Рішення № 137751931, 24.06.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3169/26

Провадження № 2/345/2426/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

24.06.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Сирка Й.Й.,

з участю секретаря судового засідання Слободян Т.Я.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

27.05.2026 ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.10.2025 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, відповідачем цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) підписано після попереднього заповнення необхідних відомостей та проходження ідентифікації за допомогою мобільного застосунку кредитний договір із ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та отримано на свій рахунок грошові кошти в сумі 17 000,00 грн. Під час ідентифікації позичальника ним пройдено однозначне встановлення особи. Кредитні кошти за договором № 45751821 від 23.10.2025 надано строком на 30 календарних днів. Кінцева дата повернення кредиту 21.11.2025 з можливістю продовження (пролонгації) строку кредитування відповідно до Розділу 7 договору. Проте відповідачем не виконані кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 30 256,60 грн, яка є документально підтвердженою та складається з різних платежів, що включають борг за основною сумою (тілом) кредиту, нараховані, але не сплачені проценти, проценти за понадстрокове користування кредитом та одноразовою комісією. В добровільному порядку відповідач не погашає вказану суму заборгованості, тому позивач як новий кредитор у зобов`язанні після набуття права вимоги просить позов задовольнити.

Крім того, 02.12.2025 між первісним кредитором та відповідачем у цій справі укладено додаткову угоду до кредитного договору № 45751821 від 23.10.2025, за умовами якої зафіксовано розмір заборгованості позичальника, а також погоджено графік погашення суми боргу 5-ма частинами в період часу з 02.12.2025 до 01.04.2026 із викладенням додатку до відповідного договору щодо строків та розмір грошових зобов`язань ОСОБА_1 .

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В установлений судом строк відповідач відзив на позов не подав, в судове засідання не з`явився, хоча повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи у спосіб надіслання копії ухвали про відкриття провадження на електронну пошту, зазначену в облікових даних позичальника за кредитним договором.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України та з огляду на згоду Товариства, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у ній матеріалами з ухваленням заочного рішення по суті цього спору.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позов необхідно задоволити частково з таких підстав.

Відповідно до ст.12-13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В свою чергу, положеннями ст.525-527 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3 ст. 207 ЦК України визначено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» № 674-VIII від 03.09.2015, ч.12 ст.11 якого встановлює, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 01.11.2021 у справі № 234/8084/20.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач уклав договір про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 45751821 від 23.10.2025 із ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі первісний кредитор) шляхом використання одноразового електронного ідентифікатора, відображеного в цифровій послідовності (17474). Грошові кошти в сумі 17 000,00 грн перераховані на банківську платіжну картку відповідача, емітовану за № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією банку-еквайра АТ «ТАСкомбанк» про перерахування первісним кредитором коштів через термінал TE1374 за ініціативою кредитодавця із зазначенням номера трансакції та коду авторизації 320436.

Істотні умови кредитного договору: строк кредитування 30 календарних днів, останній день якого припадає на 21.11.2025; повернення кредиту (основної суми та нарахованих процентів) відбувається шляхом внесення одноразового платежу, при цьому умовами договору передбачена сплата позичальником одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 16% від суми кредиту, що становить 2 720,00 грн (пп.2.2.4. договору); нарахування процентів позичальнику здійснюється протягом строку кредитування, згідно з Таблицею обчислення загальної вартості кредиту (Додаток № 1), яка визначає параметри, порядок і графік повернення основної суми (тіла) кредиту та одноразової комісії, за процентною ставкою 0,999%; водночас, денна процентна ставка у кредитному договорі встановлена у розмірі 0,466%.

Аналогічні до вищенаведених відомостей містяться у паспорті наданого позичальнику споживчого кредиту, копія якого долучена до матеріалів справи.

Суд також зазначає, що відповідно до п.1.12. кредитного договору одноразова комісія за надання кредиту це грошові кошти, які згідно з умовами договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю за надання та користування кредитом в якості однієї з складових загальних витрат за споживчим кредитом. Однак у п.2.3.договору загальні витрати за споживчим кредитом будь-яких відомостей з приводу одноразової комісії не містять, натомість вказують, що витрати споживача складаються винятково з сукупної вартості процентів, обчислених за ставкою 0,999%/день.

Крім того, пп. 2.2.4. договору визначені проценти за понадстрокове користування кредитом в розмірі 4%/день та пеня в аналогічному розмірі.

Якщо сума кредиту, наданого позичальнику, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої за дату укладення кредитного договору, за користування кредитом понад встановлений цим договором строк, у випадку невиконання позичальником умов договору, кредитодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п.2.2. договору, з першого дня за понадстрокове користування кредитом за кожен день такого користування (пп. 10.5.2. п. 10.5. договору).

02.12.2025, тобто після закінчення визначеного договором строку кредитування, між первісним кредитором і позичальником укладено додаткову угоду, за умовами якої крім викладу у новій редакції Додатку № 1, між сторонами досягнута домовленість, що передбачає фактичне розтермінування кредитного боргу позичальника ОСОБА_1 на 5-ть платежів, строк сплати яких установлено щоразу в межах 30 календарних днів (крім 1-го платежу зі строком настання через 41 календарний день) в період з 02.12.2025 до 01.04.2026. Додаткова угода підписана позичальником одноразовим ідентифікатором (електронним підписом) у цифровій послідовності 87323.

Продовжуючи виклад установлених судом фактичних обставин справи суд зазначає, що в п.10.7.1. кредитного договору передбачені положення про те, що в разі надання позичальнику кредиту на суму, що перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення цього договору, за користування кредитом понад установлений договором строк нараховуються проценти за користування кредитом (його частиною) у розмірі, що визначений п.2.2. договору, за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

Відповідно до розрахунку первісного кредитора у період з 23.10.2025 до 21.11.2025 позичальнику нараховано щоденно 2 376,00 грн процентів, що вказує на застосування денної процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі 0,499%. Починаючи з 22.11.2025 до 03.12.2025 (дата укладення між сторонами додаткової угоди) позичальнику щоденно нараховувалися проценти за понадстрокове користування кредитом в розмірі 680,00 грн або 4%/день від суми неповернутого кредиту. У день видачі кредиту нараховано комісію встановленого розміру. Загальна сума заборгованих процентів склала 10 536,00 грн.

Будь-яких коштів в рахунок виконання взятих на себе грошових зобов`язань позичальник ОСОБА_1 не вносив.

18.03.2026 між первісним кредитором і Товариством укладено договір факторингу №18/03/2026 з реєстром боржників та актом приймання-передачі цього реєстру. Як випливає із витягу з реєстру боржників № 2 від 18.03.2026, вимоги первісного кредитора до відповідача у цій справі відступлені на користь Товариства за плату (порядковий номер ОСОБА_1 4867, загальна сума відступленого боргу 30 256,60 грн).

Вирішуючи питання щодо заявлених позовних вимог Товариства до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23.10.2025 №45751821 суд виходить із таких мотивів.

Як передбачено ст. 598-599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), про що зазначає ст. 610 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-ІХ з 1 січня відповідного бюджетного року законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати за один місяць становив 8 000,00 грн та залишався незмінним упродовж відповідного року.

У цій справі перед судом постало завдання, які вимагають установити справжню правову природу процентів, нарахованих первісним кредитором позичальнику ОСОБА_1 за понадстрокове користування кредитом, а також визначення наявності підстав для стягнення з відповідача несплаченої суми одноразової комісії.

Насамперед суд не погоджується із аргументами Товариства про правомірність нарахування ОСОБА_1 одноразової комісії за надання кредиту з огляду на нікчемність умови кредитного договору про необхідність її сплати відповідно до положень ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII (далі Закон №1734). Товариством не доведено, за які конкретно супутні послуги кредитодавцем нараховано відповідний платіж, а так само погодження таких послуг зі споживачем. При цьому враховуються висловлені у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 (справа №740/3852/19) та від 31.08.2022 (справа № 202/5330/19) правові позиції, які є релевантними до обставин цієї справи.

Суд не має зауважень щодо правильності нарахування позичальнику процентів в межах погодженого між сторонами строку кредитування, так само як і наявність несплачених сум відповідних процентів.

Водночас, на переконання суду, підстав для стягнення з відповідача процентів за понадстрокове користування кредитом немає, що обґрунтовується наступним.

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання отримали характеристику в ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Припис абз. 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а регулятивна норма ч.1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

У ч.3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд. У такому разі, проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначений правовий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16, який є обов`язковим до застосування.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 № 1023-ХІІ нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої Товариством заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не завуальованими, неоднозначними умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко визначеним у договорі строком кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України своєму рішенні (справа №1-12/2013) від 11.07.2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відсутність позову про визнання недійсними умов кредитного договору як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд окремо наголошує, що первісний кредитор у цій справі самостійно зазначив у

п.10.7.1. кредитного договору про необхідність врахування під час нарахування позичальнику процентів за понадстрокове користування кредитними коштами обмежень, визначених Законом № 1734 та іншими актами законодавства.

Відповідно до приписів ч.2 ст.19 Закону № 1734 сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

У цій справі відповідна умова договору міститься у розділі 10 «Відповідальність Сторін, порядок вирішення спорів».

Своєю чергою ст. 21 Закону № 1734 про особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит.

Таким чином, суд доходить до однозначного висновку, що нараховані позичальнику ОСОБА_1 проценти за понадстрокове користування кредитних коштів є проявом відповідальності споживача за договором про споживчий кредит за неправомірну поведінку останнього, яка полягає у неповерненні кредитних коштів з нарахованими процентами до закінчення погодженого між сторонами строку кредитування, тобто наявності прострочення з боку позичальника.

Відповідно до п.18 «Перехідних та прикінцевих положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У періоді нарахування відповідачу у справі неустойки (пені) діяв воєнний стан, уперше введений з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану», який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану № 2102-ІХ від 24.02.2022», який неодноразово продовжувався й триває до сьогодні.

Тлумачення зазначеної вище норми матеріального закону свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Ця особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, який є обов`язковим для застосування.

З огляду викладене, суд не може погодитися із необхідністю стягнення з позичальника ОСОБА_1 процентів за понадстрокове користування кредитними коштами за умовами кредитного договору від 23.10.2025, який позичальником дійсно не виконувався.

Отже, у задоволенні вимог Товариства про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, що включає нараховані проценти за понадстрокове користування кредитними коштами в сумі 8 160,00 грн та одноразової комісії розміром 2 720,00 грн необхідно відмовити.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у рачі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог у цій справі, з відповідача на користь Товариства підлягають до стягнення витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 705,00 грн або 64,04 % від ціни заявленого позову.

Керуючись ст.263-265,268,280-284,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (код ЄДРПОУ:35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, м.Бровари, вул. Лісова, буд. 2, IBAN НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк») суму заборгованості за кредитним договором № 45751821 від 23.10.2025 в розмірі 19 376,00 грн, з яких: 17 000,00 грн. неповернута сума (тіло) кредиту та 2 376,00 грн.- борг за нарахованими, але несплаченими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» 1 705,00 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 29.06.2026.

Суддя