Рішення № 137751661, 26.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2026Справа № 910/1793/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СІФУД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА"

про стягнення 248 846,40 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СІФУД" (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 248 846,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 08/2016 від 08.04.2016 в частині оплати товару у погоджений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 відкрито провадження у справі № 910/1793/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

10.03.2026 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому позивач визнає позов в частині стягнення основного боргу, проте просить відмовити в частині стягнення штрафу в розмірі 50%, а у випадку задоволення таких вимог - зменшити розмір штрафу до 3%.

16.03.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних та достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СІФУД» (надалі - Позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА" (надалі - Відповідач, Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 08/2016 від 08.04.2016 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Продавець протягом терміну дії чинного Договору зобов`язується передавати у власність, а Покупець зобов`язується приймати Товар та сплачувати його вартість у порядку і на умовах визначених цим Договором (п. 2.1. Договору).

Пунктом 2.2. Договору визначено, що найменування, асортимент, кількість і вартість Товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 4.3. Договору оплата за отриманий товар здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами, Договір укладено на невизначений строк, сторона, яка бажає розірвати цей договір повинна письмово повістити про таке іншу сторону за 30 діб до моменту такого розірвання.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, згідно з видатковими накладними № 1200449 від 30.04.2025, № 1050040 від 15.04.2025, № 0980148 від 08.04.2025 Позивач відвантажив Відповідачу товар на загальну суму 136 696,56 грн, що також підтверджується товарно-транспортними та податковими накладними.

Водночас, як вказує позивач у позові, відповідачем не здійснено розрахунок за поставлений за накладними товар, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом. Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 68 348,28 грн штрафу, 34 609,44 грн пені, 3 356,91 грн 3% річних, 5 835,21 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР», яке, за доводами відповідача є пов`язаним з позивачем товариством, укладено договір поставки № 1210ВС від 12.10.2015, за яким у останнього наявна заборгованість перед відповідачем. При цьому вказаний договір містить лише умови щодо відповідальності покупця у вигляді сплати 3% річних, проте умов щодо сплати 50% штрафу умови такого договору не містять, що є неспівмірним та створює істотний дисбаланс. У зв`язку з викладеним відповідач просить зменшити заявлений до стягнення розмір штрафу у випадку визнання таких вимог обґрунтованими до 3%.

Також суд встановив, що у провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/434/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА" до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2026 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА" (відповідача у даній справі) 156 211,55 грн осново боргу, 4 237,59 грн 3% річних, 6 923,37 грн інфляційних втрат, 2 510,59 грн судового збору та 6 864,44 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Під час розгляду даної справи суду не надано доказів оплати відповідачем позивачу коштів, повернення або ж здійснення зарахування заборгованості за поставлений товар на суму 136 696,56 грн. При цьому у відзиві на позов відповідачем визнано розмір такої заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення суми заборгованості обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 356,91 грн 3% річних та 5 835,21 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений позивачем в позові розрахунок вказаних вимог, суд вказує, що позивачем невірно визначено період нарахування втрат від інфляції за видатковою накладною № 1200449 від 30.04.2025 на суму 24 805,44 грн, оскільки такий період визначено з 30.04.2025 по 19.02.2026, водночас, згідно з п. 4.3 Договору така оплата мала бути здійснена до 14.05.2025 (включно).

Проте, вказана помилка (невірне визначення початкової дати нарахування) не потягнула за собою заявлення інфляційних втрат в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 3 356,91 грн 3% річних та 5 835,21 грн інфляційних втрат обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 68 348,28 грн штрафу та 34 609,44 грн пені.

Заперечуючи проти вимоги про стягнення 68 348,28 грн штрафу, відповідач посилається на наявність перед ним заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР», яке, за доводами відповідача, є пов`язаним з позивачем товариством, згідно з договором поставки № 1210ВС від 12.10.2015. При цьому вказаний договір містить лише умови щодо відповідальності покупця у вигляді сплати 3% річних, проте умов щодо сплати 50% штрафу умови такого договору не містять, що є неспівмірним та створює істотний дисбаланс

Наявність такої заборгованості підтверджується, як вказує відповідач, наявністю справи № 911/434/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА" до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» про стягнення грошових коштів.

Водночас, суд вказує, що правовідносини відповідача у даній справі з іншою юридичною особою (ТОВ «ФЛАГМАН СТОР») за договором № 1210ВС від 12.10.2015 не є предметом розгляду у даній справі, навіть якщо позивач та «ФЛАГМАН СТОР» є пов`язаними особами, оскільки такі відносини виникли на підставі іншого самостійного господарського договору.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 2 вказаної норми штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до п. 4.4 Договору у випадку порушення Покупцем п. 4.3. чинного Договору Покупець сплачує Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ несплаченої вартості переданого Покупцеві товару за кожний календарний день прострочення оплати.

У разі прострочення платежів за переданий товар більше, ніж на 25 (двадцять п`ять) календарних днів, відповідно до п. 4.5. Договору Відповідач зобов`язаний сплатити на користь Позивача штраф у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від несплаченої вартості переданого товару.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, суд вказує, що останні виконані відповідно до умов договору та чинного законодавства та є арифметично вірними.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу до 3% суд вказує про наступне.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85).

Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Клопотання про зменшення розміру неустойки мотивовано відповідачем тим, що:

- відповідач зробив все від нього залежне для виконання зобов`язання, діяв добросовісно, придбав за власний кошт та поставив позивачу товар, відмова позивача від товару та від договору лежала поза волею та поза межами повноважень відповідача;

- відповідач намагався як у судовому, так і позасудовому порядку врегулювати спірні питання щодо якості поставленого товару, проте згоди з позивачем досягнуто не було;

- позивач не надав жодних доказів на підтвердження понесення ним збитків та доказів погіршення його фінансованого становища у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням відповідачем умов договору.

Поряд з цим, як вказано вище, у відповідача наявна заборгованість за отриманий від позивача товар станом на момент розгляду даної справи.

Крім того, доводи відповідача щодо неспівмірність його відповідальності перед позивачем з відповідальністю ТОВ «ФЛАГМАН СТОР» перед відповідачем не є підставою для зменшення розміру штрафу, оскільки сторони вільні у виборі контрагента та у визначенні умов договору.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафу, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення пені та штрафу підлягають задоволеню у заявленому позивачем розмірі.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає задоволенню

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачена сума судового збору підлягає покладанню на відповідача у розмірі

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА" (04655, місто Київ, вул. Новокостянтинівська, будинок 4А, код 39908003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СІФУД" (07442, Київська обл., Броварський р-н, селище Велика Димерка, вул. Броварська, будинок 152, код 39369112) основну суму заборгованості у розмірі 136 696 грн 56 коп. (сто тридцять шість тисяч шістсот дев`яносто шість гривень 56 копійок), суму штрафу у розмірі 68 348 грн 28 коп. (шістдесят вісім тисяч триста сорок вісім гривень 28 копійок), суму пені у розмірі 34 609 грн 44 коп. (тридцять чотири тисячі шістсот дев`ять гривень 44 копійки), 3% річних у розмірі 3 356 грн 91 коп. (три тисячі триста п`ятдесят шість гривень 91 копійка), суму інфляційних втрат у розмірі 5 835 грн 21 коп. (п`ять тисяч вісімсот тридцять п`ять гривень 21 копійка), судовий збір у розмірі 2 986 грн 16 коп. (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят шість гривень 16 копійок).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 26.06.2026.

Суддя О.Г. Удалова