Рішення № 137687742, 10.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/72/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Сінкіна Е.В.

розглянувши матеріали справи за позовом Малого приватного підприємства «РОС», с. Кам`яниця, Ужгородського р-н

до відповідача Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, с. Оноківці, Ужгородського р-н

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі

За участю представників: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача з вимогою визнати укладеною Додаткову угоду №1 до Договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2025 року, укладеного між Оноківською сільською радою та Малим приватним підприємством «РОС», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:02:002:0043, у редакції запропонованій позивачем.

Ухвалою суду від 05.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи №907/72/26 вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі № 907/72/26 призначити на 10 березня 2026 р.

24.02.2026 до Господарського суду Закарпатської області через систему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну в якому містилось клопотання про поновлення строку для його подачі.

04.03.2026 до суду через систему Електронний суд від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

09.03.2026 до Господарського суду Закарпатської області через систему Електронний суд від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивача присутній в засіданні суду висловився з приводу позовних вимог, щодо відкладення підготовчого засідання не заперечив.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.03.2026 поновлено відповідачу процесуальний строк для подання суду відзиву на позовну заяву по справі №907/72/26 та відкладено підготовче засідання на 17.04.2026.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обгрунтованість наявними у справі матеріалами.

Відповідач свого повноважного представника у засідання не направив з мотивів, наведених у ньому.

Ухвалою суду від 17.04.2026 відкладено підготовче засідання у справі на 13.05.2026.

Ухвалою суду від 13.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 червня 2026 р.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що він є діючим гірничодобувним підприємством, яке здійснює свою діяльність на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 4602 від 18.12.2007 та Акта про надання гірничого відводу № 01-22/469 від 13.08.2008. Для забезпечення своєї господарської діяльності МПП «РОС» орендує земельну ділянку промислового призначення (код КЦПВЗ 11.01) площею 2,1754 га на підставі Договору оренди землі від 14.07.2025, укладеного з Оноківською сільською радою. Позивач наголошує, що в силу імперативних приписів п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України (ПКУ), плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам, справляється у розмірі 25 відсотків податку. Враховуючи, що орендна плата за землі комунальної власності є регульованою ціною, Позивач звернувся до Відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду, однак рішенням ради від 23.12.2025 № 2546-LVII-VIII йому було безпідставно відмовлено.

У зв`язку з чим вважає, що наявні підстави для визнання укладеною Додаткової угоди №1 до Договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2025 року, укладеного між Оноківською сільською радою та Малим приватним підприємством «РОС», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:02:002:0043, у редакції наданій позивачем.

Позиція відповідача

Відповідач Оноківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, с. Оноківці, Ужгородського р-н, щодо задоволення позову заперечує.

Оноківська сільська рада заперечує проти позову, посилаючись на принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України) та зазначає, що зміна істотних умов договору (ціни) допускається виключно за згодою сторін. Оскільки рада такої згоди не надала, підстави для внесення змін відсутні. Крім того, Відповідач вважає, що Позивач не довів свого статусу «гірничодобувного підприємства», оскільки не надав передбачені ст. 24 Гірничого закону України документи (технічний проєкт, геолого-маркшейдерську документацію тощо). Також Відповідач вказує, що згідно з попереднім договором оренди від 29.06.2010 р. земельна ділянка передавалась як сільськогосподарські угіддя, що підтверджується Індивідуальною податковою консультацією (ІПК) ДПС від 27.10.2025, а відтак пільга, передбачена п. 284.4 ПКУ, на неї не поширюється.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Оноківською сільською радою як Орендодавцем (далі- Відповідач) та Малим приватним підприємством «РОС», с. Кам`яниця, Ужгородського р-н як Орендарем (далі Позивач) було укладено Договір оренди земельної ділянки від 14 липня 2025 року. Відповідно до п. 1.1, 2.1 та п. 5.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код КЦПВЗ - 11.01). Земельна ділянка передається із земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Кадастровий номер земельної ділянки: 2124882900:02:002:0043. Площа: 2,1754 га.

Вказане цільове призначення повністю підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Державного земельного кадастру від 16.09.2025, а також Витягом із технічної документації про нормативно-грошову оцінку № 613/0/419-21 від 22.09.2021.

Як підтверджується матеріалами справи, Позивач здійснює видобувну діяльність на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 4602 від 18.12.2007 (строк дії до 18.12.2027) та Акту про надання гірничого відводу № 01-22/469 від 13.08.2008. Мета користування надрами: видобування андезитів. Земельна ділянка розташована в межах вказаного гірничого відводу.

12.12.2025 МПП «РОС» звернулося до Оноківської сільської ради з листом (вих. № 12/12) з пропозицією щодо укладення Додаткової угоди до Договору від 14.07.2025 для застосування пільгової ставки, передбаченої п. 284.4 ст. 284 ПК України. До звернення було додано підписані та скріплені печаткою позивача примірники проєкту Додаткової угоди. Рішенням Оноківської сільської ради від 23.12.2025 № 2546-LVII-VIII у задоволенні вказаної заяви підприємству було відмовлено.

Вважаючи відмову відповідача щодо внесення змін до Договору в частині обчислення розміру орендної плати безпідставною, позивач звернувся до суду з даним позовом, яким просить визнати укладеною додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2025 у запропонованій ним редакції.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положення умов договору мають відповідати загальним засадам цивільного законодавства, визначеним ст. 3 Цивільного кодексу України, якими є, зокрема, свобода договору.

Поряд із цим, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1, 2, 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З вищенаведеного випливає, що за загальним правилом, договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, які виникають з договорів оренди землі, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахування обов`язкових вимог щодо такого виду договорів та зазначенням його істотних умов і у відповідній формі.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №635/4233/19, у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №904/4748/20.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За змістом частин 1, 2, 4 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч. 1 ст. 792 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ч. 1, 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: - об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); - дата укладення та строк дії договору оренди; - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Подвійний статус орендної плати за землю зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України "Про оренду землі", необхідно враховувати і вимоги Податкового кодексу України.

Відповідно до підп. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із підп. 14.1.136. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Плата за землю справляється на підставі положень розділу XII Податкового кодексу України.

Платниками плати за землю є, зокрема, платники орендної плати землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди (підп. 269.1.2. п. 269.1. ст. 269 Податкового кодексу України).

Об`єктами оподаткування платою за землю, у тому числі, є об`єкти оподаткування орендною платою земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди (підп. 270.1.2. п. 270.1. ст. 270 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно із підп. 271.1.1. п. 271.1. ст. 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Пунктом 288.1. статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

За змістом п. 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).

Положеннями підп. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підп. 288.5.2. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України).

Проаналізувавши вказані норми права, можна зробити висновок про те, що при визначенні розміру орендної плати у випадку передачі в оренду земель комунальної власності має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства, а річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, однак, і не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

З аналізу наведених положень чинного законодавства вбачається, що плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, і її зміна може бути підставою для внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Подібні правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №635/4233/19, в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №904/4748/20.

Пунктом 284.4 ст. 284 ПК України встановлено спеціальну норму: «Плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу».

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що вона є імперативною та поширюється на всі складові плати за землю, включаючи орендну плату за землі державної та комунальної власності. Законодавець не поставив застосування цієї ставки в залежність від волевиявлення органів місцевого самоврядування, а встановив її як пряму державну гарантію підтримки гірничодобувної галузі.

Законом України «Про внесення змін» до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів від 23.11.2018 (набрав чинності із 01.01.2019) статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4., згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Як зазначалося судом попередньо, відповідно до підпункту 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У такий спосіб, при внесенні змін до пункту 284.4. статті 284 ПК України законодавець застосував саме загальне поняття плата за землю, яке включає як земельний податок, так і орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №904/4748/20 та від 09.04.2024 у справі №925/1280/21).

Пунктом 284.4. статті 284 ПК України також визначено суб`єктний склад осіб, щодо яких вона може бути застосована, а саме, гірничодобувні підприємства.

