Рішення № 137688563, 11.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 Справа № 914/2315/25

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи

за позовом керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до відповідача Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап"

про витребування земельної ділянки

за участю представників:

від прокуратури Машталяр Ю.А.

від позивача не з`явився

від відповідача Медвідь Ю.О.

ПРОЦЕС.

Позовні вимоги заявлено керівником Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до відповідача Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" про витребування з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської громади земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027, площею 0,0982 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095969146101, номер запису про право власності: 39297006.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено в протоколах судового засідання. У судове засідання 11.06.2026 з`явились прокурор та представник відповідача.

Прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі, позов просив задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив.

СУТЬ СПОРУ ТА ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на незаконність набуття відповідачем земельної ділянки у приватну власність, зазначивши, що відповідно до містобудівної документації м.Львова, а саме Генплану м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території санітарно-захисних насаджень, розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зони садибної забудови. В межі діючого генплану с.Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були.

Як зазначено у позовній заяві, набуття відповідачем права власності на земельну ділянку відбулось всупереч вимогам статей 41, 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України. Зокрема, набуття відповідачем права власності на земельну ділянку за відсутності такої можливості у затвердженій містобудівній документації.

Крім того, посилаючись на частину 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прокурор вказав, що оскільки спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, тобто для містобудівних потреб, тому передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території.

Щодо цільового призначення земельної ділянки у позовній заяві зазначено, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку статті 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови, однак рішенням Рясне-Руської сільської ради №4815 від 12.11.2020 відповідачу передано у власність земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить статті 41 Земельного кодексу України.

Щодо умов передачі земельної ділянки гаражно-будівельному кооперативу прокурор вказав на те, що якщо мова йде про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок в порядку статті 41 Земельного кодексу України, такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно-будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою. В даному випадку проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу, заява ОК «ГБК «ПІКАП» та рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0,0982 га (по 0,0327 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

Прокурор зауважив, що відповідач, проявивши розумну обачність, ознайомившись із нормами законодавства та загальнодоступною інформацію щодо місця розташування земельної ділянки, наявного обсягу містобудівної документації, порядку та умов набуття прав на землі гаражно-будівельними кооперативами, знав або мав цілком об`єктивну можливість дізнатись про неможливість набуття ним права власності на спірну земельну ділянку, а отже, на думку прокурора, відповідач є недобросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку.

З урахуванням вищенаведеного прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області та просить витребувати з незаконного володіння відповідача у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0027, площею 0,0982 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095969146101, номер запису про право власності: 39297006.

Львівська міська рада підтримала позицію прокуратури, позов просила задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив. Зокрема Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" зазначив, що на момент ухвалення рішення про передачу земельної ділянки ОК «ГБК «Пікап» (12.11.2020), спірна ділянка вже близько року перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради на підставі розпорядчих актів обласної державної адміністрації та зареєстрованого речового права, а відтак усі повноваження щодо управління цим майном, у тому числі й функції з володіння, користування, розпорядження, захисту від посягань третіх осіб, належать (належали) саме Рясне-Руській сільській раді як власнику у публічно-правовому сенсі.

Як зазначив відповідач, звертаючись із заявою про надання йому земельної ділянки, мав усі законні підстави вважати, що Рясне-Руська сільська рада є належним суб`єктом повноважень, а передача відбувається з дотриманням встановленого законом порядку. На думку відповідача спростування законності відповідного правового титулу лише на підставі територіального сумніву щодо фактичного розташування ділянки (м. Львів чи село Рясне-Руське) не може вважатися належною та достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача.

У відзиві на позовну заяву вказано, що зміщення акценту відповідальності з органу, що допустив помилку, на особу, яка діяла у межах правового простору, визначеного цим самим органом, є несумісним із принципами належного врядування, юридичної визначеності та добросовісності в цивільному обігу, а тому у випадку якщо порушення, на які посилається прокурор, є результатом потенційної помилки чи неправильного тлумачення повноважень саме органом місцевого самоврядування, така помилка не може бути підставою для витребування майна у добросовісного набувача. Подібне втручання у право приватної особи, яка діяла сумлінно, повинне вважатись непропорційним та несумісним з принципом верховенства права.

Відповідач зазначив, що первинне вибуття спірного майна з володіння Львівської міської ради було добровільним, оформленим адміністративними актами, що підтверджує наявність усіх елементів волевиявлення власника, а за загальновизнаною правовою доктриною наявність волі власника на відчуження майна остаточно виключає можливість віндикації в майбутньому, незалежно від наступної долі майна та осіб, у яких воно опинилося.

Також відповідач вказав, що він не погоджується з твердженням прокурора про те, що належним способом захисту порушеного права Львівської міської ради є витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки волевиявлення Львівської міської ради щодо припинення свого права власності є юридично завершеною дією, наслідком якої є припинення речових прав і жодна з наступних дій з цим майном не може бути оскаржена попереднім власником, який самостійно вийшов із цих правовідносин.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що у випадку якщо орган місцевого самоврядування є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади (при цьому прокурор зазначає, що саме рішенням №4818 Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020, порушено інтереси територіальної громади), тому такий орган не може виступати позивачем у справі.

Таким чином, як зазначив відповідач, оскільки орган місцевого самоврядування є безпосереднім джерелом порушення, його участь у процесі виключно в ролі позивача суперечить принципу процесуальної рівності сторін і не забезпечує об`єктивного розгляду справи.

Як вказано у відзиві на позовну заяву, оскільки Львівська міська рада є суб`єктом (правонаступником суб`єкта), який безпосередньо вчинив дії, що, на думку прокурора, спричинили шкоду державним інтересам, тому вона не має достатніх правових підстав (процесуальної дієздатності) для звернення до суду з відповідним позовом.

Також відповідач вважає, що в даному випадку відсутні повноваження на подання позовної заяви прокурором, оскільки позовна заява не містить долученого службового посвідчення прокурора, тобто документів, якими повинні були б підтверджуватись повноваження такого прокурора.

Крім того відповідач зазначив, що жодна норма статуту ОК ГБК «Пікап» не містить положень про порядок розподілу прибутків між засновниками (учасниками) обслуговуючого кооперативу, а тому помилковим та таким, що суперечить вимогам законодавства та статутним документам кооперативу є твердження про те, що ОК ГБК «Пікап» створений не з метою гаражного будівництва, а з метою отримання прибутку.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Ухвалою Львівської міської ради від 14.02.2019 №4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», відповідно до якої затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), зокрема земельної ділянки №8 площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015), у тому числі площею 0,9598 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.7.).

Згідно з пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену зокрема у пункті 1.7. цієї ухвали земельну ділянку №8 площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015), до земель державної власності та пункту 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Відповідно до даних Державного реєстру прав на нерухоме майно 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0015.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність» до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, зокрема, земельну ділянку площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015, КВЦПЗ -16.00).

Відповідно до даних Державного реєстру прав на нерухоме майно 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0015.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких зокрема земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:12:005:0015.

18.12.2019 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3365 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» прийнято до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, зокрема, земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0015, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 03.01.2020 №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0015 на 10 земельних ділянок.

19.05.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3697 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок, серед яких зокрема земельна ділянка №4 площею 0,0982 га (4610137500:12:005:0027).

03.06.2020 зареєстровано право власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0027.

30.09.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про передачу у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки площею 2,5457 га (12.04.) - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу, яка знаходиться в м.Львів на території, що межує з Рясне-Руською сільською радою.

11.11.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про передачу у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельних ділянок: площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,1239 га, площею 0,1000 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 3,2914 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 12.11.2020 № 4815 земельну ділянку площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0027), Львівська область, м. Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» для будівництва та обслуговування гаражів КВЦПЗ 16.00 - Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

Пунктом 2.3. Рішення зобов`язано Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

Відповідно до даних Державного реєстру прав на нерухоме майно 20.11.2020 зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0027.

Згідно із інформацією Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027 відповідно до генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, розташована в межах території санітарно-захисних зелених насаджень.

Відповідно до плану зонування території Залізничного району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 №4657, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027 розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зони садибної забудови. Згідно із схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Залізничного району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI - периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, згідно із схемою підзон за санітарно-гігієнічним регламентом - в межах СЗЗ з умов електромагнітного випромінення (САН-3), а також згідно з інженерно-геологічним регламентом - в межах карстонебезпечних ділянок (1-2 кат. дуже нестійки) та поза межами підзон за санітарно-гігієнічним регламентом.

В межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

29.12.2020 ухвалою Львівської міської ради №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.

Відповідно до підпункту 1.10. пункту 1 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2020 №7 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Пунктом 2 вказаної ухвали встановлено, що Львівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків місцевих рад, зазначених у пункті 1 цієї ухвали.

Земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:12:005:0027 була сформована як об`єкт цивільних права, а надалі згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 №4815 передана у приватну власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» та право власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на цю земельну ділянку зареєстровано 20.11.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис, тобто відповідач став фактичним володільцем земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:12:005:0027.

Відповідно до містобудівної документації м.Львова, а саме Генплану м.Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території санітарно-захисних насаджень, розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зони садибної забудови.

При цьому, як зазначено у позовній заяві, витягом з Державного земельного кадастру, наявним в матеріалах реєстраційної справи, долученим 03.06.2020, в ході реєстрації земельної ділянки в результаті поділу, земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:12:005:0027, відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, надано код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру, що наявний в матеріалах реєстраційної справи (долучений 16.06.2021), де власником земельної ділянки зазначено відповідача, земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:12:005:0027 відноситься до цільового призначення код КВЦПЗ-12.04. для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

ВИСНОВКИ СУДУ.

ЩОДО ПОРУШЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ТА НАЯВНОСТІ ПІДСТАВ ДЛЯ ЗВЕРНЕННЯ ПРОКУРОРА.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2)у разі відсутності такого органу.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття "інтереси держави" висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (пункт 4 мотивувальної частини).

Верховний Суд у справі №804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої "інтереси держави" є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття "інтереси держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17).

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17).

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №912/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до висновку про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Окремо слід вказати, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18 дійшов висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування.

Згідно частиною 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Як закріплено у статтях 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст.ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже, як зазначив прокурор, правовідносини, пов`язані з витребуванням земельної ділянки з чужого незаконного володіння становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а бездіяльність Львівської міської ради, такому «суспільному», «публічному» інтересу не відповідає.

Як зауважив прокурор, за таких обставин у даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про витребуванням земельної ділянки з чужого незаконного володіння є задоволення суспільної потреби у відновленні правомочностей Львівської міської ради як власника земельної ділянки та захист суспільних інтересів загалом.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Як зазначено у позовній заяві, у спірних правовідносинах, які становлять предмет даного позову, органом, який має здійснювати захист інтересів держави є Львівська міська рада. У разі нездійснення або здійснення неналежним чином органом місцевого самоврядування відповідних повноважень, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Згідно із ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Позивачем є Львівська міська рада, яка у відповідності до статті 12 Земельного кодексу України, наділена повноваженнями у галузі земельних відносин, зокрема, розпоряджатися землями територіальних громад, передавати земельні ділянки комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надавати земельні ділянки у користування із земель комунальної власності, вилучати земельні ділянки із земель комунальної власності.

Отже, саме Львівська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:12:005:0027, площею 0,0982 га.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у вказаних правовідносинах, Франківською окружною прокуратурою м. Львова у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 30.04.2025 №14.51/04-14-3228ВИХ-25 повідомлено Львівську міську раду про порушення інтересів територіальної громади м. Львова внаслідок протиправного набуття у власність Обслуговуючим кооперативом «Гаражно - будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:12:005:0027.

23.05.2025 Юридичним департаментом Львівської міської ради у листі №2901-вих-75786 надано інформацію про те, що Львівська міська рада позбавлена можливості виступати самостійним позивачем у судових справах із позовними вимогами про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, які вибули з власності територіальної громади на підставі рішень Рясне-Руської сільської ради.

Окрім того, як вказав прокурор, протягом тривалого часу інтереси територіальної громади залишаються порушеними та не захищеними, оскільки відповідний позов наданий час не пред`явлено, що у свою чергу свідчить про неналежне здійснення Львівською міською радою захисту інтересів територіальної громади м. Львова.

Відтак, як зазначено у позовній заяві, підставою для представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради шляхом подання позову, є факт протиправного вибуття земельної ділянки із комунальної власності, що призводить до заподіяння шкоди інтересам територіальної громади, при тривалому незверненні до суду уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою листом №14.51/04-14-5474вих-25 від 23.07.2025 повідомлено Львівську міську раду про звернення із позовом до суду в її інтересах до Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап".

ЩОДО СПОСОБУ ЗАХИСТУ.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16) (п.9.21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23).

Як встановлено судом право власності відповідача Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0027, площею 0,0982 га зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з реєстру: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095969146101, номер запису про право власності: 39297006.

Відтак належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, а саме у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 року у справі №914/1334/22, колегія суддів зазначила, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 52 ЗК України). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Прокурором обрано спосіб захисту шляхом витребування майна у недобросовісного набувача, як слідує з підстав позову.

ЩОДО СУТІ СПОРУ.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов`язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

ВП ВС у п.81,82 постанови від 18 лютого 2026 року у справі №911/969/24 зазначила, що Верховний Суд (як Велика Палата, так і касаційні суди - цивільний, господарський і адміністративний) у своїх численних рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. У зв`язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), який базується на давньоримській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

У країнах загального права діє доктрина estoppel, відповідно до якої сторона не може посилатися на право або вимогу, якщо її попередня поведінка створила в іншої сторони обґрунтоване уявлення про відмову від такого права або про інший правовий стан, і ця інша сторона діяла, покладаючись на таку поведінку. У німецькому праві споріднені висновки випливають із принципу добросовісності (Treu und Glauben) та доктрини Verwirkung, згідно з якою право не підлягає судовому захисту, якщо управнена сторона протягом тривалого часу не здійснювала його, створивши тим самим у зобов`язаної сторони обґрунтоване переконання, що таке право більше не буде реалізоване. Французький принцип loyaute contractuelle, що вимагає від сторін послідовної, чесної та передбачуваної поведінки під час здійснення договірних прав і обов`язків (при цьому Касаційний суд Франції прямо застосовує принцип nul ne peut se contredire au detriment d'autrui - ніхто не може суперечити собі на шкоду іншому). Таким чином, висновок про те, що сторона не може після тривалого прийняття певного правового стану посилатися на протилежну правову позицію, відповідає загальновизнаному в сучасному приватному праві стандарту добросовісності та правової визначеності.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц (пункт 51), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (пункт 46.1)).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У статті 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1)кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2)позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3)держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а)відповідно до загальних інтересів; б)для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited v. Ukraine").

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1)законність вручання; 2)легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі "Fressoz and Roire V. France" ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.

Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У практиці ВС сформовані такі критерії недобросовісності: 1) порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю; 2) якщо не порушуються імперетавні норми, про те дії є зловживанням права, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність; 3) заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) може спростовувати добросовісність. «В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зазначено, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права. Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обовязків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20(пункт 40)).

Земельний кодекс України, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, у статті 41 встановлював, що гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки для гаражного будівництва можуть передаватись виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. До видів містобудівної документації відносяться: генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ст. 17 вищевказаного Закону). При цьому, план зонування та детальний план території розробляються на основі та уточнюють генеральний план.

Як встановлено судом, 12.11.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4815 земельну ділянку площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0027), Львівська область, м. Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» для будівництва та обслуговування гаражів КВЦПЗ 16.00 - Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

Пунктом 2.3. рішення зобов`язано Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

Згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно 20.11.2020 зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0027.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії землі житлової та громадської забудови.

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам, в порядку статті 41 ЗК України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Водночас, рішенням Рясне-Руської сільської ради №4815 від 12.11.2020, відповідачу передано у власність земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про кооперацію» земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність із земель державної або комунальної власності відповідно до закону.

Кооперативи придбавають земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України.

Суд дійшов висновку про те, що має місце порушення імперативної норми права статті 41 Земельного кодексу України, що виключає добросовісність набувача земельної ділянки Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап".

Згідно з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап", реєстраційний номер справи: 10041200323518, зареєстровано 14.09.2020, номер запису: 1004121020000003235. Засновниками (учасниками) кооперативу є 3 особи.

Як встановлено судом, 30.09.2020 керівником Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» подано сільському голові Рясне-Руської сільської ради звернення про можливість передачі у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки площею 2,5457 га 12.04. Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу, яка знаходиться в м.Львів на території, що межує з Рясне-Руською сільською радою.

Як також встановлено судом, 11.11.2020 керівником Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» подано сільському голові Рясне-Руської сільської ради звернення про можливість передачі у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельних ділянок: 4 земельних ділянок площею 0,0982 га, земельну ділянку площею 0,1239 га, земельну ділянку площею 0,1000 га, 5 земельних ділянок площею 0,10 га, земельну ділянку площею 3,2914 га.

Як слідує із змісту звернення та преамбули рішення сільської ради, підтверджуючі документи про кількість членів кооперативу на час виділення земельних ділянок та обґрунтування необхідності передачі гаражному кооперативу саме такої кількості земельних ділянок відсутні.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Відповідно до статті 6 цього ж закону кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про кооперацію» чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Згідно з наявним у матеріалах справи протоколу №01 установчих зборів засновників Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» від 10.09.2020 року, відповідно до пункту 2 якого створено кооператив, у зборах брало участь 3 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Пунктом 4 протоколу затверджено Статут кооперативу.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про кооперацію» вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Доказів про членство в кооперативі інших осіб як на час надання земельних ділянок, так і в подальшому під час розгляду справи суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18 вказано, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону. Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 916/1533/21 зазначено, що у спорах про витребування лісогосподарських земельних ділянок добросовісність набувачів підлягає обґрунтованому сумніву з огляду на те, що вони не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.

При цьому, слід звернути увагу, що при визначенні розміру земельної ділянки, необхідної для здійснення гаражного будівництва в розрахунку на 1 члена, варто взяти до уваги статті 121 Земельного кодексу України, згідно якої норма безоплатної приватизації землі на 1 особу для будівництва індивідуальних гаражів становить не більше 0,01 га.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про кооперацію» метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Основними завданнями кооперації є: підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав; створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб`єктів господарювання; залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення; створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах; сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства.

Відповідно до пункту 2.1. статуту Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» метою Кооперативу є задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах.

Основними видами діяльності відповідача відповідно до пункту 2.2. статуту є:

- будівництво та експлуатація гаражних комплексів;

- будівництво та експлуатація автозаправних станцій, пунктів по ремонту та обслуговуванню автотранспортних засобів, автосервісів тощо;

- капітальне будівництво промислових та громадських споруд, пусконалагоджувальні роботи, постачання устаткування та обладнання;

- будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж;

- будівництво, обладнання та експлуатація автостоянок сервісного обслуговування й автозаправок, доріг;

- будівництво інших будівель та споруд;

- виробництво та реалізація будівельних матеріалів;

- здійснення операцій з нерухомістю, втому числі оренда, купівля-продаж, обмін житла та нежитлових приміщень;

- посередницькі послуги з купівлі, продажу або надання в оренду нерухомого майна;

- надання в оренду та управління власним або орендованим нерухомим майном;

- здійснення усіх видів операцій з нерухомим майном;

- організація готелів, кемпінгів, мотелів та інших закладів, призначених для тимчасового проживання громадян та відпочинку;

- надання інфраструктури та послуг для розміщення (хостингу);

- технічне обслуговування, ремонт автотранспортних засобів;

- ремонт, відновлення, продаж, оренда та сервісне обслуговування автомобілів, а також надання транспортно-експедиторських послуг;

- оптова та роздрібна торгівля паливо-мастильними матеріалами;

- організацію навчання водінню автомобілів з метою одержування прав водіїв усіх категорій;

- надання транспортних засобів для розважальних цілей;

- внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

- охоронна діяльність;

- надання інформаційних послуг;

- надання допоміжних комерційних послуг;

- оптова та роздрібна торгівля;

- громадське харчування;

- організація громадського харчування через власні бари, їдальні, кафе, ресторани тощо;

- надання послуг іноземним суб`єктам господарської діяльності, в тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України;

- інші види діяльності, які кооператив має право здійснювати відповідно до чинного законодавства.

Засновниками та членами кооперативу є 3 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тобто загальна площа земельної ділянки, яка могла бути надана безоплатно у власність вказаним особам становить 0,03 га.

Суд погоджується з доводами прокуратури та позивача, що звертаючись до органу місцевого самоврядування Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» просив передати у власність кооперативу 13 земельних ділянок загальною площею 7,1597 га, що безумовно свідчить про завідомо незаконне бажання відповідача отримати у власність вказані земельні ділянки, в тому числі спірну, очевидно не для задоволення мінімальних соціальних потреб.

У постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №369/1457/22 суд, аналізуючи добросовісність дій відповідача при набутті у власність земельної ділянки, зазначив, що «відповідачка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям права власності на земельну ділянку, повинна була знати про її належність до земель оборони. ОСОБА_1 повинна була враховувати можливі обмеження щодо використання таких земель, неможливість їх набуття в рамках цивільно-правової угоди, а отже мала можливість утриматися від її укладення».

Суд дійшов висновку, що враховуючи стислі терміни розгляду питання про створення кооперативу, його реєстрації, звернення до органу місцевого самоврядування про виділення значної кількості земельних ділянок на трьох осіб без обґрунтування такої необхідності та відсутності списку членів кооперативу, прийняття відповідного рішення без проходження процедури його погодження, суперечить меті та завданням створення кооперативу, а відтак такі дії оцінюються як зловживанням правом, де відсутня добросовісність отримання земельних ділянок саме з метою задоволення потреб кооперативу і для статутних цілей і мети його створення. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента.

Як зазначено у пункті 1.11. статуту Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» кооператив має право засновувати (створювати) інші юридичні особи (у т.ч. створювати дочірні підприємства), створювати (відкривати) філії та представництва, інші відокремлені і невідокремлені підрозділи як на території України, так і за її межами (за кордоном). Кооператив має право створювати спільно з іншими українськими та іноземними юридичними і фізичними особами на території України та за її межами (за кордоном) гаражні кооперативи, господарські товариства, спільні підприємства, інші види юридичних осіб. брати участь в об`єднаннях, союзах, асоціаціях і т.п. Кооператив має право набувати цінні папери, паї, частки статутному капіталі, корпоративні права інших юридичних осіб. Кооператив може входити (вступати) складу інших юридичних осіб.

Пунктом 1.16. статуту встановлено, що кооператив має право здійснювати підприємницьку (господарську) та іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству України. Кооператив самостійно планує та здійснює свою діяльність. Кооператив самостійно визначає ціни на власну продукцію (товари, послуги, роботи). Кооператив має право встановленому чинним законодавством України порядку брати участь у зовнішньоекономічній діяльності (у т.ч. самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність) та самостійно або при посередництві інших суб`єктів господарювання здійснювати операції по експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) як в Україні, так і за її межами. Кооператив вправі самостійно укладати всі види зовнішньоекономічних договорів (угод, контрактів тощо).

Для досягнення передбаченої даним статутом мети кооператив має право, зокрема, набувати у власність або орендувати земельні ділянки і технічні засоби, набувати земельні ділянки в органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, державних органів товари, необхідні для своєї діяльності (пункт 2.3. статуту).

Для забезпечення мети своєї діяльності кооператив, зокрема, набуває у власність, отримує в оренду чи користування приміщення, споруди, обладнання, техніку, комплектуючі вироби, товари, сировину, інші основні і оборотні засоби та земельні ділянки у порядку. передбаченому чинним законодавством (пункт 6.2. статуту).

Суд, аналізуючи питання добросовісності чи недобросовісності набуття майна, звертає увагу на теоретичні та практичні аспекти розуміння цих понять, зазначений у судові практиці та доходить висновку: 1)порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю; 2)якщо не порушуються імперативні норми, про те дії є зловживанням права, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність; 3)заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) може спростовувати добросовісність. «В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те, що позов у даній справі є обґрунтований, підтверджений матеріалами справи, не спростований відповідачем, з огляду на що підлягає задоволенню повністю. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували добросовісне набуття відповідачем права власності на земельні ділянки для задоволення потреб гаражно-будівельного кооперативу.

Крім того необхідно зазначити, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на справедливий суд) хоч і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року)» (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

За таких обставин суд зазначає, що судом надано відповіді на всі істотні доводи, які викладені сторонами у заявах по суті спору.

ВИТРАТИ ПО СПЛАТІ СУДОВОГО ЗБОРУ.

При зверненні до суду із позовною заявою було сплачено судовий збір в розмірі 7074,52 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1890 від 21.07.2025.

Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку покласти витрати по сплаті судового збору в розмірі 7074,52 грн на відповідача, оскільки позов у даній справі підлягає задоволенню повністю.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 237, 238, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (81083, Львівська область, Яворівський район, село Зелів, вулиця Центральна, будинок 347; ідентифікаційний код: 43815360) у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79008, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027, площею 0,0982 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095969146101, номер запису про право власності: 39297006.

Стягувач: Львівська міська рада (79008, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896).

Боржник: Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (81083, Львівська область, Яворівський район, село Зелів, вулиця Центральна, будинок 347; ідентифікаційний код: 43815360).

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (81083, Львівська область, Яворівський район, село Зелів, вулиця Центральна, будинок 347; ідентифікаційний код: 43815360) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код: 02910031) 7074,52 грн витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 25.06.2026.

Суддя Петрашко М.М.