Рішення № 137745977, 23.02.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4531/25

(2/199/585/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

23.02.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Кріпаченко М.Д.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Маєвської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ОСОБА_3 про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

04 квітня 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 06 лютого 2025 року у м. Дніпро на пр. Слобожанському, 31-Д сталася ДТП з вини відповідача ОСОБА_3 , цивільно-права відповідальність якого, як водія транспортного засобу «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача ПАТ «СК «УСГ» з лімітом страхової виплати в 160000 гривень за шкоду, завдану майну, та франшизою в розмірі 3200 гривень. Внаслідок ДТП пошкоджено належний позивачу автомобіль «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 . Згідно складеного на замовлення позивача звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 17 березня 2025 року вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача склала 48435,19 гривень з урахуванням зносу за замінні складники, а без урахування 71855,79 гривень. 27 березня 2025 року ПАТ «СК «УСГ» виплачено страхове відшкодування в розмірі 35434,76 гривень. Відтак, позивач вважає, що вказаним страховиком не доплачено страхове відшкодування в розмірі 9800,43 гривень (48435,19 35434,76 3200). Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача ПАТ «СК «УСГ» вказану суму недоплаченого страхового відшкодування. Крім того, позивач послався на те, що розмір збитків має визначатись відповідно до реальної вартості втраченого майна або відповідно до вартості відновлення пошкодженої речі. Оскільки реальна вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача склала 72200 гривень та не покривається всією сумою страхового відшкодування, яку зобов`язаний сплатити відповідач ПАТ «СК «УСГ», то решта суми вартості відновлювального ремонту має бути виплачена за рахунок винуватця ДТП відповідача ОСОБА_3 і становить 26964,81 гривень (72200 45235,19-відповідальність страховика за вирахуванням франшизи). Означену суму позивач просив суд стягнути за даним позовом з відповідача ОСОБА_3 . Крім того позивач просив суд стягнути з відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог судовий збір, витрати на проведення оцінки розміру збитків, витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 05 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин.

Відповідач ПАТ «СК «УСГ» в судове засідання не явився, свого представника не направив, натомість від представника вказаного відповідача до суду надійшов відзив, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог до ПАТ «СК «УСГ» в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості, мотивуючи свою правову позицію тим, що вказаним відповідачем, як страховиком, на виконання вимог законодавства було забезпечено здійснення огляду транспортного засобу позивача, замовлено оцінку вартості відновлювального ремонту та на підставі її результатів визначено розмір страхового відшкодування, який виплачено. При цьому представник зазначеного відповідача заперечив належність та законність здійсненого на замовлення позивача звіту з визначення розміру збитку, пославшись на помилку у розрахунках оцінювача, неправильне обрання ним розрахунковим величин. Послався представник відповідача і на безпідставність покладення на відповідача витрат з проведення означеної оцінки, а розмір заявленої до стягнення правничої допомоги представник оцінив як завищений.

У відповіді на відзив представник позивача послався на те, що огляд транспортного засобу позивача з боку відповідача ПАТ «СК «УСГ» проведено неналежної особою, яка не є ані експертом, ані працівником страховика, відповідачем ПАТ «СК «УСГ» не узгоджено розмір страхового відшкодування із позивачем, наданий позивачем звіт є належним доказом розміру завданої позивачу внаслідок пошкодження якого авто майнової шкоди, а звіт з оцінки майнової шкоди, на підставі якого ПАТ «СК «УСГ» визначеного розмір страхового відшкодування, складався іншою особою, ніж та, що оглядала пошкоджене авто позивача, що свідчить про неналежність такого доказу. Також представник позивача заперечив наявність помилок у звіті оцінювача, наданого суду позивачем.

