Рішення № 137739136, 26.06.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2026 р. Справа № 300/6355/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження питання щодо ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі № 300/6355/25 за позовом Громадської організації «Дитячо-юнацький футбольний клуб «Ніка-05» до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації за № UA206050/2025/000191 від 20.08.2025 та рішення про коригування митної вартості за № UA206050/2025/000032/2 від 20.08.2025, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (представник позивача) звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Івано-Франківської митниці Державної митної служби України на користь Громадської організації «Дитячо-юнацький футбольний клуб «Ніка-05» судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 у справі № 300/6355/25 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації № UA206050/2025/000191 від 20.08.2025 та рішення про коригування митної вартості за № UA206050/2025/000032/2 від 20.08.2025.

Заява мотивована тим, що відповідно до п.3.2 Договору про надання правової допомоги, сторонами погоджено, що вартість послуг правової допомогу в суді становить 15000 грн. 16.06.2026 між позивачем та адвокатом Шевченко К.Т. укладено акт з описом робіт, виконаних адвокатом у справі №300/6355/25. Вартість послуг адвоката оплачено, що підтверджується відповідними доказами.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 прийнято до розгляду заяву про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі № 300/6355/25 у письмовому провадженні.

Пунктом 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 2 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Згідно із частиною 3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається із позовної заяви, представником позивача було заявлено, що у зв`язку зі зверненням до суду із цим адміністративним позовом позивачем очікується понесення витрат на правничу допомогу. Рішення суду у справі № 300/6355/25, що розглядалась за правилами спрощеного провадження (у письмовому провадженні), представником позивача отримано 12.06.2026. Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, 17.06.2026 представником позивача до заяви про ухвалення додаткового рішення долучено докази щодо розміру витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про дотримання представником позивача строку щодо подання заяви та доказів для вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

На підставі ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Пунктом 1 частини 3 зазначеної статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням частин 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

19.06.2026 на адресу суду від Івано-Франківської митниці Державної митної служби України надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги. Заперечення мотивовані тим, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є занадто завищеним та неспівмірним із складністю і характером справи. Справа №300/6355/25 не є складною, а підготовка позовної заяви не потребує значного проміжку часу. На думку представника відповідача, підготовка відповідних процесуальних документів не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже адвокат обізнаний у такій категорії справ та має наявні ідентичні провадження, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінилося.

Проаналізувавши подану заяву представника позивача та клопотання представника Івано-Франківської митниці, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлена вимога, дослідивши і оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відтак, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Під час визначення суми компенсації витрат необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Так, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 300/941/19.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу).

Серед матеріалів справи наявні: договір про правничих послуг від 20.08.2025, яким визначено гонорар у фіксованій сумі 15000 грн, платіжна інструкція №21 від 21.08.2025, акт прийому-передачі послуг від 16.06.2026.

Як слідує з акта прийому-передачі послуг від 16.06.2026 адвокат надав послуги правничої допомоги клієнту, в суді першої інстанції по справі, що включають в себе, аналіз проблеми, консультація клієнта, узгодження правової позиції, вивчення та правовий аналіз доказів по справі, вивчення та правовий аналіз судової практики в подібних спорах з митними органами, підготовка адміністративного позову та додатків до нього, вивчення та правовий аналіз відзиву відповідача, підготовка відповіді на відзив та додатків до неї, написання до суду процесуальних документів по справі (а.с.133).

Проаналізувавши надані послуги позивачу на предмет їх обсягу, складності, якості, співмірності, тривалості витраченого адвокатами часу, суд дійшов висновку, що вартість послуг у 15000 грн є завищеними. Оскільки, аналіз проблеми, узгодження правової позиції, вивчення та правовий аналіз доказів по справі, вивчення та правовий аналіз судової практики в подібних спорах з митними органами охоплюється загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви, і подання їх до суду, а тому не можуть включатися до витрат на професійну правничу допомогу як окрема складова. Також необхідно врахувати, що спірні правовідносини регулюються нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню, не передбачають. Крім того, на даний час існує стала судова практика розгляду вказаної категорії справ щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів, що спрощувало роботу адвоката та не потребувало значних затрат часу для підготовки позовної заяви. Дана справа належить до категорії справ незначної складності, що також необхідно врахувати при визначенні розміру витрат на правову допомогу. Вищевказана інформація підтверджує той факт, що підготовка даної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала значних затрат часу та коштів.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У пункті 269 рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена, та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд вважає, що, обсяг робіт та час, витрачений на підготовку позову та опрацювання документів, є неспівмірними зі складністю виконаних адвокатом робіт.

Більше того, суд враховує, що розгляд справи проводився у письмовому провадженні.

Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, суд робить висновок, що розмір витрат, зазначений позивачем, не є пропорційним, а тому розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, є завищеним щодо Івано-Франківської митниці та повинен бути зменшеним.

На підставі вищенаведеного, суд доходить висновку, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим ним на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Отже, з Івано-Франківської митниці Державної митної служби України на користь Громадської організації «Дитячо-юнацький футбольний клуб «Ніка-05» слід стягнути понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Керуючись статтями 241-246, 250, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити частково.

Ухвалити додаткове судове рішення в адміністративній справі №300/6355/25.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь Громадської організації «Дитячо-юнацький футбольний клуб «Ніка-05» (код ЄДРПОУ 33645987, вул. Мазепи, 160А, кв.15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Гомельчук С.В.