Ухвала суду № 137731267, 25.06.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8756/26

Провадження № 1-кс/638/1714/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

слідчої судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

слідчої ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання старшого слідчого СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене з прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221200000735 від 08.04.2026, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дем`янівка Нижньосірогозького району Херсонської області, українця, громадянина України, з незакінченою середньою освітою, одружений, має дитину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця ЗСУ, перебував на посаді водія-механіка евакуаційного відділення взводу технічного обслуговування військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

-12.02.2018 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.ст. 71, 72 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 25.12.2015 та остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі;

-23.05.2019 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі. Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 10.06.2020 дії перекваліфіковано на ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 70 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі;

-10.11.2020 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним за вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 10.06.2020, остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі;

-24.08.2024 у кримінальному провадженні № 62024240010000471 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10.02.2026 кримінальне провадження закрито на підставі Закону України «Про амністію»,

за ознаками кримінальних правопорушень злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України

у с т а н о в и в:

24 червня 2026 року до Шевченківського районного суду м. Харкова клопотання старшого слідчого СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене з прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221200000735 від 08.04.2026, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінальних правопорушень злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України.

Клопотання старшого слідчого обгрунтовано тим, що слідчим відділом ХРУП №3 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026221200000735 від 08.04.2026, за ознаками кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185 та ч. 5 ст. 407 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , будучи особою, яка раніше неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів проти власності, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та, перебуваючи в умовах воєнного стану, введеного в Україні Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, неодноразово продовженого та діючого на теперішній час на всій території України, вчинив ряд умисних кримінальних правопорушень за таких обставин.

Так, 06.04.2026 приблизно о 03 год. 00 хв., точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у приміщенні готелю «Готель-Експрес», розташованого за адресою: м. Харків, площа Привокзальна, буд. 1, поблизу станції метро «Вокзальна» у м. Харкові, де разом із потерпілим ОСОБА_9 перебував у номері готелю, достовірно встановив місце знаходження особистого майна потерпілого.

Усвідомлюючи фактичні обставини та маючи реальну можливість заволодіти майном потерпілого, ОСОБА_5 , діючи з корисливих мотивів, прийняв рішення про таємне викрадення належного ОСОБА_9 майна з метою особистого незаконного збагачення та подальшого розпорядження ним на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно, протиправно та незаконно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки таких дій та свідомо бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, упевнившись та скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, потерпілий не має реальної можливості своєчасно виявити та припинити його дії, шляхом вільного доступу таємно викрав належне ОСОБА_9 майно, а саме: мобільний телефон марки «Motorola G05» синього кольору, 4/256 Gb, із сім-картками мобільного оператора та IMEI, зазначеними в матеріалах провадження; грошові кошти у сумі 6000 грн; рюкзак з особистими речами потерпілого.

Після вчинення вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_5 з місця події зник, отримав реальну можливість володіти, користуватися та розпоряджатися викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду.

Вартість мобільного телефону «Motorola G05» відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи становить 4049 грн. 10 коп. Остаточний розмір матеріальної шкоди з урахуванням усіх викрадених речей та грошових коштів встановлюється матеріалами кримінального провадження.

Крім того, під час вчинення таємного викрадення майна потерпілого ОСОБА_9 , ОСОБА_5 побачив та незаконно заволодів банківською платіжною карткою АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 , рахунок IBAN НОМЕР_3 , емітованою АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_9 .

Вказана банківська картка відповідно до вимог Закону України «Про інформацію», Закону України «Про платіжні послуги», Закону України «Про банки і банківську діяльність» та за своїм функціональним призначенням є офіційним документом, оскільки посвідчує право її власника на доступ до банківського рахунку, ініціювання платіжних операцій, розпорядження грошовими коштами та підтверджує юридично значимі факти у сфері банківських правовідносин.

Усвідомлюючи, що банківська платіжна картка АТ КБ ПриватБанк, емітована на ім`я ОСОБА_9 , є офіційним документом та надає доступ до банківського рахунку потерпілого, ОСОБА_5 , діючи з корисливих мотивів та з метою подальшого використання її для незаконного доступу до грошових коштів потерпілого, прийняв рішення про її незаконне привласнення.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне привласнення чужого офіційного документа, ОСОБА_5 , діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, упевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає та не зможе завадити його злочинним діям, незаконно привласнив вказану банківську картку, яка надала доступ до банківського рахунку потерпілого.