Представник відповідача Житнюка В.А. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог, пред`явлених до її довірителя, заперечувала в повному обсязі, послалась на те, що у заявлену до стягнення з відповідача ОСОБА_3 суму позивач включив суму франшизи, однак остання була сплачена позивачу. Також представник відповідача зазначила, що заявлена до стягнення з її довірителя сума коштів охоплюється лімітом відповідальності страховика ПАТ «СК «УСГ», а тому не може стягнути з ОСОБА_3 , оскільки це суперечитиме меті обов`язкового страхування. Послалась представник відповідача і на відсутність фото до акту огляду пошкодженого авто, які мають бути. Заперечила представник відповідача доведеність факту та розміру відновлювального ремонту автомобіля позивача на суму 72200 гривень, а також заявленого до стягнення розміру витрат з надання правничої допомоги.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши учасників справи, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 06 лютого 2025 року мала місце ДТП. Відповідач ОСОБА_3 у вказаний день о 09 годині 15 хвилин, керуючи транспортним засобом «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог п.13.1 Правил дорожнього руху не дотримався безпечної дистанції, у результаті чого скоїв зіткнення з транспортним засобом «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який зупинився попереду, який в свою чергу став некерованим та здійснив самовільний рух та скоїв зіткнення з транспортним засобом «ВАЗ 2107» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4 , який зупинився попереду. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Викладені фактичні обставини ДТП, а також вина ОСОБА_3 в її скоєнні встановлені постановою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року, якою ОСОБА_3 був визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. Оскільки дана постанова суду набрала законної сили ще 25 березня 2025 року, викладені в ній фактичні обставини спричинення майнової шкоди та вина ОСОБА_3 у її спричиненні відповідно до ст.82 ч.6 ЦПК України є преюдиційно встановленими та не підлягають доказуванню. Копія постанови наявна в матеріалах справи.

На момент вищевказаної ДТП автомобіль «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 належав позивачу, що підтверджується копією відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

В ході розгляду справи судом також встановлено і не спростовується матеріалами справи, що володільцем автомобіля «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 на момент ДТП був ОСОБА_3 , який і керував цим транспортним засобом, тобто був його законним володільцем у відповідності до п.2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Дані обставини, зокрема, підтверджуються копією схеми ДТП та змістом наведеної вище постанови суду.

Судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 перед третіми особами на час вищевказаної ДТП була застрахована у відповідача ПАТ «СК «УСГ» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс серія ЕР №225848828 від 27 грудня 2024 року). Забезпеченим транспортним засобом є «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується інформацією з централізованої бази даних МТСБУ, відомості якої є загальнодоступними (https://policy-web.mtsbu.ua/), а також копією листа МТСБУ та документів, долучених до відзиву відповідача ПАТ «СК «УСГ». Зі змісту останніх вбачається, що ліміт страхування за шкоду, завдану майну, становив 160000 гривень, розмір франшизи 3200 гривень, а період страхування з 28 грудня 2024 року по 27 грудня 2025 року.

21 лютого 2025 року позивач через представника звернувся до відповідача із повідомленням про ДТП, а також в той же день подав тому ж адресату заяву про виплату страхового відшкодування на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця, яка здійснювала відновлювальний ремонт автомобіля позивача. Викладені обставини підтверджуються копіями означених повідомлення та заяви.

27 березня 2025 року відповідач здійснив виплату позивачу страхового відшкодування в розмірі 35434,76 гривень. Розмір страхового відшкодування розраховано на підставі Звіту №186223 про оцінку колісного транспортного засобу від 21 березня 2025 року (далі звіт №186223 від 21 березня 2025 року), згідно якого ринкова вартість автомобіля «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 до ДТП у непошкодженому стані склала 222060,58 гривень, вартість його відновлювального ремонту 66732,76 гривень, а з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та ПДВ 38634,76 гривень. Акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) складався ОСОБА_5 , а звіт оцінювача оцінювачем ОСОБА_6 . Дані обставини підтверджуються копією звіту з додатками, копією платіжної інструкції, копією листа страховика, копією розрахунку суми страхового відшкодування, копією страхового акту.

Відповідно до звіту №28-03.25 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, від 17 березня 2025 року (далі звіт №28-03.25 від 17 березня 2025 року), складеного на замовлення позивача, ринкова вартість належного позивачу автомобіля «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 до моменту ДТП у непошкодженому стані становила 207907,7 гривень, вартість відновлювального ремонту цього авто з коефіцієнтом фізичного зносу та ПДВ 48435,19 гривень, а без ПДВ 46650,76 гривень. Викладені обставини підтверджуються копією вищевказаного звіту з додатками. При цьому сам звіт складався, а також огляд автомобіля позивача після ДТП здійснювався однією і тією ж особою ФОП ОСОБА_7 . Докази вартості складення означеного звіту, зокрема заявленої позивачем, в матеріалах справи відсутні.

Як слідує зі змісту копії акту виконаних робіт №31/03 від 31 березня 2025 року фактична вартість відновлювального ремонту склала 72200 гривень, однак докази оплати такої вартості позивачем в матеріалах справи відсутні.

Також судом встановлено, що відповідно до копій платіжних інструкцій відповідачем ОСОБА_3 виплачено на користь позивача франшизу в розмірі 3200 гривень протягом квітня-червня 2025 року.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, постановою Правління НБУ «Про розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 30 травня 2022 року №109 (далі постанова правління НБУ №109).

