Ухвала суду № 137710084, 25.06.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 2-3261/11

Провадження № 4-с/357/13/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючий суддя Цукуров В.П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

за участю представника заявника адвоката Тесленко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 у місті Біла Церква Київської області скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач Публічне акціонерне товариство «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК», про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Підстави та предмет скарги.

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі «Заявник»), в інтересах якої діє її представник, за допомогою системи «Електронний суд» звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач Публічне акціонерне товариство «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК», про зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування заявлених вимог Заявник посилається на такі обставини.

В лютому 2026 року ОСОБА_2 при зверненні до приватного нотаріуса дізналась про наявність обтяжень на належне їй нерухоме майно. При цьому, згідно з інформацією з реєстру боржників Міністерства юстиції України будь яких відкритих виконавчих проваджень у відношенні останньої не має і у реєстрі боржників вона не перебуває.

З метою встановлення обставин накладання та здійснення обтяжень нерухомого майна, ОСОБА_1 звернулась за юридичною допомогою до адвоката, який спрямував адвокатський запит до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Згідно з відповіддю Ірпінського ВДВС №7890 від 19.02.2026 р. на адвокатський запит встановлено наступне: «В Ірпінському МВ ДВС ГТУЮ у Київській області перебувало виконавче провадження АСВП № 37060769 з примусового виконання виконавчого листа № 2 3261/11 виданого 12.09.2012 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк «ВіЕйБі Банк» боргу у сумі 211236,93 грн. та судового збору 850,00 грн, витрат інформаційно технічне забезпечення 60,00 грн.

01.03.2013 старшим державним виконавцем Нашиван Ю.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

18.04.2013 старшим державним виконавцем Нашиван Ю.С., з метою забезпечення виконання виконавчого документу, винесено постанову про звернення стягнення на майно.

25.10.2013 старшим державним виконавцем Нашиван Ю.С., на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 (відсутність майна у боржника), винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

В Ірпінському МВ ДВС ГТУЮ у Київській області перебувало виконавче провадження АСВП № 44507769 з примусового виконання виконавчого листа № 2 3261/11 виданого 12.09.2012 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк «ВіЕйБі Банк» боргу у сумі 156314,90 грн.

22.08.2014 державним виконавцем Бобровою К.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

26.06.2015 старшим державним виконавцем Нашиван ІО.С., па підставі пункту 2 частини 1 статті 47 (відсутність майна у боржника), винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Надання інформації (копій документів) за виконавчими документами, які перебували па примусовому виконанні у відділі та були завершеними за період включно до 2020 та 2022 рік не вбачається можливим, зважаючи на закінчення терміну їх зберігання, що передбачений п. 2 Розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями № 699/30567 від 08.06.2017 р., затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5. З урахуванням вищевказаного паперових носіїв, процесуальних документів зазначеного виконавчого провадження у Відділі не зберіглось.

Відповідно отриманої Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що наявний запис про обтяження: номер запису про обтяження 741344 (спеціальний розділ), дата та час реєстрації 22.04.2013 11:08:21, державний реєстратор Заболотний Анатолій Вікторович, Реєстраційна служба Ірпінського міського управління юстиції Київської області. Документи подані для державної реєстрації: постанова державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження виданий 18.04.2013, видавник: Відділ державної виконавчої служби Ірпінського міського управління. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер: 1835740 від 22.04.2013. Вид обтяження: арешт нерухомого майна. Особа, майно/ права якої номер обтяжуються: облікової ОСОБА_3 , реєстраційний платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_1 .».

Після отримання зазначеної відповіді, представник скаржника звернувся до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з клопотанням від 24.03.2026р. №01-24-03/26 про зняття арешту, в якому просив Зняти арешти та обтяження з майна ОСОБА_1 .

Клопотання обґрунтовано тим, що виконавчі провадження завершенні більше десяти років тому і більше ніколи не відкривались та на даний час проваджень стосовно скаржниці немає, і не може бути в зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документу до виконання та відсутності поновлення цих строків судом. Натомість, арешт, накладений за цим виконавчим документом не скасовано, що є надмірним тягарем для боржника.