Після незаконного привласнення банківської картки ОСОБА_5 залишив її при собі та розпорядився нею на власний розсуд, використовуючи її у подальшому для вчинення нового умисного корисливого кримінального правопорушення, пов`язаного з викраденням грошових коштів з банківського рахунку потерпілого.

Крім того, під час викрадення майна потерпілого ОСОБА_9 , ОСОБА_5 незаконно заволодів паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_4 , виданим на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Паспорт громадянина України є важливим особистим документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, необхідний особі для реалізації прав та виконання обов`язків у цивільних, адміністративних, банківських, соціальних та інших правовідносинах.

Усвідомлюючи, що паспорт громадянина України у формі ID-картки є важливим особистим документом потерпілого, ОСОБА_5 , діючи умисно та протиправно, прийняв рішення про незаконне заволодіння зазначеним документом з метою його подальшого утримання при собі та розпорядження ним на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , діючи умисно, протиправно та незаконно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, без будь-яких правових підстав незаконно заволодів паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_9 , після чого залишив документ при собі та отримав реальну можливість розпоряджатися ним на власний розсуд.

Крім того, після незаконного привласнення банківської картки АТ КБ «ПриватБанк», емітованої на ім`я потерпілого ОСОБА_9 , у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення грошових коштів, які знаходились на банківському рахунку потерпілого, шляхом використання викраденої банківської картки для здійснення банківських операцій, розрахунків за товари та послуги, а також зняття готівки.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна - грошових коштів потерпілого, ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно, протиправно та незаконно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що банківська картка та грошові кошти на рахунку йому не належать, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та свідомо бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, 06.04.2026 року здійснив ряд фінансових операцій із використанням викраденої банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» потерпілого ОСОБА_9 .

Вказаними діями ОСОБА_5 таємно викрав належні потерпілому ОСОБА_9 грошові кошти на загальну суму 102 446 грн. 26 коп., після чого обернув викрадене майно на свою користь та розпорядився ним у подальшому на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на вказану суму.

Факт здійснення вказаних операцій підтверджується протоколом огляду предмета від 13.05.2026, яким оглянуто CD-R диск з інформацією АТ КБ «ПриватБанк» щодо руху коштів по банківському рахунку потерпілого, банківською випискою, ілюстраціями до протоколу огляду, а також іншими матеріалами кримінального провадження. Крім того, використання викраденого майна потерпілого підтверджується протоколом огляду відеозапису магазину «GADGIK», де зафіксовано особу, яка використовує викрадену банківську картку та майно потерпілого під час придбання товарів.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , водієм-механіком евакуаційного відділення взводу технічного обслуговування військової частини НОМЕР_1 , тобто суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.02.2026 № 52 солдата ОСОБА_5 прийнято до справ та посади. У подальшому ОСОБА_5 отримував направлення військової частини НОМЕР_1 № 512 від 18.02.2026 на консультацію до травматолога в КНП «Барвінківська ЦМЛ», проходив лікування та медичне обстеження, а після завершення лікування був зобов`язаний повернутися до місця тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з актом службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 129 від 28.03.2026, 28.03.2026 року о 10 год. 00 хв. під час проведення позапланової перевірки наявності особового складу взводу технічного обслуговування військової частини НОМЕР_1 у місці тимчасового розташування підрозділу, а саме у АДРЕСА_3 , було виявлено відсутність солдата ОСОБА_5 .

Встановлено, що 27.03.2026 року ОСОБА_5 повинен був повернутись після лікування з м. Харків до місця тимчасової дислокації підрозділу. До 27.03.2026 року він підтримував зв`язок із представниками командування, повідомляв, що перебуває в дорозі та прибуде до місця розташування свого підрозділу 28.03.2026 року. Однак 28.03.2026 року ОСОБА_5 до місця служби не прибув, перестав виходити на зв`язок, на телефонні дзвінки не відповідав, місцезнаходження його встановити не вдалося.

