Рішення № 137723714, 16.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026м. ДніпроСправа № 904/1299/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Керівника Самарівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Дніпропетровська обл., м. Дніпро) та Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)

до відповідача-1: Личківської сільської ради (Дніпропетровська обл., Самарівський р-н, с. Личкове)

відповідача-2: Малого приватного підприємства "Оріль" (Дніпропетровська обл., Самарівський р-н, м. Перещепине)

про скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Представники:

прокурор: Усатий О.П.;

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Донець С.О.

вільний слухач: ОСОБА_1

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Самарівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Личківської сільської ради та Малого приватного підприємства "Оріль", в якій просить:

- скасувати державну реєстрацію права власності земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району, проведену за Виконавчим комітетом Личківської сільської ради Самарівського району на підставі рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Медвєдєвої Світлани Василівни 41037731 від 11.05.2018 (номер запису про речове право 26092276);

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району, проведену за Малим приватним підприємством "Оріль", на підставі рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Медвєдєвої Світлани Василівни №41037731 від 11.05.2018 (номер запису про інше речове право: 26092816);

- усунути перешкоди власнику Дніпропетровській обласній державній адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного призначення з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного користування Малого приватного підприємства "Оріль" та із незаконного володіння Виконавчого комітету Личківської сільської ради;

- скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 300га з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001.

Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення інтересів держави, яке полягає у незаконній реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за відповідачем-1, безпідставній зміні цільового призначення земельної ділянки природно-заповідного фонду, недодержанні встановленого чинним законодавством особливого режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду на землях природно-заповідного призначення (ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський") та подальшої її передачі в оренду відповідачу-2. Наведене є порушенням законодавства про природно-заповідний фонд.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.04.2026.

27.03.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача-1 надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог прокурора. Також у наведених поясненнях позивач-1 просить врахувати їх при розгляді справи та проводити розгляд справи без участі представника позивача-1.

В своїх поясненнях зазначає, що відповідно до приписів земельного законодавства вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності природно-заповідного фонду не може здійснюватися з порушенням спеціального правового режиму таких земель та без дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

01.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі. Також, відповідач-2 просить застосувати позовну давність до вимог прокурора.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що твердження прокурора про «накладання» меж є лише припущенням, яке не підкріплене належним технічним документом землеустрою. Також зазначає, що законність укладення договору оренди №4 та користування спірною земельною ділянкою відповідачем-2 вже була предметом судового розгляду. Господарський суд Дніпропетровської області (рішення від 20.01.2020) та Верховний Суд (постанова від 01.10.2020) відмовили у розірванні цього договору. В описовій та мотивувальній частинах рішень судів, надано оцінку законності отримання землі відповідачем-2 в оренду та її використання згідно з цільовим призначенням земельної ділянки. Додатково зазначає, що відповідач-2 використовує землю з 2003 року (23 роки), а якщо держава протягом 28 років (з моменту видання Указу Президента у 1998 р.) не спромоглася визначити межі заказника та внести їх до ДЗК, то ризик цієї помилки не може бути покладений на приватне підприємство. Також посилається на те, що згідно з офіційними даними Державного земельного кадастру (ДЗК) та листами Департаменту екології ДОДА (від 14.06.2024 та 25.12.2025), спірна ділянка 1222384000:02:180:0001 площею 300га офіційно обліковується як землі сільськогосподарського призначення (рілля, пасовища). В обґрунтування заяви про застосування позовної давності зазначає, що прокурор намагається кваліфікувати позов як негаторний (на який не поширюється давність), проте фактично оскаржує правомірність правочину 2003 року та акту передачі спірної земельної ділянки у власність ОТГ в 2019 року. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо порушення права власника відбулося шляхом укладення договору, то застосовується позовна давність.

03.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

В своїх поясненнях на заперечення відповідача-2 зазначає, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд» треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У такому разі позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності та оренди, повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки природно-заповідного призначення. Також зазначає, що надання земельної ділянки природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, в оренду для сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва незаконна зміна її цільового призначення порушують встановлений режим території та об`єктів ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський», оскільки як сінокосіння, так і випасання худоби, а тим паче ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть призвести до пошкодження та знищення дерев, чагарників, трав`янистої рослинності, рідкісних, декоративних і лікарських рослин, задля збереження яких зазначений заказник створено. Прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га знаходиться в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський».

09.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача-1. Також у наведеному клопотанні відповідач-1 просить ухвалити рішення по суті справи відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 відкладено підготовче засідання на 14.05.2026.

24.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В своїх запереченнях на пояснення прокурора зазначає, що фактичною підставою позову є оскарження правомірності правочину 2003 року та акту передачі ділянки у власність ОТГ у 2019 році. Також зазначає, що згідно з офіційною відповіддю Держземагенства від 08.09.2014 №0114/2463, межі ландшафтного заказника «Приорільський» в натурі не встановлювалися, відомості до ДЗК не внесені, а в державному фонді документації матеріали щодо заказника відсутні. Відповідно до Витягів з ДЗК, спірна земельна ділянка офіційно обліковується як землі сільськогосподарського призначення (рілля, пасовища). Відсутні охоронні свідоцтва підписані з боку власника, землекористувача щодо землі природно-заповідного фонду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.05.2026.

У судове засідання 25.05.2026 позивачі та відповідач-1 не забезпечили явку своїх представників, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 відкладено розгляд справи по суті на 16.06.2026.

У судове засідання 16.06.2026 позивачі та відповідач-1 не забезпечили явку своїх представників, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У судовому засіданні 16.06.2026 проголошене скорочене рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-2, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

Указом Президента України № 1341/98 від 09.12.1998 «Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу оголошено заказниками і пам`ятками природи загальнодержавного значення території та об`єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність (а.с. 61 том 1).

Відповідно до додатку №1 Указу Президента України до природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, що має особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність, віднесено ландшафтний заказник «Приорільський», загальною площею 8377 га, який включає 1602 га земель водного фонду, природні комплекси Приорілля на території Новомосковського («Приорільський» с. Орелька, с. Перещепине) та Магдалинівського (с. Великозирщина, с. Михайлівка) районів, Котівського лісництва.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд» ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Приорільський» створено без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у його користувачів колективних сільськогосподарських підприємств Новомосковського (КСП «Приорілля» - 709 га, КСП «Дружба» - 618 га, КСП «Зоря» - 435 га, АКП «Мир» - 467 га) та Магдалинівського (КСП «Суворова» - 2028 га, КСП «Росія» - 679 га, КСП «Вікторія» - 456 га, КСП «Котівка» -172 га, КСП «Оріль 744 га, КСП «Промінь» - 954 га, КСП «Ілліча» - 790 га) районів, а також Новомосковського держлісгоспу Держкомлісгоспу України 325 га.

Таким чином, ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Приорільський» перебуває на обліку територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Екологічної мережі України.

01.08.2003 на підставі розпорядження голови Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №545-р від 25.07.2003, між Магдалинівською районною державною адміністрацією та МПП «Оріль» укладено договір оренди земельної ділянки №4 строком на 25 років, загальною площею 350,40га, у тому числі ріллі 16,18га, пасовищ 334,22га.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі чого укладено акт про прийом та передачу земельної ділянки в натурі (а.с. 83-85).

Як зазначає прокурор, у подальшому вказану земельну ділянку було розділено на дві: ділянку площею 50,4га (кадастровий номер 1222384000:02:181:0001) та спірну ділянку площею 300,00га (кадастровий номер 1222384000:02:180:0001).

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 18.06.2019 №4-1565/15-19-СГ, акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 18.06.2019 та додатку до нього Личківській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Личківської сільської ради Магдалинівського (на теперішній час - Самарівський) району Дніпропетровської області передано із державної у комунальну власність, у тому числі, земельну ділянку сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га (пункт 196 в акті) (а.с. 86-106 том 1).

Рішенням сесії Личківської сільської ради Магдалинівського (на теперішній час - Самарівського) району Дніпропетровської області від 11.07.2019 прийнято земельні ділянки з державної у комунальну власність Виконавчого комітету Личківської сільської ради (а.с. 107 том 1).

Також, 08.06.2021 між МПП «Оріль» та Личківською сільською радою в особі Виконавчого комітету Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (з урахуванням наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-1565/15-19-СГ від 18.06.2019 та акту приймання-передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну власність від 18.06.2019) укладено додаткову угоду, відповідно до якої «Орендодавцем» земельної ділянки із кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, що розташована на території Личківської сільської ради Самарівського (Магдалинівського) району Дніпропетровської області є Виконавчий комітет Личківської сільської ради Самарівського (Магдалинівського) району Дніпропетровської області замість «Магдалинівської районної державної адміністрації».

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 467207220 від 09.03.2026 право власності на вищезазначену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Виконавчим комітетом Личківської сільської ради, номер відомостей про речове право: 26092276, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1549947912223. Право оренди на земельну ділянку із кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за МПП «Оріль» 05.05.2018, номер запису про інше речове право: 26092816 (а.с. 82 том 1).

Як зазначає прокурор, відповідно до висновку (інформації) фахівця-спеціаліста кафедри геодезії НТУ «Дніпровська політехніка» №35-19/39 від 05.03.2024 щодо віднесення земельної ділянки до ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський» встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га знаходиться в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський», створеного на підставі Указу Президента України від 09 грудня 1998 року №1341/98 «Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу оголошено заказниками і пам`ятками, тобто є земельною ділянкою природно-заповідного призначення та не може використовуватися для товарного сільськогосподарського виробництва.

Прокурор зазначає, що заволодіння та передача у користування вищевказаної земельної ділянки природно-заповідного призначення відбулися з порушенням вимог земельного законодавства України, а саме статей 43, 44 Земельного кодексу України та статей 5, 7, 9, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Зазначене і є причиною виникнення спору.

Предметом розгляду у даній справі є скасування державної реєстрації права власності земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району, проведену за Виконавчим комітетом Личківської сільської ради Самарівського району на підставі рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Медвєдєвої Світлани Василівни 41037731 від 11.05.2018 (номер запису про речове право 26092276); скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району, проведену за Малим приватним підприємством "Оріль", на підставі рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Медвєдєвої Світлани Василівни №41037731 від 11.05.2018 (номер запису про інше речове право: 26092816); усунення перешкод власнику Дніпропетровській обласній державній адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного призначення з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного користування Малого приватного підприємства "Оріль" та із незаконного володіння Виконавчого комітету Личківської сільської ради; скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 300га з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001.

Предметом доказування у даній справі є обставини встановлення наявності факту перебування земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га на землях природно-заповідного призначення ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський" та наявності/відсутності підстав для скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначено у Законі України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру", на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України "Про прокуратуру", право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци перший та другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Звертаючись з позовною заявою, прокурор зазначає, що на виконання вимог, установлених абзацом 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Самарівська окружна прокуратура листами №62-2906ВИХ-24 від 27.05.2024, №62-4283ВИХ-25 від 08.09.2025, №62-6314ВИХ-25 від 18.12.2025 повідомила Дніпропетровську обласну державну адміністрацію про наявні порушення інтересів держави та витребувано інформацію про вжиття заходів щодо усунення таких порушень (а.с. 26-32 том 1).

Також, Самарівська окружна прокуратура листами №62-4063ВИХ-24 від 26.07.2024 та №№62-3162ВИХ-25 від 02.07.2025 повідомила Державну екологічну інспекція Придніпровського округу про наявні порушення інтересів держави та витребувано інформацію про вжиття заходів щодо усунення таких порушень (а.с. 52-58 том 1)

У відповідь Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації листами №2-2120/0/261-24 від 14.06.2024, №2-3613/0/261-25 від 18.09.2025, №2-4753/0261-25 від 25.12.2025, повідомив прокуратуру про те, що за фактами, які наведені у листі окружної прокуратури, інформація про заходи претензійно-позовного характеру щодо оскарження в судовому порядку відповідних рішень, дій чи бездіяльності третіх осіб, пов`язаних із користуванням земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, що розташована в межах Заказника в департаменті відсутня (а.с. 36-40 том 1).

Також, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу листами №3-5517-21 від 06.08.2024, №3-8483-7 від 25.12.2025 повідомила прокуратуру про те, що перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства МПП «Оріль» в період з 2018 року не проводились (а.с. 59-60 том 1).

Таким чином, з боку уповноважених органів Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державною екологічною інспекцією Придніпровського округу не вжито жодних заходів реагування направлених на відновлення порушених прав.

У зв`язку з чим, Самарівською окружною прокуратурою попередньо, до пред`явлення позову, листами за №62-1119ВИХ-26 та №62-1120ВИХ-26 від 10.03.2026 повідомлено Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову (а.с. 116, 117 том 1).

Згідно з викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 правовою позицією прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

В свою чергу невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. За висновками Великої Палати Верховного Суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/19/18 надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

Враховуючи наведені положення законодавства та висновки щодо застосування норм права Верховного Суду, суд прийшов до висновку, що у прокурора наявні передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, оскільки позивачами, не зважаючи на те, що прокурор в порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", звертав їх увагу на порушення інтересів держави, у розумний строк не вжили належних та ефективних правових заходів щодо захисту інтересів держави.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 178 Цивільного кодексу України, якою врегульовано питання оборотоздатності об`єктів цивільних прав, передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті.

Відповідно до частини другої цієї статті, види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Статтею 43 Земельного кодексу України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 Земельного кодексу України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Статтею 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" закріплено аналогічний перелік об`єктів природно-заповідного фонду України: заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Отже, відповідно до статей 43, 44 Земельного кодексу України, статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ландшафтні заказники місцевого значення є об`єктами природно-заповідного фонду України, а земля під ними - землею природно-заповідного фонду.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Статтею 5 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Частиною третьою статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На виконання вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України" з метою визначення завдань, наукового профілю, характеру функціонування і режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду 05.031999 розроблено та затверджено Положення про ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Приорільський" (а.с. 63-66 том 1).

Відповідно до пункту 2.1 Положення заказник створено з метою збереження і відтворення цінного природного ландшафту та відновлення чисельності популяцій багатьох рідкісних видів рослин і тварин.

Основними завданнями заказника, відповідно до пункту 2.2 Положення, є збереження і відтворення унікальних і типових для різнотравно-типчаково-ковилового степу солонцевих, солончакових і лугових екосистем, збереження всього різноманіття рослинного і тваринного населення території заказника, підтримка загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища, поширення еколого-освітніх знань.

Необхідно зазначити, що цільове призначення земельної ділянки варто розуміти як визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання). Водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, передбаченого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які встановлюються для збереження та охорони цих земель.

Крім того, статтею 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, а заготівля сіна та випасання худоби можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню таких територій.

Відповідно до статей 53, 54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Статтею 5 Закону України "Про екологічну мережу України" передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про екологічну мережу України", екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У статті 4 Закону України "Про екологічну мережу України" вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною. Тобто, відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України, належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність і підлягає захисту шляхом пред`явлення негаторного позову про її повернення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 04.12.2019 у справі №487/10127/14-ц, від у справі №359/281/18-ц, від 02.12.2020 у справі №734/519/15-ц, від у справі №676/190/18, від 22.06.2022 у справі №367/4140/16-ц).

Отже, практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане із позбавленням права володіння.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування.

Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Також у постанові №911/3306/17 від 03.09.2020 №911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.

Враховуючи викладене, а також з огляду на заявлені позовні вимоги та підстави позову, визначальне значення для правильного вирішення спору має встановлення обставин перебування земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, в межах території ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський» та її належності до земель природно-заповідного фонду.

Саме від встановлення зазначених обставин залежить вирішення питання щодо правомірності передачі спірної земельної ділянки в оренду для сінокосіння, випасання худоби та ведення товарного сільськогосподарського виробництва, законності зміни її цільового призначення, а також наявності правових підстав для застосування обраного прокурором способу захисту порушених прав та інтересів держави.

В якості підтвердження обставин перебування земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, в межах території ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський» та її належності до земель природно-заповідного фонду прокурор посилається на лист проректора з НП, НВ роботи та ПР, кандидата технічних наук, доценту, професора кафедри геодезії Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» Трегуба Миколи №35-19/39 від 05.03.2024 (а.с. 78, 79 том 1) в якому останнім надано наукові обґрунтування відповідей на поставлені питання на підставі постанови про залучення спеціаліста №47-1/3721 від 13.10.2023 в рамках кримінального провадження.

Оцінюючи наданий прокурором лист з відповідями спеціаліста, складений в межах кримінального провадження на підставі постанови про залучення спеціаліста, суд виходить з того, що такі документи за своєю правовою природою не є висновком експерта у розумінні Господарського процесуального кодексу України та не мають для суду наперед встановленої доказової сили. Вказані документи можуть бути використані судом лише як письмові докази та підлягають оцінці у сукупності з іншими наявними у справі доказами відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, суд критично оцінює викладені у відповідях спеціаліста висновки щодо часткового розташування земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, відносно меж ландшафтного заказника загальнодержавного значення, оскільки такі висновки сформовані виключно на підставі аналізу наданих органами досудового розслідування графічних матеріалів та картографічних зображень без проведення безпосереднього обстеження земельної ділянки на місцевості, без встановлення та перевірки координат її поворотних точок, а також без визначення геодезичних координат меж території ландшафтного заказника, з якими здійснювалося співставлення.

Про це зазначено і самим спеціалістом в листі №35-19/39 від 05.03.2024 а.с. 78, 79 том 1).

Таким чином, з наданих документів не вбачається, що спеціалістом проводилися будь-які геодезичні, землевпорядні або картографічні роботи, спрямовані на фактичне встановлення місця розташування земельної ділянки та меж об`єкта природно-заповідного фонду в єдиній системі координат.

Також в листі відсутні відомості про використання спеціалістом координат меж ландшафтного заказника, які б дозволяли достовірно встановити взаємне розташування земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001 і ландшафтного заказника та площу можливого накладення.

З огляду на характер спірних правовідносин, обставини щодо належності земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та її розташування в межах території ландшафтного заказника потребують встановлення на підставі належних, достовірних та технічно обґрунтованих доказів, які дають можливість ідентифікувати межі відповідних об`єктів у натурі та визначити їх місцезнаходження за координатами. Натомість наведені у відповідях спеціаліста висновки ґрунтуються переважно на візуальному співставленні графічних матеріалів, що саме по собі не може свідчити про достовірне встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах території ландшафтного заказника загальнодержавного значення.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені у відповідях спеціаліста відомості не є достатніми та беззаперечними доказами на підтвердження обставин, на які посилається заявник, а тому підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, без надання їм переважної доказової сили.

Щодо посилань прокурора на приюдиційні обставини, які, на його думку, встановлені постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2020 у справі №904/4470/19, господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, предметом судового дослідження у справі №904/4470/19 були обставини дотримання МПП «Оріль» вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, зокрема щодо забезпечення режиму використання земель природоохоронного призначення та прибережної захисної смуги. У межах розгляду зазначеної справи судом було встановлено, що на момент проведення перевірки частина земельної ділянки, яка належить до прибережної захисної смуги, була розорана, у зв`язку з чим зроблено висновок про порушення відповідачем правил використання земель та недодержання встановленого законодавством режиму їх використання саме прибережної захисної смуги.

Водночас відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України приюдиційне значення мають лише ті обставини, які були безпосередньо встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, та входили до предмета доказування у відповідній справі.

Предметом доказування у даній справі є встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах території ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський», її належності до земель природно-заповідного фонду, а також наявності чи відсутності правових підстав для скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Разом з тим, питання щодо місця розташування спірної земельної ділянки відносно меж ландшафтного заказника загальнодержавного значення, визначення таких меж, співставлення координат поворотних точок земельної ділянки та меж об`єкта природно-заповідного фонду, а також встановлення факту накладення спірної земельної ділянки на територію заказника не були предметом дослідження та правової оцінки у справі №904/4470/19. Відповідно, зазначені обставини не встановлювалися судом у справі №904/4470/19 та не можуть вважатися приюдиційними для вирішення спору по справі №904/1299/26.

Фактично прокурор посилається на встановлені в іншій справі порушення режиму використання земельної ділянки, тоді як у межах даного спору підлягає встановленню інша юридично значуща обставина, а саме належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та її розташування в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський».

Отже, встановлені постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2020 у справі №904/4470/19 обставини не охоплюють предмет доказування у даній справі та не звільняють прокурора від обов`язку доведення відповідних обставин належними і допустимими доказами.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для надання зазначеним обставинам приюдиційного значення при вирішенні даного спору.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з яким здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатнього обсягу доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка розташована в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Приорільський».

Враховуючи всі вказані вище обставини, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог прокурора є менш вірогідними, ніж наявні в матеріалах докази на їх спростування, у зв`язку з чим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Стосовно інших доводів прокурора та сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи прокурора і сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на Самарівську окружну прокуратуру.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Керівника Самарівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) до Личківської сільської ради та Малого приватного підприємства "Оріль" про скасування державної реєстрації права власності земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району, проведена за Виконавчим комітетом Личківської сільської ради Самарівського району на підставі рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Медвєдєвої Світлани Василівни 41037731 від 11.05.2018 (номер запису про речове право 26092276); скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району, проведена за Малим приватним підприємством "Оріль", на підставі рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Медвєдєвої Світлани Василівни №41037731 від 11.05.2018 (номер запису про інше речове право: 26092816); усунення перешкод власнику Дніпропетровській обласній державній адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного призначення з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001, площею 300га, яка розташована на території Личківської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного користування Малого приватного підприємства "Оріль" та із незаконного володіння Виконавчим комітетом Личківської сільської ради; скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 300га з кадастровим номером 1222384000:02:180:0001.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 26.06.2026.

Суддя В.О. Татарчук