Рішення № 137724332, 26.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2026Справа № 910/4663/26Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колтрейн» (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4, приміщення 188, офіс 24; ідентифікаційний код: 42302587)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єрм-Груп» (04053, м. Київ, вул. Гончара Олеся, буд. 14, офіс 12; ідентифікаційний код: 45003991)

про стягнення 128146,33 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.04.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Колтрейн» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єрм-Груп» про стягнення 128146,33 грн, з яких 79218,14 грн пені за прострочення поставки товару та 48928,19 грн пені за порушення строків реєстрації податкових накладних.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач прострочив поставку товару за Договором поставки №130924/4 від 13.09.2024, а також прострочив реєстрацію податкових накладних, у зв`язку з чим позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 128146,33 грн, яка складається з 79218,14 грн пені за прострочення поставки товару та 48928,19 грн пені за порушення строків реєстрації податкових накладних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 відкрито провадження у справі №910/4663/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

06.05.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на безпідставність вимог щодо стягнення з нього пені, нарахованої за прострочення реєстрації податкових накладних, а також вказав на необгрунтованість розрахунку пені, нарахованої за прострочення поставки товару, так як, на думку відповідача, розмір такої пені повинен обмежуватись подвійною облікової ставкою НБУ. Також відповідач заявив про зменшення розміру пені на 90%.

11.05.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

18.05.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колтрейн» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єрм-Груп» (постачальник) укладено Договір поставки №130924/4, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю - ремінь розвантажувальний тактичний захисний, вид 5, кількість, ціна, інформація та технічна документація наведені в Специфікації, яка є Додатком № 1 до цього договору (далі - товар), а покупець - прийняти та оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткових накладних (п. 3.6 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024).

Згідно з п. 3.7 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 право власності на товар і ризики його випадкової загибелі переходять від постачальника до покупця з дати отримання товару. Про отримання товару покупцем свідчить підпис та печатка (за наявності) на видатковій накладній покупця із зазначенням прізвища, ім`я, по-батькові тієї особи, що уповноважена приймати товар.

Відповідно до п. 3.8 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 на кожну окрему поставку партії товару постачальник формує та направляє покупцю податкову накладну засобами електронного документообігу. Постачальник зобов`язаний зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних таку податкову накладну в строки визначені чинним законодавством України.

Згідно з п. 4.1 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 загальна вартість товару, що постачатиметься за цим договором та ціна договору становить 1120800,00 (один мільйон сто двадцять тисяч вісімсот) гривень 00 коп. разом з ПДВ.

У п 4.2 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 сторони узгодили наступний порядок оплати за поставку товару:

- 70% від вартості товару, що становить 784560 (сімсот вісімдесят чотири тисячі п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок разом з ПДВ, покупець сплачує постачальнику на підставі виставленого рахунку на оплату протягом 4 (чотирьох) банківських днів з дати укладення договору,

- 10% від вартості товару, що становить 112080 (сто дванадцять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок разом з ПДВ, покупець сплачує постачальнику на підставі виставленого рахунку на оплату протягом 3 (трьох) банківських днів з дати відвантаження товару та підписання видаткової накладної,

- 20% від вартості товару, що становить 224160 (двісті двадцять чотири тисячі сто шістдесят) гривень 00 копійок разом з ПДВ, покупець сплачує постачальнику на підставі виставленого рахунку на оплату протягом 10 (десяти) робочих днів з дня відвантаження, але не раніше дати прийняття товару по якості у Військовій частині згідно договору з ДП МОУ «ДОТ», яке є замовником товару згідно державного контракту (договір) про закупівлю.

Згідно з п. 6.12 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 у разі нездійснення постачальником обов`язкової, згідно з податковим законодавством України та п. 3.8. Договору, реєстрації податкової накладної (далі - ПН) і розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення постачальником строків чи порядку реєстрації податкових накладних/ розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної/ розрахунку коригування до податкової накладної, та/або не надання постачальником податкової накладної, постачальник протягом 3 календарних днів з моменту відправлення вимоги покупця зобов`язується компенсувати на користь останнього вартість податку на додану вартість, при цьому за постачальником залишається обов`язок оформити і зареєструвати ПН згідно вимогам законодавства. Крім того, у разі прострочення електронної реєстрації ПН постачальник за кожен день прострочення її реєстрації додатково сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості такого товару. При цьому до моменту сплати штрафу, покупець, в разі наявності умов відстрочення платежу за товар, має право затримати оплату за товар постачальникові за Договором в сумі, яка дорівнює сумі такого штрафу, без застосування до покупця штрафних санкцій, які можуть бути нараховані за прострочення оплати за товар.

Згідно з п. 7.1 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 даний договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін (згідно із датою, зазначеною в преамбулі договору) та діє до 31 грудня 2024 року (включно), але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань, зокрема й сплати штрафних санкцій та відшкодування збитків.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач прострочив поставку товару за Договором поставки №130924/4 від 13.09.2024, а також прострочив реєстрацію податкових накладних, у зв`язку з чим позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 128146,33 грн, яка складається з 79218,14 грн пені за прострочення поставки товару та 48928,19 грн пені за порушення строків реєстрації податкових накладних.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на безпідставність вимог щодо стягнення з нього пені, нарахованої за прострочення реєстрації податкових накладних, а також вказав на необгрунтованість розрахунку пені, нарахованої за прострочення поставки товару, так як, на думку відповідача, розмір такої пені повинен обмежуватись подвійною облікової ставкою НБУ. Також відповідач заявив про зменшення розміру пені на 90%.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 поставка товару здійснюватися на умовах EXW (міжнародних правил Інкотермс - 2020), шляхом самовивозу товару покупцем зі складу постачальника, який розташований за наступною адресою: м. Київ вул. Кудрявська 16А.

