Рішення № 137751666, 26.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2026Справа № 910/16099/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення 82 890,56 грн

без виклику представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/16099/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення 82 890,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

Копія ухвали суду доставлена позивачу та відповідачу до електронних кабінетів 07.01.2026 після 17 години та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою 08.01.2026.

16.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позов.

28.01.2026 від Моторного (транспортного) страхового бюро України на запит суду надійшла інформація щодо полісу № ЕР-228175365

04.02.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій також міститься клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив.

Клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив мотивоване тим, що серед документів, долучених до відзиву, відсутня квитанція (доказ надіслання відзиву) позивачу. Тому про існування відзиву позивач дізнався 04 лютого 2026 року, коли переглянув матеріали справи, які знаходяться в кабінеті в Електронному суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Так, як вбачається з доданих до відзиву документів, відзив на позовну заяву надісланий представником відповідача відповідачеві, проте доказів надіслання відзиву на позов позивачу відзив на позов не містить.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне поновити позивачу строк для подання відповіді на відзив та прийняти останню до розгляду.

Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану, можливих затримок у доставці поштової кореспонденції, відключень електричної енергії, оголошенням сигналів про повітряну тривогу та інших негативних наслідків) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.

Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

16.12.2024 ПАТ «СК «УСГ» та ОСОБА_1 уклали Договір страхування наземних транспортних засобів № 29-0101-24-00459, предметом страхування якого є транспортний засіб «Skoda Octavia», державний реєстраційний № НОМЕР_1 .

05.10.2025 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Skoda Octavia», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , та транспортного засобу «Skoda Fabia», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .

Відповідно до схеми місця ДТП та витягу з постанови Деснянського районного суду м. Києва від 19.11.2025 у справі № 754/17320/25, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху.

05.10.2025 Страхувальник звернувся до ПАТ «СК «УСГ» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, надавши усі необхідні документи.

10.11.2025 ПАТ «СК «УСГ» на підставі рахунку-фактури № 000332032 від 03.11.2025 складено страховий акт № ОСКА-3428 та розрахунок суми страхового відшкодування.

АТ «СК «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 241 439,64 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 90288 від 10.11.2025.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Skoda Fabia», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на 05.10.2025 була застрахована у Відповідача згідно з полісом номер ЕР-228175365, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ.

Поліс № ЕР-228175365 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну, в сумі 250 000,00 грн.

На підставі вищевикладеного 11.11.2025 Позивач звернувся до Відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 55474.

У відповідь відповідач здійснив виплату страхового відшкодування на підставі калькуляції, яку склав самостійно, у розмірі 158 549,08 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 72576 від 27.11.2025.

Однак, позивач не погоджується з таким розміром страхового відшкодування, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 82 890,56 грн (241 439,64 грн - 158 549,08 грн).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що:

- оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Skoda Fabia, д.р.н. НОМЕР_3 , була застрахована за полісом № 228175365 від 31.03.2025, то врегулювання даного страхового випадку повинно здійснюватися згідно з новим Законом № 3720-IX від 21.05.2024 (далі - Закон № 3720-IX від 21.05.2024), який набув чинності з 1 січня 2025 року;

- транспортний засіб «Шкода Октавія», д.р.н. НОМЕР_1 , 2019 року випуску, строк експлуатації перевищує 5 років до настання дорожньо-транспортної пригоди, тому згідно з підпунктом 2 пункту 3 статті 27 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу;

- відповідачу не надавався для огляду транспортний засіб «Шкода Октавія», д.р.н. НОМЕР_1 , тому Відповідачем було реалізовано право, надане Законом України № 3720-IX від 21.05.2024, і складено Ремонтну калькуляцію № 25-33-2190 від 04.08.2025 відповідно до підпункту 2 пункту 3 статті 27 нового Закону, а саме було включено вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу, відповідно до якої (ремонтної калькуляції) вартість ремонту становить 158 549,08 грн, яка й була виплачена відповідачем позивачу;

- позивач не позбавлений права звернутись до особи, відповідальної за збиток з вимогою про сплату відшкодування шкоди (різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням).

Позивач, відхиляючи вказані доводи, зазначив про те, що відповідач не мав права здійснювати розрахунок страхового відшкодування та розрахувати розмір страхового відшкодування за ремонт транспортного засобу за аналогічними деталями, оскільки ні позивачу в досудовому порядку, ні до відзиву не було надано жодного документу, який би підтверджував той факт, що відповідач запропонував позивачу перелік осіб, які відповідно до своїх установчих документів мають право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, звідки (з яких довідкових матеріалів) ним було взято вказані запчастини, а також жодними доказами не доведено того факту, що встановлення їх на застрахований транспортний засіб не призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації. Також відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що зазначені ним в калькуляції деталі, є аналогічними для застрахованого транспортного засобу.

При цьому позивачем надано акт виконаних робіт по ремонту транспортного засобу, де вказано фактичні роботи, деталі та матеріали, які було застосовано під час ремонту вказаного транспортного засобу з метою відновлення його до попереднього стану (документально підтверджені витрати). Тому, на переконання позивача, розрахунок страхового відшкодування, проведений відповідачем на підставі деталей, отриманих з невідомих джерел, є незаконним та необґрунтованим.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги, а також заперечення відповідача, суд зазначає наступне.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування", якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 3-303гс15.

З урахуванням наведеного, позивач у даній справі, виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідальність водія транспортного засобу «Skoda Fabia», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , станом на 05.10.2025 була застрахована у відповідача згідно з полісом № ЕР-228175365, за умовами якого ліміт за шкоду майну встановлено в сумі 250 000,00 грн, франшиза складає 0,00 грн.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов`язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застрахована відповідачем, то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.

Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За змістом статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) у разі суперечності положень цього Закону положенням інших законодавчих актів України положення цього Закону мають перевагу.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону (чинного на дату настання дорожньо-транспортної пригоди) передбачають, що страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/ або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону, у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи

Відповідно до пункту 2 статті 27 Закону витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

Згідно з підпунктом 2 пункту 3 статті 27 Закону України № 3720-IX від 21.05.2024 вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає, зокрема: вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.

При цьому згідно з абз. 3 ч. 3 ст. 27 Закону під час ремонту транспортного засобу не допускається встановлення складових частин (деталей), що призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації.

Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів (ч. 4 ст. 27 Закону).

Для здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідна особа обирається потерпілою особою з визначеного страховиком (МТСБУ) переліку.

Страховик (МТСБУ) у встановленому ним порядку визначає перелік осіб, які відповідно до своїх установчих документів мають право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів та відповідають його вимогам, та оприлюднює його на своєму веб-сайті.

Страховик (МТСБУ) зобов`язаний надати потерпілій особі інформацію про осіб, включених до переліку, передбаченого цією частиною.

Якщо визначений страховиком (МТСБУ) перелік включає менше трьох осіб, розташованих в межах 150 кілометрів від місця проживання потерпілої особи або місцезнаходження пошкодженого транспортного засобу, потерпіла особа має право самостійно обрати особу, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.

За згодою страховика (МТСБУ) відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу може здійснюватися на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх статутних документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів, за вибором потерпілої особи поза переліком, визначеним страховиком (МТСБУ).

У разі відмови потерпілої особи від здійснення страховиком (МТСБУ) відшкодування у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, така страхова (регламентна) виплата здійснюється страховиком (МТСБУ) на банківський (платіжний) рахунок потерпілої особи в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, розрахованого страховиком (МТСБУ) з використанням ліцензованих програмно-технічних комплексів із розрахунку вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів чи суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем, судовим експертом на замовлення страховика (МТСБУ), а у випадку, передбаченому абзацом четвертим частини четвертої статті 31 цього Закону, - потерпілої особи, за вирахуванням суми податку на додану вартість або в розмірі витрат на здійснення відновлювального ремонту, погодженому між страховиком (МТСБУ) і потерпілою особою.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата страхового відшкодування, здійснена ним у розмірі 158 549,08 грн, була обрахована з урахуванням аналогічних деталей, у зв`язку з чим вимога позивача є безпідставною, оскільки, як вбачається з долучених до позовної заяви рахунку-фактури № 000332032 від 03.11.2025, платіжної інструкції № 90288 від 10.11.2025, акту виконаних робіт № ТО250021008 від 15.12.2025, розрахунок страхового відшкодування проводився позивачем на підставі даних станції технічного обслуговування та проведений у розмірі 241 439,54 грн.

Крім того, відповідач не надав доказів щодо джерел (з яких довідкових матеріалів) визначення виду та вартості запчастин, а також жодними доказами не доведено того факту, що встановлення таких запчастин та складових на застрахований транспортний засіб не призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації. Також відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував, що зазначені ним у калькуляції деталі є аналогічними для застрахованого транспортного засобу.

Також відповідач не надано доказів того, що надана ним ремонтна калькуляції є документом, розробленим відповідно до ліцензованих програмно-технічних комплексів із розрахунку вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів чи виконана суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем, судовим експертом на замовлення відповідача.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що позивач не позбавлений права звернутись до особи, відповідальної за збиток, з вимогою про сплату відшкодування шкоди (різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням), з огляду на наступне.

Виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальних норм Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

За змістом вказаних норм у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, ст. 77 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Відповідачем не надано суду доказів відшкодування позивачу витрат, пов`язаних з страховою виплатою.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення 82 890,56 грн страхового відшкодування обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача в розмірі 2 422,40 грн.

Крім того, позивач просив покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

За змістом ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії наступних документів:

- договору № 20-12/24-ЮП від 26.12.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "Гедз";

- акту від 23.12.2025;

- платіжної інструкції № 6666 від 23.12.2025.

Як погодили сторони в договорі № 20-12/24-ЮП від 26.12.2024, за надання правничої допомоги Адвокатським бюро у справах, де клієнт виступає як позивач, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000 грн 00 коп. у справах, де ціна позову (первинна) перевищує 10 000,00 грн, але не більше, ніж 50 000,00 грн, 7 000 грн у справах, де ціна позову (первинна) перевищує 50 000,00 грн за кожну справу незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них за кожну справу (п. 5.1 договору).

В акті від 23.12.2025 сторони погодили розмір гонорару, що надається у межах даної справи, у фіксованому розмірі - 7 000,00 грн.

Сплата гонорару здійснена платіжною інструкцією № 6666 від 23.12.2025.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката/адвокатського об`єднання з клієнтом, може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката/адвокатського об`єднання та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом з тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України та визначено також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанов об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі № 908/2685/19.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати позивача на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, становлять 7 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А, код 30859524) 82 890,56 грн (вісімдесят дві тисячі вісімсот дев`яносто грн 56 коп.) страхового відшкодування, 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) витрат по сплаті судового збору, 7 000,00 грн (сім тисяч грн 00 коп.) витрат на правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.06.2026.

Суддя О.Г. Удалова