Рішення № 137699082, 25.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5240/26

Провадження №: 2/752/8358/26

РІШЕННЯ

Іменем України

25.06.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Кирильчук І.А.

при секретарі судового засідання - Сінчук І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання у приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2020 року № 595449180 у загальному розмірі 166 796,89 грн, яка складається із: 21 993,97 грн - заборгованість по тілу кредиту, 144 802, 92 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, а також сплачений судовий збір - 2 662, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 7 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 595449180, який вчинено в електронній формі та підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV9S78X.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язання відповідно до договору виконало у повному обсязі, надало позичальникові грошові кошти у розмірі 20 000 грн, шляхом переказу на банківську карту відповідача через банк провайдер. У подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 22 000 грн. Відповідач взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконав.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» (далі - ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.

У подальшому, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії факторингу.

Зазначає, що договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року встановлено, що під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (право кредитора) до боржників (відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Право вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2020 року № 595449180 перейшло до ТОВ «Таліон -Плюс» 22 лютого 2022 року відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги № 174.

У подальшому, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», відповідно до реєстру прав вимоги від 31 серпня 2023 року № 11.

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 вересня 2020 року № 595449180.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

У порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву передано на розгляд судді Кирильчук І.А.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз`яснено сторонам їхні процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено процесуальні строки.

Також, частково задоволено клопотання ТОВ «ФК «Ейс» про витребування доказів, витребувано у банка-емітента АБ «Укргазбанк» (ЄДРПОУ: 23697280, електронна адреса: contactcentre@ukrgasbank.com): Інформацію: Чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку (платіжні картки): маска карти: НОМЕР_2 про факт зарахування коштів: зарахування на платіжну карту (маска карти) НОМЕР_2 ; за період від 27 вересня 2020 року до 02 жовтня 2020 року у сумі 20 000 грн; емітент карти - АБ «Укргазбанк»; зарахування на платіжну карту (маска карти) НОМЕР_2 ; за період від 28 вересня 2020 року до 03 жовтня 2020 року у сумі 2 000 грн; емітент карти - АБ «Укргазбанк»; чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за платіжною карткою (платіжними картками): маска карти: НОМЕР_2 та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). У разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ): зарахування на платіжну карту (маска карти) НОМЕР_2 ; за період від 27 вересня 2020 року до 02 жовтня 2020 року у сумі 20 000 грн; емітент карти - АБ «Укргазбанк»; зарахування на платіжну карту (маска карти) НОМЕР_2 ; за період від 28 вересня 2020 року до 03 жовтня 2020 року у сумі 2 000 грн; емітент карти - АБ «Укргазбанк». Витребувано інформацію у вигляді: первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти позичальника) повного номера рахунка (рахунків) що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ): маска картки: НОМЕР_2 . У випадку, якщо номер телефону НОМЕР_3 не знаходиться у анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за платіжною карткою (платіжними картками): маска картки: НОМЕР_2 . Витребувати номери телефонів що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (клієнта банку) за платіжною карткою (платіжними картками): маска картки: НОМЕР_2 . У задоволенні іншої частини клопотання про витребування доказів відмовлено.

Будь-яких інших клопотань та заяв представник позивача не заявляв.

Копія позову з додатками була направлена відповідачу позивачем при зверненні до суду у підсистемі «Електронний суд» у порядку виконання вимог абзацу 2 частини першої статті 177 ЦПК України.

Ухвала суду про відкриття провадження направлялася на зареєстровану адресу відповідача, однак конверт повернувся із відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою».

У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не подав.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення (див; постанови Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22).

Клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзивів на позовну заяву до суду не надходило.

Відповідно до положень частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

Судом установлено, що 27 вересня 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 595449180 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV9S78X, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пункту 1.1. договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 20 000 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно пунктів 1.3., 1.4., або пункту 1.5. цього договору.

Згідно із пунктом 1.2 кредит надається (договір укладається) строком 30 діб від дати отримання кредиту позичальником.

У пункті 1.3. зазначено, що на період строк, визначеного пунктом 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою у розмірі 0,43 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Пунктом 1.4. передбачено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка у розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного у пункті 1.2. договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до пункту 1.4. цього договору (пункт 1.5.).

Відповідно до пункту 1.6. позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно пункту 1.3. цього договору не пізніше строку вказаного у пункті 1.2. цього договору.

У пункті 1.7. зазначено, що розрахунок сукупної вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно строку передбаченого пунктом 1.2. цього договору, зазначені у графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (додаток № І до договору).

Графік платежів, обумовлений сторонами на момент укладення договору, відображений у додатку №1 до договору № 595449180 від 27 вересня 2020 року, строк кредитування 30 днів, сума кредиту 20 000 грн, проценти 2 580 грн, разом до сплати 22 580 грн. Графік підписаний електронним підписом ОСОБА_1 MNV9S78X.

28 вересня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору від 27 вересня 2020 року № 595449180, в якій сторони домовились збільшити суму кредиту на 2 000 грн з 28 вересня 2020 року на строк дії договору на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування кредитом на умовах договору. Сторони домовилися викласти графік розрахунків (додаток № 1 до договору) у новій редакції (додаток № 1 до цієї додаткової угоди) та відобразити у графіку розрахунків єдиний порядок сплати непогашеної суми кредиту, збільшеної на суму, зазначену у пункті 1 додаткової угоди.

Графік розрахунків, обумовлений сторонами на момент укладення додаткової угоди до договору, відображений у додатку №1, сума кредиту 22 000 грн, проценти 2 829 грн, разом до сплати 24 829 грн.

У подальшому, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 28 жовтня 2020 року, 29 листопада 2020 року, 26 грудня 2020 року, 25 січня 2021 року, 25 лютого 2021 року, 27 березня 2021 року, 25 квітня 2021 року, 28 травня 2021 року, 25 червня 2021 року, 26 липня 2021 року, 26 серпня 2021 року, 23 вересня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 24 листопада 2021 року, 24 грудня 2021 року, якими сторони продовжували строк дії договору, останнє з яких на тридцять днів.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у розмірі 20 000 грн та 2000 грн ОСОБА_1 на його банківську карту № НОМЕР_2 , що у свою чергу, є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що вбачається із платіжних доручень від 27 вересня 2020 року та 28 вересня 2020 року.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором.

У подальшому, між сторонами укладалися додаткові угоди про продовження строку дії вказаного вище договору факторингу.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до предмету якого, фактор зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання яких настав, або виникне у майбутньому до третіх осіб- боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), пеню за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Право боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані, зазначені у реєстрі боржників, який формується згідно із додатком № 1 та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Реєстру божників від 14 липня 2025 року до договору факторингу від 11 липня 2025 року № 11/07/25-Е, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № № 595449180 від 27 вересня 2020 року на загальну суму 166 796, 89 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Із дослідженого судом договору від 27 вересня 2020 року № 595449180 встановлено, що його укладено в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що договір від 27 вересня 2020 року № 595449180 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатору, та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З наданих матеріалів вбачається, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Кредитний договір містить персональні дані клієнта, зокрема, зазначення номеру банківського рахунку/картки, паспортних даних відповідача, адреси проживання/реєстрації та контактної інформації.

Судом установлено, що укладений між сторонами договір від 27 вересня 2020 року № 59544918 відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у розмірі 20 000 грн та 2 000 грн ОСОБА_1 на його банківську карту № НОМЕР_2 , що у свою чергу, є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що вбачається із платіжних доручень від 27 вересня 2020 року та 28 вересня 2020 року.

Із листа, наданого АТ «Укргазбанк» на виконання ухвалу суду

від 04 березня 2026 року про витребування доказів, встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно даних програмного забезпечення АБС Банку була видана 29.11.2019 платіжна карта № НОМЕР_7 29.11.2019. Також на його ім`я були емітовані наступні платіжні карти: НОМЕР_4 , НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10. Фінансовий номер телефону НОМЕР_3 зазначено в опитувальнику клієнта - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за платіжною картою НОМЕР_5 та іншими його картами. Долучено виписки по поточному рахунку № НОМЕР_6 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), до якого була емітована карта НОМЕР_7 за період від 27.09.2020 по 02.10.2020 та за період з 28.09.2020 до 03.10.2020.

Отже, судом встановлено, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору від 27 вересня 2020 року № 59544918 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 27 вересня 2020 року та 28 вересня 2020 року надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 20 000 грн та 2000 грн.

Однак відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за договором 27 вересня 2020 року № 59544918 належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка відповідно до розрахунку позивача становить - 166 796,89 грн, яка складається з: 21 993,97 грн - заборгованість по тілу кредиту; 144 802,92 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога),

а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги.

Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.

Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу.

У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).

Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимог хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом (див. постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 183/4256/21).

Як зазначалось раніше, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором.

У пункті 1.2 Договору факторингу від 28 листопада 2018 року зазначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Відповідно до пункту 1.3 Договору від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (первісного кредитора) до боржників (відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.5 Договору факторингу від 28 листопада 2018 року встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена у додатку № 1 до договору.

У подальшому, між сторонами укладалися додаткові угоди про продовження строку дії вказаного вище договору факторингу.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до предмету якого, фактор зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання яких настав, або виникне у майбутньому до третіх осіб- боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), пеню за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Право боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані, зазначені у реєстрі боржників, який формується згідно із додатком № 1 та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Реєстру божників від 14 липня 2025 року до договору факторингу від 11 липня 2025 року № 11/07/25-Е, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № № 595449180 від 27 вересня 2020 року на загальну суму 166 796, 89 грн.

Отже, вбачається, що, укладаючи договір відступлення прав вимоги, сторони обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договору відступлення прав вимоги, у якому зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними.

Умови зазначеного договору відступлення прав вимоги передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договору не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, висловлена позиція, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Враховуючи, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу, який прийняв права вимоги до боржника, в тому числі і відповідача за договором факторингу не повернуті, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Тому, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом (за тілом кредиту), що складає 21 993,97 грн є такими, що підлягають задоволенню.

У свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у загальному розмірі 144 802, 92 грн, з цього приводу суд зазначає про наступне.

Так, як вже зазначалось, умовами кредитного договору від 27 вересня 2020 року, позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.

Проценти за користування кредитом нараховуються на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, з дня видачі кредиту до дати фактичного повного повернення кредиту, протягом строку визначеного договором.

З огляду на викладене, сума заборгованості по відсоткам є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Водночас відповідачем не було надано жодних доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.

Окрім того, суд звертає увагу, що незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Судувід 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Враховуючи те, що позичальник (відповідач) не виконав умови договору та не повернув у встановлений строк отримані кошти, продовжує ними користуватися, то з урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у загальному розмірі 144 802, 92 грн, які передбачені умовами кредитного договору.

Отже, суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит, умовами якого передбачено та встановлено проценти за користування кредитними коштами, з чим погодився відповідач підписуючи вказаний договір (з усіма їхніми умовами).

Так, з наявних матеріалів справи вбачається, що відсотки нараховані первісними кредиторами, з боку позивача з моменту отримання права вимоги до відповідача, не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій, відсотки нараховані у відповідності до умов вищевказаного договору, розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору.

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, щоОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість за договором від 27 вересня 2020 року № 59544918 у загальному розмірі 166 796,89 грн, що підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли підтвердження під час судового розгляду справи, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «ФК «Ейс» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 622,40 гривень, які документально підтверджені.

Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в ухвалах від 14 грудня 2021року у справі № 9901/454/21, від 31 січня 2022 року у справі № 316/356/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 300/1617/21, від 14 лютого 2022 року у справі № 560/4216/21, від 15 лютого 2022 року у справі № 560/8629/21.

Згідно з частиною першою, другою та третьою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня2025 року, укладеного з адвокатським бюро «Соломко та партнери», додаткової угоди № 25770855715 від 01 вересня 2025 року до договору про надання правничої допомоги № № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, акта прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року на загальну суму 7 000 грн.

В акті прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року зазначено, що на складання позовної заяви, адвокат витратив 2 години, вартість склала5 000,00 грн; на вивчення матеріалів справи, адвокат витратив 2 години, сума склала 1 000,00 грн; на підготовку адвокатського запиту щодо надання інформації, адвокат витратив 1 годину, вартість робіт склала 500,00 грн, на підготовку та подачу клопотання щодо отримання інформації, адвокат витратив 1 годину, вартість робіт склала 500,00 грн, а всього на загальну суму 7 000 грн.

Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року зі справи N 922/445/19.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 7 000 грн.

Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Відповідач не подав заперечень щодо витрат на правничу допомогу та не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Враховуючи, що судом позовні вимоги позивача задоволені в повному обсязі, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» судового збору у сумі 2 622,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 7 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статями 526, 549, 550, 611, 613, 615, 627, 629, 631, 638, 639, 1048, 1054 ЦК України, статями 12,13,81,133,141,259,263-265,354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 59544918 від 27 вересня 2020 року у розмірі166 796 (сто шістдесят шість тисяч сімсот дев`яносто шість) грн 89 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 2 622 грн (дві тисячі шістсот двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ЄДРПОУ:42986956, адреса: 02090, місто Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлено 25 червня 2026 року.

Суддя І.А. Кирильчук