Рішення № 137699062, 25.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 756/20221/25

Провадження №: 2/752/9045/26

РІШЕННЯ

Іменем України

25.06.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Кирильчук І.А.

при секретарі судового засідання - Сінчук І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у залі судового засідання в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «СІРІУС ІНВЕСТ ГРУП», про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з цивільним позовом до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» про стягнення коштів.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» було укладено інвестиційний договір №ЛС2/Б2/123.

На виконання умов інвестиційного договору позивач сплатила відповідачу грошові кошти у розмірі 401 226,00 грн.

У подальшому, 06 лютого 2024 року між відповідачем, від імені, в інтересах та за рахунок якого діяла КУА ТОВ «СІРІУС ІНВЕСТ ГРУП» та позивачем було укладено додатковий договір про розірвання інвестиційного договору №ЛС2/Б2/123, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався повернути ОСОБА_1 суму інвестованих нею раніше грошових коштів у розмірі 401 226,00 грн.

Листом від 12 березня 2025 року ТОВ «СІРІУС ІНВЕСТ ГРУП» повідомило, що на виконання умов додаткового договору від 06 лютого 2024 року про розірвання інвестиційного договору №ЛС2/Б2/123 від 26 серпня 2021 року ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» здійснить повернення коштів протягом березня-травня 2025 року. Однак свої зобов`язання щодо повернення позивачу коштів відповідач виконав лише частково у розмірі 105 000,00 грн.

29 жовтня 2025 року з метою досудового врегулювання спору позивач направила на адресу відповідача претензію, яка залишилась без відповіді та без належного виконання.

Посилаючись на викладене, просила стягнути з ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» суму у розмірі 426 407,60 грн, яка складається із: 296 226,00 грн - основного боргу за додатковим договором від 06 лютого 2024 року про розірвання інвестиційного договору №ЛС2/Б2/123 від 26 серпня 2021 року, пені у розмірі 95 191,35 грн, 3% річних у розмірі 7 648,30, інфляційних втрат у розмірі 27 341,95 грн. Також просила стягнути з відповідача сплачений нею судовий збір у розмірі 4 264,08 та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» про стягнення коштів, направлено за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями 17 березня 2026 року цивільну справу №756/20221/25 передано на розгляд судді Кирильчук І.А.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), учасникам процесу роз`яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.

03 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Доброжанської Ганни Володимирівни надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує.

Відзив мотивує тим, що між ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «СІРІУС ИНВЕСТ ГРУП», та позивачем 26 серпня 2021 року було укладено Інвестиційний договір № ЛС2/Б2/123. Умовами Договору передбачалося, що позивач зобов`язалась інвестувати в об`єкт - квартиру АДРЕСА_1 , на земельній ділянці 11,8053 га, кадастровий номер 8000000000:82:414:0075), поверх 13, гількість кімнат - одна, загальна проектна площа 39,21 кв.м., а ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» зобов`язався забезпечити будівництво будинку, а також після оформлення та реєстрації права власності ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» на об`єкт передати його у власність інвестора (позивача) шляхом укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Відповідно до пункту 3.1 Договору загальна сума інвестиційного внеску (вартості об`єкту) становить 954 566,00 грн.

06 лютого 2024 року між ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 було досягнуто домовленості щодо розірвання інвестиційного договору № ЛС2/Б2/123 від 26 серпня 2021 року. Так за умовами Додаткового договору про розірвання Інвестиційного договору № ЛС2/52/123 від 26 серпня 2021 року сторонами було погоджено, що позивачем було сплачено на виконання умов інвестиційного договору суму коштів у розмірі 401 226,00 грн та Фонд зобов`язується повернути договору суму грошових коштів, вказану підпункті 5.1. пункту 5 цього договору до 31 грудня 2024 року.

На виконання умов додаткового договору про розірвання від 06 лютого 2024 року ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» перерахував на банківський рахунок позивача суму у розмірі 125 000,00 грн. наступними транзакціями: 14 березня 2025 року - 25 000,00 грн; 16 квітня 2025 року - 30 000,00 грн; 30 травня 2025 року - 20 000,00 грн.; 27 червня 2025 року - 30 000,00 грн.; 26 грудня 2025 року - 20 000,00 грн. А отже залишкова сума до повернення позивачу становить 276 266,00 грн, а не 296 266,00 грн, як зазначає позивач.

Щодо стягнення пені у розмірі 95 191,35 грн зазначає, що оскільки підписані сторонами інвестиційний договір №ЛС2/Б2/123 від 26 серпня 2021 року та Додатковий договір від 06 лютого 2024 про розірвання інвестиційного договору не містить положень про розмір, порядок нарахування та сплату пені ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ», вимоги позивача щодо стягнення 95 191,35 грн. є юридично необґрунтованими та такими, що прямо суперечать чинному законодавству, а отже не підлягає задоволенню в судовому порядку.

Щодо інфляційних втрат у розмірі 27 341,95 грн., ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» надав альтернативний розрахунок інфляційних втрат за період з 01 січня 2025 року по 07 грудня 2025 року, за яким розмір інфляційних втрат становить 24 333,37 грн.

Також, представник вважає недоведеними позивачем розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Посилаючись на викладене, просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року клопотання представника Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» - Доброжанської Ганни Володимирівни про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІРІУС ІНВЕСТ ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи 38982479, місцезнаходження: 03039, м. Київ, вул. Деміївська,13, приміщення 1) до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» про стягнення коштів - задоволено. Залучено ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІРІУС ІНВЕСТ ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи 38982479, місцезнаходження: 03039, м. Київ, вул. Деміївська,13, приміщення 1) у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі № 756/20221/25.

Клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та письмових пояснень третьої особи до суду не надходило.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «СІРІУС ИНВЕСТ ГРУП», та позивачем 26 серпня 2021 року укладено Інвестиційний договір № ЛС2/Б2/123.

Умовами Договору передбачалося, що позивач зобов`язалась інвестувати в об`єкт - квартиру АДРЕСА_1 , на земельній ділянці 11,8053 га, кадастровий номер 8000000000:82:414:0075), поверх 13, гількість кімнат - одна, загальна проектна площа 39,21 кв.м., а ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» зобов`язався забезпечити будівництво будинку, а також після оформлення та реєстрації права власності ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» на об`єкт передати його у власність інвестора шляхом укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 3.1 Договору загальна сума інвестиційного внеску (вартості об`єкту) становить 954 566,00 грн.

06 лютого 2024 року між ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 було досягнуто домовленості щодо розірвання інвестиційного договору № ЛС2/Б2/123 від 26 серпня 2021 року.

За умовами Додаткового договору про розірвання Інвестиційного договору № ЛС2/52/123 від 26 серпня 2021 року сторонами встановлено, що інвестор на виконання інвестиційного договору сплатив фонду суму коштів у розмірі 401 226,00 грн (пункт 5.1. додаткового договору) та Фонд зобов`язався повернути суму грошових коштів, вказану підпункті 5.1. пункту 5 цього договору до 31 грудня 2024 року.

05 березня 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Ковальчуком Віталєм Володимировичем на адресу Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний форд «ГЕОС ІНВЕСТ» направлено адвокатський запит щодо надання інформації з приводу не повернення раніше інвестованих ОСОБА_1 грошових коштів.

У відповідь на адвокатський запит від 05 березня 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «СІРІУС ІНВЕСТ ГРУП» направило лист №С-994 від 12 березня 2025 року , у якому повідомило, що на виконання умов додаткового договору від 06 лютого 2024 року про розірвання інвестиційного договору №ЛС2/Б2/123 від 26 серпня 2021 року ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» здійснить повернення коштів протягом березня-травня 2025 року. Також повідомило, що станом на день надання відповіді сума до повернення становить 401 226,00 грн.

На виконання умов додаткового договору про розірвання від 06 лютого 2024 року ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» перерахував на банківський рахунок позивача суму у розмірі 125 000,00 грн. наступними транзакціями: 14 березня 2025 року - 25 000,00 грн; 16 квітня 2025 року - 30 000,00 грн; 30 травня 2025 року - 20 000,00 грн.; 27 червня 2025 року - 30 000,00 грн.; 26 грудня 2025 року - 20 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №112 від 14 березня 2025 року, №161 від 16 квітня 2025 року, №4986912223 від 26 грудня 2025 року, №4986911832 від 27 червня 2025 року, №4986911805 від 30 травня 2025 року.

Як вбачається з наданого ОСОБА_1 розрахунку, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, за додатковим договором про розірвання від 06 лютого 2024 року, розмір основної суми заборгованості становить 296 226,00 грн.