26.03.2026 р. від Ірпінського ВДВС отримано відповідь №13116 в якій зазначено, що повернення виконавчого документу стягувачу та закінчення виконавчого провадження не є підставою для зняття арешту з майна.

Але при цьому Ірпінським ВДВС не враховано обставини тривалої відсутності виконавчого провадження, закінчення терміну пред`явлення виконавчого документу до виконання, що Верховний суд та Європейські інституції трактують як надмірний тягар для боржника. Наведене змушує звертатись до суду з даною скаргою, адже це дійсно єдиний можливий спосіб захисту прав скаржника.

Таким чином, саме 26.03.2026 року особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.

Заявник наполягає, що на теперішній час немає жодного відкритого виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 , що підтверджено витягом з реєстру боржників Міністерства юстиції України. Останнє завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документу стягувачу відбулось 26.06.2015 року, тобто з цієї дати минуло більше десяти років, що підтверджується відповіддю Ірпінським ВДВС на адвокатський запит. При цьому строк пред`явлення виконавчого документу до виконання складає 3 роки і на теперішній час відсутня правова можливість поновлення виконавчого провадження. Відповідно, існуючий арешт за завершеним виконавчим провадженням, яке не можливо поновити, діюче українське і міжнародне законодавство, а також судова практика відносить до надмірного тягаря, покладеного на боржника.

Повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, але лише протягом строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, тобто протягом 3 х років згідно діючого законодавства. Українське законодавство встановлює чіткі строки в межах якого виконавчий документ може бути пред`явлений до примусового виконання.

Отже, строк пред`явлення за виконавчим листом № 2- 3261/11, виданим 12.09.2012 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, сплив у 2018 році 8 років тому та не був поновлений судом.

Проте, майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця.

Порушення прав полягають у покладанні надмірного тягаря на боржника. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли не має виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не пред`являє.

Посилаючись на приписи Конституції України, ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden»), «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium), «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine), «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) та правові позиції Верховного Суду, Заявник просила суд: зобов`язати посадових осіб Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешти та обтяження з майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 : номер запису про обтяження 741344 (спеціальний розділ), дата та час реєстрації 22.04.2013 11:08:21, державний реєстратор Заболотний Анатолій Вікторович, Реєстраційна служба Ірпінського міського управління юстиції Київської області. Документи подані для державної реєстрації: постанова державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження виданий 18.04.2013, видавник: Відділ державної виконавчої служби Ірпінського міського управління. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер: 1835740 від 22.04.2013. Вид обтяження: арешт нерухомого майна.

Рух справи.

08.04.2026 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено у ній судове засідання на 16.04.2026 року. Зобов`язано Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надіслати суду письмові пояснення по суті скарги та відповідні докази (а.с. 41).

16.04.2026 року судове засідання по справі було відкладено на 21.05.2026 року за клопотанням представника Заявника та у зв`язку з неявкою учасників справи (а.с. 46-47, 55).

21.05.2026 року учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином. Оскільки Ірпінським відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не виконано ухвалу суду від 08.04.2026 року та не надано до суду письмові пояснення по суті скарги та відповідні докази, як і не повідомлено про поважність причин її невиконання чи про неможливість такого виконання, судом було постановлено ухвалу про зобов`язання суб`єкта оскарження подати до суду: письмові пояснення по суті скарги, у яких, у тому числі, указати конкретні обставини та підстави завершення виконавчого провадження №37060769; належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №37060769, які мають правове значення для вирішення даної справи (71, 72-73).

24.06.2026 року у судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференцзв`язку, представник Заявника вимоги скарги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у тексті скарги та просив її задовольнити. Зауважив, що відсутність будь-яких заперечень суб`єкта оскарження та стягувача слід розцінювати як згоду з вимогами скарги.

Представник Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у жодне судове засідання не з`явився, будь-яких заперечень, пояснень по суді скарги або заяв та клопотань процедурного характеру суду не надав. Про дату, час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду від 21.05.2026 року виконані суб`єктом оскарження не були (факт її отримання підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням та довідкою про доставку електронного документу а.с. 45, 60, 77, 79).

Представник стягувача - Публічного акціонерного товариства «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК», у жодне судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином (а.с. 44, 61, 80).

Висновки суду.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Виконавче провадження, як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли не має виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14 ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14 7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

В даному випадку судове рішення по справі, на виконання якого накладався арешт на майно, не перебуває на примусовому виконанні більше десяти років. Строк пред`явлення виконавчого документу до виконання сплив у 2018 році та не був поновлений судом через відсутність відповідних звернень.

Надаючи належну правову оцінку надмірному тягарові, покладеному на заявника у вигляді арешту за провадженням, якого не має і яке не може бути поновлено, згідно до вимог діючого законодавства, суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV «Про виконавче провадження», діючого під час повернення виконавчого документу, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що правила цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Наведеним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, законодавством України встановленні чіткі строки, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення в примусовому порядку.

Арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети , оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.

Наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5 затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями (далі «Правила»).

Завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року (пункт 1 Розділу Х «Передача до архіву виконавчих проваджень» Правил).

Розділом ХІ «Знищення справ та виконавчих проваджень» Правил врегульовано порядок та підстави знищення матеріалів виконавчого провадження.

Пунктами 1, 2 зазначеного розділу Правил визначено, що передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.

Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Отже, Правилами визначено, що у разі завершення виконавчого провадження, зокрема у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, матеріали виконавчого провадження передаються до архіву та зберігаються протягом трьох років, після чого підлягають знищенню.

Враховуючи наведене, підсумуємо, що під час вирішення питання про скасування арешту, накладеного державним (приватним) виконавцем на майно боржника у виконавчому провадженні, яке завершене у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу, суд повинен враховувати конкретні обставини кожної справи та зважати на існування обставин, які виключають можливість поновлення примусового виконання судового рішення.

Водночас, застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У цій справі питання полягає в тому, чи може наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника становити втручання у мирне володіння у значенні статті 1 Першого протоколу, і якщо так, то чи є таке втручання законним і чи переслідує легітимну мету «в інтересах суспільства», а також чи є воно пропорційним меті, якої прагнуть досягти.

Водночас, встановлюючи, чи не змушений боржник нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, необхідно враховувати, що арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.

Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов`язковою для застосування національними судами, вважаємо, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, коли немає актуального виконавчого провадження та можливості продовження виконання судового рішення у примусовому порядку, призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Практика Верховного Суду відповідно до якої наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном - є усталеною.

Отже, суду не надано відомостей про те, що стягувач має до ОСОБА_1 майнові претензії.

Натомість, судом встановлено таке.

1. З об`єктивних причин перестала існувати правова мета накладення арешту на майно боржника, а саме закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання;

2. Наявні підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт, забезпечення реального виконання судового рішення немає;

3. Арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар;

4. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржниці за встановленими у справі обставинами становить невиправдане втручання у право заявниці на мирне володіння її власним майном, тому з метою ефективного захисту прав заявниці арешт, накладений на її майно, підлягає скасуванню судом на підставі частини п`ятої статті 59 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження».

Отже, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності у даній справі та дослідивши матеріали даної справи, суд приходить до висновку про те, що скарга є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

За приписами п.3 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Згідно з правилами 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням обраного заявником способу захисту права.

При цьому суд враховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Розподіл судових витрат.

При зверненні до суду Заявник судових витрат не поніс, відтак питання їх відшкодування судом не вирішувалося.

Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 260-261, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач Публічне акціонерне товариство «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК», про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Зобов`язати посадових осіб Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешти та обтяження з майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 : номер запису про обтяження 741344 (спеціальний розділ), дата та час реєстрації 22.04.2013 11:08:21, державний реєстратор Заболотний Анатолій Вікторович, Реєстраційна служба Ірпінського міського управління юстиції Київської області. Документи подані для державної реєстрації: постанова державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження виданий 18.04.2013, видавник: Відділ державної виконавчої служби Ірпінського міського управління. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер: 1835740 від 22.04.2013. Вид обтяження: арешт нерухомого майна.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено та підписано 25.06.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров