Рішення № 137691419, 24.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокуСправа №160/5150/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2019 по 26.02.2026.

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2019 по 26.02.2026 у розмірі 1020617,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2019 року №16 позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято зі всіх видів забезпечення. Станом на день звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (18.01.2019), відповідач не провів з позивачем розрахунок. Остаточний розрахунок був проведений лише 27.02.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року та Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі у справі №160/10909/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 . Однак, станом на день звернення до суду з цим позовом відповідачем не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку з несвоєчасно проведеним остаточним розрахунком при звільненні, позивач вважає що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 відомості із підтверджуючими доказами щодо:

- загального розміру належних позивачу при звільненні виплат (з дотриманням правила, щоб у розрахунку (формулі) одночасно не фігурували нараховані суми коштів (тобто, до оподаткування) та отримані позивачем (тобто після сплати з них податків та обов`язкових платежів), позаяк це спотворює розрахунок);

- розміру грошового забезпечення та інших сум, що були фактично нараховані та виплачені при проведенні розрахунку при звільненні позивача, із визначенням їх складових, розміру суми нарахованих та утриманих податків та зборів;

- розміру усіх сум, невиплачених позивачеві при звільненні, тобто розмір недоплачених сум, відомості про їх виплату із зазначенням дати, розміру сплачених коштів та виду нарахувань, розміру суми нарахованих та утриманих податків та зборів;

- деталізовану довідку про середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 в т.ч. із зазначенням порядку обчислення;

- інформацію про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню;

- засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію наказу про звільнення позивача.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що З аналізу положень статей 116, 117 КЗпП України можна зробити висновок про те, що основними передумовами для застосування статей 116, 117 КЗпП України є виключно факт звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Позивач у позовній заяви зазначає, що його було звільнено з військової служби, проте таке твердження не відповідає дійсності. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до наказу відповідача - командира військової частини НОМЕР_1 - від 18.01.2019 № 16, позивача з 18.01.2019 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з всіх видів забезпечення і направлено для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України. Відповідно до частини 13 статті 6 Закону №2232-XII військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули. Отже, позивача не було звільнено з військової служби, а направлено для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України. Таким чином положення статей 116, 117 КЗпП України не можуть бути застосовані у цих правовідносинах.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що доводи, викладені у відзиві, щодо того, що переведення військовослужбовця із Збройних Сил України до Служби безпеки України не є звільненням з військової служби, є необґрунтованими. Відповідно до положень законодавства України, військова служба проходиться у конкретному військовому формуванні, яке має окремий правовий статус, систему управління, фінансового забезпечення та кадрового обліку. Зокрема, Збройні Сили України та Служба безпеки України є різними військовими формуваннями, діяльність яких регулюється окремими законами. Фактично переведення до іншого військового формування (у даному випадку до Служби безпеки України) оформлюється шляхом: виключення зі списків особового складу Збройних Сил України, припинення правовідносин військової служби у цьому формуванні, подальшого прийняття (зарахування) на службу до іншого органу. Таким чином, має місце юридичний факт припинення одного виду публічної служби (військової служби у Збройних Силах України), що за своєю правовою природою відповідає звільненню, незалежно від подальшого працевлаштування або проходження служби в іншому органі. Крім того, переведення між різними військовими формуваннями не є «внутрішнім переміщенням по службі», оскільки: відсутній єдиний кадровий орган, укладаються нові службові правовідносини, змінюється суб`єкт владних повноважень, з яким особа перебуває у правовідносинах. Отже, переведення військовослужбовця із Збройних Сил України до Служби безпеки України за своєю правовою суттю є припиненням військової служби в одному військовому формуванні, тобто звільненням, з подальшим прийняттям на службу до іншого органу.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що Частиною тринадцятою статті 6 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули. Зазначена норма реалізується відповідно до пункту 144 Положення (в редакції від 14.09.2018, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в якій передбачено, що у разі потреби у військовослужбовцях для заміщення вакантних посад в інших військових формуваннях керівники цих військових формувань письмово повідомляють Міністерство оборони України про основні характеристики військових посад та професійні, освітні і кваліфікаційні вимоги до військовослужбовців для зайняття зазначених посад. Добір військовослужбовців для направлення до інших військових формувань здійснюється разом з Міністерством оборони України на підставі запитів керівників відповідних військових формувань. Питання звільнення з військової служби врегульовано виключно статтею 26 Закону № 2232-XII. Так, частиною першою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби. Таким чином, позивача на момент виключення зі списків відповідача - військової частини НОМЕР_1 - не було звільнено у запас або у відставку, а направлено для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України в порядку, передбаченому частиною тринадцятою статті 6 Закону № 2232-XII.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року продовжено строк розгляду справи на 90 днів.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_2 від 24.01.2019 року.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 10.01.2019 року ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 10.11.2016 по 18.01.2019.

Згідно витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.11.2016 №250:

"3.Молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Міністра Оборони України (по особовому складу) від 05 жовтня 2016 року № 908, на командира 3-го взводу охорони та патрульно-постової служби 3-ї роти Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10 листопада 2016 року зарахувати до списків особового складу частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення, вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 830 гривень на місяць, шпк "старший лейтенант".

Згідно витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.01.2019 №16, лейтенанта ОСОБА_1 , командира 2-го взводу охорони та патрульно-постової служби 1-ї роти Військової служби правопорядку ВЧ НОМЕР_1 , дію контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ якого припинено на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.12.2018 №816 з 18.01.2019 виключено із списків особового складу військової частини, знято з всіх видів забезпечення і направлено для подальшого проходження військової служби до СБУ.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі №160/10909/24, позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме ухвалено:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.11.2016 по 28.02.2018.

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 10.11.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 по 18.01.2019 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 по 18.01.2019 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням висновків суду.

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

в іншій частині позовних вимог відмовити.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі №160/10909/24, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі №160/10909/24 скасовано в частині незадоволених позовних вимог щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці щомісячно за період з 01.03.2018 по 18.01.2019 та щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, ухвалено нове рішення в цій частині про задоволення позову:

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) у розмірі 4022,67 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 18.01.2019 у загальній сумі 42562,44 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) у розмірі 4022,67 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 18.01.2019 у загальній сумі 42562,44 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 05.10.2016 по 18.01.2019 по день фактичної виплати індексації відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі №160/10909/24 залишено без змін.

На виконання рішення суду відповідачем 27.02.2026 було виплачено позивачу суму коштів в розмірі 106406,75 грн., що підтверджується випискою з банку АТ КБ "ПриватБанк".

Отже, оскільки остаточний розрахунок з позивачем здійснено не в день звільнення, то позивач вважає, що набув право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 19.01.2019 по 26.02.2026 у розмірі 1020617,40 грн. згідно ст. 117 КЗпП.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

За змістом частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року за №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Натомість переміщення по військовій службі Положенням № 1153/2008 регламентовано так:

Пунктом 40 розділу IІ Положення № 1153/2008 встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.

Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення № 1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. У період дії воєнного стану переміщення осіб офіцерського складу у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України, здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

За правилами пункту 109 розділу IV Положення № 1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовця у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є таким, що з «18 січня 2019 року направлений для проходження військової служби до Служби безпеки України.

Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року за №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".

У постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 Верховний Суд вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини не завжди свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби. Аналізуючи положення частини першої статті 117 КЗпП України треба зазначити, що обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 КЗпП України, а саме у день звільнення. У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23, щодо особливостей застосування статті 117 КЗпП України в подібних правовідносинах до цієї справи, в подальшому було визнано Верховним Судом усталеним, що підтверджується ухвалами від 02.07.2025 у справі № 600/5444/24-а, від 30.09.2025 у справі № 380/11516/24, від 17.11.2025 у справі № 480/1704/19.

Так, згідно витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.01.2019 №16, лейтенанта ОСОБА_1 , командира 2-го взводу охорони та патрульно-постової служби 1-ї роти Військової служби правопорядку ВЧ НОМЕР_1 , дію контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ якого припинено на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.12.2018 №816 з 18.01.2019 виключено із списків особового складу військової частини, знято з всіх видів забезпечення і направлено для подальшого проходження військової служби до СБУ.

Відтак, військова служба позивача не завершена, оскільки він направлений проходити військову службу за новим місцем - до СБУ.

Доказів, що станом на день звернення до суду позивач був звільнений з військової служби в установленому Законом та Положенням №1153/2008 порядку до суду не надано.

Таким чином, до спірних відносин не можуть бути застосовані положення статті 117 КЗпП України, якими передбачено відповідальність саме за затримку розрахунку при звільнення працівника, оскільки не відбувся факт звільнення позивача з військової служби, як умови за якої може бути застосована вказана норма до вказаної категорії працівників - військовослужбовців.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова