Ухвала суду № 137692260, 25.06.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

"25" червня 2026 р. справа № 300/3256/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Гомельчука С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Садівницького товариства "ПЛАЙ" до Івано-Франківської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення міської ради в частині надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, -

В С Т А Н О В И В:

Садівницьке товариство «Плай» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 26 лютого 2026 року № 58-59 «Про земельні питання» в частині пункту (позиції) № 16 Додатку № 1 до рішення міської ради від 26.02.2026 № 58-59, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться в с. Черніїв, орієнтовною площею 0,0306 гектара для ведення городництва за рахунок земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні Садівницького товариства «ПЛАЙ».

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ухвали від 01.06.2026 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Серед матеріалів справи міститься клопотання відповідача про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки має місце спір про цивільне право, позаяк стосується оскарження рішення суб`єкта владних повноважень Івано-Франківської міської ради, яким третій особі ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, яка, за доводами позивача, перебуває у постійному користуванні СТ «ПЛАЙ». Відповідач звернув увагу суду, серед іншого, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №488/3005/17, в якій зазначено, що якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. У цій справі позовні вимоги направлені на визнання права постійного користування земельними ділянками за позивачем, а також впливають на права третьої особи, що виключає можливість розгляду цієї справи у порядку адміністративного судочинства.

Позивачем подано до суду заперечення на заяву відповідача про закриття провадження у справі, обґрунтовану тим, що предметом розгляду у цій справі є не спір про право власності, право оренди чи інше речове право на земельну ділянку, а перевірка законності рішення суб`єкта владних повноважень - Івано-Франківської міської ради, прийнятого нею при здійсненні владних управлінських функцій у сфері розпорядження землями територіальної громади. Відтак, на думку позивача, позовні вимоги спрямовані виключно на перевірку правомірності індивідуального акта органу місцевого самоврядування.

16.06.2026 представник третьої особи надав до суду пояснення. Зокрема, вважає, що з огляду на зазначене СТ "Плай" в позові порушення його власного права постійного користування землею за Державним актом 1995 року, метою позову є захист власного майнового (речового) права на земельну площу від посягань іншої особи. Адміністративний суд не наділений компетенцією вирішувати спори про те, кому саме з двох суб`єктів належить речове право на нерухоме майно.

Звернув увагу суду на доктрину трансформації спору, з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 813/1009/17, в якій зазначено: якщо на час судового оскарження рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою вичерпало свою дію внаслідок його реалізації (проєкт розроблено, ділянку сформовано), спір безповоротно трансформується у приватноправовий.

Зауважив, що у даній справі рішення Івано-Франківської міської ради вже виконано третьою особою в повному обсязі. ОСОБА_1 замовила проєкт у сертифікованого інженера-землевпорядника ( ОСОБА_2 ), і 19 травня 2026 року новостворену земельну ділянку було зареєстровано в Державному земельному кадастрі. З моменту реєстрації рішення міської ради повністю вичерпало свою юридичну дію. Оскарження акта, який вичерпав дію і став підставою для реєстрації майна в ДЗК за правилами адміністративного судочинства, є грубим порушенням правил предметної юрисдикції. Просив закрити провадження у справі.

24.06.2026 від СТ "Плай" надійшли додаткові пояснення, з яких вбачається, що, на думку позивача, з огляду на підтримку позиції відповідача з боку третьої особи щодо закриття провадження у справі, у межах даної справи суд не вирішує спір про належність речових прав між двома приватними особами. Посилання третьої особи на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №813/1009/17 не може свідчити про необхідність закриття провадження, оскільки правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Позивач вказав, що право постійного користування земельною ділянкою виникло у СТ «Плай» на підставі державного акта 1995 року, який є чинним та не скасованим у встановленому законом порядку. Відсутність кадастрового номера не припиняє існуючого права постійного користування та не надає органу місцевого самоврядування права розпоряджатися земельною ділянкою як вільною від прав третіх осіб. Саме по собі невнесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру не означає припинення права, яке виникло раніше на законних підставах. Зауважив, що з проєкту землеустрою прямо вбачається, що він розроблявся щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 саме «в садовому товаристві «Плай» на території Чернієва Івано-Франківської міської територіальної громади Аналогічні відомості містяться і оспрюваному рішенні Івано- Франківської міської ради, яким надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 в садовому товаристві «Плай». До того ж, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2625887800:02:002:1241 була проведена лише 19.05.2026. При цьому провадження у даній справі було відкрито судом 18.05.2026. Проти закриття провадження заперечує.

Досліджуючи питання щодо правильності обраної позивачем юрисдикції розгляду та вирішення цього спору та відсутість чи наявність підстав для закриття провадження у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Статтею 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Однак це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість розгляду будь-яких позовів (позовних вимог) будь-яким судом за вибором позивача, адже порядок здійснення судочинства в силу вимог статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.

За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

За пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих відносинах, у яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу земельної ділянки, яка знаходиться в с. Черніїв, орієнтовною площею 0,0306 гектара для ведення городництва за рахунок земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні Садівницького товариства «ПЛАЙ».

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Частиною 1 ст. 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частиною 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Із матеріалів справи судом з`ясовано, що право постійного користування на земельну ділянку загальною площею 2,36 га (с.Черніїв) згідно з планом землекористування було надано позивачу відповідно до Державного Акту на право постійного користування землею, складеного та підписаного головою Черніївської с/ради народних депутатів 14.11.1995.

Також, як встановлено судом, 26.02.2026 оскаржуваним рішенням відповідача № 58-59 третій особі надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо земельної ділянки орієнтовною площею 0,0306 га за адресою: с.Черніїв, садове товариство "Плай". В результаті чого, за замовленням ОСОБА_1 було виготовлено проєкт землеустрою та зареєстровано земельну ділянку в Державному земельному кадастрі (кадастровий номер 2625887800:02:002:1241).

Відтак, у даному випадку є спір про право право володіння і користування земельною ділянкою площею 0,0306 га в с.Черніїв, яка, за твердженням позивача, входить до земельної ділянки СТ "Плай" загальною площею 2,36 га.

Суд акцентує увагу, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Поряд з тим, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 у справі №184/2470/13, в постанові від 06.06.2018 у справі №826/631/15, від 09.03.2023 у справі № 320/6292/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №536/233/16-ц викладено правовий висновок про те, що до розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Суд зазначає, що вирішуючи питання юрисдикції спору в подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 20.03.2019 р. у справі №320/3496/17, від 10.04.2019 р. у справі №161/13749/15-ц зазначила про те, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З наведеного, враховуючи суть і характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу позову, а також і суб`єктний склад цього спору, суд доходить висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного права позивача на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…). З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Отже, розгляд Івано-Франіквським окружним адміністративним судом цієї справи, не віднесеної законом до його юрисдикції, суперечитиме вищевказаним нормам процесуального права та висновкам Європейського суду з прав людини.

Також суд наголошує, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 2 ст. 238 КАС України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що провадження у даній справі слід закрити та повернути на користь позивача з Державного бюджету суму сплаченого судового збору згідно з платіжною інструкцією №ПН4352541 від 14.05.2026.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 4-12, 139, 140, 238, 239, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі за позовом Садівницького товариства «Плай» до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення міської ради в частині надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Повернути з Державного бюджету України на користь Садівницького товариства "ПЛАЙ" (код ЄДРПОУ 23313463, c. Черніїв, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77460 ) судовий збір у розмірі 3328 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень), сплачений згідно з платіжною інструкцією №ПН4352541 від 14.05.2026.

Роз`яснити Садівницькому товариству "ПЛАЙ", що даний спор віднесено до юрисдикції місцевого загального суду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гомельчук С.В.