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 629 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір, який є обов`язковим для виконання, акти цивільного законодавства, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Нормою ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є в тому числі діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності тощо) володіє транспортним засобом, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ст.1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником майна або відповідальності перед іншими особами.

Пунктом 6 розділу VI Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 21 травня 2024 року №3720-IX визначено, що дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону (після 01 січня 2025 року). Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Положеннями ст.ст.3, 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, ст.ст.979, 980 ЦК України передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників (страхувальників) наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

За змістом ст.17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, ст.981 ЦК України договір обов`язкового страхування, яким особа страхує свою цивільно-правову відповідальність, укладається у письмові формі, зокрема, шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва поліса.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, ст.ст.1, 94 Закону України «Про страхування» страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.

Підпунктом 1 п.1 постанови правління НБУ №109 встановлено розмір страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 160000 гривень на одного потерпілого.

За змістом ст.ст.12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (страхове відшкодування). Різновидом шкоди, завданої майну, є шкода, пов`язана із пошкодженням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої не може перевищувати 2% від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Згідно ст.ст.35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (подається причетним до ДТП водієм в письмовій формі невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП) подає страховику заяву про страхове відшкодування та долучає до неї визначені законом документи. В свою чергу, страховик, за умови настання страхового випадку, подання йому повного пакету документів та повідомлення про ДТП із дотриманням вимогу закону, протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку. Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно ст.36 п.36.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Згідно ст.1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до на ступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, наведене вище судом чинне на час виникнення та існування спірних правовідносин сторін цивільне законодавство визначає порядок, підстави та розміри відшкодування винною особою збитків (шкоди), завданих потерпілій особі. При цьому, законом передбачена певна особливість врегулювання тих деліктних правовідносин, за якими шкода майну потерпілої особи завдана внаслідок ДТП транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки). Така особливість полягає, зокрема, в участі у врегулюванні правовідносин третьої сторони страховика (страхові організації, що має право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) власника транспортного засобу, винного у заподіянні майнової шкоди (пошкодженні транспортного засобу) потерпілої особи. Такий страховик, за умови обов`язкового за законом попереднього укладення з винним у ДТП власником авто (страхувальником) договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, здійснює відшкодування в межах ліміту своєї відповідальності (страхової суми) завданої страхувальником майнової шкоди потерпілій особі (власнику іншого транспортного засобу, пошкодженого з вини страхувальника), однак з урахуванням зносу пошкодженого в ДТП транспортного засобу/замінюваних при відновлювальному ремонті його складових частин. За таких обставин, згідно положень закону покладення на застраховану винну у ДТП особу обов`язку відшкодувати потерпілому майнову шкоду можливе лише у випадку обґрунтованої, законної відмови страховика здійснити таке відшкодування за свого страхувальника або у випадку, якщо виплачене страховиком страхове відшкодування (страхова виплата) є меншою від розміру завданої майнової шкоди з урахуванням зносу пошкодженого майна. В останньому випадку на винну особу (страхувальника) може бути покладено обов`язок з відшкодування різниці між страховою виплатою та розміром завданої шкоди. При цьому, в такому випадку розмір здійсненої страхової виплати (страхового відшкодування), розрахованого з урахуванням зносу, має бути максимально наближеним до встановленого ліміту відповідальності страховика (страхової суми) і може бути зменшений лише на розмір франшизи та/або розмір відповідного податку (ст.ст.29, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Покладання ж обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Наведений вище правовий висновок узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року по справі №755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року по справі №760/15471/15-ц, у постановах Верховного Суду 06 березня 2019 року по справі №369/11306/16-ц, від 13 березня 2019 року по справі №227/2552/17, від 13 березня 2019 року по справі №727/1881/16-ц, від 20 березня 2019 року по справі №522/438/18, від 20 березня 2019 року по справі №695/882/15-ц.

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випадках МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2021 року по справі №147/66/17.

Якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Знос пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). Враховуючи викладене, правильним є висновок про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати). Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №522/15636/16-ц, від 16 лютого 2022 року по справі №709/370/20, від 21 вересня 2022 року по справі №486/716/20.

Особою, яка завдала шкоди та відповідальність якої застрахована, може бути і не власник ТЗ (не страхувальник, не особа, яка вчиняла договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком) за умови правомірного володіння такою особою забезпеченим ТЗ (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2024 року по справі №950/2479/22).

Визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідним змінами). Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №753/21177/16-ц, від 30 червня 2020 року по справі №200/12295/17, від 03 червня 2021 року по справі №461/2217/19.