29 жовтня 2025 року позивач з метою досудового врегулювання спору позивач направила на адресу відповідача претензію, яка залишилась без відповіді та без належного виконання.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільно процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

У силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як зазначено в статті 629 і статті 632 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Таким чином, судом встановлено, що у додатковому договорі від 06 лютого 2024 року про розірвання інвестиційного договору №ЛС2/Б2/123 від 26 серпня 2021 року сторони обумовили, що з дня підписання обома сторонами цього договору, договір вважається розірваним, підстава розірвання - за згодою сторін, сума коштів, яка підлягає поверненню, становить 401 226,00 грн, строк повернення таких коштів - 31 грудня 2024 року.

Стороною відповідача визнано та погоджено до 31 грудня 2024 року обов`язок повернути на користь позивача сплачений останнім платіж в сумі 401 226,00 грн. Однак, відповідач такі грошові кошти за Договором про розірвання позивачу в повному розмірі не повернув.

Як вбачається з наданого ОСОБА_1 розрахунку, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, за додатковим договором про розірвання від 06 лютого 2024 року, розмір основної суми заборгованості становить 296 226,00 грн.

Натомість, як вбачається із наданих відповідачем платіжних інструкцій №112 від 14 березня 2025 року, №161 від 16 квітня 2025 року, №4986912223 від 26 грудня 2025 року, №4986911832 від 27 червня 2025 року, №4986911805 від 30 травня 2025 року ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ», на виконання умов додаткового договору про розірвання від 06 лютого 2024 року перерахував на банківський рахунок позивача грошові кошти у розмірі 125 000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 276 226,00 (401 226,00-125 000,00) грн.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення пені, то суд зазначає про наступне.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно зі статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку, відповідно до статті 550 ЦК України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно зв статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, проте відповідач не довів цього.

Згідно із розрахунком позивача, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 01 січня 2025 року по 08 грудня 2025 року складає 95 191,35 грн, суд перевірив методику розрахунку та вихідні дані та встановив, що розрахунок є правильним.

Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

При цьому приписи пункт 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України щодо не нарахування індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми з початку дії в України воєнного стану на дані правовідносини не застосовуються.

У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Позивачем нараховано 3% річних у розмірі 9 399,83 грн та 27 341,95 грн інфляційних втрат за період з 01 січня 2025 року по 08 грудня 2025 року.

Однак, суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що позивачем зазначено не правильний період прострочення грошового зобов`язання 3% річних та інфляційних втрат (позивачем помилково включено до періодів нарахування дні внесення відповідачем коштів відповідно до платіжних інструкцій).

Так, інфляційне збільшення за період з 01 січня 2025 року до 13 березня 2025 року з суми 401 226,00 грн становить 8 024,52 грн, за період з 14 березня 2025 року по 15 квітня 2025 року з суми 376,226,00 грн становить 5 643,39, за період з 16 квітня 2025 року по 29 травня 2025 року з суми 346 226,00 грн становить 4 500,94 грн, за період з 30 травня 2025 року по 26 червня 2025 року з суми 326 226,00 грн становить 2 609,81 грн, за період з 27 червня 2025 року по 07 грудня 2025 року з суми 296 226,00 грн становить 3 554,71 грн, а всього 24 333,37 грн.

Три відсотки річних за період з 01 січня 2025 року до 13 березня 2025 року з суми 401 226,00 грн становлять 2 374,38 грн, за період з 14 березня 2025 року по 15 квітня 2025 року з суми 376,226,00 грн становлять 1 020,45, за період з 16 квітня 2025 року по 29 травня 2025 року з суми 346 226,00 грн становлять 1 252,10 грн, за період з 30 травня 2025 року по 26 червня 2025 року з суми 326 226,00 грн становлять 750,77 грн, за період з 27 червня 2025 року по 07 грудня 2025 року з суми 296 226,00 грн становлять 3 993,50 грн, а всього становлять 9 391,20 грн.

Відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 9 391,20 грн та інфляційні втрати в розмірі 24 333,37 грн, в задоволенні решти слід відмовити.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З рахуванням часткового задоволення позову, суд, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на сплату судового збору в загальній сумі 4 051,30 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно із частиною першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження

№ 61-22131св19 судом також зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

У постанові від 28 грудня 2020 року в справі №640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача - адвокатом Ковальчуком В. В. було надано до суду договір про надання правової допомоги від 22 жовтня 2025 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Ковальчук і партнери» та позивачем; та ордер на надання правової допомоги № 1267854.

Відповідно до п.п. 2.1 договору Об`єднання приймає від Клієнта доручення щодо надання правничої (правової) допомоги з метою стягнення заборгованості з ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ», а Клієнт зобов`язується сплатити Об`єднанню гонорар у порядку, визначеному цим Договором. Об`єднання має право доручити виконання цього Договору іншій особі, яка має право здійснення адвокатської діяльності, однак Об`єднання відповідає перед Клієнтом за належне виконання умов цього Договору. Об`єднання не приймає до виконання доручень, що стосуються вчинення діянь, заборонених законом.

Відповідно до п.п. 3.1 договору За надання правничої допомоги, визначеної даним Договором, Клієнт зобов`язується сплатити Об`єднанню наступну суму гонорару. В разі добровільної сплати боржником суми боргу або ухвалення судом рішення, наслідком якого стане стягнення боргу на користь Клієнта, Клієнт зобов`язується сплатити Об`єднанню 40 000 гривень (гонорар успіху).

Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

Разом із тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2024 року у справі № 235/8612/19).

Судом установлено, що ОСОБА_1 та її адвокат Ковальчук В. В. узгодили фіксований розмір гонорару у сумі 40 000,00 грн.

Питання щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року (справа №686/5064/20), від 05 березня 2021 року (справа №200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрати за відсутності їх оплати застосовується й Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява №4494/07) це Суд дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними».

Такі правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04 червня 2024 року у справі № 808/1564/18.

У відзиві на позовну заяву, сторона відповідача навела заперечення щодо зазначених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу. Так, сторона відповідача просить у разі вирішення питання щодо стягнення з ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» витрат на правову допомогу адвоката здійснити зменшення розміру з урахуванням не участі адвоката позивачки у судовому засіданні при розгляді справи у суді першої інстанції, а також не участі в апеляційному розгляді справи, оскільки факт подання/неподання апеляційної скарги і як наслідок участь у судовому засідання, стороною судового провадження не може бути визначений заздалегідь до винесенні рішення судом першої інстанції. При цьому, сторона відповідача прийняла за належний розрахунок витрат на правову допомогу, який зазначено у позовній заяві.

У той же час, наведений у позовній заяві розрахунок витрат на правову допомогу: правовий аналіз правочину - від 1 000 грн.; складання адвокатського запиту - від 500 грн.; складання позовної заяви - від 4 000 грн.; участь у судовому розгляді справи - від 16 000 грн. + 2 000 грн. (за другий та наступний судодень); Участь в апеляційному розгляді справи - від 6 000 грн. + 2 000 грн. (за другий та наступний судодень); складання апеляційної скарги - від 5 000 грн, це є наведений представником позивача рекомендації щодо застосування рекомендованих ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області № 57 від 16 лютого 2018 року та Рішення розширеного засідання Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21 березня 2018 року.

Разом із тим, сторона відповідача зазначає, що розмір гонорару, обумовлений сторонами, не відповідає принципу неспівмірності наданих адвокатом позивача послуг зі складністю цієї справи: витраченим часом, обсягом цих послуг, предметом позову.

Оцінюючи надані з боку адвоката послуги, суд зазначає, що дана справа не є типовою, містить ряд розрахунків, потребувала певного часу вивчення для формування правової позиції. Але з урахуванням того, що позовна заява не містить будь-яких інших заяв по суті спору зі сторони позивача, окрім самої позовної заяви, розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін та з урахуванням клопотання сторони відповідача щодо зменшення витрат на правову допомогу, то суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивач в рахунок компенсації понесених судових витрат на правничу допомогу 20 000 грн.

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 137, 138, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «СІРІУС ІНВЕСТ ГРУП» про стягнення коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 405 141 (чотириста п`ять тисяч сто сорок одна) грн 13 коп., що складаються із 276 226 (двісті сімдесят шість двісті двадцять шість) грн 00 коп. основного боргу, пені у розмірі 95 191 (дев`яносто п`ять тисяч сто дев`яносто одна) грн 35 коп., 3% річних у розмірі 9 391 (дев`ять тисяч триста дев`яносто одна) грн 20 коп., інфляційні втрати в розмірі 24 333 (двадцять чотири тисячі триста тридцять три) грн 37 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 4 051 (чотири тисячі п`ятдесят одна) грн 30 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ», ЄДРПОУ 38408401, адреса: вул. Вишгородська, буд. 28/1, м. Київ, 04074.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «СІРІУС ІНВЕСТ ГРУП», ЄДРПОУ 38982479, адреса: вул. Деміївська, буд. 13, приміщення 1, м. Київ, 03039.

Повне рішення суду виготовлено 25 червня 2026 року.

Суддя І.А. Кирильчук