Організовані пошукові заходи щодо встановлення місцеперебування солдата ОСОБА_5 позитивного результату не дали. Документів, які б підтверджували законні причини відсутності або неможливість виконання ним обов`язків військової служби, до військової частини НОМЕР_1 не надходило. Зброя солдату ОСОБА_5 не видавалась, матеріальної шкоди військовій частині його діями не завдано, однак сам факт відсутності військовослужбовця у місці служби в умовах воєнного стану має самостійне кримінально-правове значення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2026 № 90 виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_5 припинено з 28.03.2026 у зв`язку з самовільним залишенням місця служби нез`явленням на службу. Матеріали службового розслідування були скеровані до уповноважених органів для прийняття рішення в порядку кримінального процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець зобов`язаний проходити військову службу, виконувати накази командирів, перебувати у визначеному місці служби та не ухилятися від виконання покладених на нього обов`язків.

Будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_5 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, був зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися вимог військових статутів, бути дисциплінованим, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів, у разі необхідності відлучитися питати дозволу у відповідного командира, а після повернення доповідати про прибуття.

Проте ОСОБА_5 , достовірно обізнаним про покладені на нього обов`язки військової служби, встановлені зазначеними нормативно-правовими актами, маючи реальну можливість їх належного виконання, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх вчинення, ОСОБА_5 , після завершення лікування, будучи зобов`язаним не пізніше 28.03.2026 прибути до місця тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 , у визначений час до місця служби не прибув, без поважних причин не повернувся до військової частини та з 28.03.2026 по теперішній час проводив час на власний розсуд поза межами місця служби, не пов`язуючи свою діяльність із виконанням обов`язків військової служби.

За час незаконної відсутності у місці служби ОСОБА_5 обов`язки військової служби за посадою не виконував, командуванню про поважні причини відсутності не повідомив, підтверджуючих документів щодо законності неприбуття не надав, до військової частини самостійно не повернувся, що свідчить про умисний характер його дій та спрямованість на тимчасове ухилення від військової служби.

Таким чином, солдат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, ч. 1 ст. 357 КК України, а саме у незаконному привласненні офіційного документа, вчиненому з корисливих мотивів; ч. 3 ст. 357 КК України, а саме у незаконному заволодінні важливим особистим документом; ч. 4 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану; ч. 5 ст. 407 КК України, а саме у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчиненому в умовах воєнного стану, тривалістю понад три доби.

16.06.2026 року прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону винесено постанову про об`єднання матеріалів досудових розслідувань кримінальних проваджень за №12026221200000735 від 08.04.2026 (ч.4 ст.185 КК України); №12026221200000951 від 06.05.2026 (ч.1 ст.357 КК України); №12026221200000953 від 06.05.2026 (ч. 3 ст. 357 КК України); №12026221200000952 від 06.05.2026 (ч. 4 ст. 185 КК України); №12026221200000954 від 06.05.2026 (ч. 5 ст. 407 КК України) та об`єднаному кримінальному провадженню присвоєно №12026221200000735.

24.06.2026 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно вимог ст. ст. 42, 276-278 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України.

У вчиненні вказаного кримінального правопорушення підозрюється: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Дем`янівка Нижньосірогозького району Херсонської області, українець, громадянин України, не одружений, на утриманні малолітніх дітей не має, РНОКПП НОМЕР_5 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , водій-механік евакуаційного відділення взводу технічного обслуговування військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , останнє встановлене місце проживання: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судим за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень проти власності, у тому числі за ст. 185, ст. 289 КК України, такого, що перебував у розшуку, раніше судимий: 12.02.2018 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.ст. 71, 72 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 25.12.2015 та остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі; 23.05.2019 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі. Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 10.06.2020 дії перекваліфіковано на ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 70 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі; 10.11.2020 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним за вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 10.06.2020, остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі; 24.08.2024 у кримінальному провадженні № 62024240010000471 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10.02.2026 кримінальне провадження закрито на підставі Закону України «Про амністію».

Вина ОСОБА_5 повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами:

-протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками від 21.04.2026;

-протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками від 21.04.2026;

-протоколом проведення огляду відеозапису камер відеоспостереження магазину «Gadgik» від 13.04.2026;

-протоколом проведення огляду відеозапису камер відеоспостереження магазину «SHAKE» від 13.04.2026;

-протоколом проведення огляду відеозапису камер відеоспостереження супермаркету «РОСТ» від 14.04.2026;

-протоколом допиту свідка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками від 21.04.2026;

-протоколом огляду місця події від 23.04.2026 року в ході якого свідком ОСОБА_12 добровільно видано мобільний телефон мобільний телефон марки «Motorola G05»;

