Рішення № 137723706, 26.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2026м. ДніпроСправа № 904/812/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., розглянув спір

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ", м. Харків

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб", м. Нікополь, Дніпропетровська обл.

про стягнення 213 785 грн 56 коп.

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" заборгованість в сумі 213 785 грн 56 коп., з яких: 120 741 грн 21 коп. - пеня, 19 958 грн 45 коп. - 3% річних, 73 085 грн 90 коп. - інфляційні втрати.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 20180688 від 08.11.2018 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

16.03.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов в якому останній вказує на те, що сторонами в договорі не було узгоджено конкретний розмір пені, у зв`язку відсутні підстави для стягнення пені у сумі 120 741 грн 21 коп.

Крім того, у відзиві на позов, відповідач не заперечує щодо правильності розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, наданого позивачем.

25.03.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує на те, що пунктом 7.2 договору прямо встановлено, що у випадку порушення строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Зазначена умова договору визначає достатньо чіткий механізм обчислення пені, встановлює конкретну межу її нарахування, прив`язує розмір пені до загальновідомого економічного показника.

Більше того, визначення розміру пені з урахуванням облікової ставки НБУ є багаторічною та усталеної діловою практикою.

Отже, в укладеному договорі сторони домовилися про сплату пені Покупцем у разі прострочення оплати, встановили її розмір не більше подвійної облікової ставки НБУ, але надали можливість дискреційного обрання Постачальником розміру такої пені, передбачивши її максимальний розмір.

07.04.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в яких останній просить суд стягнути з відповідача 22 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

16.04.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 5 000 грн 00 коп.

12.06.2026 від позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових угод.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови оплати та поставки товару, допущення прострочення поставки товару, наявність підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки № 20180668 від 08.11.2018, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення. Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків і складають невід`ємну частину цього договору.

Ціна за одиницю виміру товару, що поставляється за цим договором, визначається у гривнях, не враховує податку на додатну вартість, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України та зазначається у специфікаціях (п. 2.1 договору).

Сума цього договору визначається як загальна вартість товару, поставленого за весь період дії цього договору на підставі оформлених сторонами специфікацій (п. 2.4 договору).

Товар поставляється узгодженими партіями протягом терміну дії цього договору. Строк поставки товару зазначається у специфікаціях (п. 3.2 договору).

Датою поставки товару і датою переходу права власності на товар є дата, зазначена покупцем у видатковій накладній при прийманні товару. Сторони у специфікації можуть обумовити інші умови визначення дати поставки товару і дати переходу права власності на товар (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунок за цим договором покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в порядку та строки, зазначені у специфікаціях.

При здійсненні оплати на умовах передплати покупець перераховує грошові кошти у розмірі вартості узгодженої партії товару.

При здійсненні оплати з відстрочкою платежу покупець перераховує грошові кошти за фактично прийняту вагу/кількість товару.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін та діє до 31.12.2025 (згідно з п. 1 додаткової угоди № 2 від 02.12.2022), а в частині не виконаних зобов`язань до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Датою підписання договору слід вважати дату, вказану в правому верхньому кутку на першій сторінці цього договору (п. 11.1 договору).

11.10.2022 між позивачем та відповідачем укладено специфікацію № СП/102Н, за умовами якої сторони погодили поставку товару на суму 30 960,00 грн.

За специфікацією встановлено умови поставки та строки розрахунку за поставлений товар, зокрема погоджено, що передоплата становить 50%, решту 50% необхідно сплатити протягом 30 календарних днів після поставки товару.

16.03.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №57 від 07.03.2023 року.

Кінцевий строк оплати становив 16.04.2023.

Відповідачем було здійснено часткову оплату 09.09.2023.

Після здійснення часткової оплати 09.09.2023 залишок заборгованості становив 6 300 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 16.10.2025.

Кількість днів прострочення склала 768 календарних днів.

Отже, у період з 09.09.2023 до 15.10.2025 виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 6300,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 1045,36 грн, інфляційні витрати у розмірі 1392,59 грн та 3% річних у розмірі 397,16 грн.

26.01.2023 між позивачем та відповідачем укладено специфікацію № СП/115Н, за умовами якої сторони погодили поставку товару на суму 510 018,00 грн.

За специфікацією встановлено умови поставки та строки розрахунку за поставлений товар, зокрема домовлено, що передоплата становить 50%, решту 50% необхідно сплатити протягом 30 календарних днів після поставки товару.

27.10.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №303 від 24.10.2023.

Кінцевий строк оплати становив 26.11.2023.

Відповідачем було здійснено часткову оплату. Заборгованість складала 225 009 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 30.11.2023.

Кількість днів прострочення склала 3 календарних днів.

Отже, у період з 27.11.2023 до 29.11.2023 борг за поставлений товар становив 225 009,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 591,8 грн та 3% річних у розмірі 55,48 грн.

06.09.2022 між позивачем та відповідачем укладено специфікацію № СП/93Н, за умовами якої сторони погодили поставку товару на суму 1 131 360,00 грн.

За специфікацією встановлено умови поставки та строки розрахунку за поставлений товар, зокрема домовлено, що передоплата становить 50%, решту 50% необхідно сплатити протягом 30 календарних днів після поставки товару.

22.05.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №112 від 17.05.2023.

Кінцевий строк оплати становив 22.06.2023.

Відповідачем було здійснено часткову оплату. Заборгованість складала 4080 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 23.01.2024.

Кількість днів прострочення склала 152 календарних днів.

Отже, у період з 23.06.2023 до 22.01.2024 борг за поставлений товар становив 4080 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 826,51 грн, інфляційні витрати у розмірі 36,04 грн та 3% річних у розмірі 71,75 грн.

07.12.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №317 від 04.12.2023 року.

Кінцевий строк оплати становив 06.01.2024.

Заборгованість складала 278 400 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 23.01.2024.

Кількість днів прострочення склала 16 календарних днів.

Отже, у період з 07.01.2024 до 22.01.2024 борг за поставлений товар становив 278 400,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 3651,15 грн, інфляційні витрати у розмірі 1113,60 грн та 3% річних у розмірі 365,11 грн.

23.02.2023 року між позивачем та відповідачем укладено специфікацію № СП/117Н, за умовами якої сторони погодили поставку товару на суму 2 447 712,00 грн.

За специфікацією встановлено умови поставки та строки розрахунку за поставлений товар, зокрема домовлено, що передоплата становить 50%, решту 50% необхідно сплатити протягом 30 календарних днів після поставки товару.

24.07.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №196 від 20.07.2023 року.

Кінцевий термін оплати становив 23.08.2023.

Відповідачем було здійснено часткову оплату, заборгованість складала 163 056 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 31.08.2024.

Кількість днів прострочення склала 373 календарних днів.

Отже, у період з 24.08.2023 до 31.08.2024 борг за поставлений товар становив 163 056,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 28329,63 грн, інфляційні витрати у розмірі 12 281,25 грн та 3% річних у розмірі 4989,09 грн.

28.07.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №203 від 25.07.2023.

Кінцевий строк оплати становив 27.08.2023.

Заборгованість складала 16 968,00 грн. Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 31.10.2024.

Кількість днів прострочення склала 430 календарних днів.

Отже, у період з 27.08.2023 до 30.10.2024 за поставлений товар становив 16 968,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 2921,87 грн, інфляційні витрати у розмірі 1885,06 грн та 3% річних у розмірі 598,56 грн.

28.07.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №204 від 25.07.2023 року. Кінцевий строк оплати становив 27.08.2023.

Заборгованість складала 124 800,00 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 31.10.2024.

Кількість днів прострочення склала 430 календарних днів.

Отже, у період з 28.08.2023 до 30.10.2024 за поставлений товар становив 124 800,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 21634,82 грн, інфляційні витрати у розмірі 13 864,67 грн та 3% річних у розмірі 4443,22 грн.

09.09.2024 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №141 від 09.09.2024 року. Кінцевий строк оплати становив 09.10.2024.

Заборгованість складала 374 400,00 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 31.10.2024.

Кількість днів прострочення склала 21 календарний день.

Отже, у період з 10.10.2024 до 30.10.2024 за поставлений товар становив 374 400,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 5585,31 грн, інфляційні витрати у розмірі 6739,20 грн та 3% річних у розмірі 644,46 грн.

09.09.2024 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №142 від 09.09.2024 року. Кінцевий строк оплати становив 09.10.2024.

Заборгованість складала 374 400,00 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 31.10.2024.

Кількість днів прострочення склала 21 календарний день.

Отже, у період з 10.10.2024 до 30.10.2024 за поставлений товар становив 374 400,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 5585,31 грн, інфляційні витрати у розмірі 6739,20 грн та 3% річних у розмірі 644,46 грн.

30.03.2023 між позивачем та відповідачем укладено специфікацію № СП/120Н, за умовами якої сторони погодили поставку товару на суму 1 509 852,00 грн.

За специфікацією встановлено умови поставки та строки розрахунку за поставлений товар, зокрема домовлено, що передоплата становить 50%, решту 50% необхідно сплатити протягом 30 календарних днів після поставки товару.

12.06.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №149 від 09.06.2023 року.

Кінцевий строк оплати становив 12.07.2023.

Заборгованість складала 86 400,00 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 18.08.2023.

Кількість днів прострочення склала 36 календарних днів.

Отже, у період з 13.07.2023 до 17.08.2023 борг за поставлений товар становив 86 400,00 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 4317, 63 грн та 3% річних у розмірі 276,95 грн.

19.06.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №158 від 16.06.2023.

Кінцевий строк оплати становив 19.07.2023.

Заборгованість складала 144 000 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 18.08.2023.

Кількість днів прострочення склала 29 календарних днів.

Отже, у період з 20.07.2023 до 17.08.2023 борг за поставлений товар становив 144 000 грн.

У зв`язку з цим позивачем нараховано пеню у розмірі 5815,23 грн та 3% річних у розмірі 378,74 грн.

25.12.2023 позивачем було поставлено товар за видатковою накладною №328 від 21.12.2023.

Кінцевий строк оплати становив 24.01.2024.

Заборгованість складала 303 726 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено 22.11.2024.

Кількість днів прострочення склала 302 календарних днів.

Отже, у період з 25.01.2024 до 21.11.2024 борг за поставлений товар становив 303 726 грн.

Несплата відповідачем пені у загальному розмірі 120 741 грн 21 коп., 3% річних у загальному розмірі 19 958 грн 45 коп. - 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 73 085 грн 90 коп. і стала причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають повному задоволенню, з огляду на таке.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Доказів своєчасної оплати товару на вказані вище суми у встановлений договором та специфікаціями строк відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Позивач нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 120 741 грн 21 коп. за загальний період з 09.09.2023 по 20.07.2024.

Так, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Статтею 233 ГК України передбачено, що в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення (п. 7.2 договору).

Так, за прострочення передбаченого специфікаціями строку оплати поставленого товару позивачем здійснено нарахування відповідачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення, що у сумі становить 120 741 грн 21 коп.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Суд встановив наявність договірних правовідносин між сторонами, згідно з якими позивач, як постачальник, зобов`язався передати у власність відповідачу, як покупцю, товар згідно із умовами специфікацій до договору, а відповідач в свою чергу зобов`язався прийняти і оплатити вказаний товар в встановленому специфікацією порядку та строки.

Суд також зазначає, що позивач довів факт виконання своїх договірних зобов`язань щодо поставки товару, що зокрема підтверджується наявними в матеріалах справи специфікаціями та видатковими накладними до договору.

Крім того суд зазначає, що позивачем не оспорюється оплата відповідачем поставленого товару, позовні вимоги позивача ґрунтуються на простроченні строків такої оплати, що у свою чергу призвело до нарахування пені передбаченої пунктом 7.2. договору поставки №20180688 від 08.11.2018 та 3% річних передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Суд констатує, що позивачем правомірно застосовано положення пункту 7.2. договору поставки №20180688 від 08.11.2018 та норми статті 625 Цивільного кодексу України, як міру відповідальності за прострочення відповідачем строку оплати поставленого товару.

Отже, в укладеному договорі сторони домовилися про сплату пені Покупцем у разі прострочення оплати, встановили її розмір не більше подвійної облікової ставки НБУ, але надали можливість дискреційного обрання Постачальником розміру такої пені, передбачивши її максимальний розмір.

Вказане узгоджується з нормами статті 627 Цивільного кодексу України, якою закріплено принцип свободи договору, за яким відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені позивача та встановлено, що останній виконаний правильно.

Доводи відповідача про те, що законом не передбачено розмір пені, а з пункту 7.2. Договору не вбачається можливим встановити точний розмір та базу нарахування пені колегією суддів відхиляються, оскільки зазначений пункт договору містить наступну узгоджену сторонами умову: «7.2. У випадку порушення строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення». Тому доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, про відсутність в матеріалах справи доказів про те, що позивач та відповідач визначили у спірному договорі конкретний розмір пені, суд відхиляються, адже у пункті 7.2. договору поставки №20180688 від 08.11.2018 сторонами розмір пені є встановленим, тому як облікова ставка НБУ має конкретне кількісне вираження (у відповідному періоді).

Отже, в укладеному договорі сторони домовилися про сплату пені покупцем у випадку прострочення оплати, встановили її розмір (не більше подвійної облікової ставки НБУ), та надали можливість дискреційного обрання Постачальником розміру такої пені, передбачивши її максимальний розмір (подібний правовий висновок викладений у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 по справі № 904/972/25).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 19 958 грн 45 коп. та втрати від інфляції у розмірі 73 085 грн 90 коп. за загальний період з 09.09.2023 по 21.11.2024.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивача та встановлено, що останні виконані правильно.

Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку не висловив, вимоги не заперечив.

В свою чергу, відповідач у відзиві на позов зазначив про те, що не має заперечень стосовно здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, третьою статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, стягненню з відповідача підлягають: пеня у розмірі 120 741 грн 21 коп., 3% річних у розмірі 19 958 грн 45 коп. інфляційних втрат у розмірі 73 085 грн 90 коп.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд враховує таке.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

01.02.2026 між Адвокатом Сичов Антоном Юрійовичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" (клієнт, позивач) укладено договір №2025231 про надання правової допомоги.

За умовами п. 1.1 договору Клієнт доручає, а Адвокат, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання надати Клієнту правничу допомогу, визначену в п. 1.2. цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору за надання правничої допомоги за цим договором сторони встановили фіксовану оплату за представництво інтересів та ведення справи в суді першої інстанції у розмірі 22 000 грн 00 коп.

Відповідно до п. 2.3 договору Клієнт оплачує надану правничу допомогу на підставі виставленого рахунку (рахунків) протягом п`яти банківських днів з моменту його отримання, якщо інше не зазначеному у самому рахунку. Рахунки, як правило, надсилаються Клієнту електронною поштою або через сервіс - за вибором Клієнта.

Договір діє до 31.12.2026.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" перерахувало на розрахунковий рахунок адвоката 22 000 грн 00 коп. згідно платіжної інструкції №4260 від 17.02.2026.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Серед іншого, аналізуючи розмір заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пунктах 119, 120 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Крім того, щодо порядку обчислення гонорару, суд зазначає таке.

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.

Частинами 1,2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та документи, на підставі яких позивач просить стягнути вказані витрати, а також беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, господарський суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 22 000 грн 00 коп., в той час, як:

- зміст позовних вимог та предмет позову в даній справі не охоплюють значної кількості обставин і фактів, а сама справа не відноситься до складних категорій справ. Предметом спору у даній справі була заборгованість за договором поставки, правовідносини за яким не викликають будь-яких складнощів, судова практика щодо вказаної категорії справ є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу станом на конкретний період у часі;

- крім того, обсяг доказів по справі, який підлягав вивченню та аналізу адвокатом, є незначним; справа є нескладною та не потребувала такої великої кількості часу для досвідченого адвоката;

- справа не є обтяженою великою кількістю доказів, участю великої кількості учасників судового процесу, а розрахунок заявлених до стягнення сум не викликає особливих труднощів та додаткових зусиль для професійного адвоката.

З огляду на викладене, оцінюючи обсяг наданої позивачу правничої допомоги та її вартість, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу при їх розподілі, а також зважаючи на критерій розумного розміру, що пропагується й застосовується Європейським судом з прав людини, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, суд приходить до висновку, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на відповідача повністю, та з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15 000 грн 00 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 15 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу; інша частина витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн 00 коп. покладається на позивача.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (53201, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, просп. Трубників, буд. 56, код ЄДРПОУ 35537363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" (61030, м. Харків, вул. Катерининська, буд. 40/42, код ЄДРПОУ 31339824) 120 741 грн 21 коп. - пені, 19 958 грн 45 коп. 3% річних, 73 085 грн 90 коп. інфляційних втрат, 2 662 грн 40 коп. судового збору, 15 000 грн 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 26.06.2026.

Суддя І.А. Рудь