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 6 цієї статті передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

На підставі вказаної норми, виходячи із того, що спір у даній справі стосується вирішення питання щодо відповідальності позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання по поверненню коштів, наданих у вигляді безпроцентної позики, правове регулювання якого здійснюється в т.ч. відповідно до приписів п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятих згідно п.п. 2) п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", то суд вважає за можливе і доцільне не застосовувати такі положення в частині норми про звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України у вигляді обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення до даних правовідносин через її суперечність положенням частини 4 статті 13, частин 1, 4 статті 41 Конституції України з огляду на наступне.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі акта цивільного законодавства.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, відповідно у кредитора в силу вказаної норми виникає право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення по оплаті основного боргу.

Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 мотивувальної частини постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Отже, унормоване в положеннях частини другої статті 625 Цивільного кодексу України право кредитора на інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів, які відбулись за час прострочення боржником, сума яких за своєю правовою природою становить по суті частину самого боргу, адже забезпечує вирівнювання його суми до рівня споживчих цін на товари і послуги на момент погашення боргу.

Іншими словами: в положеннях норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України законодавцем було запроваджено механізм, за рахунок якого гарантовано можливість отримання особою того на що вона розраховувала вступаючи у правовідношення зі своїм контрагентом (в аспекті спірних правовідносин - отримання від позичальника, який порушив свій грошовий обов`язок щодо своєчасного повернення позики, суми коштів тієї ж купівельної спроможності, яку вони б мали при належному виконанні грошового зобов`язання).

За таких обставин слід констатувати, що з вчиненням в рамках своєї господарської діяльності безпроцентного договору позики шляхом надання в користування на певний строк коштів кредитор в силу норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України набуває правомірних очікувань щодо отримання відшкодування своїх майнових втрат внаслідок інфляційних процесів у випадку неналежного виконання його контрагентом взятих на себе грошових зобов`язань по своєчасному поверненню коштів шляхом сплати останнім суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд із прав людини, здійснюючи тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції як невіддільної її частини, виснував, що поняття "майно" має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації в національному праві та не зводиться до володіння матеріальними речами; як і матеріальні речі, певні права та інтереси, які є активами, також можна розглядати як "майнові права", а отже, як "майно" для цілей цієї статті (рішення у справі latridis v. Greece від 25.03.1999 (заява №31107/96), § 54; у справі Beyeler v. Italy від 05.01.2000 (заява №33202/96), § 100; у справі Broniowski v. Poland від 22.06.2004 (заява №31443/96), § 129; у справі Depalle v. France від 29.03.2010 (заява №34044/02), § 62; у справі Centro Europa 7 S.R.L, and di Stefano v. Italy від 07.06.2012 (заява №38433/09), § 171).

Європейський суд із прав людини у своїй практиці щодо захисту власності відповідно до гарантій, що їх визначено статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, застосовує також доктрину "правомірних очікувань"/"законних сподівань" (рішення у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998, "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Прессос Компанія Нав`єра С.А." та інші проти Бельгії" від 28.10.1995, "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірландії" від 23.10.1991).

У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

За певних обставин "легітимні очікування" отримати активи також можуть користуватись захистом статті 1 Протоколу № 1 (Прессос Компаніа Навіера С.А. Та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), 1995, § 31; на противагу "Грацінгер і Грацінгерова проти Чеської Республіки" (Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic) (ріш.) , 2002, § 73).

При цьому, щоб "очікування" було "легітимним", воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу (рішення у справах Kopecky v. Slovakia від 28.09.2004 (заява №44912/98), § 49; у справі Saghinadze and Others v. Georgia від 27 травня 2010 року (заява № 18768/05), § 103; у справі Belane Nagy v. Hungary від 13 грудня 2016 року (заява № 53080/13), § 75).

Тобто гарантовані приписами норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України правомірні очікування кредитора щодо можливості отримання відшкодування своїх майнових втрат внаслідок інфляційних процесів у випадку неналежного виконання його контрагентом взятих на себе грошових зобов`язань по своєчасному поверненню коштів шляхом сплати останнім суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення є майном в розумінні приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визначеної практики Європейського суду з прав людини, а відтак, і є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

У сфері відносин власності Конституція України визначила, зокрема: обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки; рівність усіх суб`єктів права власності перед законом (частина четверта статті 13); право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша статті 41); заборону протиправного позбавлення права власності, непорушність права приватної власності (частина четверта статті 41).

Конституційний Суд України зазначав, що відповідно до Конституції України визнання, дотримання й захист права власності є обов`язком держави (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини рішення від 16.10.2008 №24-рп/2008); держава визначає та рівним чином захищає всі форми власності; кожна з них може мати свої особливості, пов`язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 12.02.2002 №3-рп/2002); зміст права власності охоплює права володіння, користування і розпорядження власником своїм майном, які він здійснює на власний розсуд (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 09.11.2011 №14-рп/2011).

Досліджуючи зміст конституційних приписів щодо непорушності права власності, Конституційний Суд України наголошував: "Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі. Разом з тим використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України)" (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення від 11.11.2004 №16-рп/2004); "із приписів Конституції України випливає, що кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкод власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників)" (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 14.07.2020 №8-р/2020).

Конституційний Суд України також звернув увагу на те, що; "право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів" (абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 №3-р(I)/2019).

Досліджуючи питання, які належать до сфери виключно законодавчого регулювання, Конституційний Суд України зазначав, що виключно законами України встановлюється правовий режим власності, в основі якого - конституційні приписи, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності (четверте речення абзацу другого підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 20.06.2007 №5-рп/2007); порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини рішення від 13.12.2000 №14-рп/2000).

Конституційний Суд України констатував, що головним обов`язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб`єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини рішення від 22.06.2022 №6-р(ІІ)/2022).

Вирішуючи питання конституційних гарантій непорушності права власності Конституційний Суд України зауважив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини рішення від 22.06.2022 №6-р(ІІ)/2022).

На виконання вимог частини другої статті 3, частини четвертої статті 13, статті 41, пунктів 1, 7 частини першої статті 92 Конституції України держава зобов`язана не лише належним чином унормувати відносини власності, а й, застосовуючи сукупність усіх юридичних засобів, забезпечити функціонування ефективного механізму здійснення та захисту права власності, оскільки гарантування особі державою вільного та на власний розсуд здійснення права власності є передумовою реалізації інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Отже, згідно з Конституцією України, юридичними позиціями Конституційного Суду України, Конвенцією та практикою Європейського суду з прав людини право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Однак будь-яке втручання у право власності має ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 №9-р(ІІ)/2022).

Конституційний Суд України виходить із того, що держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини - та підтримуючи дієвість принципу верховенства права (правовладдя), повинна не лише утриматись від застосування надмірних засобів втручання у право власності та інше добросовісне володіння, але й ужити належних заходів для забезпечення можливості вільно та на власний розсуд здійснювати їх кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, з урахуванням меж здійснення таких прав, що їх установлено законом, приписи якого відповідають принципу юридичної визначеності, спрямовані на досягнення правомірної мети та є домірними (абзац другий підпункту 4.9 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 №9-р(ІІ)/2022).

Таким чином, існуюча норма частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо можливості кредитора отримання відшкодування своїх майнових втрат внаслідок інфляційних процесів у випадку неналежного виконання його контрагентом взятих на себе грошових зобов`язань по своєчасному поверненню коштів шляхом сплати останнім суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення спрямована на виконання обов`язку держави гарантування захисту прав власності, адже за відсутності законодавчо врегульованого механізму можливості отримання кредитором компенсації знецінення коштів цілком ймовірна ситуація коли недобросовісний позичальник (боржник) умисно буде зволікати з поверненням коштів зменшуючи розмір свого зобов`язання за рахунок інфляції (соціально-економічних чинників в країні).

Тобто втрата можливості кредитором отримати компенсацію майнових втрат внаслідок інфляції за час прострочення боржника знаходиться в пропорційному зв`язку із втратою ним свого майна. Натомість, норма про обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виключає ризик такої втрати, оскільки спрямована на вирівнювання необхідної до сплати боржником суми коштів до показників рівня споживчих цін на товари і послуги на момент такого погашення.

