Рішення № 137688315, 24.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2026Справа № 910/14610/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Вітковської Богдани Михайлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДДІВ" (03193, м. Київ, вул. Дмитра Луценка, 10; ідентифікаційний код 42964487)

про стягнення 1 281 207,69 грн

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Маринушкін А.Г.

Від відповідача: Валько І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Вітковська Богдана Михайлівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДДІВ" про стягнення заборгованості за невиконання умов договору (рамкової усної домовленості) у розмірі 1 281 207,69 грн, з яких: 946 000,02 грн основного боргу за поставлений товар, 79 627,06 грн трьох відсотків річних та 255 580,61 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15.12.2025 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву, який серед іншого містить клопотання про проведення розгляду справи у загальному позовному провадженні з викликом сторін.

Дане клопотання мотивовано тим, що ціна позову 1 281 207,69 гривень, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, необхідністю проведення судової експертизи і витребування доказів для цього.

Крім того, до відзиву на позовну заяву додано клопотання про призначення судової технічної експертизи документів та клопотання про закриття провадження у справі.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про призначення судової експертизи, судом встановлено, що останній просить суд призначити судову технічну експертизу, доручивши її проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; на вирішення експертів поставити наступні питання:

1. Чи місять видаткові накладні N2 46 від 18.07.2022 року; № 47 від 30.09.2022 року, № 48 від 28.12.2022 року, N2 12 від 30.06.2023 року ознаки штучного зістарювання?

2. Чи складені Видаткові накладні N2 46 від 18.07.2022 року; N2 47 від 30.09.2022 року, N2 48 від 28.12.2022 року, N2 12 від 30.06.2023 року в той час, яким вони датовані?

3. Чи виконано рукописний текст від імені представника Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДДІВ" на Видаткових накладних № 46 від 18.07.2022 року; № 47 від 30.09.2022 року, № 48 від 28.12.2022 року, № 12 від 30.06.2023 року у в той час, яким датовані ці документи?

Якщо відповідь "ні", то визначити приблизний період (місяць та рік або рік виконання).

Для забезпечення експертів об`єктами експертизи витребувати у Фізичної особи- підприємця Вітковської Богдани Михайлівни РНКОПП НОМЕР_1 , оригінали видаткових накладних між ТОВ "МЕДДІВ" та ФОП Вітковська Богдана Михайлівна № 46 від 18.07.2022 року; № 47 від 30.09.2022 року, № 48 від 28.12.2022 року, № 12 від 30.06.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 постановлено розгляд справи № 910/14610/25 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.01.2026.

22.12.2025 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано відповідь на відзив, яку залучено до матеріалів справи.

26.12.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які залучено до матеріалів справи.

Також 20.01.2026 від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Крім того, 21.01.2026 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою підготовки ряду клопотань.

У засіданні суду 21.01.2026 представник відповідача заперечив щодо задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні.

Позивач участь свого представника у засідання суду 21.01.2026 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 відкладено підготовче засідання на 18.02.2026.

У засіданні суду 18.02.2026 представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, заяви свідка, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, яке протокольною ухвалою задоволено, залучено подані документи до матеріалів справи.

Судом поставлено на розгляд клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі.

Представник відповідача підтримав клопотання про закриття провадження у справі, просив його задовольнити.

Розглянувши дане клопотання, суд протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні, оскільки у даній справі та у справі № 910/5197/24 різні предмет та підстави позову, а також склад сторін.

Судом поставлено на розгляд клопотання відповідача щодо призначення судової експертизи.

Представник відповідача підтримав клопотання про призначення у справі судової експертизи, просив його задовольнити.

Представник позивача заперечив щодо задоволення даного клопотання.

Так, заслухавши думку присутніх представників сторін та дослідивши матеріали справи, у підготовчому засіданні, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Такий висновок щодо застосування приписів статті 99 ГПК України є усталеним та неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 07.07.2022 у справі № 910/886/21, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19 та від 14.07.2021 у справі № 902/834/20.

Господарський суд при вирішенні кожної справи повинен повно та всебічно з`ясувати обставини справи, дослідити усі докази, що стосуються предмета доказування у справі.

Вирішуючи питання про необхідність призначення експертизи, суд виходить з того, чи мають значення для справи обставини, встановлення яких можна здійснити судовою експертизою, та чи може сторона іншими засобами доказування підтвердити ці обставини.

Отже, суд вбачає, що встановлення об`єктивної істини є можливим із сукупності доказів, які містять матеріали справи.

Більше того, дослідження питання про те, чи містять видаткові накладні ознаки штучного зістарювання, чи складені дані видаткові накладні в той час, яким вони датовані, суд зазначає, що встановлення даної обставини не підтверджує факт поставки або не поставки товару.

У засіданні суду представник відповідача заявив усне клопотання про витребування у позивача оригіналів документів для огляду у судовому засіданні та для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача заперечень щодо задоволення клопотання в частині огляду оригіналів документів у судовому засіданні не навів, проте заперечив щодо їх залучення до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання щодо витребування у позивача оригіналів документів, суд протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання в частині витребування документів для огляду у судовому засіданні, які будуть оглянуті та досліджені судом на стадії дослідження доказів у справі.

У судовому засіданні 18.02.2026 представник позивача також заявив клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник відповідача заперечив щодо закриття підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.03.2026.

У засіданні суду 11.03.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позову у повному обсязі, просив відмовити у його задоволенні.

У засіданні суду 11.03.2026 оголошено перерву на 15.04.2026.

20.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та клопотання про призначення судової експертизи.

26.03.2026 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано заперечення на клопотання про долучення письмових доказів та про призначення судової експертизи.

Також позивачем подано клопотання про залишення клопотання відповідача про долучення письмових доказів без розгляду.

У засіданні суду 15.04.2026 представник позивача підтримав, подані ним заперечення щодо задоволення клопотань представника відповідача, посилаючись на те, що вони подані з пропущенням строку на їх подання.

Представник відповідача підтримав клопотання про призначення судової експертизи, просив його задовольнити.

У засіданні суду постановлено повернутися до розгляду справи № 910/14610/25 у підготовчому провадженні.

Представник відповідача заявив усне клопотання про витребування у позивача документів щодо фінансового розрахунку між ФОП Любашевською М.Л. та Вітковською Б.М.

Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні даного клопотання у зв`язку з його не обґрунтованістю.

У засіданні суду 15.04.2026 оголошено перерву до 13.05.2026, запропоновано позивачу надати суду письмові пояснення щодо фінансового розрахунку між ФОП Любашевською М.Л. та ФОП Вітковською Б.М.

12.05.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано клопотання про витребування доказів, зокрема, у Головного управління ДПС у м. Києві та у позивача.

У засіданні суду 13.05.2026 представник відповідача підтримав клопотання про витребування доказів, просив його задовольнити.

Представник позивача заперечив щодо задоволення даного клопотання, оскільки дані докази не відносяться до предмету доказування у даній справі.

Заслухавши доводи та заперечення позивача, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.

Також судом поставлено на розгляд клопотання про призначення судової експертизи у даній справі.

Представник відповідача підтримав дане клопотання, просив його задовольнити.

Представник позивача заперечив щодо задоволення даного клопотання.

Розглянувши дане клопотання, заслухавши доводи та заперечення позивача, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача щодо призначення судової експертизи.

У засіданні суду 13.05.2026 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.06.2026.

У судовому засіданні 24.06.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.06.2026 проти задоволення позовних вимог заперечив та просив відмовити у їх задоволенні.

24.06.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Фізичною особою-підприємцем Вітковською Богданою Михайлівною (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДДІВ" (далі - відповідач) існували договірні відносини, пов`язані з постачанням товарів та супутніх виробів медичного призначення. Формальний письмовий договір між сторонами не укладався, однак позивач надавав можливість відповідачу здійснювати замовлення будь-якого необхідного асортименту товару, а продавець забезпечував його належне постачання.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що постачання здійснювалось у робочому порядку: ТОВ «Меддів» формувало замовлення, ФОП Вітковська Б.М. комплектувала відповідну партію товару та передавало її покупцеві, після чого уповноважена особа підписувала видаткові накладні на підтвердження факту отримання товару та узгодженості його кількісних та якісних характеристик.

Разом з тим, позивач у позовній заяві зазначає, що останній здійснив належне постачання товару, проте відповідач ухилився від належної оплати за поставлений товар за певними видатковими накладними на загальну суму 946 000,02 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 46 від 18.07.2022 на суму 54 001,76 грн; № 47 від 30.09.2022 на суму 176 371,73 грн; № 48 від 28.12.2022 на суму 387 607,55 грн; № 12 від 30.06.2023 на суму 328 018,99 грн.

У подальшому позивачем на адресу відповідача було скеровано письмову претензію (письмову вимогу) від 25.09.2025 щодо необхідності здійснити оплату за поставлений товар, оскільки жодних зауважень чи претензій щодо якості, кількості або комплектності товару від відповідача не надходило.

Так, листом від 21.10.2025 відповідач повідомив позивача про те, що він не є учасником вказаних поставок товару, товари за вказаними накладними не утримувалися, в бухгалтерському обліку не обліковувались.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено оплати поставленого товару, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 946 000,02 грн основного боргу, що і стало підставою для звернення до суду.

Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 255 580,61 грн інфляційних втрат та 79 627,06 грн трьох відсотків річних.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб на поставку товару.

Отже позивач, укладаючи з відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, позивач мав на меті отримати прибуток від поставленого товару.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 946 000,02 грн, що підтверджується видатковими накладними:

- № 46 від 18.07.2022 на суму 54 001,76 грн;

- № 47 від 30.09.2022 на суму 176 371,73 грн;

- № 48 від 28.12.2022 на суму 387 607,55 грн;

- № 12 від 30.06.2023 на суму 328 018,99 грн.

Також матеріали справи містять копії товарно-транспортних накладних на загальну суму 946 000,02 грн, зокрема, №Р46 від 18.07.2022, №Р47 від 30.09.2022, №Р48 від 28.12.2022 та №Р12 від 30.06.2023.

Зазначені видаткові накладні та товарно-транспортні накладні містять підписи сторін та відбитки печаток.

Судом встановлено, що відповідач своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару належним чином не здійснив, у результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 946 000,02 грн.

Отже, відповідач отриманий товар не поставив, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДДІВ" утворилась заборгованість у розмірі 946 000,02 грн.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладні є належними доказами передачі товару відповідачу, а отже, виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару в межах договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд критично оцінює копії фото, подані сторонами в якості доказу поставки чи не поставки товару, оскільки з них не можливо встановити, який саме на них товар, кому належить, де перебуває та його кількість.

Доводи відповідача стосовно того, що у справі № 910/5197/24 господарським судом вже було встановлено, що ФОП Вітковській Богдані Михайлівні відповідач нічого не винен суд вважає помилковими, оскільки у справі № 910/5197/24 не було встановлено відсутності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДДІВ" перед Фізичною особою-підприємцем Вітковською Богданою Михайлівною.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що товар, який зазначений у видаткових накладних, не існує, зокрема, засіб для дезінфекції рук «АХД 2000мл», суд зазнає, що зазначення букв «мл» в кінці найменування товару не свідчить про те, що даного товару не існує, оскільки це лише одиниця вимірювання об`єму в метричній системі.

Водночас, долучений відповідачем лист ТОВ «Бланідас» вих. 11-02/04/600 від 18.03.2026, в якому зазначено, що засіб для дезінфекції рук «АХД 2000мл» не відповідає офіційній номенклатурі продукції ТОВ «Бланідас» протягом 2021-2022 років та не використовується підприємством, суд оцінює критично, оскільки суд позбавлений можливості встановити, що засіб для дезінфекції рук «АХД 2000мл» був саме цього постачальника.

Доводи відповідача про те, що такий товар, як портативний коагулометр для профілактики також не існує, суд визнає помилковими, оскільки такий прилад для профілактики є незамінним інструментом для пацієнтів, які проходять антикоагулянтну терапію, запобігаючи утворенню тромбів. Дана інформація є загальнодоступно.

Також відповідач стверджує, що директор (Вітковський Денис Миколайович) безпідставно постійно відправляв гроші мамі (Вітковській Богдані Михайлівні).

Статті 44, 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», встановлюють, що посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів чи порушенні порядку вчинення правочинів із заінтересованістю, солідарно відповідають за збитки, заподіяні товариству.

28 лютого 2025 року набрав чинності Закон України від 09.01.2025 № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" (далі - Закон № 4196), який не лише визнав Господарський кодекс таким, що утратив чинність, але й уніс суттєві зміни до Цивільного кодексу України, визначивши перелік посадових осіб товариства та їх відповідальність за дію чи бездіяльність, доповнившись статтею 99-1 ЦК.

У відповідності до статті 991 ЦК України (яка була доповнена згідно із Законом № 4196), посадовими особами товариства є: керівник (одноосібний виконавчий орган); голова та члени колегіального виконавчого органу; голова та члени наглядової ради або ради директорів; ліквідатор, голова та члени комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії); головний бухгалтер, корпоративний секретар; голова та члени іншого органу товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або установчими документами товариства. Установчими документами товариства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. Таким чином, Закон № 4196 значно розширив коло осіб, які належать до посадових осіб товариства і несуть персональну відповідальність за шкоду, завдану товариству.

Відповідно до ч.1 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

Водночас, відповідачем не було пред`явлено до директора Вітковського Дениса Миколайовича позов з вимогами про відшкодування збитків, завданих товариству, як і не було порушено кримінальне провадження до тих пір, поки суд в межах розгляду цієї господарської справи не поставив відповідачу питання про це.

Разом з тим, з заяви свідка, зокрема, бухгалтера ТОВ «МЕДДІВ» ОСОБА_1 вбачається, що у грудні 2023 року при звільненні директора ОСОБА_2 була призначена інвентаризація. Однак, акт інвентаризації до суду не надано. При цьому, оборотно-сальдова відомість не є належним доказом відсутності заборгованості ТОВ «МЕДДІВ» перед ФОП Вітковською Богданою Михайлівною.д

Більше того, до цього часу не була призначена економічна експертиза та не було притягнуто Вітковського Дениса Миколайовича до відповідальності.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв`язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 946 000,02 грн обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 79 627,06 грн та 3 % річних 255 580,61 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.

Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Правилами поштового зв`язку визначено, що:

адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім`я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;

поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці;

реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;

повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Також в силу Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв`язку.

Згідно з п.1 глави ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку):

1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Враховуючи те, що відправлення здійснено з м. Київ у м. Київ, у даному випадку нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції становлять 3 дні. Таким чином, відповідач мав отримати претензію 28.09.2025.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи нормативні строки пересилання поштової кореспонденції та приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був оплатити вартість поставленого товару у розмірі 946 000,02 грн у строк до 28.10.2025, тож, починаючи з 29.10.2025 відбулось прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання з оплати вартості отриманого товару.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення попередньої оплати, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 2 099,31 грн - 3 % річних за період розрахунку за видатковими накладними №46,47,48,12 з 29.10.2025 по 24.11.2025.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до матеріалів справи, та встановлено, що останній не є арифметично вірними.

Обґрунтований розмір інфляційних втрат складає 3 784,01 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Нормами п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивач подав суду копію пенсійного посвідчення №2725612244 з приміткою про те, що вона є інвалідом ІІ групи.

Згідно з ч.1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 наведеної статті).

Відтак, у зв`язку з тим, що позовні вимоги задоволено частково, то судовий збір у розмірі 14 278,25 грн слід стягнути з відповідача в дохід держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДДІВ" (03193, м. Київ, вул. Дмитра Луценка, 10; ідентифікаційний код 42964487) на користь Фізичної особи-підприємця Вітковської Богдани Михайлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 946 000 (дев`ятсот сорок шість тисяч) грн 02 коп., 3% річних у розмірі 2 099 (дві тисячі дев`яносто дев`ять) грн 31 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 784 (три тисячі сімсот вісімдесят чотири) грн 01 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДДІВ" (03193, м. Київ, вул. Дмитра Луценка, 10; ідентифікаційний код 42964487) в дохід Державного бюджету України 14 278 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят п`ять) грн 25 коп. судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.06.2026

Суддя І.О. Андреїшина