Статтею 1 Гірничого закону України, який визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій, закріплено наступні визначення: - гірнича (гірничодобувна) промисловість комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, їх видобутку з надр землі та збагачення; - гірниче підприємство - цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об`єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар`єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Гірничого закону України, дія цього Закону поширюється на правовідносини у сфері діяльності гірничих підприємств, установ, організацій, гірничих об`єктів (далі - гірничі підприємства), що займаються розвідкою, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих підприємств, науково-дослідною роботою, ліквідацією аварій у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, незалежно від їх форми власності та підпорядкування, а також підприємства, установи, організації, громадян України, іноземних юридичних та фізичних осіб, осіб без громадянства.

Гірничі роботи проводяться за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами, який видається згідно з законодавством (ч. 1 ст. 19 Гірничого закону України).

Положеннями ч. 1 ст. 24 Гірничого закону України передбачено, що гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати: - спеціальний дозвіл на користування надрами; - акт про надання гірничого відводу (для гірничих об`єктів, розробка родовищ корисних копалин на яких здійснюється підземним способом); - технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку; - геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).

З аналізу наведеного слідує, що норма п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу може бути застосована до підприємств, які за своїми ознаками належать до гірничих підприємств, оскільки добування корисних копалин є невід`ємною складовою їх статусу.

За змістом пункту 284.4. статті 284 Податкового кодексу України, його дія поширюється не на всі земельні ділянки, які є в користуванні гірничодобувних підприємств, а лише на ті, що надані для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №904/4748/20 та від 09.04.2024 у справі №925/1280/21.

Частинами 1 та 3 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим

Відповідно до ст. 66 Земельного кодексу України, до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Водночас статтею 12 Гірничого закону України встановлено, що місця розташування гірничих підприємств визначаються до початку проектних робіт цих підприємств. Відведення землі під розташування гірничого підприємства проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, а надання гірничого відводу Кодексом України про надра.

За положеннями ч. 1 та 2 ст. 17 Кодексу України про надра, гірничий відвід - це частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин. Гірничий відвід надається виключно для гірничих об`єктів, розробка родовищ корисних копалин на яких здійснюється підземним способом. Користування надрами за межами гірничого відводу на таких об`єктах забороняється.

Згідно із ч. 1 ст. 14 вказаного Кодексу, надра надаються у користування для: - геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ); - видобування корисних копалин; - будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, отримання геотермальної енергії (теплової енергії надр), експлуатації підземних споруд, пов`язаної із запобіганням підтопленню навколишнього природного середовища внаслідок закриття шахт; - створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади) (крім нафтогазоносних надр); - виконання робіт (провадження діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Кодексу України про надра, у проектах будівництва гірничодобувних об`єктів повинні передбачатися: 1) розташування наземних і підземних споруд, що забезпечує найбільш раціональне та ефективне використання запасів корисних копалин; 2) способи проведення розкривних робіт, системи розробки родовищ корисних копалин і технічні схеми переробки (підготовки) мінеральної сировини, що забезпечують найбільш повне, комплексне та економічно доцільне вилучення з надр запасів корисних копалин, а також використання наявних у них компонентів; 3) раціональне використання розкривних порід при розробці родовищ корисних копалин; 4) складування, збереження та визначення порядку обліку корисних копалин, які тимчасово не використовуються, а також відходів виробництва, що містять корисні компоненти; 5) геологічне вивчення надр, що розкриваються в процесі будівництва та експлуатації гірничодобувних об`єктів, та складання геологічної і маркшейдерської документації; 6) рекультивація порушених земель, максимальне збереження грунтового покриву; 7) заходи, що гарантують безпеку людей, майна і навколишнього природного середовища.

З наведеного випливає, що гірничодобувне підприємство має включати в себе комплекс засобів і ресурсів, які би забезпечували виконання зазначених вимог чинного законодавства, і саме комплекс таких засобів дозволяє здійснювати видобуток корисних копалин.

