Рішення № 137682563, 26.05.2026, Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Димитрія Ростовського, 35, селище Макарів, Бучанський район, Київська область, 08001,

тел. (063)069-85-65, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2026 р. Справа № 757/43049/25-ц

Провадження № 2/370/88/26

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Білоцької Л.В., із секретарем Хоменко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у с-щі Макарів Київської області у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі ТОВ «Кей-Колект», позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення боргу за договором позики (3% річних та індексу інфляції).

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 30.11.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11261009000, згідно якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 139 500,00 доларів США на умовах повернення коштів у розмірах та строки, встановлених графіком погашення кредиту та не пізніше 30.11.2017 року.

У зв`язку з неналежним виконанням умов Кредитного Договору та виникненням заборгованості Банк звернувся до суду щодо примусового стягнення заборгованості.

14.05.2010 р. Печерський районний суд міста Києва розглянув справу № 2-944/10 та ухвалив рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту № 11261009000 в сумі 144 548 доларів США 86 центів, що за курсом НБУ становить 1 145 679,80 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11261009000 від 30 листопада 2007 року та судові витрати пов`язанні із зверненням до суду.

12.12.2011 р. між ПАТ «УкрСиббанк» з однієї сторони та ТОВ «Кей-Колект» з іншої укладено договір факторингу № 1, на підставі якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», включно і за договором про надання споживчого кредиту № 11261009000.

В подальшому, ухвалою Печерського районного суду міста Києва (справа 757/5424/14-ц) замінено сторону виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитом в сумі - 1 145 679,80 грн стягувача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

На сьогоднішній день відповідачем рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано, залишок боргу складає 208 745,71 грн.

Тому позивачем, у відповідності до ст. 625 ЦК України, нараховано 3% річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 (включно) за прострочення сплати заборгованості, що становить 168 367,85 грн, а також нараховано інфляційні втрати за вказаний період, що становить 555 567,12 грн, які просив стягнути з відповідача на свою користь. При цьому вказав, що при подачі даного позову позивач дотримався строків давності.

Ухвалою суду від 09.02.2026 р. позовну заяву ТОВ «Кей-Колект» прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

21.04.2026 р. від відповідача в особі представника Євсєєва В.В. до суду надійшли письмові пояснення, в яких просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати.

22.05.2026 р. від відповідача в особі представника Євсєєва В.В. до суду надійшли додаткові письмові пояснення, в яких додатково вказав, що судовим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.05.2010 р. стягнуто з відповідача суму боргу, але на даний час, виконавчий документ на виконанні не перебуває, строк пред`явлення до повторного виконання (2015 р.) позивачем пропущено, отже зобов`язання вважається натуральним та стягнення з боржника сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України неможливе. Судове рішення про відновлення прав на грошові суми не породжує нових обов`язків, а лише підтверджує чи трансформує існуюче зобов`язання. Проте можливість примусового стягнення заборгованості вичерпується зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, якщо суд не поновив цього строку. Хоча в такому випадку позовна давність формально не застосовується, фактично ж зобов`язання втрачає юридичну примусовість, а вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, втім її добровільне виконання не є безпідставно набутим майном (натуральне зобов`язання). Враховуючи, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, після вичерпання можливості примусового стягнення основного зобов`язання правила ч. 2 ст. 625 ЦК України до основної вимоги не застосовуються. Надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги про стягнення додаткових сум за основною вимогою, яка вже не підлягає примусовому захисту через недбалість самого кредитора, суперечило б принципу правової визначеності. Тому просив відмовити у задоволенні позову та стягнути судові витрати.

Судовий розгляд справи призначався неодноразово, черговий раз на 26.05.2026 р.

У судове засідання належним чином повідомлені сторони не з`явилися.

Позивач у позові просив розглянути справу у відсутність представника за наявними у справі доказами.

Представник відповідача адвокат Євсєєв В.В. подав заяву про розгляд справи у його відсутність, вказавши, що позовні вимоги заперечує, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14.05.2010 р. у справі № 2-944/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту № 11261009000 в сумі 144 548 доларів США 86 центів, що за курсом НБУ становить 1 145 679,80 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11261009000 від 30 листопада 2007 року та судові витрати пов`язанні із зверненням до суду (а.с. 56-58).

