Рішення № 137751579, 16.06.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2026 р. Cправа № 902/335/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Ткачука В.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, ідентифікаційний код юридичної особи 19480600

до Комунального некомерційного підприємства "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради, 24000, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, місто Могилів-Подільський, вул. Полтавська, будинок 89/2, ідентифікаційний код юридичної особи 01982591

про стягнення 848 914,68 гривень

за участю представників:

від позивача - Кулаківський В.В. у порядку самопредставництва

від відповідача - адвокат Шкрабалюк Ю.В. згідно ордеру

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 19.03.2026 року надійшла позовна заява №б/н від 19.03.2026 (вх. № 370/26 від 19.034.2026) Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Комунального некомерційного підприємства "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" у розмірі 848 914,68 гривень, з яких: 330 072,91 гривень вартості спожитої електричної енергії за лютий 2021 року, 48 064,04 гривень пені, 239 551,54 гривень 15% річних, 231 226,19 гривень інфляційних втрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 24.03.2026 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/335/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21 квітня 2026 року о 12:30 год.

У судовому засіданні 21.04.2026 судом постановлено ухвалу про задоволення усного клопотання відповідача про оголошення перерви у підготовчому засіданні з метою врегулювання сторонами спору мирним шляхом та про оголошення перерви у підготовчому засіданні у справі №902/335/26 до 11:00 год. 12.05.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

12.05.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання № б/н від 12.05.2026 (вх. № 01-30/4794/26 від 12.05.2026) про зменшення розміру річних з 15% до 3%, розміру пені - до 1 гривні, відмову у задоволенні інфляційних витрат.

У судовому засіданні 12.05.2026 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні у справі №902/335/26 до 15:30 год. 21.05.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

20.05.2026 до суду від позивача надійшли пояснення від 20.05.2026 (вх. № 01-30/5157/26 від 20.05.2026).

Ухвалою від 21.05.2026 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/335/26, призначено справу № 902/335/26 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 16 червня 2026 року о 10:30 год.

На визначену судом дату у судове засідання з`явилися представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача зазначила про визнання відповідачем позову в частині заборгованості за поставлену електричну енергію, просила зменшити розмір річних з 15% до 3%, розмір пені зменшити до 1 гривні, у задоволенні інфляційних витрат відмовити.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення у справі та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 848 914,68 гривень, з яких: 330 072,91 гривень вартості спожитої електричної енергії за лютий 2021 року, 48 064,04 гривень пені, 239 551,54 гривень 15% річних, 231 226,19 гривень інфляційних втрат.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", виконує функції постачальника "останньої надії" (далі - ДПЗД "Укрінтеренерго", постачальник, позивач), діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 06.11.2018 № 1344 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р, відповідно до ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

За твердженням позивача між Комунальним некомерційним підприємством "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради (далі - КНП "Могилів-Подільська ОЛІЛ", споживач, відповідач) та ДПЗД "Укрінтеренерго" укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018р. №312.

Позивач зазначив, що відповідач згідно даних отриманих від Оператора системи розподілу/Адміністратора комерційного обліку (АТ "Вінницяобленерго") перебував на постачанні електричної енергії постачальником "останньої надії" у період лютий 2021 року та спожив електричну енергію постачальника "останньої надії" у цей період у кількості 78 554,00 кВт*год.

За твердженням позивача, на виконання договору постачальника "останньої надії" та на підставі отриманих від ОСР даних (звіту) про фактичне споживання споживача електричної енергії, ДПЗД "Укрінтеренерго" було складено акт купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період у лютому 2021 р. в загальній кількості 78 554,00 кВт*год., на загальну суму 330 072, 91 грн., який було надіслано відповідачу та отримано ним 02.04.2021.

Позивач зауважив, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію-вимогу №44/11-011636 від 30.10.2025 з повідомленням про наявну у нього заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 330 072,91 грн. та штрафні санкції; вимога позивача була залишена без задоволення.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача із цим позовом до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.

Відповідач у клопотанні від 12.05.2026 зазначив, що заперечує щодо задоволення вимог про стягнення 48 064,04 гривень пені, 239 551,54 гривень 15% річних, 231 226,19 гривень інфляційних втрат.

За твердженням відповідача, акт та договір згідно зазначеного у позовній заяві вручено відповідачу 02 квітня 2021 року, натомість такий лист не був переданий в адміністрацію закладу, зареєстрований та відповідно опрацьований відповідними службовими особами закладу. Відповідач зазначив, що такий лист було отримано прибиральницею Ференс Л.О., яка не була посадовою особою Комунального некомерційного підприємства "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради та не була уповноваженою на отримання будь яких листів від імені лікарні, відтак вручення документів не відбулось.

Відповідач зауважив, що лікарня є бюджетною неприбутковою установою, діяльність якої насамперед спрямована на надання медичної допомоги населенню, а з 2022 року в повній мірі військовослужбовцям Збройних Сил України. Укладення договору із постачальником "останньої надії" відбулось без участі відповідача, сталось через невиконання договірних зобов`язань попереднім постачальником, а також необхідність проведення процедури публічної закупівлі, що є обов`язковою процедурою з огляду на статус відповідача як бюджетної установи.

Відповідач, покликаючись на загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, інтереси обох сторін, просив суд зменшити розмір 15% річних до передбаченого статтею 625 ЦК України розміру 3% річних; зменшити розмір пені до 1 гривні; відмовити у стягненні інфляційних втрат.

Позивач у заяві від 20.05.2026 зауважив, що положенням статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник "останньої надії" (далі ПОН) здійснює постачання електричної енергії в порядку, визначеному ПРРЕЕ, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником останньої надії, що затверджується Регулятором та є публічним договором приєднання споживача ПОН. Договір регулює порядок та умови продовження постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" споживачу ПОН, у разі, якщо обраний споживачем електропостачальник неспроможний постачати електричну енергію, до моменту обрання споживачем ПОН нового електропостачальника або припинення постачання у передбачених чинним законодавством чи Договором випадках та є укладеним сторонами, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Позивач зазначив, що 15 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою, а пеня не перевищує борг за спожиту електричну енергію, відповідачем не наведено обставин за яких суд може зменшити розмір пені, не підтверджено доказами ті обставини, на які посилається відповідач.

Щодо отримання рахунку та акту позивач зауважив, що такі рахунок та акт надіслані відповідачу вважаються отриманими відповідачем, оскільки надіслані на юридичну адресу відповідача, що узгоджується із пунктом 4.3. Комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019; з матеріалів справи не вбачається, що станом на дату отримання рахунку (02.04.2021) Ференс Л. не мала цих повноважень, робота пошти знаходиться поза межами відповідальності позивача.

Позивачем також зазначено, що за умовами Комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 відповідач зобов`язаний був самостійно без рахунку сплати борг за спожиту електроенергію.

Крім того позивач зауважив, що ДПЗД "Укрінтеренерго" є державним підприємством, яке належить до сфери управління Міністерства економіки України, а тому завдання збитків постачальнику "останньої надії" призвело в свою чергу до завдання збитків державі; тяжкий майновий стан ДПЗД "Укрінтеренерго", наявний статус критичної інфраструктури та його соціальна значущість для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, - мають вирішальне значення для законних судових рішень; з урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання відповідача позивач просив відмовити, позовні вимоги ДПЗД Укрінтеренерго задовольнити в повному обсязі

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - ДПЗД "Укрінтеренерго", постачальник, позивач) є постачальником електричної енергії споживачу на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1344 від 06.11.2018 (т. 1 а.с. 19).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 року № 1023-р (зі змінами) Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 1 січня 2019 року до 31 грудня 2026 року.

Територія здійснення діяльності ДПЗД "Укрінтеренерго" як постачальника "останньої надії" територія України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до Повідомлення оператора системи про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ 19480600, які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (передачі) АТ "Вінницяобленерго", код ЄДРПОУ 00130694 - відповідач (споживач) з ЕІС-кодом 62Z4698840844937 був закріплений за постачальником "останньої надії" та Комунальному некомерційному підприємству "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи 01982591 у період з 01.02.2021 по 28.02.2021 постачання електричної енергії здійснювалось постачальником "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ 19480600 (т. 1 а.с. 20-22).

До матеріалів справи позивачем долучений примірник типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», умови якого були чинними для споживачів позивача у період спірних правовідносин (далі - договір) (т. 1 а.с. 23 - 31 зворот).

