Рішення № 137761555, 24.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2026Справа № 910/4753/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (03027, Київська обл., Фастівський р-н, с. Новосілки, вул. Озерна, 20, ідентифікаційний код 25655972)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3/5, ідентифікаційний код 43012009)

про розірвання договору, стягнення коштів у розмірі 660 566, 34 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Губенко І.В.

від відповідача: Михайлевич М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Комунального підприємства "Керуюча компанія Новосілки" Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" (далі - відповідач) про розірвання договору, стягнення коштів у розмірі 660 566, 34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу товарів №1-296/б в частині повної та своєчасної поставки товарів, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про розірвання договору, стягнення 655 416, 54 грн - штрафу, 5 149, 80 грн - неустойки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4753/26, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.05.2026.

13.05.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС відповідачем було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

За доводами відповідача, умовою застосування штрафу відповідно до положень п. 7.4 договору є саме відмова продавця від поставки товару. Однак, як вказує відповідач, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовився постачати товар. Крім цього, як вважає відповідач, для застосування даного штрафу покупець має першочергово повідомити про розірвання договору в односторонньому порядку і лише тоді вимагати сплати штрафу.

Щодо положень п. 7.3 договору, за твердженнями відповідача, умовами договору не зазначено який саме вид неустойки має сплатити продавець за затримку постачання товару, оскільки відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

З огляду на що, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

19.05.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС позивачем подано відповідь на відзив.

У судовому підготовчому засіданні 27.05.2026 судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/4753/26 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 24.06.2026.

У судовому засіданні 24.06.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти вимог заперечував з підстав наведених у відзиві.

У судовому засіданні 24.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20.12.2025 між Комунальним підприємством «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (надалі - покупець, позивач, КП «Керуюча компанія Новосілки») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» (надалі - продавець, відповідач, ТОВ «Укрнафта-Постач») укладено Договір купівлі-продажу товарів №1-296/б (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в цьому Договору (ДК 021:2015, код 09130000-9 Нафта і дистиляти), а покупець - прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, вказаних у цьому Договорі. Продавець зобов`язується забезпечити збереження придбаного покупцем у продавця Товару, а Покупець зобов`язується своєчасно отримати Товар зі зберігання згідно умов вказаних у цьому Договорі.

За умовами п. 1.2. Договору Товаром за цим договором є дизельне пальне у кількості 30 000 л., загальною вартістю 1 560 600,00 грн та бензин А-95 у кількості 12 000 л. загальною вартістю 624 240,00 грн.

Згідно з п. 1.3. Договору передача (поставка) Товарів здійснюється за цінами, що встановлені цим Договором (п. 1.2. Договору). В ціну Товарів включається вартість послуг зберігання Товару, податок на додану вартість та інші обов`язкові платежі згідно з чинним законодавством.

У п. 3.2. Договору визначено, що загальна сума цього Договору складається з вартості усіх Товарів, що мають бути передані (надані) Покупцю на підставі цього Договору та становить 2 184 840,00 грн (два мільйона сто вісімдесят чотири тисячі вісімсот сорок гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ - 364 140,00 грн. Вартість фактично поставлених Товарів, яка вказується у видаткових накладних, розрахована в національній валюті України - гривні.

17.03.2026 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору купівлі-продажу товарів №1-296/б від 20.12.2025, відповідно до якої викладено п. 1.2. Договору в новій редакції, зокрема: «Товаром за цим Договором є: Дизельне пальне у кількості 2 000 л. за ціною - 52,02 грн, загальною вартістю 104 040,00 грн; Бензин А-95 у кількості 3 600 л. за ціною - 52,02 грн, загальною вартістю 187 272,00 грн; Дизельне пальне у кількості 25 455 л. за ціною - 57,22 грн, загальною вартістю 1 456 535,10 грн; Бензин А-95 у кількості 7 635 л. за ціною - 57,22 грн, загальною вартістю 436 874,70 грн. Всього з ПДВ 2 184 721,80 грн.

У п. 5.1. Договору сторонами узгоджено строк (термін) поставки (передачі) Товарів: Поставка (передача) Товару здійснюється партіями, відповідно до замовленого обсягу протягом 1 (одного) робочого дня з дати усної заявки покупця.

Відповідно до умов п. 5.3. Договору продавець зобов`язаний забезпечити зберігання придбаного покупцем Товару протягом 365 (триста шістдесят п`ять) календарних днів з дати поставки (далі - строк зберігання). Видача Товару зі зберігання здійснюється на АЗС (автозаправні станції) згідно переліку АЗС, який доводиться до відома покупця шляхом розміщення та оновлення (змінюється в односторонньому порядку) продавцем на ВЕБ-сайті продавця або шляхом надання покупцю в письмовій формі актуального переліку, чинного на дату вимоги, на підставі наданого покупцем талону.

За умовами п. 6.3.1 Договору продавець зобов`язаний забезпечити поставку Товарів у строки, встановлені цим Договором.

Цей Договір, відповідно до п. 10.1. набирає чинності з « 01» січня 2026 року та діє до « 31» грудня 2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

За доводами позивача, 02.04.2026 КП «Керуюча компанія Новосілки» додатково звернулось до постачальника у письмовій формі щодо поставки (передачі) Товарів за Договором та просив поставити (передати) Товар в обсязі: дизельне пальне - 4 000 літрів та бензин А-95 - 1 000 літрів. За твердженнями позивача, 02.04.2026 відповідач у відповідь на лист покупця від 02.04.2026 вих.№85/04 повідомив про розірвання Договору №1-296/б у зв`язку з чим відмовив у поставці (передачі) Товарів за Договором від 20.12.2025 року №1-296/б.

У свою чергу позивачем, 21.04.2026 було надіслано відповідачу через електронну пошту та через засіб поштового зв`язку - вимогу за вих. №100/04, відповідно до якої покупець вимагав від ТОВ «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» сплатити неустойку у розмірі 5 149,80 грн, згідно з п. 7.3. Договору а також штраф у розмірі 655 416,54 грн, відповідно до п. 7.4. Договору.

Даним листом позивач також зазначив про розірвання Договору купівлі-продажу товарів від 20.12.2025 року №1-296/б.

Оскільки, як вказує позивач, така вимога не була виконано з боку відповідач, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимога зазначив, про відсутність підстав для застосування штрафу відповідно до положень п. 7.4. договору, оскільки, як вказує відповідач, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовився постачати товар. Крім цього, як вважає відповідач, для застосування даного штрафу покупець має першочергово повідомити про розірвання договору в односторонньому порядку і лише тоді вимагати сплати штрафу.

Також за твердженнями відповідача у п. 7.3. договору, не зазначено який саме вид неустойки має сплатити продавець за затримку постачання товару, оскільки відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про таке.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтями 525 та 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 193 ГК України.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що у п. 5.1. Договору сторонами обумовлено, що поставка (передача) Товару здійснюється партіями, відповідно до замовленого обсягу протягом 1 (одного) робочого дня з дати усної заявки покупця.

Як вбачається із матеріалів справи, що не заперечується сторонами, на виконання умов Договору відповідачем поставлено частину Товару на загальну суму 520 192,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № ОТКР-00000058 від 05.01.2026 на суму 83 232,00 грн, № ОТКР-00002776 від 06.02.2026 на суму 52 020,00 грн, № ОТКР-00004562 від 27.02.2026 на суму 156 060 грн та № ОТКР-00005294 від 18.03.2026 на суму 228 880,00 грн.

Також матеріалами справи підтверджено, що 02.04.2026 позивач звернувся до відповідача у письмовій формі щодо поставки (передачі) Товарів за Договором та просив поставити (передати) Товар в обсязі: дизельне пальне - 4 000 літрів та бензин А-95 - 1 000 літрів. Вказане замовлення було надіслано через електронну пошту та через засіб поштового зв`язку (лист від 02.04.2026 вих.№85/04, інформація з офіційної електронної пошти (скріншоту), опис, накладна та фіскальний чек наявні в матеріалах справи).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач на замовлення позивача щодо поставки товару від 02.04.2026 вих.№85/04, листом№ 1022 від 02.04.2026 повідомив про істотну зміну обставин справи, а саме, значне зростання цін на нафту, газ та продукти їх переробки, що перебуває поза волею товариства, а тому запропонував розірвати договір.

Доказів поставки Товару у визначений договором термін, матеріали справи не містять.

Відповідачем також не заперечується факт того, що у визначений договором строк, він не здійснив поставки товару за договором.

На вказану пропозицію відповідача щодо розірвання договору, позивачем було направлено вимогу про сплату штрафних санкцій, в порядку п.п., 7.3., 7.4. та розірвати договір.

За приписами ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За приписами ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається із матеріалів справи, у п. 7.3 договору сторонами визначено, що у разі затримки поставки Товару або передачі (поставки) не в повному обсязі, заявленому покупцем, продавець сплачує неустойку у розмірі 0,1% від суми непереданого (недопоставленого) Товару за кожний день затримки. Сплата неустойки не звільняє продавця від прийнятих на себе зобов`язань за Договором.

У п. 7.4. Договору сторонами узгоджено, що у разі відмови продавця від поставки Товару, покупець має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір, повідомивши про це продавця. При цьому продавець зобов`язується сплатити протягом 3-х (трьох) банківських днів з дня вимоги штраф у розмірі 30% від суми Договору.

З огляду на ту обставину, що матеріалами справи підтверджується факт не поставки Товару за договором, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки та штрафу, нарахованої на підставі пунктів 7.3, 7.4. договору, є обґрунтованою та правомірною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, суд зазначає що останній є обґрунтованим, законним та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 655 416, 54 грн та неустойки у розмірі 5 149, 80 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

За приписами ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Із наданих відповідачем доказів судом не вбачається підстав для звільнення останнього від відповідальності оскільки стороною не доведено належними та допустимими доказами, що невиконання умов договору сталося не з вини постачальника.

Наведені у відзиві заперечення не беруться судом до уваги, як такі, що спростовані наявними у матеріалах справи доказами, про що наведено вище.

Щодо вимоги про розірвання договору купівлі-продажу товарів від 20.12.2025 року №1-296/б, суд відзначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Тобто, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Нормами ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (ст. 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №465/5980/17).

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.

До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: (1) суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; (2) такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).

У постанові від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору, а обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору необхідно досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Як зазначено вище, у п. 7.4. Договору визначено, що у разі відмови продавця від поставки Товару, покупець має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір, повідомивши про це продавця.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач скористався своїм правом, визначеним п. 7.4. Договору та 21.04.2026 направив відповідачу через електронну пошту та через засіб поштового зв`язку - вимогу за вих. №100/04, відповідно до якої вимагав сплатити неустойку, штраф а також зазначив про розірвання Договору купівлі-продажу товарів від 20.12.2025 року №1-296/б.

Судом встановлено, що даний лист-вимога від 21.04.2026 №100/04, зокрема, направлено на адресу відповідача засобами зв`язку АТ «Укрпошта», що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.04.2026 за № 0505604206051, накладною й фіскальним чеком від 21.04.2026, та отримано відповідачем 28.04.2026, згідно з трекінгу відправлення за № 0505604206051.

Факт отримання вказаного листа не заперечується відповідачем, як і не заперечується факт розірвання Договору купівлі-продажу товарів від 20.12.2025 року №1-296/б в односторонньому порядку з моменту отримання такого повідомлення останнім, про що представником відповідача було надано відповідні пояснення у судовому засіданні 24.06.2026.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Тобто, розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився).

Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.

Враховуючи, що Договір купівлі-продажу товарів від 20.12.2025 року №1-296/б розірваний в односторонньому порядку з 28.04.2026, тобто, з моменту отримання відповідачем листа №100/04 від 21.04.2026, вимоги позивача про його розірвання не підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов`язку чи відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення штрафних санкцій.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3/5, ідентифікаційний код 43012009) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (03027, Київська обл., Фастівський р-н, с. Новосілки, вул. Озерна, 20, ідентифікаційний код 25655972) штраф у розмірі 655 416 грн 54 коп., неустойку у розмірі 5 149грн 80 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 926 грн 80 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.06.2026.

Суддя Л. Г. Пукшин