Рішення № 137750698, 17.11.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/63834/18-ц

пр. 2-861/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Зінченко І.І.,

за участю:

позивача-1: ОСОБА_1 ,

позивача-2: ОСОБА_2 ,

представника відповідача-1: Мошкова О.Б. ,

представника відповідача-2: Кікіни С.О.,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Державної служби зайнятості (Центральний апарат) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів В. о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка Валерія Станіславовича про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач-1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - позивач-2, ОСОБА_2 ) звернулися до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач-1, ОСОБА_5 ), Державної служби зайнятості (Центральний апарат) (далі - відповідач-2, Державна служба зайнятості), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору В.о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка Валерія Станіславовича (далі - третя особа, Ярошенко В.С. ), у якому просять стягнути з відповідачів на користь позивачів моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн. на користь кожного, а також стягнути з відповідачів на користь позивачів судовий збір у розмірі 1 800,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначають, що 08.08.2017 року звернулися до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) з метою отримання у відділі по роботі з персоналом та відділі бухгалтерського обліку документів, необхідних для подання позовів про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої забортної плати. На посту охорони Державної служби зайнятості (Центрального апарату) представники Національної гвардії України відмовилися впускати позивачів, мотивуючи це наявністю їхніх фотографій із зазначенням прізвищ, імен по батькові та надписом «Не пускати». Як з`ясувалося, ці матеріали охоронцям передала начальник відділу по роботі з персоналом ОСОБА_4 за дорученням в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату). Позивачі звернулися зі скаргою до в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка В.С. з проханням надати пояснення щодо незаконної передачі їхніх персональних даних третім особам та усунути зазначені порушення, однак останні у листі від 21.09.2017 року повідомили, що поспілкувавшись з представниками охорони, останні нічого не знають про фотографії. Позивачі звернулися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за результатами розгляду якої було встановлено факт передачі їхніх фотографій представникам Національної гвардії України та складено відповідний протокол про адміністративне правопорушення від 28.12.2017 року. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06.07.2018 року у справі № 757/388/18-п ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 188-39 КУпАП. Позивачі вважають, що відповідачами було вчинено неправомірні дії щодо незаконної передачі їхніх персональних даних, чим їм завдано моральну шкоду, яку вони оцінюють у розмірі 60 000,00 грн. на користь кожного. За таких обставин, посилаючись на положення ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивачі були вимушені звернутися до суду з вказаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2018 року, справу було розподілено та передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

На виконання ч. 6 ст. 187 ЦПК України, судом було зроблено запити до органу реєстрації місця перебування та місця проживання відповідача щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) таких фізичних осіб.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.05.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків позовної заяви.

10.12.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2019 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Державної служби зайнятості (Центральний апарат), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору В. о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка Валерія Станіславовича, про відшкодування моральної шкоди, підготовче засідання у справі призначено на 25.06.2020 року.

17.03.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від директора Державної служби зайнятості Макогон О.В. надійшов лист, у якому остання повідомляє, що 23.12.2019 року Ярошенко В.С. був звільнений з займаної посади заступника Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) за згодою сторін на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України.

26.03.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача-2 - Сіманчука М.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Оскільки позивачі не надали жодного належного доказу на підтвердження своїх доводів вказаних у позовній заяві. Більше того, позивачі постійно намагаються ввести суд в оману шляхом надання неправдивих відомостей та перекручування фактів, з метою отримання невиправдано високої суми відшкодування моральної шкоди.

04.05.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт передання відповідачем-1 фотографій позивачів на пост охорони, а також вчинення на таких фотографіях будь-якого напису.

22.06.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшла відповідь на відзив представника відповідача-2, у якій останні просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

25.06.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшло клопотання про призначення психологічної експертизи.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2020 року клопотання позивачів про призначення судової психологічної експертизи задоволено; призначено по справі судову психологічну експертизу, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експерти; провадження у справі зупинити до отримання висновку експерта.

Постановою Київського апеляційного суду від 15.09.2020 року апеляційні скарги представника третьої особи - Кашарського Фелікса Володимировича та представника відповідача-1 - Мошкова Олега Борисовича залишено без задоволення, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2020 року залишено без змін.

16.10.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Олександра Рувіна надійшла заява про залишення ухвали без виконання, у зв`язку з невиконання клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.11.2024 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Державної служби зайнятості (Центральний апарат), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору В. о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка Валерія Станіславовича про відшкодування моральної шкоди, підготовче засідання у справі призначено на 03.04.2025 року.

24.03.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача-1 - ОСОБА_1 надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке було передано головуючому судді 31.03.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.04.2025 року у задоволенні клопотання позивача-1 - ОСОБА_1 про проведення судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Державної служби зайнятості (Центральний апарат), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору В. о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка Валерія Станіславовича, про відшкодування моральної шкоди у режимі відеоконференції відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2025 року, у зв`язку із першою неявкою позивача-1, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України підготовче засідання було відкладено до 02.06.2025 року.

03.04.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача-1 ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі, яка була передана головуючому судді 07.04.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.06.2025 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Державної служби зайнятості (Центральний апарат), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору В. о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка Валерія Станіславовича про відшкодування моральної шкоди закрито та справу призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 12.08.2025 року.

27.07.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача-2 - Кікіна С.О. надійшли додаткові пояснення, у яких останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Протокольними ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 12.08.2025 року приєднано до матеріалів справи додаткові пояснення, у зв`язку із першою неявкою відповідача-1, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 23.10.2025 року.

12.08.2025 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача-1 - адвоката Мошкової О.Б., надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка не підписана ЕЦП, та передана головуючому судді 13.08.2025 року.

В судове засідання 23.10.2025 року з`явились позивач-1, позивач-2, представник відповідача -1, представник відповідача-2.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що третя особа повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність її представника.

Позивач-1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з викладених у позовній заяві та відповіді на відвіз підстав та просив їх задовольнити.

Позивач-2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з викладених у позовній заяві та відповіді на відвіз підстав та просила їх задовольнити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з викладених у відзиві підстав.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з викладених у відзиві підстав.

Вислухавши вступне слово позивача-1, позивача-2, представника відповідача-1 та представника відповідача-2, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду наступне.

Суд встановив, що 08.08.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка В.С. з проханням надати пояснення щодо незаконної передачі їхніх персональних даних на пост охорони при вході до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) та вчинення на їхніх фотографіях надпису, що принижує їх честь, гідність та ділову репутацію (том 1, а.с. 93).

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 28.12.2017 року, ОСОБА_4 , будучи начальником Відділу по роботі з персоналом Державної служби занятості та відповідальною особою за ведення кадрового діловодства, 08.08.2017 року у АДРЕСА_1 допустила недодержання встановленого законодавства про захист персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб`єкта персональних даних, чим порушила ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про захист персональних даних». Відповідальність за вказане адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 188-39 КУпАП (том 1, а.с. 25-29).

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06.07.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено; постанову Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2018 року, якою провадження по справі відносно ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 188-39 КУпАП закрито за відсутності складу правопорушення скасовано; прийнято нову постанову, якою ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 188-39 КУпАП, та закрито провадження за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП (том 1, а.с. 12-17).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як у визначено у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно із ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про захист персональних даних» володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов`язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як визначено у ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За приписами п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування (п. 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Аналогічного підходу дотримується і Верховний Суд, що знайшло своє відображення у постанові від 19.09.2019 року у справі № 335/10080/15-ц (провадження № 61-10703св18).

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 640/3837/17 та від 29.08.2018 року у справі № 686/16161/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що відповідачі незаконно передали їхні фотографії та персональні дані третім особам, чим порушили їхні права та завдали їм моральної шкоди.

Як визначено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» обов`язковими підставами відшкодування матеріальної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим, позивач має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачами не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту завдання їм моральної шкоди, яку вони оцінили у розмірі 60 000,00 грн. кожному, саме з вини відповідачів.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачами не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження розміру шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Разом з тим, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а відповідачами не було надано суду доказів, які б підтверджували оплату інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. 2, 14, 24 Закону України «Про захист персональних даних», ст. ст. 11, 15, 16, 23, 1166, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Державної служби зайнятості (Центральний апарат) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача В. о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенка Валерія Станіславовича про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Позивач-1: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Позивач-2: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач-1: ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач-2: Державна служба зайнятості (Центральний апарат), 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 8/10, код ЄДРПОУ 03491079.

Третя особа: В. о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Ярошенко Валерій Станіславович, 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 8/10, інші дані невідомі.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 15.01.2026 року.

Суддя І.В. Григоренко