За умовами пункту 1.1. договору цей договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - договір) є публічним договором приєднання споживача до цього договору і регулює порядок та умови продовження постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - "постачальник"), в особі начальника відділу договірної роботи та технічного виконання Курищук Марії Василівни, що діє на підставі довіреності від 24.02.2021 року №10, споживачу, у разі, якщо обраний споживачем електропостачальник неспроможний постачати електричну енергію, до моменту обрання споживачем нового електропостачальника або до припинення постачання у передбачених чинним законодавством чи цим договором випадках. Цей договір укладається сторонами, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах визначених Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами роздрібного ринку електричної енергії та Комерційної пропозиції, що є додатком 1 до цього договору. Далі по тексту цього договору постачальник або споживач іменуються - сторона, разом - сторони.

Відповідно до пункту 1.2. договору умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року N 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів України.

Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Згідно з пунктом 3.1. договору постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених у пункті 3.2. цієї глави.

За змістом пункту 3.2. договору постачальник забезпечує гарантоване та безперервне постачання електричної енергії споживачу протягом всього строку постачання, зокрема у разі необрання споживачем нового електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником.

Відповідно до пункту 3.3. договору умови надання послуг "останньої надії" споживачу повинні передбачати наступне: ціни на електроенергію для споживача повинні бути економічно обґрунтованими, прозорими, недискримінаційними і формуватися постачальником відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором; споживач має право змінювати постачальника без сплати будь-яких штрафних санкцій на користь такого постачальника у разі дострокового розірвання цього договору.

Згідно з пунктом 3.4. договору електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об`єкт призупиняється.

Відповідно до пункту 3.5. договору постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу на тих же умовах, що і з попереднім електропостачальником, в частині здійснення розрахунків, способу оплати. Постачальник отримує від оператора системи всю необхідну інформацію щодо умов договору про постачання електричної енергії, які діяли між споживачем та попереднім електропостачальником. У разі ненадання зазначеної інформації оператором системи за 5 календарних днів до початку розрахункового періоду, постачання споживачу здійснюється на умовах, визначених додатком 1 до договору (комерційна пропозиція).

За умовами пункту 3.7. договору початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ у разі укладення договору між сторонами.

Пунктом 5.1. договору визначено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком 1 до договору.

Відповідно до пункту 5.2. договору спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни за електричну енергію.

Згідно з пунктами 5.6., 5.7. договору інформація про діючу ціну (тариф) на електричну енергію постачальника має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до дати її застосування із зазначенням порядку її формування. Ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.

За умовами пункту 5.8. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Відповідно до пункту 5.9. договору розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем у терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем (пункт 5.10. договору).

Абзацом 2-4 пункту 5.11. договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач має сплатити за вимогою постачальника пеню у розмірі, яка зазначається в комерційній пропозиції.

Згідно з пунктом 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів (пункт 13.1. договору).

За змістом додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" визначено доповнити договір пунктом 2.4. договору, згідно якого обсяг постачання електричної енергії на 01.02.2021 - 10.03.2021 за АТ "Вінницяобленерго" як оператора системи розподілу/передачі становить: за лютий 2021 - 78554 кВт*год, за березень 2021 - 78554 кВт*год (т. 1 а.с. 28).

За умовами комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019, яка є невід`ємним додатком до договору: споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

У разі неотримання рахунку споживач зобов`язується здійснити 100% оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію. Ця норма не застосовується до акцептування умов договору, порядок якого визначений пунктом 7.1. даної комерційної пропозиції.

Орієнтовна вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (пункт 4.1. комерційної пропозиції).

Згідно з пунктом 4.2. комерційної пропозиції остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Пунктом 4.3. комерційної пропозиції визначено, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану оператором системи розподілу постачальнику.

Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом).

У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).

За змістом пункту 4.4. комерційної пропозиції акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем, отриманих від оператора системи розподілу.

Після завершення розрахункового періоду та отримання даних від оператора системи розподілу постачальник надсилає на адресу електронної пошти споживача скановану версію акту купівлі-продажу, підписаного зі свого боку. Споживач у триденний термін після отримання сканованої версії акту купівлі-продажу зі свого боку підписує його та направляє скановану версію акту купівлі-продажу на адресу електронної пошти постачальника. Оригінал акту купівлі-продажу у двох примірниках надсилається поштою на поштову адресу споживача. Підписаний з боку споживача один примірник оригіналу акту купівлі-продажу в триденний термін повертається на поштову адресу постачальника.

У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи постачальника та споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей, при цьому споживач або постачальник залучають оператора системи розподілу для врегулювання спірного питання. У разі, якщо сторони не дійшли згоди у вирішенні суперечки, споживач вирішує спірне питання в порядку, що визначений Кодексом комерційного обліку електричної енергії та іншими актами законодавства, що регулюють зазначені спірні відносини.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4.5. комерційної пропозиції оплата здійснюється на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника, зазначений у договорі або рахунку.

Згідно з пунктом 6.1. комерційної пропозиції за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.

Оплачений споживачем рахунок за електричну енергію, наданий постачальником, є прийняттям (акцептуванням) умов цього договору з боку споживача. Якщо споживач не укладе (не акцептує) договір з постачальником, електроживлення його об`єкта (об`єктів) має бути припинено оператором системи розподілу за зверненням постачальника (пункт 7.1. комерційної пропозиції).

За умовами пункту 7.4. комерційної пропозиції споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 13.1. комерційної пропозиції сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Сплата штрафних санкцій (штраф, пеня) не звільняє споживача від обов`язку відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, спричинені порушенням умов договору.

Пунктом 15.1. комерційної попозиції визначено, що цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, за умови акцептування споживачем умов договору шляхом сплати рахунку за електричну енергію, наданого постачальником. Цей договір діє в частині розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів. Якщо споживач протягом 90 календарних днів не укладе відповідний договір про постачання з іншим електропостачальником або договір купівлі-продажу електричної енергії на ринку електричної енергії, електроживлення його об`єкта (об`єктів) має бути припинено оператором системи розподілу за зверненням постачальника.

Згідно з наявним у матеріалах справи актом купівлі - продажу електроенергії до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" між постачальником ДПЗД "Укрінтеренерго" (код ЄДРПОУ 19480600) та споживачем Комунальним некомерційним підприємством "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради (код ЄДРПОУ 01982591) за лютий 2021 р. від 28 лютого 2021 р. позивачем передано відповідачу:

- за актом № 009023 від 28.02.2021 р. за лютий 2021 року 78 554,00 кВт*год електричної енергії, за ставкою тарифу за класом напруги 2 - 3,50155 грн./кВт*год, загальною вартістю з ПДВ 330 072,91 гривень (т. 1 а.с. 36).

Обставина постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго" (код ЄДРПОУ 19480600) відповідачу підтверджується наявним у матеріалах справи звітом щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ 19480600, які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (передачі) АТ "Вінницяобленерго", код ЄДРПОУ 00130694 (т. 1 а.с. 32-35).

За змістом вказаного звіту позивачем як постачальником "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ 19480600 поставлено, а відповідачем як споживачем з ЕІС-кодом 62Z4698840844937 спожито у період з 01.02.2021 по 28.02.2021 року - 78554 кВт*год електричної енергії, що відповідає відомостям внесеним постачальником до акту купівлі - продажу електроенергії № 009023 від 28.02.2021 року.

Вказаний акт, рахунок на оплату наявної заборгованості з оплати спожитої електричної енергії позивачем надіслано за адресою місцезнаходження відповідача, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100190494548 та вказана кореспонденція вручена відповідачу 02.04.2021 (т. 1 а.с. 37 зворот).

Позивач зазначив про надіслання відповідачу вимоги № 44/11-011636 від 30.10.2025 про сплату пені, річних та інфляційних втрат, у відповідь на який КНП "Могилів-Подільська ОЛІЛ" листом № 01/01-04-2731 від 26.11.2025 зазначило, що не заперечує проти вирішення питання у судовому порядку (т. 1 а.с. 39-41).

За твердженням позивача, вартість спожитої відповідачем електричної енергії у лютому 2021 у розмірі 330072,91 гривень відповідачем не оплачено.