Виконавчий лист №2-944 виданий 14.12.2010 р. у вказаній справі було пред`явлено до виконання до Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції м. Києва та 21.09.2012 р. головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 34364811 (а.с. 55).

12.12.2011 р. між ПАТ «УкрСиббанк» з однієї сторони та ТОВ «Кей-Колект» з іншої укладено договір факторингу № 1, на підставі якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», включно і за договором про надання споживчого кредиту № 11261009000 (а.с. 61-73).

Як встановлено з ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26.03.2014 р., ухвалою того ж суду від 12.11.2012 р. замінено сторону виконавчого провадження з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (а.с. 59-60).

Як вказав позивач та що не спростував відповідач, на сьогоднішній день відповідачем рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано, залишок боргу складає 208 745,71 грн.

Згідно розрахунків позивача, сума 3% річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 (включно) за прострочення сплати заборгованості становить 168 367,85 грн (а.с. 51), сума інфляційних втрат за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 (включно) становить 555 567,12 грн (а.с. 52-53).

З письмових пояснень сторони відповідача та доданих до них доказів встановлено, що 07.02.2013 р. у виконавчому провадженні № 34364811 проведено заміну стягувача з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» (а.с. 144-145).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень від 07.05.2026 р. дане виконавче провадження 24.06.2014 р. завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Строк повторної подачі виконавчого документу 24.06.2015 р.

Тобто, на даний час, відсутнє відкрите виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду та строк пред`явлення до повторного виконання закінчився 24.06.2015 р.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд керується також наступним.

Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 1 ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що: 1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Так, судовим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.05.2010 р. стягнуто з відповідача суму боргу, але на даний час, виконавчий документ на виконанні не перебуває, строк пред`явлення до повторного виконання (2015 р.) позивачем пропущено, отже зобов`язання вважається натуральним та стягнення з боржника сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України неможливе.

З урахуванням викладеного, до спірних правовідносин сторін положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки вказана норма діє лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вказана правова позиція відповідає постанові ВП ВС від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, яка зазначає наступне.

Судове рішення про відновлення прав на грошові суми не породжує нових обов`язків, а лише підтверджує чи трансформує існуюче зобов`язання. Проте можливість примусового стягнення заборгованості вичерпується зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, якщо суд не поновив цього строку. Хоча в такому випадку позовна давність формально не застосовується, фактично ж зобов`язання втрачає юридичну примусовість, а вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, втім її добровільне виконання не є безпідставно набутим майном (натуральне зобов`язання). Враховуючи, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, після вичерпання можливості примусового стягнення основного зобов`язання правила ч. 2 ст. 625 ЦК України до основної вимоги не застосовуються.

Велика Палата ВС зауважила, що надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги про стягнення додаткових сум за основною вимогою, яка вже не підлягає примусовому захисту через недбалість самого кредитора, суперечило б принципу правової визначеності.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, тому судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.

При цьому, відповідачем заявлено до стягнення з позивача судові витрати у розмірі 15 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи дане питання, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Так, на підтвердження понесених витрат на надання правової (правничої) допомоги відповідачем подано договір № 9/2026 від 26.03.2026 р. (а.с. 130-131), опис робіт (наданих послуг) від 20.04.2026 р. (а.с. 132), квитанції про сплату послуг адвоката на загальну суму 15 000,00 грн (а.с. 133, 134).

Сума наданих адвокатом послуг складає 15 000,00 грн, які повністю підтверджені наданими належними доказами, а тому вони підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. При цьому позивач клопотання про їх зменшення не заявляв.

Керуючись ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 247, 265, 354-355 ЦПК України суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у розмірі 15 000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 26.05.2026 року.

Реквізити сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»: 01103, м. Київ, вул. Менделєєва, 12, офіс 94/1, код ЄДРПОУ 37825968.

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Л.В. Білоцька