Безсумнівно, за певних обставин, зокрема в світлі широкомасштабної військової агресії, право власності може зазнавати певних обмежень - втручань з боку держави, однак, згідно з Конституцією України, юридичними позиціями Конституційного Суду України, Конвенцією та практикою Європейського суду з прав людини таке втручання може мати легітимну мету (бути виправданим) виключно при одночасній відповідності таким критеріям як: законність; слідування суспільним, публічним інтересам; пропорційність визначеним цілям.

Слідуючи визначеним в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України", "East/West Alliance Limited" проти України") тлумаченням таких критеріїв як ознак сумісності заходу відповідного втручання із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід враховувати, що:

- втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм;

- втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності;

- критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому з питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Нажаль суд не знаходить сукупної наявності наведених критеріїв виправданості втручання держави в право мирного володіння майном з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" в частині фактичного зупинення дії норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в рамках правовідносин кредитування (позики) щодо можливості отримання кредитором майнової компенсації знецінення коштів за час протиправної поведінки боржника (позичальника) безвідносно до суб`єктного складу таких відносин та сфери господарювання, в якій вони виникають.

В даному випадку із пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" №20д9/1-2022/55411 від 14.03.2022 вбачається, що метою його прийняття було врегулювання дії окремих норм Податкового кодексу України та інших законів, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи у період дії правового режиму воєнного стану, а переслідуваними цілями було визначено - встановлення особливостей адміністрування податків і зборів під час дії правового режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України №64/2022, реалізації необхідних заходів щодо підтримки військових і правоохоронних підрозділів у відбитті збройного нападу Російської Федерації та забезпечення прав і обов`язків платників податків.

Задля досягнення таких цілей і поставлених завдань в такій пояснювальній записці було визначено, що проектом Закону передбачено внесення змін до Законів України "Про Національний банк України", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про споживче кредитування", якими серед іншого передбачається: звільнення споживачів від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після дня його завершення або скасування.

Тобто, виходячи із сфери дії Закону України "Про споживче кредитування", визначеної в положеннях його статті 3, та закріпленої в приписах його статті 1 термінології, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії норм Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", зокрема, з огляду на пояснювальну записку до нього, було розуміння ініціативи законодавця щодо встановлення захисту фізичних осіб від надмірного обтяження борговими зобов`язання за кредитами, отриманими ними на товари (роботи, послуги) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника за час дії в країні правового режиму воєнного стану.

Наведене і знайшло своє відображення в доповненні згідно Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" пунктом 61 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.".

Очевидно, що мета такого захисту (наведених обмежень) безумовно відповідає суспільному та публічному інтересу і є пропорційною в світлі триваючої широкомасштабної військової агресії Російської Федерації в країні, оскільки як направлена на захист населення в сфері вирішення побутових питань шляхом унеможливлення наростання їх боргових зобов`язань за рахунок штрафних санкцій, так і не носить обтяжливого характеру для кредиторів, адже, як правило, споживче кредитування здійснюється на оплатній основі шляхом сплати споживачем процентів та комісій, обмежень в отриманні яких Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", за виключенням заборони збільшення, не встановлював.

Є загальновідомим фактом про досить значні відсоткові ставки надання банками споживчих кредитів, що саме по собі в світлі соціально-економічних явищ в країні під час широкомасштабної військової агресії створює обтяжливі умови для обслуговування споживачами таких кредитів, у зв`язку з чим законодавцем і було вирішено звільнити споживачів від додаткового тягара у вигляді можливої відповідальності за несвоєчасне повернення таких кредитів, залишаючи можливість кредиторам покриття своїх збитків за рахунок залишення обов`язку зі сплати відповідних відсотків та комісій.

Поряд з цим, жодного визначення цілей та необхідності встановлення заборони можливості отримання кредиторами (позикодавцями) компенсації від обезцінювання коштів за час протиправної поведінки позичальників безвідносно до сфери виникнення таких відносин та їх суб`єктного складу законодавцем, в т.ч. в пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" №20д9/1-2022/55411 від 14.03.2022, обґрунтовано не було, а суд не знаходить (в першу чергу для себе) пояснень в чому полягає задоволення суспільного чи публічного інтересу при встановлені таких обмежень, наприклад, в рамках відносин, які виникли без участі професійних учасників ринку кредитування за наданою одним приватним суб`єктом господарювання безвідсоткової фінансової допомоги іншому. Тобто в рамках звичайних господарських та цивільних відносин, які не встановлюють плату за надання фінансової допомоги.

Відтак, не можливо вести мову про існування певної пропорційності у такому втручанні держави в право мирного володіння відповідною категорією позикодавців своїм майном, адже незрозуміло який саме інтерес держава переслідує при обмежені їх в можливості приведення суми повернення наданої позики до рівня її купівельної спроможності на визначену в домовленостях дату повернення за рахунок нарахування інфляційних за час прострочення.

Також, на переконання суду, застосування запровадженої норми у наведеному судом прикладі апріорі нівелює справедливу рівновагу при встановленні відповідних обмежень у правах кредитора, адже у відносинах, які виникли зі звичайної господарської операції з надання безвідсоткової фінансової допомоги, позичальник набуває можливості за рахунок протиправної поведінки зменшувати розмір свого зобов`язання (зменшення купівельної спроможності коштів в силу соціально-економічних процесів в країні), в той час як позикодавець позбавляється як важелів стимулювання свого контрагента до повернення боргу (звільнення від відповідальності), так і фактичної можливості повернення коштів в тому обсязі, в якому він міг би бути отриманим при належному виконанні позичальником свого грошового зобов`язання.

З іншого боку відсутня рівновага і в регулюванні прав звичайних учасників господарських та цивільних відносин, які для забезпечення здійснення своєї діяльності надають/залучають безоплатну фінансову допомогу, з професійними учасниками ринку кредитування (споживчого кредитування), що здійснюють свою діяльність на платній основі за рахунок встановлення процентів та комісій за видачу/користування кредитами (позиками), право на отримання яких законодавцем не обмежене, чим забезпечується можливість останніми покриття за рахунок такої плати збитків від інфляції, в той час як звичайні учасники господарських та цивільних відносин в кінцевому випадку за час дії норм п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України можуть розраховувати на отримання від свого контрагента виключно зменшену за рахунок рівня інфляції в період прострочення суму коштів.

З огляду на викладене вбачається, що запровадження законодавцем в приписах п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України обмежень прав кредитора на отримання компенсації від знецінення коштів за час протиправної поведінки позичальника, які по своїй суті становлять втручання в право мирного володіння кредиторами (позикодавцями) своїм майном, оскільки нівелюють їх правомірні очікування на можливість повернення тієї ж суми коштів, що була надана, не відповідає критеріям сумісності заходу відповідного втручання із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тобто не може бути виправданим, чим в свою чергу нівелює державну гарантію захисту прав власності, що свідчить про невідповідність оцінюваної судом норми частині четвертій статті 13 та частинам першій і четвертій статті 41 Конституцій України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що період нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат не підлягає обмеженню згідно приписів п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Тому, одночасно із постановленням рішення у даній справі, суд направляє відповідне звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо визнання положень п.п. 2) п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" в частині доповнення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України нормою про звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України у вигляді обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення такою, що не відповідає положенням частини 4 статті 13, частин 1, 4 статті 41 Конституції України.

Як вбачається із наведеного в позовній заяві розрахунку позивачем здійснювалось нарахування заявлених до стягнення інфляційних втрат у загальний період прострочення з червня по серпень 2025 року від суми основної заборгованості у розмірі 4 100 000,00 грн.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що правомірним є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" інфляційних втрат у розмірі 28 634,19 грн.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, суд приходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" боргу у розмірі 4 100 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 28 634,19 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити з викладених підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 11, 13, 74, 76-79 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Рок Україна" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 7А; ідентифікаційний код 43070448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елфорі Груп" (03151, м. Київ, проспект Повітряних Сил (до перейменування - пр. Повітрофлотський), буд. 50/2, кв. 15; ідентифікаційний код 44301978) борг у розмірі 4 100 000 (чотири мільйони сто тисяч) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 28 634 (двадцять вісім тисяч шістсот тридцять чотири) грн 19 коп. та судовий збір у розмірі 61 929 (шістдесят одну тисячу дев`ятсот двадцять дев`ять) грн 51 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 29.06.2026.

Суддя Роман БОЙКО