Доказів погашення заборгованості у розмірі 330072,91 гривень матеріали справи не містять.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за спожиту електричну енергію позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 330 072,91 гривень вартості спожитої електричної енергії за лютий 2021 року, 48 064,04 гривень пені, 239 551,54 гривень 15% річних, 231 226,19 гривень інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за електричну енергію у розмірі 848 914,68 гривень, з яких: 330 072,91 гривень вартості спожитої електричної енергії за лютий 2021 року, 48 064,04 гривень пені, 239 551,54 гривень 15% річних, 231 226,19 гривень інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує, що згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки електричної енергії (енергопостачання).

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Вимоги та правила, які регулюють взаємовідносини операторів систем розподілу, оператора системи передачі, користувачів системи розподілу та замовників послуг з приєднання щодо оперативного та технологічного управління системою розподілу, її розвитку та експлуатації, забезпечення доступу та приєднання електроустановок визначені, а взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, врегульовані, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії", Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018, № 310 (далі - Кодекс систем розподілу), а також Правилами роздрібного ринку електричної енергії.

Стаття 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлює договірні засади проведення учасниками ринку електричної енергії своєї діяльності на ринку електричної енергії.

Пунктом 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що електрична енергія - енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 66 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

Згідно з пунктом 68 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії.

Пунктом 1.1.2 глави 1.1 розділу І Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Постанова) "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" (далі - ПРРЕЕ) (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що, договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" - домовленість між постачальником "останньої надії" та споживачем, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу на термін до 90 днів постачальником "останньої надії" за цінами постачальника "останньої надії".

За змістом пункту 1.2.9. ПРРЕЕ постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", зміст якого визначається постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до пункту 3.4.1. ПРРЕЕ постачальник "останньої надії" повідомляє споживача про умови постачання, ціну на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника шляхом оприлюднення зазначеної у цьому пункті інформації на своєму офіційному вебсайті.

За змістом пункту 3.4.4. ПРРЕЕ постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Пунктами 4.7. - 4.10. ПРРЕЕ встановлено, що оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі: 1) планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку; 2) попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку; 3) оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку. За наявності відповідного устаткування проведення оплати може бути реалізоване із застосуванням картки попередньої оплати. Форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору). У разі застосування порядку розрахунків плановими платежами величина планового платежу (або порядок її визначення), терміни здійснення планових платежів та остаточного розрахунку, початок та тривалість розрахункового періоду, кількість планових періодів, що входять до складу розрахункового періоду, та їх тривалість зазначаються у комерційній пропозиції електропостачальника. Після закінчення розрахункового періоду, обумовленого в комерційній пропозиції, здійснюється коригування обсягів оплати, що була здійснена за цей розрахунковий період, відповідно до фактичного обсягу спожитої електричної енергії протягом відповідного розрахункового періоду. За результатами коригування перший плановий платіж наступного розрахункового періоду збільшується або зменшується на відповідну величину. У разі постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або "останньої надії" споживач за взаємною згодою сторін (електропостачальника електричної енергії та споживача) може здійснювати оплату спожитої електричної енергії у формі попередньої оплати.

Згідно з пунктом 4.12. ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 4.13.-4.14. ПРРЕЕ встановлено, що для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку. Платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5.2.1. ПРРЕЕ електропостачальник має право, зокрема, на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.

За умовами підпунктів 2, 3 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов`язаний, зокрема: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору.

Згідно з підпунктом 1 пункту 5.5.13. ПРРЕЕ непобутовий споживач, крім обов`язків та відповідальності, визначених пунктами 5.5.5 - 5.5.12 цієї глави, зобов`язаний, зокрема, раціонально використовувати електричну енергію, не допускати марнотратного (неефективного) використання електричної енергії.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Судом установлено, що позивачем на виконання умов укладеного на умовах публічного договору між КНП "Могилів-Подільська ОЛІЛ та ДПЗД "Укрінтеренерго" договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, за період з 01.02.2021 по 28.02.2021 як постачальником "останньої надії" поставлено споживачу електричну енергію у кількості 78554 кВт*год. на загальну суму 330072,91 гривень.

Здійснення господарської операції з поставки позивачем на користь відповідача та відповідно прийняття відповідачем електричної енергії за період лютого 2021, фактичний обсяг та вартість поставленої відповідачу електричної енергії за період лютого 2021 підтверджується актом купівлі-продажу електроенергії № 009023 від 28.02.2021, а також звітом щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ 19480600, які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (передачі) АТ "Вінницяобленерго", код ЄДРПОУ 00130694 (т. 1 а.с. 32-36).

Зауважень та заперечень відповідача щодо обсягу отриманої електричної енергії матеріали справи не містять.

При цьому судом враховано, що акт купівлі - продажу електроенергії до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" № 009023 від 28.02.2021, рахунок на оплату спожитої електричної енергії направлялися відповідачу, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 02.04.2021 за №0100190494548 (т. 1 а.с. 37).

Твердження відповідача про неотримання вказаних документів, з огляду на отримання цих документів прибиральницею, а не посадовою особою відповідача, як підставу для відмови у заявлених позовних вимогах судом відхиляється, оскільки в силу вимог пункту 4.1. комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019, яка є невід`ємним додатком до договору: споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

За умовами пункту 4.3. комерційної пропозиції рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану оператором системи розподілу постачальнику.

Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом).

Таким чином, датою отримання акту, рахунку на оплату спожитої електричної енергії відповідачем є 02.04.2021.

Крім того, здійснення виконання посадових обов`язків працівниками відповідача, працівниками органу поштового зв`язку не є предметом розгляду у цій справі.

Суд зауважує, що обсяг та вартість фактично спожитої електричної енергії за лютий 2021 період підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи, не спростовано відповідачем та ним не заперечується.

Доказів погашення заборгованості у розмірі 330072,91 гривень матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за спожиту у лютому 2021 року електричну енергію у сумі 330072,91 гривень належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача за договором в частині оплати поставленої та спожитої електричної енергії в сумі 330072,91 гривень є невиконаними та на день розгляду справи доказів здійснення повного розрахунку за поставлену позивачем та спожиту відповідачем у лютому 2021 року електричну енергію у сумі 330072,91 гривень матеріали справи не містять.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 330072,91 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору про постачання електричної енергії споживачу в частині повної та своєчасної оплати спожитої електроенергії, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 330072,91 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 48 064,04 гривень пені, 239 551,54 гривень 15% річних, 231 226,19 гривень інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Приписами статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1. комерційної пропозиції визначено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Як вбачається із матеріалів справи, розрахунок за спожиту електричну енергію за договором за лютий 2021 року відповідно до положень пункту 4.1. комерційної пропозиції та положень статей 252, 253, 254 ЦК України мав бути здійснений протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку (02.04.2021) - до 09.04.2021.

Таким чином, прострочення з виконання зобов`язання з оплати поставленої позивачем та спожитої відповідачем електричної енергії виникло з 10.04.2021.

Разом з тим, як станом на 10.04.2021 так і станом на дату подання позову до суду та розгляду справи судом зобов`язання з оплати електричної енергії на загальну суму 330072,91 гривень відповідачем не були виконані.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18) (пункт 83).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (пункти 91-93).

За умовами пункту 13.1. комерційної пропозиції сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Сплата штрафних санкцій (штраф, пеня) не звільняє споживача від обов`язку відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, спричинені порушенням умов договору.

Відтак сторонами погоджено більш тривалий, ніж визначений частиною 6 статті 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій, тому у спірних правовідносинах перебіг строку нарахування пені починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано та припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до умов договору.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 10.04.2021 по 23.02.2022.

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 48064,04 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є вірним, а відтак позовні вимоги про стягнення 48064,04 гривень є обгрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 15 % річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Як встановлено судом, пунктом 7.4. комерційної пропозиції встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 15% річних від простроченої суми невиконаного зобов`язання, а такої інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку 15% річних та інфляційних втрат здійсненого позивачем, розрахунок здійснено від простроченої суми невиконаного зобов`язання у розмірі 330072,91 гривень за період з 10.04.2021 по 09.02.2026 (15% річних) та за період з 10.04.2021 по 31.12.2025 (інфляційних втрат). Сума нарахованих позивачем 15% річних та інфляційних втрат складає 239551,54 гривень 15% річних та 231226,19 гривень інфляційних втрат.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 15% річних, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що суму 15% річних нараховано арифметично правильно, а відтак позовні вимоги про стягнення 15% річних у розмірі 239551,54 гривень є обгрунтованими.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що суму інфляційних втрат нараховано арифметично правильно, а відтак позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 231226,19 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач у клопотанні від 12.05.2026 просив суд зменшити розмір нарахованих пені та 15% річних, які підлягають стягненню з відповідача, а саме зменшити розмір 15% річних до передбаченого статтею 625 ЦК України розміру 3% річних; зменшити розмір пені до 1 гривні.

Визначаючись щодо підстав для стягнення неустойки (пені) та відсотків річних у заявленому позивачем розмірі, судом враховано таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, а також 15% річних суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Як вже було зазначено, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У пункті 8.38. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Судом установлено, що обгрунтований розмір заявлених до стягнення пені та 15% річних складається з 48 064,04 гривень пені та 239 551,54 гривень 15% річних.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки (пені) та 15% річних за договором суд враховує, що позивачем не подано доказів, які би свідчили про ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати товару та їх розміру.

Суд також враховує, що неустойка є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

Крім того, інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших негативних наслідків порушення зобов`язання відповідачем, суд з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, дійшов висновку про зменшення розміру неустойки (пені) та 15% річних нарахованих за договором, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 70%, що є співмірним у контексті балансу інтересів усіх сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для усіх сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування за договором 48 064,04 гривень пені та 239 551,54 гривень 15% річних з урахуванням зменшення судом розміру пені та 15% річних на 70%, стягненню на користь позивача підлягає пеня у розмірі 14 419,21 гривень та 15 % річних у розмірі 71 865,46 гривень.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені та 15% річних підлягають задоволенню частково у сумі 14 419,21 гривень пені та 71 865,46 гривень 15 % річних.

У стягненні решти 33 644,83 гривень пені та 167 686,08 гривень 15 % річних слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Щодо клопотання відповідача про зменшення нарахованої пені до 1 гривні суд звертає увагу, що інститут зменшення судом неустойки не є тотожним звільненню від відповідальності.

Зменшення розміру неустойки до 1 гривні нівелюватиме саме значення неустойки як компенсації за порушення строку виконання зобов`язання та порушуватиме справедливий баланс інтересів сторін у спірних правовідносинах, що виключає задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки у такому розмірі.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21.

Щодо клопотання відповідача про відмову у стягненні /зменшення суми інфляційних втрат, суд звертає увагу, що визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат є мінімальною гарантією, що надає кредитору можливість захистити свій майновий інтерес, позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідного товару).

З огляду на викладене, клопотання відповідача про відмову у стягненні/зменшення суми інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Судом розглянуто справу у розумний строк, який був об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав та обов`язків.

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи викладене, суд не надає детальної відповіді на кожний аргумент та довід учасників справи, оскільки такі доводи та аргументи не впливають на висновки суду у цій справі.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, судом встановлено, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 330 072,91 гривень вартості спожитої електричної енергії за лютий 2021 року, 14 419,21 гривень пені, 71 865,46 гривень 15 % річних, 231 226,19 гривень інфляційних втрат, у задоволенні решти позовних вимог про стягнення 33 644,83 гривень пені та 167 686,08 гривень 15 % річних слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 309 від 18.03.2026 сплачено судовий збір у розмірі 10 186,98 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення судом суми неустойки та 15% річних витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та зменшення судом неустойки та 15% річних не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, у яких Верховний Суд виснував, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково з підстав зменшення судом неустойки та 15% річних, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 10 186,98 гривень покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради (24000, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, місто Могилів-Подільський, вул. Полтавська, будинок 89/2, ідентифікаційний код юридичної особи 01982591) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, ідентифікаційний код юридичної особи 19480600) 330 072,91 гривень вартості спожитої електричної енергії за лютий 2021 року, 14 419,21 гривень пені, 71 865,46 гривень 15 % річних, 231 226,19 гривень інфляційних втрат та 10 186,98 гривень cудових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 33 644,83 гривень пені та 167 686,08 гривень 15 % річних - відмовити.

5. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повне рішення складено 26 червня 2026 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.