Рішення № 137701691, 22.06.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/6269/24

Провадження № 2/463/120/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - Мармаша В.Я.,

з участю секретаря судового засідання - Цебрик Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, який до закінчення підготовчого провадження уточнив, та остаточно просив скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на нежитлове приміщення загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31600966) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 46,5 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Відповідно до листа управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради від 09.10.2023 №4-2403-13555, інформація щодо прийнятих Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування приміщення під літ «В-1» загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31600966), відсутня. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приміщення під літ.«В-1» загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31600966), перебуває у власності відповідача ОСОБА_1 . 27.08.2010 Господарським судом Львівської області у справі №19/117 за позовом ТзОВ «Захід Авто Центр» до Львівської міської ради про визнання права власності прийнято рішення, яким визнано право власності на зазначене спірне приміщення. 27.09.2010 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано за ТзОВ «Захід Авто Центр» право власності на приміщення під літ «В-1» загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення господарського суду Львівської області від 27.08.2010 у справі №19/117. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно 23.12.2010 Стоцком Т.Л., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, на підставі договору купівлі-продажу № 1703 від 13.10.2010 було здійснено державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Приватним підприємством «Світ-плюс». 18.04.2011 Стоцком Т.Л., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, на підставі договору купівлі-продажу №485 від 23.03.2011 було здійснено державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 . Однак 05.04.2011 Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову у справі № 19/117, якою скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 27.08.2010 у вказаній справі. Згідно з наданою інформацією управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 04.10.2023 № 4-2401-13277 містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкта будівництва за адресою АДРЕСА_1 Львівською міською радою та її виконавчими органами не надавались. Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 25.09.2023 зазначено, що у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутня інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовності об`єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до відомостей, які містяться в реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформації про прийняття декларації про готовність об`єкта до експлуатації площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , немає. 03.05.2023 головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради, провідним спеціалістом відділу районних архітекторів управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради було здійснено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 . За результатами даного обстеження було складено акт обстеження земельної ділянки № 34 від 03.05.2023. За результатами обстеження земельної ділянки: ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,0047 га для обслуговування металевого павільйону зі збірно-розбірних конструкцій із фасадною частиною з сандвіч панелей зі склопакетним заскленням. Станом на дату проведення обстеження земельної ділянки відсутні відповідні рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та відсутні вчинені правочини щодо такої земельної ділянки. Відтак, на даний час, ОСОБА_1 самовільно зайняла та фактично використовує земельну ділянку комунальної власності площею 0,00465 га на АДРЕСА_1 шляхом розміщення вказаної вище споруди за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про передачу у власність або користування (оренду) даної земельної ділянки, чим порушує право власності Львівської міської територіальної громади на земельну ділянку.

Стороною відповідача 17.12.2024 подано відзив на позовну заяву. Відповідач вважає, що позивач не вірно обрав спосіб захисту своїх, начебто, порушених прав, заявляючи вимоги про припинення права власності відповідача та негаторний позов (вимогу про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою) та, на їх думку, виключно намагається витребувати спірну земельну ділянку з володіння відповідача. Підміняючи віндикаційний позов як єдиний дієвий спосіб захисту свого права, позивач намагається перешкодити застосуванню до спірних правовідносин приписів статей 387 та 388 ЦК України щодо неможливості витребування спірного майна у відповідача як добросовісного набувача. Позивачем не наведено жодного аргументу, які дії відповідача призвели до порушення прав та інтересів Львівської міської ради. Також у позові не вказано обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача, а його добросовісність взагалі не ставиться під сумнів. Наголошує, що відповідач володіє майном з 2011 року, строк який значно перевищує строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Відповідач та її представник на стадії розгляду справи по суті спору в судове засідання неодноразово не з`явились, востаннє із невідомих причин. З огляду на наявність у справі численних наданих сторонами заяв по суті спору, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін та їх представників на підставі наявних у ній доказів.

Ухвалою судді від 18.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання. Ухвалою суду від 13.11.2025 у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті. До завершення підготовчого провадження сторонами були подані та прийняті до розгляду судом: стороною позивача відповідь на відзив та заява про зміну предмету позову, стороною відповідача відзив, заперечення, заява про застосування строку позовної давності, а також сторонами інші письмові заяви (пояснення) по суті спору.

Всі наявні у справі докази були надані сторонами та їх представниками або витребувані за їх клопотанням судом. Також судом під час розгляду справи по суті було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, оскільки порушені в клопотанні питання не потребують спеціальних знань, а потребують правової оцінки встановлених судом обставин, які підтверджуються іншими наявними у справі доказами.

Дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2011 скасоване рішення Господарського суду Львівської області у справі № 19/117 за позовом ТзОВ «Захід Авто Центр» до ЛМР про визнання права власності на приміщення, яким було визнано право власності ТзОВ «Захід Авто Центр» на приміщення, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 площею 46,5 кв.м. Даною постановою Львівського апеляційного господарського суду встановлено, що на момент придбання ТзОВ «Захід Авто Центр» торгівельних павільйонів за договорами купівлі-продажу останні не були приміщеннями в розумінні об`єкта нерухомого майна, а були тимчасовими спорудами. Відповідач, що їх відчужував, не мав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на це майно, як на приміщення. Державна реєстрація права власності на спірне майно як на об`єкт нерухомості не проводилася. Відтак, позовні вимоги ТзОВ «Захід Авто Центр» про визнання права власності на приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 46,5 кв.м., є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що власником нежитлового приміщення площею 46,5 кв.м. під літ. «В-1» за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , яка зареєструвала своє право власності на підставі договору купівлі-продажу № 485 від 23.03.2011.

Згідно з ч.1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про основи містобудування», містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно до абз. 2, 3, 7 ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Львівська міська рада у відповідності до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Згідно із ч. 4 цієї статті не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.

З врахуванням вище наведеного судом встановлено, що всупереч ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та обставинам, встановленим у Постанові Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2011, за відповідачем зареєстроване право власності на нежитлову будівлю площею 46,5 кв.м. під літ. «В-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка не є приміщенням в розумінні об`єкта нерухомого майна, а відтак таке майно не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки саме Львівська міська рада є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , отже, повноваження щодо розпоряджання вказаною земельною ділянкою належать до виключної компетенції Львівської міської ради. Зазначена обставина підтверджується листом Управління земельних ресурсів Департаменту природних ресурсів та будівництва ЛМР від 16.05.2025 із додатками, копіями відповідних договорів оренди зазначеної земельної ділянки, з яких вбачається, що строк чинної оренди земельної ділянки сплив, а її власник Львівська міська рада вправі вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нею.

Заявляючи вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, позивач просить знести самовільно збудовану будівлю.

Частиною 2 ст.152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з листом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР від 04.10.2023 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва нежитлової будівлі (павільйону) за адресою: АДРЕСА_1 не надавалися.

Згідно з листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю ЛМР від 25.09.2023 у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутня інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 .

Із листів Управління земельних ресурсів Департаменту природних ресурсів та будівництва ЛМР від 16.05.2025 та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 26.05.2025 вбачається, що на даний час відсутні чинні рішення (ухвали) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , як відсутня й інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання згоди на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки для обслуговування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому строк дії раніше чинних договорів оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (з кадастровим номером 4610137200:05:006:0067) для розміщення тимчасової споруди з ФОП ОСОБА_2 сплив. Одночасно, державна реєстрація зазначеної земельної ділянки у ДЗК не проходила, інформація про реєстрацію договору, оренди у книгах записів реєстрації державних актів та договорів оренди землі відсутня, поземельна книга на дану земельну ділянку не відкривалась. До 15.02.2010р. кадастрові номери земельних ділянок визначались та присвоювались відповідно до Вказівки № 12 від 20.03.2002р. Державного комітету України із земельних ресурсів «Про присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель». До 01.01.2013р. кадастрові номери земельних ділянок визначались та присвоювались відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010 р. № 749 «Про затвердження Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці». З 01.01.2013р. ввійшов в дію Закон України «Про Державний земельний кадастр» та Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.2012р. № 1051, якими передбачено порядок присвоєння кадастрового номеру. А саме п. 1 ст. 16 Закону визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки присвоюється під час реєстрації земельної ділянки. Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення ДЗК.

Згідно з листом Управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту містобудування ЛМР від 18.12.2023 встановлено, що спеціалістами управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування за участю представників управління архітектури та урбаністики, проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності за адресою АДРЕСА_1 . В результаті обстеження встановлено, що ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,0047 га для обслуговування металевого павільйону зі збірно-розбірних конструкцій із фасадною частиною з сандвіч панелей зі склопакетним заскленням. Станом на дату проведення обстеження земельної ділянки відсутні відповідні чинні рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та відсутні вчинені правочини щодо такої земельної ділянки. За результати обстеження складено відповідний акт обстеження земельної ділянки № 34 від 03.05.2023.

Відтак, на даний час, ОСОБА_1 самовільно зайняла та фактично використовує земельну ділянку комунальної власності площею 0,00465 га на АДРЕСА_1 шляхом розміщення вказаної вище споруди за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про передачу у власність або користування (оренду) даної земельної ділянки, чим порушує право власності Львівської міської територіальної громади на земельну ділянку.

З огляду на викладене, тимчасова споруда, що не має статусу об`єкта нерухомого майно, однак розташована на земельній ділянці комунальної власності за відсутності договору оренди земельної ділянки, всупереч вимогам закону зареєстрована за відповідачем як об`єкт нерухомого майна, без дотримання встановленої законом процедури отримання дозвільних документів для початку виконання будівельних робіт та документів, які засвідчують прийняття побудованого нерухомого майна в експлуатацію, що передує реєстрації права власності на це майно. Такі обставини стороною відповідача не спростовано та доказів протилежного не надано. В ході судового розгляду доказів прийняття нежитлового приміщення в експлуатацію не подано.

Враховуючи сформовану позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 у аналогічних правовідносинах, суд приходить до наступних висновків.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності.

Встановлено, що позивачем у цій справі (як і в справі № 914/1785/22) були заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на нежитлове приміщення під літ «В-1» загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31600966).

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 2 Закону № 1952-IV передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Встановлено, як зазначено вище, що нежитлове приміщення під літ «В-1» загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна. При цьому судом враховуються висновки Львівського апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 05.04.2011 року у справі № 19/117, якою встановлені відповідні обставини, а також дані акту обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 03 травня 2023 року № 34 з фотознімками, якими встановлено відсутність на цій ділянці об`єктів нерухомого майна, проте підтверджено знаходження на ній металевого павільйону зі збірно-розбірних конструкцій із фасадною частиною з сандвіч панелей зі склопакетним заскленням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц).

Отже, посилання сторони відповідача на обставину державної реєстрації майна як нерухомого в обґрунтування висновку про його юридичне та фактичне існування на спірній земельній ділянці є помилковим. Тому нежитлове приміщення під літ «В-1» загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна.

Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідача на нежитлове приміщення під літ «В-1» загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття нею права власності на таке майно.

Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

У частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.

Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності на нежитлове приміщення під літ «В-1» загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню зі закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

Щодо позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу приміщення.

Львівською міськрадою заявлено позовну вимогу про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 46,5 кв.м.

Судом вище встановлено, що відповідач використовує спірну земельну ділянку позивача без установлених законом підстав.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Враховуючи викладене, суд вважає, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 46,5 кв.м., є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна, відповідач використовує спірну земельну ділянку позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.

При цьому слід зауважити, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Вимога позивача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,5 кв.м., не є нерозривно пов`язаною з особою відповідача та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі останньої (але за рахунок її коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання ОСОБА_1 у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

З огляду на те, що рішення суду щодо демонтажу зазначеного нежилого приміщення має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом), враховуючи мету відповідного позову позивача, формулювання такого рішення у резолютивній частині вірно сформульовано саме як обов`язок ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 46,5 кв.м.

Щодо аргументів відповідача про її права на земельну ділянку.

Відповідач стверджує, що придбав нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,5 кв.м., за договором купівлі-продажу від 23 березня 2011 року, є його добросовісним набувачем, відповідно на підставі статті 120 ЗК України набула права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це приміщення.

Згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Відповідно до частини першої, одинадцятої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. Якщо об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності.

Наведені норми регулюють відносини набуття власником об`єкта нерухомого майна прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт. Ці норми не регулюють відносини набуття особою прав на земельну ділянку, на якій знаходиться належне такій особі майно, яке не є нерухомим.

Оскільки належне відповідачу за договором купівлі-продажу від 23 березня 2011 року нежитлове приміщення є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна, норми статей 377 ЦК України та 120 ЗК Україні до спірних відносин сторін не застосовуються, тому суд відхиляє наведений стороною відповідача відповідний аргумент.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

За змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Оскільки спірна земельна ділянка не вибувала з володіння позивача, суд приходить до висновку, що позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебуває у зобов`язальних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки, викладені в пункті 34 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, про те, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.

Також враховуються схожі висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18, про те, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.

За цих обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача до відповідача про скасування державної реєстрації права приватної власності на спірні нежитлові приміщення та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки є негаторним позовом, тому відхиляє аргументи відповідача про застосування строків позовної давності до цих вимог позивача.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Касаційний цивільний суд у своїх постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.

Разом із тим, спір у цій справі не пов`язаний із нерухомим майном, тому питання щодо визначення особи (забудовник чи останній набувач), зобов`язаної знести об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, вирішенню при розгляді цієї справи не підлягає, оскільки норми статті 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Таким чином, позов Львівської міської ради підлягає задоволенню у повному обсязі. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 6056 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 258-259, 264-265, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов Львівської міської ради - задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31600966) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 46,5 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради судовий збір в розмірі 6056 грн.

Повний текст рішення суду складено і підписано 25.06.2026.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду в порядку і строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівська міська рада, місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ 04055896;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: Мармаш В. Я.