Рішення № 137700282, 25.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1544/26

пр. № 2/759/6343/26

25 червня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), представника позивача адвоката Бодян О.Ю., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Оплачко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у січні 2026 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 (далі - позивач) та ОСОБА_2 (далі - відповідач) є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції 15.01.2016 року, актовий запис № 457.

З травня 2018 року подружжя перестало проживати разом і ОСОБА_1 разом із донькою переїхали з Києва до її батьків в Одесу на постійне місце проживання.

08 квітня 2019 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва (справа ун.№759/15636/18, пр.№2/759/2054/19) шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

30 липня 2020 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , громадянином Ізраїля, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 виданого 30.07.2020 року Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) актовий запис № 527.

З 2021 року сім`я проживає за кордоном, певний час перебували в Канаді та Швейцарії, а з серпня 2024 року по теперішній час, постійно проживають в Ізраїлі, що підтверджується листом міської ради Тират-Кармель від 17.03.2025 року.

Згідно нотаріально засвідченої заяви позивача їх спільна із відповідачем донька проживає у повноцінній сім`ї разом із нею, вітчимом та молодшою сестрою у населеному пункті АДРЕСА_1 . Умови проживання дитини відповідають усім вимогам безпеки, гігієни та комфорту. Дитина має власне спальне місце, належний одяг, збалансоване харчування, а також постійний доступ до медичного обслуговування. Донька здобуває освіту, відвідує творчі і спортивні гуртки, а також відвідує музеї, зоопарки, національні парки, дитячі розважальні центри та різноманітні культурні заходи. Вітчим повністю виконує всі обов`язки батька, як фінансові так і духовні, забезпечує її любов`ю та турботою.

Біологічний батько ОСОБА_2 не проживає разом із дитиною, не бере участі у вихованні та утриманні, не цікавиться її станом здоров`я і навчанням з 2018 року, матеріальну допомогу не надає з 2021 року.

У період з 2020 по травень 2021 рік відповідач частково допомагав дитині, шляхом оплати вартості приватного садочка. Ще один платіж на рахунок позивача від нього надійшов в грудні 2022 року у сумі 5000 грн. З того часу відповідач фінансово доньці не допомагає. Офіційно для отримання аліментів позивач не зверталась.

З моменту розлучення та у період проживання доньки в Україні (2018 - 2021) відповідач навідався до доньки в Одесу лише 1 раз.

З моменту проживання доньки за кордоном батько не мав особистих зустрічей з дитиною і майже не виходить на зв`язок, окрім поодиноких дзвінків до матері по телефонному за стосунку viber, а саме 20.12.2021, 04.04.2022, 29.07.2022, 27.01.2023.

Таким чином, впродовж 7 років після розлучення, біологічний батько фізично бачився з донькою декілька разів з ініціативи матері, коли вона у справах відвідувала Київ.

Позивачем зазначено, що відповідач зовсім не цікавиться життям дитини, її навчанням, здоров`ям, захопленнями, колом спілкування, не займається її розвитком та вихованням, усі ці обов`язки з 2021 року в повному обсязі виконує вітчим.

Починаючи з нотаріально завіреної заяви на виїзд закордон для постійного проживання від 06.03.2021 року та іншими заявами для виїзду на постійне місце проживання батько надав право матері одноособово ухвалювати рішення з усіх питань, які стосуються спільної доньки, включно з питаннями здоров`я, освіти, пересування, зокрема з виїздом за кордон у супроводі матері або інших осіб на її розсуд. Таким чином впродовж останніх 5 років його участі в житті дитини та прийнятті відповідальних рішень не існує.

З наявної інформації у відкритих джерелах «сайт Судова влада України, Реєстр судових рішень» представнику позивача вдалось з`ясувати, що відносно відповідача відкрите кримінальне провадження за ч. 4 ст. 408 КК України (дезертирство) у Солом`янському районному суді м. Києва № 760/4867/22 (слухання призначено на 02.02.2026 року).

Окрім цього, згідно постанови Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2025 року у справі № 757/31902/24-п відповідача визнано винним за ст. 124, 122-4, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У відповідь на свій адвокатський запит, представник позивача отримала відомості від командира військової частини НОМЕР_3 про наявність кримінальних правопорушень у військовослужбовця Кадрового центру ЗСУ - ОСОБА_2 , за ч. 4 ст 408 ККУ (зазначені як СЗЧ).

Характеристику з місця служби отримати не вдалось, оскільки у відповідь на запит адвокат отримала лист із зазначенням, що така інформація є конфіденційною.