Оцінка майна має здійснюватися з урахуванням Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, яким визначено загальні засади. Відповідно до п.51 Національного стандарту №1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби). Разом із цим, відповідно до п.56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення тощо. Отже, виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього. Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року по справі №753/3055/18, від 19 травня 2021 року по справі №523/17998/17.

У випадку, якщо ж звіт про оцінку транспортного засобу складений взагалі без його огляду, такий звіт є не належним доказом у справі (п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі №752/16797/14-ц).

Стосовно спірних правовідносин сторін, то в ході розгляду даної цивільної справи дійсно знайшов підтвердження факт ДТП від 06 лютого 2025 року, яка сталася з вини водія транспортного засобу «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 відповідача ОСОБА_3 , і внаслідок якої останнім завдано власнику автомобіля «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , яким є позивач, майнової шкоди у вигляді пошкодження його авто. Разом з тим, судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника/водія транспортного засобу «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 відповідача ОСОБА_3 перед третіми особами на час ДТП була застрахована у відповідача ПАТ «СК «УСГ» із лімітом відповідальності (страховою сумою) даного страховика в розмірі 160000 гривень за шкоду, завдану майну, франшиза 3200 гривень. При цьому такий страховик 27 березня 2025 року на виконання взятих на себе зобов`язань здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 35434,76 гривень. В основу розрахунку страхового відшкодування відповідачем покладено відомості звіту №186223 від 21 березня 2025 року, складеного на замовлення відповідача ПАТ «СК «УСГ», згідно якого вартість відновлювального ремонту авто позивача з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та ПДВ 38634,76 гривень, без ПДВ 36627,76 гривень.

Разом з тим, відповідно до звіту №28-03.25 від 17 березня 2025 року, складеного на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та ПДВ 48435,19 гривень, без ПДВ 46650,76 гривень.

Таким чином, з вищевикладеного слідує, що матеріали цивільної справи містять суперечливі один одному докази, які визначають розмір завданої внаслідок ДТП позивачу майнової шкоди, а отже і розмір та порядок визначення страхового відшкодування, яке мало бути сплачено відповідачем ПАТ «СК «УСГ» позивачу, а також на визначення рівня майнової відповідальності винуватця ДТП відповідача ОСОБА_3 , що зумовлює необхідність оцінки судом таких доказів на предмет їх належності, допустимості та достатності для вирішення справи по суті. Здійснюючи таку оцінку, суд приходить до висновку про необхідність покладення в основу розрахунку страхового відшкодування та розміру завданої позивачу майнової шкоди саме звіту №28-03.25 від 17 березня 2025 року, складеного на замовлення позивача, ґрунтуючи свою правову позицію на наступному.

Так, відповідно до п.5.1 розділу V Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі Методика), яка є обов`язковою для врахування всіма експертами та суб`єктами оціночної діяльності (п.1.3 Методики), визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.

Пунктом 5.2 розділу V Методики передбачено, що у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку.

Пунктом 5.7 розділу V Методики передбачено, що після закінчення дослідження КТЗ оцінювач (експерт) у разі потреби ознайомлює заінтересованих осіб, залучених до технічного огляду КТЗ, з його результатами.

Спираючись на наведене положення та правові висновки, вирішуючи поставлене вище питання, суд вважає за можливе прийняти до уваги та ґрунтувати своє рішення на підставі даних, зазначених саме у звіті №28-03.25 від 17 березня 2025 року, складеному на замовлення позивача, а не на звіті №186223 від 21 березня 2025 року, складеного на замовлення відповідача ПАТ «СК «УСГ». Таке рішення суду зумовлене тим, що звіт №186223 від 21 березня 2025 року складено без особистого огляду оцінювачем (суб`єктом оціночної діяльності, яким складено звіт) об`єкту оцінки належного позивачу автомобіля, на підставі вихідних даних протоколу технічного огляду, складеного іншою особою. Натомість, звіт №28-03.25 від 17 березня 2025 року, складений на замовлення позивача, такого недоліку позбавлений. Відтак, саме висновки щодо вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача, наведені у звіті №28-03.25 від 17 березня 2025 року, на відміну від даних у звіті №186223 від 21 березня 2025 року, сприймаються судом як достовірні та обґрунтовані, як такі, що зібрані із дотриманням встановленого законом порядку.

Таким чином, суд вважає за необхідне прийняти до уваги та ґрунтувати своє рішення у справі на результатах звіту №28-03.25 від 17 березня 2025 року. За таких обставин розмір страхового відшкодування, який мав бути сплачений відповідачем ПАТ «СК «УСГ», має дорівнювати вартості відновлювального ремонту авто позивача з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу замінюваних складових частин за вирахуванням ПДВ (оскільки матеріали цивільної справи не містять документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту автомобіля позивача п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV) та за вирахуванням франшизи, тобто 43450,76 гривень. В той же час, в позасудовому порядку відповідачем ПАТ «СК «УСГ» було сплачено страхове відшкодування на суму 35434,76 гривень, а тому розмір недоплаченого страхового відшкодування становить 8016 гривень, і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача замість заявлених первісно позивачем 9800,43 гривень. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення недоплаченого страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню. Частковість задоволення позовних вимог зумовлена тим, що страховик за змістом норм законодавства несе відповідальність в межах ліміту своєї відповідальності в розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а також за вирахування ПДВ, якщо відсутні докази оплати вартості ремонту авто, і за вирахуванням франшизи.

Щодо позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 , то приймаючи, що фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача перевищує розмір страхового відшкодування, яке був зобов`язаний сплатити відповідач ПАТ «СК «УСГ», то з огляду на норму ст.1194 ЦК України, а також правові позиції Верховного Суду про те, що знос пошкодженого в ДТП автомобіля позивача враховується лише при визначенні розміру страхового відшкодування, а не для розрахунку майнової відповідальності винуватця ДТП, з відповідача має бути стягнути різниця між фактичним розміром заподіяної позивачу майнової шкоди (фактичною вартістю відновлювального ремонту автомобіля позивача) та розміром страхового відшкодування, яке мав сплатити відповідач ПАТ «СК «УСГ», тобто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 25549,24 гривень (72200 43450,76 3200), враховуючи, що франшизу винуватцем ДТП вже сплачено на користь позивача. Відтак, позовні вимоги до відповідача ОСОБА_3 також підлягають частковому задоволенню.

Заперечення сторони відповідача ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог до вказаного відповідача, суд оцінює критично, як такі, що не знайшли свого належного підтвердження в ході розгляду справи, спростовуються наведеними вище висновками суду, сприймаються судом як обраний стороною. вказаного відповідача спосіб захисту від пред`явлених позовних вимог, спрямовуваний на уникнення або мінімізацію цивільно-правової відповідальності відповідача ОСОБА_3 у деліктних правовідносинах із позивачем.

Складаючи повний текст даного рішення суду за наслідками розгляду по суті спору сторін, та наводячи у ньому мотивовану оцінку аргументів відповідачів, заявлених як підстави для відмови у задоволенні позову, суд у відповідності до норм ст.10 ч.4 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права, відповідно до якої Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово посилався на те, що згідно ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. (див. Ruiz Torija v. Spain, рішення від 9 грудня 1994 року, Серії А №303-А, с.12, §29; Hirvisaari v. Finland, рішення від 27 вересня 2001 року, заява №49684/99, §30; Van de Hurk v. the Netherlands (Ван де Гурк проти Нідерландів), §61; Garcia Ruiz v. Spain (Гарсіа Руїз проти Іспанії), §26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dec.); Perez v. France (Перез проти Франції), §81; Салов проти України, рішення від 06 вересня 2005 року, заява №65518/01, п.89)

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст.ст.133, 137, 139, 141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи та види судових витрат, понесених позивачем, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з кожного з відповідачів окремо на користь позивача понесених останнім судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з ПАТ «СК «УСГ» судового збору в розмірі 211,49 гривень, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1090,16 гривень, а всього 1301,65 гривень з цього відповідача, а з відповідача ОСОБА_3 судового збору в розмірі 674,08 гривень, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2949,68 гривень, а всього 3623,76 гривень з цього відповідача. Не підлягають розподілу заявлена позивачем вартість оплати звіту оцінювача, оскільки матеріали справи не містять доказів ні вартості, ні сплати позивачем такого виду витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 11, 15, 16, 22, 625, 629, 979, 980, 981, 999, 1166, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст.ст.1, 3, 5, 9, 12, 17, 21, 22, 28, 29, 30, 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, ст.ст.1, 94 Закону України «Про страхування», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-281, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ОСОБА_3 про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (ЄДРПОУ 30859524; адреса місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32А) на користь ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 8016 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (2640410311; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 25549,24 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У порядку розподілу судових витрат стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (ЄДРПОУ 30859524; адреса місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32А) на користь ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 211,49 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1090,16 гривень, а всього 1301,65 гривень.

У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (2640410311; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 674,08 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2949,68 гривень, а всього 3623,76 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко