Ухвала суду № 137727733, 26.06.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/2232/25

Провадження № 1-кс/202/4785/2026

УХВАЛА

Іменем України

26 червня 2026 року слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Дніпро клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна, в рамках кримінального провадження №12024042210000187 від 03 грудня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 361 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду міста Дніпра надійшло клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна.

Відповідно до клопотання, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені №12024042210000187 від 03 грудня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 361 КК України.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, під виглядом правомірного здійснення виконавчого провадження та використовуючи завідомо підроблені й фактично неіснуючі документи, а саме договір позики та виконавчий напис нотаріуса, які приватним нотаріусом не посвідчувалися та не видавалися, створили штучні підстави для відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно потерпілої ОСОБА_9 , проведення його оцінки та подальшого примусового відчуження.

Реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння майном потерпілої, вказані особи шляхом обману та зловживання довірою надали видимість законності своїм діям, використовуючи механізми примусового виконання рішень, після чого незаконно позбавили ОСОБА_9 права власності на належне їй нерухоме майно та грошові кошти. Внаслідок таких дій потерпілій заподіяно матеріальну шкоду в особливо великих розмірах, а належна їй квартира фактично вибула з її володіння та перейшов під контроль учасників злочинної схеми, які прикриваючись, нібито законними виконавчими процедурами, фактично заволоділи майном потерпілої на підставі завідомо підроблених та неіснуючих документів.

Відповідно до наявної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власник майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутній.

Тому слідчий просить накласти арешт, на майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонити розпоряджатися та виконувати інші дії, спрямовані на приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вказаного майна.

Слідчий, прокурор в судове засідання не прибув, в матеріалах клопотання наявна заява прокурора про розгляд клопотання без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України слідчий суддя розглядає клопотання без власника майна, оскільки за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власник відсутній.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Слідчим суддею встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024042210000187 від 03 грудня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 361 КК України.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Також, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, у даному випадку, слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); належність майна підозрюваному, фізичній чи юридичній особі, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, наявність обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції ).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається зокрема, з метою збереження речових доказів та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області нерухоме майно, за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Чечелівський район, вулиця Робоча, будинок 48, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12024042210000187.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власник майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутній.

На даній стадії досудового розслідування є наявність достатніх підстав вважати, що зазначене у клопотанні нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та його визнано речовим доказами у кримінальному провадженні № 12024042210000187.

Завданням арешту майна, згідно ст. 170 КПК України, є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Отже, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам в ході досудового розслідування. Незастосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна може створити перешкоди встановленню істини у кримінальному провадженні № 12024042210000187, оскільки житловий будинок, в подальшому може бути відчужений чи переданий іншим особам.

Враховуючи наведене, слідчий суддя доходить висновку, що з метою забезпечення збереження речових доказів, необхідно накласти арешт на зазначену в клопотанні квартиру АДРЕСА_2 , що визнана речовим доказом у кримінальному провадженні, шляхом заборони права відчуження та розпорядження, а також вчиненні інших дій, спрямованих на приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення даного майна, оскільки незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до наслідків, визначених ч. 11 ст. 170 КПК України.

Саме такий спосіб накладення арешту на майно, забезпечить потреби досудового розслідування, виправдовує ступінь втручання у право власності, та зможе запобігти негативним наслідкам, що можуть буди перешкодою для досудового розслідування у кримінальному проваджені, оскільки заборона відчуження та розпорядження майном, не позбавляє права на користування ним.

Враховуючи наведене, слідчий суддя доходить висновку, що клопотання слідчого про арешт майна, в рамках кримінального провадження № 12024042210000187, підлягає є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 98, 110, 131, 132, 170-175, 309 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна, в рамках кримінального провадження №12024042210000187 від 03 грудня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 361 КК України задовольнити.

Накласти арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони будь-яким особам права відчуження, розпорядження, а також вчинення інших дій, спрямованих на приховування, пошкодження, псування, знищення чи перетворення даного нерухомого майна.

Підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна мають право заявити клопотання слідчому судді, про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала слідчого судді про арешт майна може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, якщо ухвала постановлена без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1