Статтею 18 Кодексу України про надра закріплено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів. Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Поряд із цим, тільки за умови дотримання попередніх критеріїв особа має право на встановлення їй плати за землю за надані в користування земельні ділянки у законодавчо врегульованому розмірі 25 відсотків від податку. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №904/4748/20, від 13.09.2023 у справі №904/4380/21 та від 09.04.2024 у справі №925/1280/21.

Водночас слід відзначити, що відповідно до підп. 10.1.1. п. 10.1. ст. 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно. У свою чергу, плата за землю входить до складу податку на майно (підпункт 265.1.3. пункту 265.1. статті 265 Податкового кодексу України).

За приписами статті 284 Податкового кодексу України, встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території, належить до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що за змістом пункту 284.4. статті 284 Податкового кодексу України, у випадку внесення змін до договору оренди з посиланням на нього орендна плата встановлюється у розмірі 25 відсотків саме ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування, а не ставки орендної плати, яка була погоджена сторонами у договорі.

Отже при вирішенні спору про внесення змін до існуючого договору оренди за рішенням суду із посиланням на приписи пункту 284.4. статті 284 Податкового кодексу України зазначені обставини або їх відсутність підлягають доведенню сторонами та, відповідно, оцінці судом при встановленні підстав для задоволення позовних вимог або відмови у їх задоволенні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.02.2022 у справі №904/4748/20.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач у справі Мале приватне підприємство "Рос" є гірничодобувним підприємством, що здійснює добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю (код КВЕД 08.11), добування піску, гравію, глин і каоліну (код КВЕД 08.12), а також добування інших корисних копалин та розроблення кар`єрів, н.в.і.у (код КВЕД 08.99). Відповідні відомості містяться, зокрема, у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи з кодом 20430895 (МПП "РОС").

Вказані види діяльності позивач здійснює на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 4602 від 18.12.2007 р., виданого Державною службою геології та надр України, а також Акту про надання гірничого відводу № 01-22/469 від 13.08.2008, який засвідчує надання гірничого відводу з метою розробки Гутинського родовища андезитів.

При цьому, судом встановлено, що земельна ділянка за Договором оренди земельної ділянки від 14.07.2025 була надана позивачу для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код КЦПВЗ 11.01) (п. 1.1. Договору).

Фактів, які спростовують використання позивачем спірної земельної ділянки з іншою метою, аніж за цільовим призначенням, судом не встановлено, а доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

Отже використання позивачем орендованої земельної ділянки для видобування корисних копалин надає йому право на визначення розміру орендної плати відповідно до пункту 284.4. статті 284 Податкового кодексу України, а запропоновані останнім умови Додаткової угоди до Договору оренди в основному відповідають положенням пункту 274.1. статті 274, пункту 284.4. статті 284 і пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2019 у справі №904/3714/18, від 16.07.2019 у справі №904/3720/18, від 08.08.2019 у справі №904/3706/18, від 27.08.2019 у справі №904/3718/18, від 11.09.2019 у справі №904/5638/18, від 18.09.2019 у справі №904/3712/18, від 24.09.2019 у справі №904/5636/18, від 15.10.2019 у справі №904/5630/18, від 22.10.2019 у справі №904/5639/18, від 29.10.2019 у справі №904/5628/18, від 27.11.2019 у справі №904/5627/18, від 10.12.2019 у справі №904/1761/19, від 09.02.2022 у справі №904/4748/20.

Згідно із ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З врахуванням приписів ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, у сторін виникне зобов`язання виконувати Договір оренди землі на нових умовах, встановлених Додатковою угодою №1, лише із дня набрання чинності рішенням суду в даній справі.

До аналогічного висновку прийшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №921/530/18, зазначивши, що якщо права та обов`язки сторін змінюються внаслідок внесення змін до договору судовим рішенням, то відповідне зобов`язання змінюється з моменту набрання таким рішенням законної сили.

Надаючи оцінку доводам Відповідача щодо недоведеності статусу Позивача як гірничодобувного підприємства, суд вважає їх необґрунтованими. Відповідач вказує на відсутність у матеріалах справи технічних проєктів та маркшейдерської документації (вимоги ст. 24 Гірничого закону України). Проте, суд зазначає, що зазначені документи регулюють питання технологічного процесу та промислової безпеки під час ведення гірничих робіт, контроль за якими здійснюється органами Держпраці. Для цілей оподаткування та застосування п. 284.4 ПКУ визначальним є юридичний статус надрокористувача, який безумовно підтверджується Спеціальним дозволом на користування надрами та Актом про надання гірничого відводу. Ці документи Позивачем суду надані та є чинними.

Доводи відповідача, які зводяться до тверджень, що земельна ділянка яка є предметом договору передана 29.06.20210 підприємству як сільськогосподарські угіддя судом до уваги не беруться, оскільки вказані обставини не входять в предмет доказування по даній справі.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

ВИСНОВКИ СУДУ

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Малого приватного підприємства «РОС», с. Кам`яниця, Ужгородського р-н до відповідача Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, с. Оноківці, Ужгородського р-н про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі підлягають задоволенню повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Закарпатської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати укладеною Додаткову угоду №1 до Договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2025 року, укладеного між Оноківською сільською радою та Малим приватним підприємством «РОС», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:02:002:0043, у наступній редакції:

«ДОДАТКОВА УГОДА

до Договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2025 року с. Оноківці

Оноківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області в особі в.о. сільського голови, секретаря сільської ради Євгена ЛЕЙБИ, що діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Орендодавець), з однієї сторони та

Мале приватне підприємство «РОС» в особі директора Юрія РОСАДИ (далі Орендар), що діє на підставі Статуту, з іншої сторони, надалі разом Сторони, уклали цю додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2025 року (далі Договір) про наступне:

1.Враховуючи статус Орендаря як гірничодобувного підприємства, що здійснює видобування корисних копалин на орендованій земельній ділянці (кадастровий номер 2124882900:02:002:0043), на підставі Спеціального дозволу на користування надрами №4602 від 18 грудня 2007 року, та на підставі Акту про надання гірничого відводу №01-22/469 від 13.08.2008, Сторони дійшли згоди доповнити Розділ 4 «Орендна плата» Договору оренди земельної ділянки від 14.07.2025 р. новим пунктом 4.2.1 наступного змісту:

« 4.2.1. На підставі п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України, враховуючи, що земельна ділянка надана гірничодобувному підприємству для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, орендна плата за цим Договором справляється у розмірі 25 (двадцяти п`яти) відсотків від суми, розрахованої відповідно до п. 4.1 цього Договору та зазначеної в п.4.2. цього Договору.

Підставою для застосування ставки, визначеної цим пунктом, є чинний Спеціальний дозвіл на користування надрами №4602 від 18 грудня 2007 року, та Акт про надання гірничого відводу №01-22/469 від 13.08.2008, копії яких надані Орендодавцю.

У разі анулювання, закінчення строку дії або зупинення дії зазначених дозвільних документів, орендна плата сплачується на загальних підставах у розмірі, визначеному п. 4.1 та п.4.2. Договору, з дати настання таких обставин, без необхідності внесення змін до цього Договору.

Орендар зобов`язується на запит Орендодавця надавати належним чином засвідчені копії чинних дозвільних документів, в строк 10 (десяти) робочих днів з дня отримання запиту». У випадку ненадання відповіді орендна плата сплачується на загальних підставах у розмірі, визначеному п. 4.1 та п.4.2. Договору, з наступного дня після закінчення строку для надання відповіді і до надання відповіді з запитуваними копіями дозвільних документів.»

2. Всі інші умови Договору залишаються без змін.

3. Дана Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору.

4. Додаткова угода укладена при повному розумінні Сторонами її умов та термінології у двох примірниках по одному примірнику для кожної Сторони, та мають однакову юридичну силу.».»

3.Стягнути з ОНОКІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ УЖГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ (код ЄДРПОУ: 04350168, адреса: 89412, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, с. Оноківці, вул. Головна, 59) на користь МАЛОГО ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «РОС» (код ЄДРПОУ: 20430895, адреса: 89411, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, с. Кам`яниця, вул. Проектна, буд. 12) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 25.06.2026.

Суддя О. Ф. Ремецькі