-протоколом допиту свідка ОСОБА_12 та пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками від 23.04.2026;

-протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 12.05.2026;

-протоколом проведення огляду предмету виписки « АТ КБ ПриватБанк» по рахунку потерпілого від 13.05.2026;

-матеріалами службового розслідування проведеного за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем вч НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 ;

-іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції країни покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності. Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом. Права і обов`язки військовослужбовців, які залучаються до здійснення заходів, передбачених частиною четвертою цієї статті, визначаються законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_5 , був зобов`язаний додержуватись Конституції і Законів України, бути прикладом високої культури, скромності та витримки, поважати чужу гідність, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення інших, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; берегти державне майно, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, досконало володіти зброєю і технікою, тримати їх справними, чистими та готовими до бою, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу враховано вагомість наявних доказів, якими підтверджується обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185 та ч. 5 ст. 407 КК України.

Обґрунтованість підозри підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, зокрема показаннями потерпілого та свідків, протоколами проведених слідчих (розшукових) дій, матеріалами тимчасового доступу до речей і документів, висновками експертних досліджень, матеріалами службового розслідування військової частини НОМЕР_1 та іншими матеріалами кримінального провадження.

При цьому ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні двох епізодів тяжких злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, санкція яких передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, а також кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Таким чином, характер інкримінованих діянь, кількість епізодів злочинної діяльності, тяжкість передбаченого законом покарання, а також дані про особу підозрюваного свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу. Також враховано, що ОСОБА_5 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, відбував покарання у виді позбавлення волі, однак належних висновків для себе не зробив та, за версією сторони обвинувачення, продовжив протиправну діяльність. Відомостей про наявність захворювань чи інших обставин, які б унеможливлювали застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не надано та під час досудового розслідування не встановлено.

Необхідність застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які є реальними, підтверджуються матеріалами кримінального провадження та не можуть бути усунуті шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Також прошу суд врахувати те, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні 24.02.2022 з 05 години 30 хвилин введено воєнний стан строком на 30 діб, який в подальшому продовжено.

Так, ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду, підтверджується конкретними обставинами кримінального провадження та даними про особу підозрюваного.

Так, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні декількох умисних кримінальних правопорушень, у тому числі двох тяжких злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, а також кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк.

Крім того, підозрюваний раніше неодноразово судимий, обізнаний про наслідки притягнення до кримінальної відповідальності та усвідомлює реальність призначення покарання у виді позбавлення волі.

Також встановлено, що ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, з 28.03.2026 року без поважних причин не прибув до місця проходження військової служби та по теперішній час не повернувся до військової частини, що свідчить про його схильність до ухилення від виконання покладених на нього обов`язків та підтверджує реальність ризику ухилення від органу досудового розслідування та суду.

За таких обставин існують достатні підстави вважати, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_5 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Наявність зазначеного ризику обґрунтовується характером та обставинами вчинення злочину ОСОБА_5 , наявністю свідків, яким відомі обставини вчинення злочину, показання яких відкриті підозрюваному, з зазначенням їх місця проживання, контактних номерів телефонів та інше. Крім того, на даний час проводиться досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, зокрема встановлюються особи, яким відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження та які вже відомі підозрюваному, що дає йому можливість впливати на їх свідчення.

У зв`язку із цим, ОСОБА_5 , може незаконно впливати на потерпілого, свідків у кримінальному провадженні шляхом їх вмовлянь, погроз, насильства, тощо, з метою давати показання на свою користь.

Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, підтверджується тим, що підозрюваний, перебуваючи на волі, може умисно ухилятися від явки за викликами слідчого, прокурора та суду, змінювати місце свого перебування без повідомлення сторони обвинувачення, використовувати засоби зв`язку для координації своїх дій з іншими особами, що ускладнить проведення необхідних процесуальних дій та може призвести до затягування строків досудового розслідування.

Враховуючи характер інкримінованих кримінальних правопорушень, а також поведінку підозрюваного після вчинення кримінальних правопорушень, існують достатні підстави вважати, що він може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, підтверджується даними про особу підозрюваного та обставинами кримінального провадження.

Так, ОСОБА_5 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, у тому числі із призначенням покарання у виді позбавлення волі. Незважаючи на застосовані до нього заходи кримінально-правового характеру, на шлях виправлення він не став та належних висновків для себе не зробив.

Крім того, підозрюваний обґрунтовано підозрюється у вчиненні декількох умисних кримінальних правопорушень, у тому числі двох епізодів тяжких злочинів проти власності, вчинених з корисливих мотивів, а також кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби в умовах воєнного стану. Наведені обставини свідчать про стійку протиправну поведінку підозрюваного, його схильність до вчинення нових кримінальних правопорушень та зневажливе ставлення до вимог закону, що дає достатні підстави вважати, що у разі перебування на волі ОСОБА_5 може продовжити злочинну діяльність або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Більш того, у п. 48 рішення "Чеботарі проти Молдови" N 35615/06 від 13.11.2007 Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання".

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

В пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від ЗО серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182). Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. За відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (рішення у справі «Чеботарі проти Молдови», № 35615/06, п. 48, від 13 листопада 2007 року)».

Виходячи із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

У разі застосування до підозрюваного ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не можливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні.

Також, слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Так, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

З огляду на викладене, запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі по відношенню до ОСОБА_5 не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також забезпечити належну йому поведінку.

Враховуючи вищевикладені обставини, які в своїй сукупності свідчать про те, що з огляду на тяжкість інкримінованого ОСОБА_5 злочину, тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного стосовно нього обвинувального вироку за вчинення злочину, передбаченого вищевказаною статтею Кримінального кодексу України, вбачається ризик того, що він може вчинити спробу переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду з метою уникнення відповідальності. Враховуючи те, що ОСОБА_5 обізнаний про можливе покарання у вигляді позбавлення волі та те, що він вчинив тяжкий злочин, наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 буде переховуватись від органу досудового розслідування, прокуратури та суду.

У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Враховуючи характер та тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, дані про особу підозрюваного, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також те, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти зазначеним ризикам, сторона обвинувачення вважає необхідним застосувати до ОСОБА_5 винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання з підстав, зазначених у ньому, та просив суд його задовольнити.

У судовому засіданні підозрюваний заперечував щодо застосування стосовно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилався на проблеми зі здоров`ям.

Слідчий суддя, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до пунктом 5 частини другої статті 183 КПК України - запобіжний захід тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Крім того, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про запобіжний захід, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, необхідно враховувати в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що підозрюваний, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати розслідуванню або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки підозрюваного.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Вивченням особи підозрюваного судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Дем`янівка Нижньосірогозького району Херсонської області, українець, громадянин України, з незакінченою середньою освітою, одружений, має дитину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовець ЗСУ, перебував на посаді водія-механіка евакуаційного відділення взводу технічного обслуговування військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , раніше судимий: 12.02.2018 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.ст. 71, 72 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 25.12.2015 та остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі; 23.05.2019 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі. Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 10.06.2020 дії перекваліфіковано на ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 70 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі; 10.11.2020 Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним за вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 10.06.2020, остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі; 24.08.2024 у кримінальному провадженні № 62024240010000471 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10.02.2026 кримінальне провадження закрито на підставі Закону України «Про амністію»,

При обранні запобіжного заходу слідчий суддя виходить з того, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 5 ст. 407 КК України. При цьому кримінальні правопорушення-злочини, передбачені ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України, є тяжкими злочинами, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років за ч. 4 ст. 185 КК України та від п`яти до десяти років за ч. 5 ст. 407 КК України.

Відтак підозрюваний, знаючи про тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а тому, без застосування запобіжного заходу, суд вважає доведеним ризик переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

Водночас суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним діяння, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наразі підозрюється у вчиненні тяжкого злочину.

Вказана поведінка підозрюваного свідчить про схильність останнього до вчинення злочинів та доводить існування ризику, передбаченого п. 5 частини першої статті 177 КПК України.

Разом з тим 24.06.2026 ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України.

При цьому слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень частини п`ятої статті 9 КПК України, бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

Причетність ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.

Обґрунтованість повідомленої підозри ОСОБА_5 підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами:

-протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками від 21.04.2026;

-протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками від 21.04.2026;

-протоколом проведення огляду відеозапису камер відеоспостереження магазину «Gadgik» від 13.04.2026;

-протоколом проведення огляду відеозапису камер відеоспостереження магазину «SHAKE» від 13.04.2026;

-протоколом проведення огляду відеозапису камер відеоспостереження супермаркету «РОСТ» від 14.04.2026;

-протоколом допиту свідка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками від 21.04.2026;

-протоколом огляду місця події від 23.04.2026 року в ході якого свідком ОСОБА_12 добровільно видано мобільний телефон мобільний телефон марки «Motorola G05»;

-протоколом допиту свідка ОСОБА_12 та пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками від 23.04.2026;

-протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 12.05.2026;

-протоколом проведення огляду предмету виписки « АТ КБ ПриватБанк» по рахунку потерпілого від 13.05.2026;

-матеріалами службового розслідування проведеного за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем вч НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 ;

-іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.

Метою застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Підставою застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, а також наявність вищезазначених ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити вказані вище дії.

Суд виходить з того, що вказані обставини унеможливлюють запобігання зазначеним ризикам, шляхом обрання більш м`якого запобіжного заходу, з урахуванням наявності вагомих доказів вчинення підозрюваним ОСОБА_5 тяжкого кримінального правопорушення-злочину, а також те, що він може переховуватись від органу досудового розслідування, може продовжувати вчиняти нові кримінальні правопорушення, впливати на свідків та потерпілого, а тому запобіжний захід не пов`язаний із позбавлення волі не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної та запобігти вищевказаним ризикам та не буде сприяти встановленню істини у кримінальному провадженні.

Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає встановленими існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що заявлений слідчим вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченому.

Також суд враховує обставини, характер та суспільну небезпеку вчинення кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Метою застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду;

3) незаконного впливу на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинення інших кримінальних правопорушень.

Підставою застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, а також наявність вищезазначених ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрювана може здійснити вказані вище дії.

Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає встановленими існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що заявлений слідчим вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченому.

Також суд враховує обставини, характер та суспільну небезпеку вчинення даного кримінального правопорушення.

При цьому, враховуючи реальне існування встановлених ризиків, а також оцінюючи сукупність обставин та характер вчинення кримінального правопорушення, а саме, особу підозрюваної, суд вважає, що застосування більш м`яких запобіжних заходів є неможливим, оскільки жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищезазначеним ризикам, а тому доходить висновку, що до останньої необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, на підставі наданих матеріалів, оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, приходжу до висновку, що більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного.

За приписами частини четвертої статті 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Вирішуючи питання щодо визначення підозрюваному розміру застави як альтернативного запобіжного заходу, у даному кримінальному провадженні, суд враховує приписи статей 177, 178, 182, 183 КПК України.

Виходячи з практики ЄСПЛ, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу.

Вирішуючи питання щодо визначення підозрюваному розміру застави як альтернативного запобіжного заходу, у даному кримінальному провадженні, суд враховує приписи статей 177, 178, 182, 183 КПК України.

Виходячи з практики ЄСПЛ, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу.

Відповідно до статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 182 КПК України, з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, тяжкості покарання, враховуючи наявні ризики, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, разом із тим, беручи до уваги, що ОСОБА_5 вчинив умисні тяжкі злочини, слідчий суддя вважає за можливе визначити заставу в межах, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 182 КПК України, а саме, 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 83 200 (вісімдесят три тисячі двісті) грн 00 коп. розмір якої є достатньою мірою для того, щоб гарантувати виконання ОСОБА_5 покладених на нього обов`язків.

Згідно зі статтею 205 КПК України ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

На підставі викладеного і керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 205, 206, 372, 395 КПК України, слідчий суддя

постановив:

Клопотання старшого слідчого СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене з прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221200000735 від 08.04.2026, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Застосувати стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на строком на 60 (шістдесят) днів, тобто 23 серпня 2026 року.

Визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 83 200 (вісімдесят три тисячі двісті) грн 00 коп., яка підлягає внесенню на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області (код отримувача код за ЄДРПОУ: 26281249, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО):820172, рахунок отримувача: UA208201720355299002000006674).

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесенні застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він фактично проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному, що в разі не виконання покладених на нього обов`язків, застава буде звернена в дохід держави та зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України.

Зобов`язати прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_13 негайно повідомити близького родича, члена сім`ї ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або іншу особу за вибором підозрюваного про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно останнього.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а ОСОБА_5 - в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Строк дії ухвали до 23 серпня 2026 року.

Повний текст ухвали складено та проголошено 26 червня 2026 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1