Рішення № 137757982, 29.06.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 638/703/26

Провадження №2/524/2918/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2026 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року до Шевченківського районного суду м. Харкова звернулося ТОВ «Споживчий центр» із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 18 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 18.04.2025-100000308.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 12 000 грн., строком на 217 днів з дати його надання. Дата повернення кредиту 20.11.2025 року.

Фіксована незмінна процентна ставка «Стандарт» 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінні у розмірі 0,5% на 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процента ставка «Стандарт».

Комісія за надання кредиту 1080,00 грн., комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1080,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступним за першим черговим періодом.

Свої зобов`язання за кредитним договором фінансова установа виконала належним чином, надавши позичальнику кредит у розмірі 12 000,00 грн., що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 05.01.2026 року про перерахування коштів.

Відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 39 840,00 грн., з яких: 12 000,00 грн. заборгованість кредитом, 18 600,00 грн. заборгованість за процентами, 1080,00 грн. комісія за надання кредиту, 2160,00 грн. комісія за обслуговування кредиту та 6000,00 грн. неустойка, яку просили стягнути з відповідача на їх користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Харкова Полякова О.В. від 19 січня 2026 року справу передано до Автозаводського районного суду м. Кременчука за підсудністю. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 березня 2026 року визначено головуючим суддю Нестеренка С.Г.

Ухвалою судді від 08 квітня 2026 року відкрито спрощене провадження у справі, залучено сторін, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в межах робочого часу суду.

24 квітня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву. Повідомила, що на даний час не має стабільного заробітку, офіційно не працевлаштована. Вказала, що позивачем не надано доказів перерахування їй коштів, не погодилася з розміром процентів, заперечувала щодо пені та штрафів. Просила відмовити у задоволенні позову.

30 квітня 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Вказали, що умови договору були погоджені з відповідачем, вона мала можливість не укладати кредитний договір, однак не відмовилася від його укладання. Просили позов задовольнити.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Станом на день розгляду справи та ухвалення судом рішення, учасники справи не подавали будь-які заяви, клопотання про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи з викликом учасників справи у судове засідання.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

З огляду на те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступне.

18 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 18.04.2025-100000308, який складається із пропозиції про укладення кредитного договору ТОВ «Споживчий центр» (оферти), додатку до анкети та заявки відповідача від 18.04.2025 року, її відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) та підтвердження укладення електронного договору.

Даний договір містить відмітку про підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е961, надісланим кредитодавцем відповідачу у вигляді смс-повідомлення на її мобільний номер, який вказувався нею при реєстрації на сайті.

Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит у розмірі 12 000,00 грн., строк, на який надається кредит - 217 днів з дати його надання. Дата повернення кредиту 20.11.2025 року.

Процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінні у розмірі 0,5% на 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процента ставка «Стандарт».

Комісія за надання кредиту 1080,00 грн., комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1080,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступним за першим черговим періодом.

Факт перерахування відповідачу грошових коштів на її картковий рахунок № НОМЕР_1 , який був вказаний нею у заявці, підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 05.01.2026 року, за яким 18.04.2025 року о 08:54:29 на картку відповідача були перераховані грошові кошти у розмірі 12 000,00 грн. Доказів зворотного матеріали справи не містять та такі не були надані відповідачем.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 18.04.2025-100000308 від 18.04.2025 року заборгованість відповідача складає 39 840,00 грн., з яких: 12 000,00 грн. заборгованість кредитом, 18 600,00 грн. заборгованість за процентами, 1080,00 грн. комісія за надання кредиту, 2160,00 грн. комісія за обслуговування кредиту та 6000,00 грн. неустойка.

Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферту) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферту) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Стороною позивача до позовної заяви додано копії документів, які складають укладений з відповідачем кредитний договір, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е961.

Факт укладення договору належним чином підтверджений та відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Договір містять усі істотні умови, необхідні для даного виду правочину, а відтак, враховуючи його особисте підписання відповідачем, його умови були достеменно відомі останньому. Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки щодо надання кредитних коштів і їх повернення зі сплатою відповідних відсотків за користування.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Факт надання кредитних коштів підтверджується копією договору про споживчий кредит, який є дійсним в силу приписів статті 204 ЦК України про правомірність правочинів.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 посилалася на те, що позивачем не надано доказів перерахування їй коштів. Суд звертає увагу, що у даній справі відповідач, не надаючи відповідні докази зі своєї сторони, фактично застосувала концепцію так званого «негативного доказу» (постанова Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13).

Сторона не може будувати власну правову позицію виключно на твердженні про те, що вона вважає свою позицію доведеною доти, доки інша сторона її не спростує, оскільки за такого підходу нівелюється сама концепція змагальності сторін. Таким чином, відповідач, висуваючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів на їх підтвердження, не вправі перекладати на позивача обов`язок доведення таких обставин.

За змістом частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належність виконання зобов`язання є предметом доказування і у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформульованої у справі № 913/618/21 від 08.06.2022 року. Тоді як не може бути визнаним неукладеним договір, зобов`язання за яким виконуються його сторонами.

У даній справі відповідачем не спростовано факт надання нею всіх особистих ідентифікуючих даних, її платіжної картки, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.

Із урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем надано достатні, переконливі та достовірні докази щодо укладення договору про надання кредиту від 18.04.2025 року, перерахування кошів на банківську картку, зазначену у договорі, відсутність доказів, які б спростовували отримання позичальником кредитних коштів чи неналежності банківської картки на яку були зараховані кошти, що є підставою для стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 000,00 грн.

Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, суд вбачає, що борг за процентами складає 18 600,00 грн., проценти нараховані по 20.11.2025 року включно, що відповідає умовам договору, тобто за 217 днів, а їх розмір був погоджений з відповідачем, тому позов в частині стягнення заборгованості за процентами також підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 1080 грн. та комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2160,00 грн., слід зазначити наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

У пункті 8 відповіді позичальника про прийняття пропозиції зазначено розмір комісії, пов`язаної із наданням кредиту, складає 9% від суми кредиту та дорівнює 1080,00 грн., яка нараховується кредитором в день видачі кредиту.

Отже, умови укладеного між сторонами кредитного договору щодо розміру та порядку сплати комісії не суперечать ЗУ «Про споживче кредитування».

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії за надання кредиту, так і в подальшому нараховувати її споживачам. Відповідач з цим погодився, жодних заперечень не виказував та уклав кредитний договір, на визначених умовах, в тому числі і зі сплатою комісії, а отже позов в цій частині підлягає задоволенню.

Із п. 9 відповіді позичальника про прийняття пропозиції вбачається, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі «Комісія за обслуговування», «Комісія») складає 1080,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Водночас, згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частіш першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 21.10.2020 року у справі № 194/1387/19.

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року за № 496/3134/19 дійшла висновку про те, що положення кредитного договору, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2160,00 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 6000,00 грн. суд зазначає таке.

Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на час ухвалення судом рішення.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування.

Враховуючи те, що заборгованість за неустойкою у відповідача за кредитним договором від 18.04.2025 року виникла у період дії в Україні воєнного стану, суд вважає, що така неустойка у розмірі 6000,00 грн. стягненню з відповідача не підлягає, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 18.04.2025-100000308 від 18.04.2025 року у розмірі 31 680,00 грн., з яких: 12 000,00 грн. заборгованість кредитом, 18 600,00 грн. заборгованість за процентами та 1080,00 грн. комісія за надання кредиту.

При цьому позивачу слід відмовити у задоволенні позову в частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2160,00 грн. та неустойки в розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Позов судом задоволено у розмірі 31 680,00 грн., що становить 79,52% від заявленого розміру 39 840,00 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 2117,14 грн. (79,52% від 2662,40 грн.).

Сторони у справі не подавали заяви про стягнення будь-яких інших судових витрат.

Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів.

Керуючись ст. 525, 526, 536, 549, 553-559, 625,626, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ТОВ «Споживчий центр» - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 18.04.2025-100000308 від 18.04.2025 року у розмірі 31 680,00 грн., з яких: 12 000,00 грн. заборгованість кредитом, 18 600,00 грн. заборгованість за процентами та 1080,00 грн. комісія за надання кредиту, а також кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 2117,14 грн.

Відмовити у задоволенні позову в іншій частині вимог.

Позивач: ТОВ «Споживчий центр», код ЄДРПОУ: 37356833, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлено 29 червня 2026 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: