Ухвала суду № 137701679, 25.06.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/632/25

Провадження №2-р/463/3/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Нора Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Заверухи О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві заяву представника Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про роз`яснення рішення суду від 29.01.2025 року по цивільній справі № 463/632/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій територіїУкраїни -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29.01.2025 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колошкін Павло Ігорович, заінтересована особа: Личаківський відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території задоволено. Встановлено факт народження ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк, Україна дитини чоловічої статі на ім?я ОСОБА_2 , у батьків: мати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство України, батько ОСОБА_3 , громадянство України (відомості про батька дитини внести відповідно до ст.135 Сімейного кодексу України).

Західне міжрегіональне управління юстиції Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові звернулося із заявою до Личаківського районного суду м. Львова про роз`яснення рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29.01.2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колошкін Павло Ігорович, заінтересована особа: Личаківський відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території, просить суд роз`яснити процедуру виконання даного рішення суду, оскільки не дотримано вимоги статті 135 Сімейного кодексу України.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 13.03.2026 року ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2025 року скасовано та направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В судове засідання сторони не з`явились, про розгляд заяви повідомлялися.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 271 ЦПК України, за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Про роз`яснення або відмову у роз`ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.

За своєю правовою суттю роз`яснення судового рішення зумовлене його нечіткістю, якщо рішення є неясним та незрозумілим для осіб, щодо яких воно постановлене, так і тих, що будуть здійснювати його виконання. Тобто, роз`яснення полягає в тому, що суд не в праві давати відповідь на нові та невирішені ним вимоги, а лише має роз`яснити положення постановленого рішення, які нечітко сформульовані, що позбавляє можливості його реалізації.

Стаття 271 ЦПК України передбачає можливість роз`яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню.

Також, виходячи із системного тлумачення положень статті 271 ЦПК України, механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це судове рішення, якщо таке право надане цим Кодексом.

Як роз`яснено у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», роз`яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз`яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до виконання.

Як вбачається зі змісту клопотання, про роз`яснення судового рішення, вбачається, що заявник прохає суд роз`яснити роз`яснити процедуру виконання рішення суду.

Підставою для подання заяви про роз`яснення судового рішення є його незрозумілість.

Отже, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, а також (або) для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз`яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

При цьому суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акту виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення.

Суд зазначає, що підставою для роз`яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тому процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.

Водночас, ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання постанови чи ухвали суду. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв`язки у межах речення чи всього документу. Зокрема, мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині.

Проаналізувавши зміст рішення суду від 29.01.2025року у справі № 463/632/25, суд дійшов висновку.

Так, п.2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, передбачено підстави для проведення державної реєстрації народження дитини. При відсутності підстав, визначених у цьому пункті державна реєстрація проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження дитини.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами, передбаченими на тимчасово окупованій території, є недійсними і не створює правових наслідків.

Згідно з п.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав в свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року територія Автономної республіки Крим та міста Севастополь, внутрішні води України цих територій, визначаються тимчасово окупованою територією.

Відповідно до ч.2 та 3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав в свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про забезпечення прав в свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ст.ст.3,8,9 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів.

До такого висновку суд прийшов на підставі доказів наданих заявниками, які досліджені в судовому засіданні та описані судом, а тому не викликають у суду сумніву щодо їх правдивості.

Відповідно до ч. 3 ст. 317 ЦПК України у рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Таким чином, чинне законодавство встановлює обов`язок зазначення судом даних про батьків дитини.

Заявниця до матеріалів цивільної справи долучила свідоцтво про народження виданого органом окупаційної влади з якої вбачається, що батьком дитини, ОСОБА_2 , є ОСОБА_3 , інших документів надано суду не було, доказів, які б вказували на протилежне судом не встановлено.

Оскільки метою встановлення такого факту народження є необхідність державної

реєстрації народження дитини, підтвердження громадянства України, отримання

свідоцтва про народження, отримання закордонного паспорта, оформлення

соціальних виплат і пільг та реалізація в подальшому дитиною всіх належних їй

прав та свобод громадянина України, а через відсутність можливості проведення державної реєстрації дитини, вона фактично позбавлена права на державну реєстрацію та ідентифікацію, оскільки через відсутність роз`яснення порядку виконання рішення, вона залишається без офіційного документа, що підтверджує її походження та громадянство.

Враховуючи вищезазначене та керуючись приписами ЦК України суд вважає за необхідне роз`яснити, рішення Личаківського районного суду від 29.01.2025 року по цивільній справі № 463/632/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій територіїУкраїни зазначивши, що вказане рішення в слід розуміти, згідно з свідоцтвом про народження виданого органом окупаційної влади з якої вбачається, що батьком дитини, ОСОБА_2 , є ОСОБА_3 .

Керуючись ст. ст. 271 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

заяву - задоволити.

Роз`яснити, рішення Личаківського районного суду від 29.01.2025 року по цивільній справі № 463/632/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій територіїУкраїни зазначивши, щозгідно з свідоцтвом про народження виданого органом окупаційної влади відповідно до якого батьком дитини, ОСОБА_2 , є ОСОБА_3 .

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.

Копію ухвали надіслати (видати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення у відповідності до ст. 261 ЦПК України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Суддя Нор Н.В