Згідно з п. 3.2 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 строк поставки визначається у Графіку постачання (Додаток №2 до Договору), що є невід`ємною частиною цього Договору.

У Графіку постачання (Додаток №2 до Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024) сторони погодили, що кінцевою датою поставки товару є 17.11.2024.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, відповідач прострочив поставку товару за Договором поставки №130924/4 від 13.09.2024.

Зокрема, відповідно до видаткової накладної №РН-0000124від 10.12.2024 відповідач поставив товар на суму 806976,00 грн, а відповідно до видаткової накладної №РН-0000125від 12.12.2024 товар на суму 313824,00 грн

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з поставки товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 79218,14 грн (55681,34 грн пені за період з 18.11.2024 по 10.12.2024 та 23536,80 грн пені за період з 18.11.2024 по 12.12.2024).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.5 Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. За порушення строку поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено.

Перевіривши розрахунки пені за прострочення поставки товару (наведені у позовній заяві), суд дійшов висновку щодо їх необгрунтованості, оскільки день виконання зобов`язання не входить до періоду нарахування пені, тоді як позивачем вказаних вимог не дотримано.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок пені за прострочення поставки товару за Договором поставки №130924/4 від 13.09.2024 та дійшов висновку, що обгрунтованим розміром пені є 75855,75 грн (53260,42 грн пені за період з 18.11.2024 по 09.12.2024 та 22595,33 грн пені за період з 18.11.2024 по 11.12.2024).

Водночас суд відхиляє заперечення відповідача про те, що розмір пені повинен обмежуватися подвійною обліковою ставкою НБУ, адже такі обмеження стосуються грошових зобов`язань, тоді як в даному випадку предметом позову є стягнення пені, нарахованої за прострочення виконання негрошового зобов`язання зобов`язання з поставки товару.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 48928,19 грн, яка нарахована за порушення строків реєстрації податкових накладних, суд не вбачає підстав їх задовольняти, зважаючи на таке.

Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

Податковий кодекс України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила "дозволено все, що не заборонено", як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов`язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.

Обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, а включення до приватноправового договору обов`язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов`язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.

Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Податкова накладна призначена для розрахунку податку на додану вартість, а не для оформлення операцій з поставки товару господарюючим суб`єктом; податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи природу обов`язку покупця зареєструвати податкову накладну, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків (пункт 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).

Отже, зважаючи на наведене суд вказує на відсутність підстав стягувати з відповідача пеню, нараховану за прострочення реєстрації податкових накладних, навіть не зважаючи на те, що така відповідальність передбачена умовами Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024.

Вказана судова практика є сталою та послідовною (викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.02.2026 у справі №904/2953/24).

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір пені на 90%.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; у силу положень статті 3 Цивільного кодексу України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер;

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного виконання зобов`язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Заява відповідача про зменшення розміру пені обгрунтована тим, що правовідносини між сторонами припинились 12.12.2024, а тому нарахована неустойка за таких умов втрачає свою стимулюючу функцію. Натомість, вона набуває характеру явно надмірної санкції, яка не відповідає її компенсаційній природі та фактично спрямована на безпідставне збагачення позивача за рахунок відповідача.

Більше того, на думку відповідача, дії позивача свідчать про системний характер зловживання правом. Так, позивачем подано п`ять однотипних позовів про стягнення пені та штрафних санкцій на загальну суму 1219495,45 грн за аналогічними договорами поставки, які також були повністю виконані відповідачем.

Така поведінка позивача, на думку відповідача, має очевидні ознаки недобросовісності та зловживання процесуальними правами і не може залишатися без належної правової оцінки та реагування суду.

Крім того, як зазначає відповідач, позивачем не доведено наявність та розмір збитків, спричинених простроченням виконання зобов`язання відповідачем.

Більш того, відповідач повідомив, що позивач систематично порушував умови Договору поставки №130924/4 від 13.09.2024 щодо строків здійснення оплати, що безпосередньо вплинуло на можливість належного та своєчасного виконання зобов`язання відповідачем.

Суд відхиляє вказані пояснення відповідача як необгрунтовані, адже нарахований позивачем розмір пені за порушення строку поставки товару не є надмірним в порівнянні з ціною договору (1120800,00 грн).

Більш того, суд дійшов висновку, що розмір такої пені є меншим, ніж нарахований позивачем.

Припинення ж правовідносин за договором не вказуються на відсутність відповідальності у відповідача за порушення зобов`язань, що виникло в період дії договору, а подання позивачем аналогічних позовів за іншими аналогічними договорами, укладеними з відповідачем, більше свідчать про порушення продавцем зобов`язань і за іншими договорами, та не можуть бути розцінені судом як зловживання позивачем своїми правами.

Зважаючи на викладені обставини, беручи до уваги заперечення позивача та висновок суду про часткове задоволення позову, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єрм-Груп» (04053, м. Київ, вул. Гончара Олеся, буд. 14, офіс 12; ідентифікаційний код: 45003991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колтрейн» (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4, приміщення 188, офіс 24; ідентифікаційний код: 42302587) пеню у розмірі 75855 (сімдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн 75 коп. та судовий збір у розмірі 1575 (одна тисяча п`ятсот сімдесят п`ять) грн 99 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак