Рішення № 137751669, 26.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2026Справа № 910/15840/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕПІТАЛ-ГАРАНТ"

про стягнення 214 840,47 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач, Підприємство) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕПІТАЛ-ГАРАНТ" (далі - відповідач) про стягнення коштів у розмірі 214 840,47 грн (114 300,17 грн - сума заборгованості за споживання теплової енергії, 76 809,71 грн - інфляційна складова боргу, 23 730,59 грн - 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії (особовий рахунок 320611-01).

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 26.12.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

06.01.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 відкрито провадження у даній справі № 910/15840/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Копія вказаної ухвали суду доставлена до електронного кабінету позивача 07.01.2026 після 17 години та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою позивачу 08.01.2026.

Відповідачу копія ухвали суду від 07.01.2026 направлена за адресою, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте поштове відправлення № R067076054107 повернуто до суду з довідкою відділення поштового зв`язку, в якій причиною невручення вказаного відправлення зазначено «за закінченням встановленого терміну зберігання».

15.04.2026 від відповідача надійшло клопотання про надання доступу до електронної справи № 910/15840/25, в якій відповідач вказав, що на даний час невідомо, за який саме період позивач здійснив нарахування заявленої до стягнення заборгованості, оскільки копію позовної заяви з розрахунком, додатками та обґрунтуванням позовних вимог відповідач не отримував. Відповідач зазначив, що у разі, якщо позовні вимоги повністю або частково ґрунтуються на нарахуваннях за період, щодо якого сплив строк позовної давності, відповідач заявляє про застосування строків позовної давності до таких вимог.

30.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просить у задоволенні позову відмовити повністю. У разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового або повного задоволення позовних вимог, - застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог у частині стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних за період, щодо якого строк позовної давності сплинув.

Поряд з цим, суд вказує, що відповідно до ч.ч. 8-10 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається у строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (абзац 2 частини 6 статті 6 ГПК України).

Так, відзив на позов подано поза межами строку на його подання без клопотання про поновлення такого строку. Крім того, як встановлено судом, відповідно до даних Єдиної судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, відповідач у даній справі не має зареєстрованого в такій системі електронного кабінету.

Таким чином, суд вирішив проводити розгляду справи за наявними матеріалами та без врахування доводів відзиву на позов.

Інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 202 ГПК України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, пояснення у справі, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" (Кредитор/Постачальник) та Підприємством (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір цесії), відповідно до якого ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" відступило, а Підприємство набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед Кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.

Згідно з пунктом 3.4.2 Договору цесії позивач має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.

Як вказує позивач, відповідно до витягу з Додатку № 1 до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 до Товариства за договором/особовим рахунком № 1110520-05 у розмірі 114300,17 грн, яка на день подачі до суду позовної заяви не змінилась, що підтверджується такими документами: розрахунком основного боргу за теплову енергію; актом звіряння розрахунків за теплову енергію; рахунками-фактури; довідками про нарахування за теплову енергію; обліковими картками.

Відповідно до пункту 1.3 Договору цесії Кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень).

Згідно з пунктом 3.1.1 Договору цесії сторони договору підтверджують, що на дату підписання Додатку № 1 до цього договору актами прийому-передачі Кредитор передав Новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього Договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Відповідно до акта № 23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК "БІТеК" та ПК "Уніван-Термал", позивач прийняв фізичний носій/пристрій зберігання інформації (зовнішній жосткий диск, USB носій в кількості 1 шт.), на якому записана резервна копія бази даних ПК "Уніван-Термал" станом на 01.10.2018.

Таким чином, за доводами позивача, ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" передало Підприємству програмний комплекс - базу даних "УНІВАН-ТЕРМАЛ", до якого ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" здійснювалось внесення даних до даного програмного комплексу щодо нарахування спожитої відповідачем теплової енергії.

Відповідно до частин першої статті третьої статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом.

З огляду на викладене, позивач вказує, що нарахування та внесення до бази даних відомостей було здійснено саме ПАТ "КИЇВЕНЕРГО", а Підприємство лише сформувало таку довідку та надало всі докази (електронні) на підтвердження позовних вимог відповідно до внесених відомостей до цієї бази. Зазначена довідка є паперовим відображенням електронної бази даних.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки це не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов`язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов`язанні, а не заміна сторони в договорі.

Враховуючи, що норма статті 516 ЦК України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні або ж взагалі обумовити заборону на відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити, а правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України).

Під час розгляду даної справи відповідач не спростував факт споживання тепловою енергією у приміщенні за адресою: м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 26/4.

З огляду на викладене, позивач прийняв право вимоги з відповідача заборгованості за теплову енергію за особовим рахунком № 320611-01 у розмірі 114 300,17 грн і прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Підприємство листом повідомило Товариство про отримання за Договором цесії право вимоги за Договором у розмірі 114 300,17 грн та повідомило реквізити рахунків для сплати, зазначені в рахунку № 320611-01/2023-1 від 31.01.2023.

Під час розгляду даної справи суду не надано доказів оплати рахунку, а також інших доказів визнання відповідачем заборгованості з надання послуг теплової енергії.

На підтвердження факту постачання теплової енергії та підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" позивач надав суду такі докази:

- корінці нарядів на включення та відключення об`єктів теплоспоживання за спірний період, складені ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" за адресою: м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 26/4;

- облікові картки помісячно, які є паперовим відображенням програмного комплексу - інформаційна система "УНІВАН-ТЕРМАЛ-Київ Debet, яка була передана ПАТ "Київенерго" Підприємству на виконання умов Договору цесії відповідно до акта приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли баз даних білінгових систем ПК "БІТЕК" та "УНТВАН-ТЕРМА Л";

- довідка про нарахування за теплову енергію договором/особовим рахунком № 320611-01 за період з листопада 2015 року до травень 2018 року, в якій детально відображено період нарахувань; значення тарифу; обсяг Гкал; тип розрахунку - за навантаженням/за лічильником; теплове навантаження тощо.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" (далі - Закон) тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Нарахування за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною шостою статті 19 Закону передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 114 300,17 грн є обґрунтованими.

Проте, відповідач у заяві про ознайомлення з матеріалами справи вказав про пропуск позивачем строку позовної давності за заявленим позовом та просив застосувати до позовних вимог відповідний строк.

Стосовно вказаної заяви суд зазначає наступне.

За змістом статті 256 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого права.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 5 статті 261 ЦК України передбачає, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною, є самостійною та достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від доведеності інших обставин справи.

Також під час розгляду даної справи судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, відповідно до яких:

"76. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

77. За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

78. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

79. Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

80. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

81. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

82. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

93. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

97. Отже, оскільки у цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками".

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд вказує, що пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України був виключений Закон України № 4434-IX від 14.05.2025, який в свою чергу набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, строк позовної давності до вимог про стягнення основного боргу за період з 11.2015 по 05.2017 включно, зокрема, у розмірі 73 304,19 грн є таким, що сплинув.

Проте, нарахування з 06.2017 по 05.2018 становлять 40 995,98 грн.

За вказаних обставин, суд вважає заявлені повивачем вимоги щодо стягнення основного боргу частково обґрунтованими, а саме в розмірі 40 995,98 грн, проте у вимозі про стягнення з відповідача 73 304,19 грн суд відмовляє.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 76 809,71 грн втрат від інфляції та 23 730,59 грн 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки сум втрат від інфляції та 3% річних і періодів їх нарахування з урахуванням суми заборгованості, на яку не поширюється заявлена відповідачем заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, вказує, що розмір втрат від інфляції становить 30 803,23 грн, а 3% річних - 8 504,70 грн.

Відповідно у вимогах про стягнення з відповідача 46 006,48 грн інфляційних втрат та 15 225,89 грн 3% річних суд відмовляє в задоволені позову.

Суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог 1 204,56 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕПІТАЛ-ГАРАНТ" (02141, місто Київ, вул. Мишуги Олександра, будинок 10, офіс 306, код 33887334) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, адреса для листування: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 83/53; код 40538421) 40 995,98 грн (сорок тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять грн 98 коп.) заборгованості за споживання теплової енергії; втрати від інфляції у розмірі 30 803,23 грн (тридцять тисяч вісімсот три грн 23 коп.), 3% річних у розмірі 8 504,70 грн (вісім тисяч п`ятсот чотири грн 70 коп.), 1 204,56 грн (одну тисячу двісті чотири грн 56 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.06.2026.

Суддя О.Г. Удалова