Враховуючи наявність кримінальних проваджень, які кваліфікуються, як тяжкі злочини та адміністративні правопорушення, які вчинені у стані алкогольного сп`яніння, на переконання позивача біологічного батька неможна вважати особою, яка може позитивно впливати на дитину, та спілкування з якою принесе користь дитині.

З огляду на зазначені обставини, позивач змушений звернутися до суду з відповідним позовом у якому просив позбавити відповідача батьківських прав стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2026 справу розподілено судді Ключнику А.С. (а.с. 86-87).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києві від 09.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання (а.с. 89).

02.03.2026 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано до Святошинського районного суду м. Києва відзив на позовну заяву, у якому останнім зазначено, що твердження Позивача, що «Позивач не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться її станом здоров`я і навчанням з 2018 року, не надає допомогу з 2021 року» не відповідають дійсності. Після розлучення і переїзду Позивача разом з дитиною до м. Одеси Відповідач намагався спілкуватися з дитиною, але в силу віку в доньки не було засобів зв`язку. Тому спілкування було можливим або через Позивача або через її батьків. В той же час, останні усіма силами намагались обмежити спілкування Відповідача з донькою. Обмеження в спілкуванні були настільки сильними, що Відповідач не витримав та приїхав до м. Одеси «без запрошення». На прохання Відповідача надати доньку на певний час до м. Києва, для проживання разом або проведення відпустки/свят - Позивач завжди категорично відмовляла. Намагання батька спілкуватися з донькою були і є постійними. Проте, як було зазначено вище Позивач чинила в цьому перешкоди. Відповідач регулярно пересилає подарунки доньці на день народження і інші свята, спілкується з нею за можливості за допомогою месенджера Viber. Також, з переписки спілкування з Позивачем, за допомогою месенджера Viber, видно, що Відповідач запитує новий номер банківської картки Позивача, і остання надає його. У березні 2021 року Відповідач надав нотаріальні заяви Позивачу для виїзду за кордон, в тому числі для виїзду на постійне місце проживання за кордоном, що свідчить про піклування батька про долю доньки, оскільки останній не перешкоджав аби його колишня дружина влаштувала власне життя. Відповідач є офіцером військовослужбовцем Кадрового центу ЗСУ військової частини НОМЕР_3 , який наразі захищає країну від нападу держави-агресора російської федерації. Відповідачем зазначено, що протягом 2021-2026 р.р. донька, за ініціативи Позивача, перестала вивчати і спілкуватися українською/російською мовами. Станом на сьогоднішній день, Відповідач не може спілкуватися з донькою без участі Позивача, яка виступає в спілкуванні перекладачем. Номеру телефона доньки Позивач Відповідачу не дає. Для спілкування з донькою, Відповідач набирає Позивача, просить поговорити з Ангеліною, і коли у Позивача є настрій, остання проводить відеоконференцію і виступає перекладачем між ними. Відповідач зауважив, що він не розуміє, що саме перекладає Позивач дитині, і тому розмова може бути сильно спотворена Позивачем. З приводу наявності кримінального провадження щодо відповідача за ч. 4 ст. 408 КК України, то на даний час вироку суду немає, та вина відповідача не доведена. Таким чином, на переконання відповідача, Позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про вчинення насильства Відповідачем по відношенню до доньки, винної поведінки Відповідача по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини (а.с. 116-123).

05.03.2026 представником позивача через підсистему «Електронний суд» подано до Святошинського районного суду м. Києва відповідь на відзив, у якому серед іншого зазначено, що доводи Відповідача, викладені у відзиві, не лише не відповідають фактичним обставинам справи, але й спрямовані на введення суду в оману і не підтверджуються належними доказами (а.с. 137-143).

10.04.2026 року від Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації до суду надійшов висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 193-196).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.05.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено у справі судовий розгляд (а.с. 203).

У судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Бодян О.Ю. позов підтримали у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Оплачко В.О. заперечували проти позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився та подав до суду клопотання про розгляд справ без його участі (а.с. 197-198).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що Позивач та Відповідач є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції 15.01.2016 року, актовий запис № 457.

З травня 2018 року подружжя перестало проживати разом і ОСОБА_1 разом із донькою переїхали з Києва до її батьків в Одесу на постійне місце проживання.

08 квітня 2019 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва (справа ун.№759/15636/18, пр.№2/759/2054/19) шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

30 липня 2020 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , громадянином Ізраїля, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 виданого 30.07.2020 року Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) актовий запис № 527.

З 2021 року сім`я проживає за кордоном, певний час перебували в Канаді та Швейцарії, а з серпня 2024 року по теперішній час, постійно проживають в Ізраїлі, що підтверджується листом міської ради Тират-Кармель від 17.03.2025 року.

На переконання Позивача відповідач зовсім не цікавиться життям дитини, її навчанням, здоров`ям, захопленнями, колом спілкування, не займається її розвитком та вихованням, усі ці обов`язки з 2021 року в повному обсязі виконує вітчим. На переконання Позивача, Відповідача неможна вважати особою, яка може позитивно впливати на дитину, та спілкування з якою принесе користь дитині.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.

Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини , батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток , батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя , батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з наданим Службою у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації висновком від 26.03.2026 року № 107-2832 про недоцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що Відповідач є офіцером військовослужбовцем та учасником бойових дій, а також нагороджений заохочуваною відзнакою Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України. Службою встановлено, що наразі дійсно у Солом`янському районному суді м. Києва слухається кримінальна справа за обвинуваченням відповідача у кримінальному правопорушенні, але його вина не доведена та встановлення обвинувального вироку, що набрав законної сили немає. Ця ситуація жодним чином не впливає на його ставлення та бажання спілкуватися з дитиною. Батько хоче спілкуватися з дочкою, але через те, що вона перестала вивчати українську/російську мову, спілкування із нею відбувається в телефонному режимі за допомогою мобільних додатків за участі матері дитини, яка виступає перекладачем між ними. Після переїзду матері та дочки у 2018 році до м. Одеси, в силу віку дитини, батько намагався спілкуватися з нею через громадянку ОСОБА_1 , однак остання чинила йому перешкоди, обмежувала спілкування батька з дочкою. В подальшому тимчасове проживання дитини з матір`ю у різних країнах унеможливлювало зустрічі батька з дочкою. Оскільки громадянин ОСОБА_2 є військовослужбовцем та з урахуванням воєнного стану в Україні у нього наразі немає можливості виїздити за кордон. Громадянин ОСОБА_5 завжди цікавиться життям дочки. Він надав копії переписки з колишньою дружиною, де мати висилає фотографії доньки. Також батько повідомив, що у міру своїх можливостей фінансово допомагає дочці, регулярно пересилає їй подарунки на день народження та інші свята. На засіданні Комісії громадянин ОСОБА_2 заперечував щодо позбавлення його батьківських прав оскільки й надалі хоче спілкуватися з дочкою та за можливості приймати участь у її житті, з урахуванням того, що дитина проживає за межами України. Враховуючи викладене та рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, з метою захисту прав та інтересів дитини, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає, що позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недоцільним (а.с. 193-196).

Так, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України, відповідно до положень якої мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року роз`яснює, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, а ін.), що надані батьками до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи зокрема ставлення батьків до дітей.

Пункт 16 зазначеної Постанови роз`яснює, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини

(параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини

у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.

Статтею 165 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор а також сама дитина, по досягненню чотирнадцяти років.

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, повинна довести, що батьки (один з батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один з батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

Нормою статті 150 СК України, статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлений обов`язки батьків виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Поряд з цим, судом встановлено, що після розірвання шлюбу між Позивачем та Відповідачем, Відповідач фактично позбавлений можливості спілкуватися із донькою, що призводить до того, що формування відношення дитини до батька відбувається лише за впливом матері, яка має вкрай неприязні стосунки із Відповідачем.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).

Проте, як було встановлено працівниками Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Відповідач цікавиться станом здоров`я дитини, її розвитком, а також бажає надалі піклуватись про дитину.

Суд звертає увагу сторін, що батькам необхідно усвідомлювати, що на психофізичному стані дитини також позначається спроможність (чи нездатність) батьків ладнати між собою. Потенційно вона впливає на все: від психічного здоров`я до успіхів у навчанні та стосунків у майбутньому.

Цілком імовірно, що налагодження стосунків між батьками також досить швидко принесе свої плоди - велику користь дитині та, в майбутньому дитині буде легше підтримувати нормальні стосунки з людьми.

Розуміння батьками, як їхні стосунки впливають на розвиток дитини, означає підготувати основу для здоров`я дитини сьогодні - та здорової сім`ї в майбутньому.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Як роз`яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, щодо виховання та утримання дитини на час звернення позивача з вказаним позовом до суду, не доведено відповідними доказами, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 150, 152, 154-155, 164, 165, 166 СК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення виготовлено 25.06.2026 року.

Суддя Ключник А.С.