Рішення № 137679135, 23.06.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/10128/26

Провадження № 2/638/8266/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Косіневської К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

08.05.2026 позивач -ТОВ «Юніт капітал» звернулось до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 04.08.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «Юніт капітал», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець надав відповідачу грошові кошти у сумі 13700 грн, в свою чергу ОСОБА_1 зобов`язався повернути кошти, проте не виконав взяті на себе зобов`язання. На підставі укладених договорів факторингу до ТОВ «Юніт капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом у сумі 13700 грн, відсотки - 30619,50 грн та штрафні санкції - 6850 грн. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у сумі 7000 грн та сплачений судовий збір - 2662,40 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026 вказану справу передано в провадження судді Семіряд І.В.

11.05.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання, вирішено здійснювати розгляд справи у змішаній формі.

19.06.2026 представником відповідача ОСОБА_1 - Шевчуком В.О. подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що на підтвердження набуття права вимоги до відповідача через ланцюжок послідовних відступлень: від ТОВ «манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) до ТОВ «Таліон плюс» на підставі Договору факторингу № МВ ТП/3 від 08.10.2024 (дата переходу права вимоги за Реєстром прав вимоги Б/Н - 08.10.2024). Від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «Юніт капітал» на підставі Договору факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025 (дата переходу права вимоги за Реєстром прав вимоги № 1 та Актом прийому-передачі Реєстру № 1 - 30.09.2025). Позивач надав копії договорів факторингу та витяги з Реєстрів. Проте надані документи не є беззаперечним доказом дійсного переходу права вимоги саме щодо ОСОБА_1 з огляду на таке: відсутність первинних бухгалтерських документів про оплату відступленого права. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 (постанова від 11.09.2018), договір факторингу за своєю юридичною природою обов`язково передбачає фінансування фактором клієнта в обмін на право вимоги. На виконання ухвали суду від 11 травня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» надав офіційну відповідь та виписку № 20.1.0.0.0/7-260513/89519-БТ від 21.05.2026, яка підтверджує лише первинне отримання коштів від ТОВ «Манівео» 04.08.2024. Натомість Позивач не надав належних банківських виписок чи платіжних доручень з відміткою банку, які б підтверджували факт реального надання фінансування (оплати пулу боргових зобов`язань) між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» за Договором № МВ-ТП/3 від 08.10.2024. Надані Позивачем внутрішні повідомлення та довідки є односторонніми аналітичними документами, а не банківськими документами, що фіксують реальний рух коштів. Без доказів фінансування договори факторингу є дефектними. Неідентифікованість обсягу переданих прав. Надані витяги з Реєстрів прав вимоги містять лише фрагментарні табличні дані, згенеровані самими ж фінансовими компаніями. Вони не доводять, що первісний кредитор передав право вимоги на стягнення конкретних сукупних сум неустойки та процентів, нарахованих поза межами строку кредитування Як вбачається з позовної заяви та Розрахунку заборгованості Первісного кредитора і ТОВ «Таліон плюс», сума боргу багаторазово перевищує початково видану суму кредиту (13 700 грн) за рахунок нарахування процентів та штрафних санкцій за тривалий період. Згідно з Кредитним договором (договором кредитної лінії), строк надання коштів є чітко визначеним (як правило, становить до 30 днів у мікрофінансових організаціях). Відповідно до імперативного висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12: «Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Закон України № 3498-IX (який набрав чинності 24.12.2023) вніс зміни до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», встановивши жорстку «стелю» для денної процентної ставки. Зниження ставки відбувалося поетапно через 8-місячний перехідний період. Оскільки транзакція у даній справі відбулася 04.08.2024, вона чітко підпадає під етап ІІ: не більше 1,5% на день. Станом на 04.08.2024 первісний кредитор (ТОВ «Манівео») не мав жодного законного права зазначати в договорі чи нараховувати ставку, вищу за 1,5% на день. Якщо в розрахунку фігурує ставка 2%, 2,5% чи більше - умови договору в цій частині є нікчемними в силу закону. загальна сума, яка може бути законно передбачена до стягнення за тілом кредиту та відсотків, становить: 13 700,00 грн + 2 055,00 грн = 15 755,00 грн . Усі нарахування позивача та його попередників поверх цієї суми є незаконними та не підлягають задоволенню незалежно від змісту договірних умов, після чого такі умови подавати імперативним приписам ЦК України за сталими та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, яка є обов`язковою для суду відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач обґрунтовує розрахунок посилаючись на Правила надання грошових коштів у позику. Однак у матеріалах справи відсутні докази того, що Відповідач ОСОБА_1 підписала саме ту редакцію правил, яка додана до позовної заяви. Надані позивачем розрахунки заборгованості та виписка з особового рахунку по кредитному договору не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до сталої судової практики, сам по собі розрахунок заборгованості, складений фінансовою установою, є лише одностороннім математичним відображенням позиції позивача. Довідка та пояснення щодо перерахунку коштів також є внутрішнім аналітичним документом, який не підтверджується первинними касовими ордерами чи банківськими виписками про зарахування/списання коштів. Без надання повної розширеної банківської виписки по рахунку неможливо встановити достовірність заявлених вимог. Позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу, надаючи Договір про надання правничої допомоги, Додаткову угоду до нього та Акт прийому передачі наданих послуг. Зазначені вимоги є неспівмірними та необґрунтованими. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом; 3) обсягом наданих послуг. Справа є малозначною, позовна заява носить типовий (шаблонний) характер і є ідентичною тисячам інших позовів ТОВ «Юніт капітал». Складання такого документа не вимагає значного часу та глибокого правового аналізу. Натомість захист інтересів відповідача у цій справі здійснюється адвокатом Шевчуком В.О., на підставі Доручення Західного міжрегіонального центру з надання БВПД № 017/04.1/5806 від 20.05.2026, що додатково вказує на матеріальний стан відповідача. Заявлена позивачем сума витрат є штучно завищеною і спрямована на безпідставне збагачення за рахунок відповідача. Позивач не довів безперервність ланцюжка відступлення права вимоги; розрахунок боргу містить відсотки, незаконно нараховані після спливу строку дії договору; відсутні докази погодження відповідачем розміру штрафних санкцій та відсоткової ставки за правилами кредитування. У зв`язку з чим представник позивача просив відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 813025710 у повному обсязі. У разі часткового задоволення позову (стягнення тіла кредиту) - застосувати правову позицію ВП ВС у справі № 444/9519/12 та відмовити у стягненні процентів та неустойки, нарахованих після закінчення узгодженого строку кредитування. Відмовити у задоволенні вимог Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі через їх неспівмірність.

23.06.2026 представником позивача ТОВ «Юніт капітал» - Кукса К.О. подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідно до договору 08.10.2024 сторонами погоджено: факторингу № МВ-ТП/3 від Положеннями п. 1.6. Договору Факторингу № МВ-ТП/3 «Фінансування» сума коштів, що сплачується Фактором Клієнту за відступлення Права вимоги на умовах цього Договору. Відповідно до п. 5.2.1. Договору фактор зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати Фінансування в порядку, передбаченому цим договором. Положеннями пункта 5.4.3. зазначеного Договору, у випадку невиконання Фінансування має право призупинити Фактору формування та передачу нового Реєстру прав вимоги до моменту здійснення Фінансування в повному обсязі за попередньо передані Реєстри прав вимоги. На підставі п.5.4.3 Достроково розірвати Договір в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного письмового повідомлення Фактору в разі прострочення виконання Фактором зобов`язань щодо сплати Фінансування на строк більше 14-ти календарних днів. Згідно з Розділом 9 п. 9.2. при неможливості вирішення суперечки Сторонами шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в компетентному суді відповідно до встановленої законодавством України підвідомчості та підсудності. Відповідно до договору факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025 Сторони погодили: Згідно з п. 1.6 «Фiнансування» - сума коштiв, що сплачується Фактором Клiєнту за відступлення Права вимоги на умовах цього договору. У відповідності до п. 5.2.1. Договору фактор зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати Фінансування в порядку, передбаченому цим договором; На підставі п. 5.4.3. Призупинити Фактору формування та передачу нового Реєстру прав вимоги до моменту здійснення Фiнансування в повному обсязi за попередньо переданi Реєстри прав вимоги. систематичного (2 (два) і більше раз) порушення виконання Фактором зобов`язань щодо Фінансування шляхом направлення повідомлення за 5 (п`ять) робочих днів до планової дати розірвання. Згідно з Розділом 9 п. 9.2. при неможливості вирішення суперечки Сторонами шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в компетентному суді відповідно до встановленої законодавством України підвідомчості та підсудності. З огляду на вищезазначене, у випадку відсутності фінансування, Договори факторингу було б розірвано в односторонньому порядку кожним із Клієнтів, що унеможливлює укладання додаткових угод до вказаних договорів, що чинні до сьогодні. Оскільки в договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимог або Реєстру боржників та Акту прийому-передачі реєстру позивач належним чином довів факт переходу права вимоги. Таким чином, якщо в договорі прямо зазначено, що право вимоги переходить у момент підписання реєстру прав вимоги, а не після здійснення оплати, то цей пункт договору має пріоритет. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, тому факт підписання реєстру означає, що сторони погодили перехід права вимоги незалежно від подальших платежів. Тобто, факт наявності або відсутності фінансування за відповідним договором є внутрішнім взаємовідносинами фінансових компаній. В цьому контексті важливим є те, що перехід прав вимоги відбувся після підписання сторонами відповідних Реєстрів. Навіть за умови відсутності фінансування за вищезгаданим договором перехід прав вимоги вважається таким що відбувся в момент підписання сторонами відповідних Реєстрів. В такому випадку обидва товариства вирішують даний спор у судовому порядку. Чинне законодавство не встановлює прямої вимоги про те, що право вимоги переходить лише після оплати. Стаття 1077 ЦК України, яка регулює факторинг, лише встановлює обов`язок сплати за договором факторингу, але не визначає момент переходу прав. Це дозволяє сторонам договору самостійно визначати, коли відбувається перехід права вимоги, що відповідає загальному принципу свободи договору (волі сторін), закріпленому в цивільному праві. Таким чином, Сторони можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний факт не взаємопов`язаний з предметом договору та переходом права вимоги твердження Відповідача на недоведеність переходу права вимоги в зв`язку з тим, що Позивачем не долучено докази, що підтверджують оплату договорів факторингу є нікчемними. Враховуючи наведене, Позивач дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи. Звертаємо увагу Суду на те, що Позивач набув право вимоги до Відповідача на підставі Договору факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025. Хоча перерахування коштів клієнту не є предметом доказування у даному спорі, оскільки факт переходу прав вимоги підтверджується підписанням відповідного реєстру боржників, як це прямо передбачено умовами зазначеного договору. Таким чином ,Позивач не має обов`язку надавати докази здійснення оплати за відступлені права вимоги, оскільки така обставина не впливає на законність переходу права вимоги відповідно до положень чинного законодавства та договору факторингу. Надані Позивачем витяги з Реєстру прав вимоги до Договорів факторингу № МВ-ТП/3 від 08.10.2024 та № 30/0925-01 від 30.09.2025 підписані та мають печатки уповноважених осіб, а також зазначена вся важлива інформація, а саме: номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін. Дані документи долучені разом з позовною заявою. Ці документи містять всі необхідні реквізити, підписи сторін та оформлені належним чином, відповідно до встановлених форм договорів факторингу Звертаємо увагу Суду, що на момент подачі позову Позивачем, долучено всі наявні на той час документи, які передані первісним Кредитором та всіма наступними Факторами. Реєстри прав вимоги в межах договорів факторингу містять інформацію, яка відповідно до законодавства України належить до таємниці фінансової послуги. Це положення закріплене в статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», де зазначено, що конфіденційна інформація, яка стосується фінансових послуг, не підлягає розголошенню без згоди відповідних осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. У контексті договорів факторингу така інформація включає деталі щодо боржників, їхніх зобов`язань Крім того, реєстри прав вимоги містять персональні дані боржників, які захищені Законом України «Про захист персональних даних». Відповідно до цього закону, будь-яка обробка або передача таких даних можлива лише за згодою суб`єкта персональних даних або в межах чітко визначених правових підстав. У разі надання таких даних без правових підстав може виникнути загроза порушення прав осіб, чиї дані зазначені в реєстрі. Також важливо враховувати, що Закон України «Про інформацію» захищає конфіденційну інформацію, до якої належать дані про особу, умови її зобов`язань чи взаємодії із фінансовими установами. Цей закон встановлює, що доступ до такої інформації має бути обмежений та може здійснюватися виключно уповноваженими особами. Враховуючи викладене, сторона, яка уклала договір факторингу, не має права надавати повний реєстр прав вимоги третім особам. Це пояснюється тим, що умови договорів, за якими передаються права вимоги, є предметом конфіденційності. Надання такого реєстру могло б розкрити інформацію, яка не стосується конкретного предмета договору або конкретної передачі прав вимоги, що порушує зобов`язання сторони за договором та чинне законодавство України. Фактор, отримуючи право вимоги до певних боржників, отримує доступ лише до тієї інформації, яка є необхідною для реалізації цих прав. Передача інших даних, що стосуються боржників, права вимоги до яких не передавалися, є неправомірною. Це зобов`язує клієнта забезпечити належний відбір документів та інформації, яка передається фактору, обмежуючись лише витягами або копіями, що стосуються переданих прав. Важливо також зазначити, що надання копій документів або витягів, які підтверджують право вимоги або містять інформацію, необхідну для реалізації цього права, може здійснюватися безпосередньо особою, до якої перейшло право вимоги. Такий підхід гарантує збереження принципу конфіденційності та захисту персональних даних, оскільки доступ до інформації обмежується лише тими суб`єктами, які мають юридичну необхідність або повноваження для її отримання. З матеріалів справи вбачається, що подані витяги з реєстрів прав вимоги за договором факторингу відповідають вимогам, встановленим законодавством України. Скан-копія витягу з реєстру прав вимоги № Б/Н від 08.10.2024 до Договору факторингу № МВ-ТП/3 від 08.10.2024, скан-копія витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30.09.2025 до Договору факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025 оформлені у фізичній формі, вони мають усі необхідні реквізити, а саме: назву, форму, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до частини першої статті 513 ЦК України, перехід права вимоги має бути підтверджений належними доказами, але конкретної форми витягів з реєстрів у законодавстві не встановлено. Законодавець лише вимагає, щоб передані документи підтверджували зміст зобов`язання та факт переходу права вимоги, що у даному випадку забезпечено. Важливо зазначити, що витяги з реєстрів боржників (прав вимог) формуються безпосередньо клієнтом та фактором, тобто сторонами договору факторингу. Позивач, як новий кредитор, не має впливу на їх форму чи вигляд, а також доступу до повного реєстру. Його роль обмежується отриманням документів, які передаються йому у зв`язку з виконанням договору факторингу. Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, договір факторингу є двостороннім правочином, який передбачає перехід права вимоги від первісного кредитора до нового, і всі документи, що супроводжують цей процес, можуть мати індивідуальну форму, визначену за домовленістю між сторонами. Таким чином, подані витяги з реєстрів відповідають загальним вимогам належності та допустимості доказів, передбаченим статтями 76 та 77 ЦПК України. Законодавство України не встановлює чіткої уніфікованої форми таких витягів, а тому важливим є зміст документа, його реквізити та відповідність домовленостям між сторонами договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» не є банківськими фінансовими установами. Товариство в межах виконання умов укладеного Договору здійснюють Розрахунки заборгованості, де чітко відображено нарахування відсотків, погашення заборгованості, залишок суми богу. Зокрема, проте не виключно, доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним Договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Отже, Законом встановлено, що Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). З наданих позивачем документів вбачається, що вони повністю відповідають вимогам законодавства України, адже мають всі необхідні реквізити. Дані документи є належними, повними та вичерпними доказами заборгованості, оскільки вони охоплюють всі необхідні обчислення сум, які стягуються. Зокрема, містять таблиці з даними та обчисленнями, з яких можна зрозуміти яким чином отримано результат відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Звертаємо увагу Суду, що підготовлені розрахунки не суперечать один одному та узгоджується з іншими доказами у справі, зокрема із витягами Реєстру прав вимоги №Б/Н від 08.10.2024 до договору факторингу №МВ-ТП/3від 08.10.2024, Реєстру прав вимоги № 1 від 30.09.2025 до Договору факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025. Наголошуємо, що за весь період перебування права вимоги за вищезазначеними договорами, Позивач не здійснив жодних додаткових нарахувань і не застосував жодних штрафних санкцій до боржника. Отже, можемо прийти до висновку, що розрахунки заборгованості, долучені до матеріалів справи в сукупності з платіжними дорученнями про перерахування коштів є беззаперечними доказами факту заборгованості, а отже позовні вимоги доведені Позивачем в повній мірі Відповідно до п. 8.5.1. За період від дати видачі першого Траншу до 03.09.2024 р. (включно) розрахунок витрат за Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою 0,50 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним, що становить 182,50 (сто вісімдесят дві цілих п`ять десятих) відсотків річних;; Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 13 700,00 грн. (сума виданого кредиту)* 30 (строк Кредиту)*0,50 (процентна ставка)/100= 2055,00 (сума нарахованих відсотків за користування кредитом строком 30 днів) 2055,00 /30=68,50 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 04.08.2024 -03.09.2024 (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»). Згідно з п. 8.3. На момент укладення цього Договору та отримання першого Траншу за цим Договором Базова процентна ставка складає 1,50 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 547,50 (п`ятсот сорок сім цілих п`ять десятих) відсотків річних. У разі отримання додаткових Траншів за цим Договором після 21.08.2024 року Базова процентна ставка, яка використовується нарахування процентів за користування цими додатковим Траншами, обмежується та розраховується від максимального розміру Денної процентної ставки зазначеної в частині 5 статті 8 Закону, що складає що складає 1% за день користування таким Траншем. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 13 700,00 грн. (сума виданого кредиту)*1,50 (процентна ставка)/100= 205,50 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 08.09.2024- 31.12.2024 (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»). Слід зазначити, що 10.09.2024 нараховано різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. До того ж, в п. 12.4. Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов`язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 547,50 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Таким чином Відповідач вказує, що Позивач не мав права нараховувати нараховувати ставку, вищу за 1,5% на день. Звертаємо увагу, що Позивач не здійснював нарахування відсотків за відсотковою ставкою більше 1,5%. Під час укладення договору Відповідач ознайомився з його текстом та змістом в цілому, паспортом споживчого кредиту, зміст договору жодним чином не порушує його законних прав та інтересів, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила та з ними погодилась, про що свідчать її підписи та згода обробку персональних даних та доступ до кредитної історії. за умовами кредитного договору та обставинами справи існувало два періоди нарахування процентів: 1. За користування кредитними коштами згідно з ст. 1048 ЦК України визначеному договором. 2. За користуванням кредитними коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України і, за весь час прострочення. Також слід наголосити на тому, що Позивач у свої позовній заяві користувався безпосередньо статтею 625 ЦК України. Як зазначалося вище сторони в кредитному договорі узгодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України. У зв`язку з чим представник позивача просила задовольнити позов.

22.06.2026 представником позивач ОСОБА_1 , - Шевчук В.О. подано клопотання про витребування доказів, в обгрунтування якого зазначено, що Ознайомившись із додатками до позовної заяви, сторона Відповідача вважає надані Позивачем документи сумнівними, дефектними та такими, що не дозволяють встановити реальні обставини справи, а здійснений розрахунок процентів - таким, що прямо суперечить імперативним нормам матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі клопотати про їх витребування судом. Самостійне витребування Відповідачем доказів від Позивача є недоцільним, оскільки це спричинить затягування розгляду справи. Необхідність витребування документів обґрунтовується такими обставинами: 1. Сумнівність безперервності та правомірності ланцюга факторингу (відступлення права вимоги) Позивач стверджує, що набув право вимоги через ланцюг угод: від ТОВ «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс» (Договір факторингу № МВ ТП/3 від 08.10.2024). На виконання ухвали суду від 11.05.2026 АТ КБ «ПриватБанк» надав виписку, яка підтверджує лише факт первинного перерахування коштів від ТОВ «Манівео» Боржнику 04.08.2024. Проте Позивач не надав жодного первинного розрахункового документа (платіжного доручення з відміткою банку, виписки), який би підтверджував, що між фінансовими компаніями взагалі відбувся реальний рух коштів (фінансування) за цими договорами факторингу. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16, договір факторингу є чинним лише за умови реального надання фактором фінансування клієнту в обмін на право вимоги. Надані Позивачем фрагментарні витяги з Реєстрів є односторонніми таблицями, які викликають обґрунтований сумнів у самому факті реальності правочинів відступлення прав щодо ОСОБА_1 .. 2. Сумнівність та очевидна протиправність розрахунку процентів Позивач заявив вимогу про стягнення процентів за тривалий період. Цей розрахунок викликає обґрунтовані сумніви у його законності з двох підстав: Порушення обмежень денної ставки: Оскільки сума кредиту становить 13 700,00 грн і договір укладено 04.08.2024, цей правочин підпадає під імперативні обмеження Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону № 3498-IX). На Етапі ІІ дії цього Закону (станом на серпень 2024 року) гранична денна ставка не могла перевищувати 1,5% на день. Наданий Позивачем розрахунок приховує реальну денну ставку та означає нарахування процентів понад встановлений законодавством ліміт. Порушення періоду нарахування процентів: Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12, нарахування договірних процентів за ставкою МФО можливе виключно в межах чітко визначеного договором строку кредитування (до 30 днів). Натомість наданий Позивачем розрахунок свідчить про щоденне безстрокове нарахування процентів в охоронних правовідносинах (поза межами строку договору), що є грубим порушенням статей 1048, 1050 ЦК України. Перевірити структуру боргу та обчислити реальний розмір зобов`язання без повних, непровайдованих (без ремарок) оригіналів Реєстрів прав вимоги та розширеної первинної бухгалтерської виписки за особовим рахунком є неможливим. 3. Сумнівність факту погодження Відповідачем умов кредитування та «Загальних правил» До позову додано шаблонні «Правила надання коштів», які не містять підпису Відповідача. Згідно з постановою ВП ВС у справі № 342/180/17, загальні правила не можуть вважатися частиною договору без доказів ознайомлення позичальника саме з цією редакцією. Більше того, в порушення ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» у матеріалах справи відсутній Паспорт споживчого кредиту. Позивачем не долучено технічні логи інформаційної системи, які б доводили, що Відповідач через OTP-код погоджував саме ці умови. З огляду на вищевикладене, оригінали та повні копії документів перебувають виключно у володінні Позивача, а Відповідач об`єктивно позбавлений можливості надати їх суду самостійно.

23.06.2026 представником позивача ТОВ «Юніт капітал» - Кукса К.О. подано заперечення на клопотання про витребування доказів, в обґрунтування якого вказано, що як вбачається з матеріалів справи, що заходи вжиті особою, яка подає клопотання для отримання даних доказів відсутні. Відповідач не надав жодної відповіді про відмову у надані інформації, а отже клопотання про витребування доказів не підлягає задоволенню. Щодо оплати за договором факторингу: у випадку відсутності фінансування, Договори факторингу було б розірвано в односторонньому порядку кожним із Клієнтів, що унеможливлює укладання додаткових угод до вказаних договорів, що чинні до сьогодні. Оскільки в договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимог або Реєстру боржників та Акту прийому-передачі реєстру позивач належним чином довів факт переходу права вимоги. Таким чином, якщо в договорі прямо зазначено, що право вимоги переходить у момент підписання реєстру прав вимоги, а не після здійснення оплати, то цей пункт договору має пріоритет. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, тому факт підписання реєстру означає, що сторони погодили перехід права вимоги незалежно від подальших платежів. Тобто, факт наявності або відсутності фінансування за відповідним договором є внутрішнім взаємовідносинами фінансових компаній. В цьому контексті важливим є те, що перехід прав вимоги відбувся після підписання сторонами відповідних Реєстрів. твердження Відповідача на недоведеність переходу права вимоги в зв`язку з тим, що Позивачем не долучено докази, що підтверджують оплату договорів факторингу є нікчемними. Враховуючи наведене, Позивач дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи. Звертаємо увагу Суду на те, що Позивач набув право вимоги до Відповідача на підставі Договору факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025. Хоча перерахування коштів клієнту не є предметом доказування у даному спорі, оскільки факт переходу прав вимоги підтверджується підписанням відповідного реєстру боржників, як це прямо передбачено умовами зазначеного договору. Таким чином ,Позивач не має обов`язку надавати докази здійснення оплати за відступлені права вимоги, оскільки така обставина не впливає на законність переходу права вимоги відповідно до положень чинного законодавства та договору факторингу. Щодо вимоги про витребування Технічного лог-файлу. Позивач не є первісним кредитором та не є адміністратором інформаційно телекомунікаційної системи ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», у якій відбувався процес укладення електронного договору. Відтак Позивач не здійснював формування, накопичення, адміністрування чи зберігання технічних серверних записів (логів), які створювалися у внутрішніх інформаційних системах первісного кредитора. Заявлене Відповідачем клопотання фактично стосується витребування документів та інформації, які не перебувають у володінні Позивача та щодо яких Позивач об`єктивно не має можливості їх надати Відповідно до принципу змагальності та положень цивільного процесуального законодавства, сторона не може бути зобов`язана надати докази, які не перебувають у її володінні та які вона не створювала і не отримувала. Більше того, Відповідач фактично ототожнює поняття електронного договору та внутрішніх технічних даних інформаційної системи, хоча чинне законодавство не містить вимоги про обов`язкове існування саме такого документа як «Технічний лог файл» у запропонованому Відповідачем вигляді. Нормами Закону України «Про електронну комерцію» не передбачено обов`язку кредитодавця створювати окремий документ під назвою «Технічний лог файл», який має містити перелік технічних параметрів, визначених Відповідачем. При цьому Відповідач фактично просить витребувати не конкретний існуючий документ, а створити та сформувати новий документ шляхом об`єднання різних технічних відомостей (логів сесії, SMS-транзакцій, серверних записів, логів генерації та верифікації тощо), що виходить за межі процесуального інституту витребування доказів. Суд може витребувати лише існуючі докази, а не зобов`язувати сторону створювати нові документи чи здійснювати додаткову технічну обробку інформації. Крім того, твердження Відповідача про те, що відсутність таких технічних записів автоматично свідчить про неукладеність електронного правочину або недоведеність договірних зобов`язань, є помилковим та ґрунтується виключно на власному тлумаченні норм права. Факт укладення електронного договору підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема самим кредитним договором, відомостями про порядок його укладення, алгоритмом дій споживача в інформаційно телекомунікаційній системі, а також іншими доказами, поданими Позивачем. Позивач також заперечує проти задоволення вимоги щодо витребування належним чином завіреної копії Паспорта споживчого кредиту з підтвердженням ознайомлення Відповідача. Відповідно до умов кредитного договору Паспорт споживчого кредиту було надано Позичальнику до укладення договору, а укладення договору підтверджує факт ознайомлення Відповідача з його умовами. Крім того, Відповідач не навів жодних доказів неможливості самостійного отримання відповідних документів чи обґрунтування того, які саме обставини неможливо встановити без витребування зазначених матеріалів. Враховуючи викладене, клопотання Відповідача про витребування доказів є необґрунтованим, заявлене щодо документів, які не перебувають у володінні Позивача, та не підлягає задоволенню.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник Шевчук В.О. у судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.

Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 04.08.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №813025710 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором DSUG, який відправлено ОСОБА_1 04.08.2024 11:46:01 та введено відповідачем 04.08.2024 11:46:51.

Відповідно до п. 2.1 договору - за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в сумі кредитного ліміту у розмірі 13700 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - Правила).

Згідно з п. 2.2 договору - сума кредитного ліміту, вказана в п. 2.1. Договору, є загальною сумою кредиту за цим договором і є максимальною сумою грошових коштів на умовах кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.

П.2.3 договору передбачено, що кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 13700 грн 00 коп. 04.08.2024 (що є датою надання Кредиту).

Відповідно до п. 3.1 договору - позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 (тридцять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Згідно з п. 3.2 договору - сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Умовами п. 3.3 договору визначено, що для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 (тридцять) днів дисконтного періоду проценти у розмірі 2055 грн 00 коп. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет. У разі якщо строк дисконтного періоду закінчився, позичальник має можливість повернутися в дисконтний період, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати його закінчення здійснить оплату всіх фактично нарахованих на дату повернення процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки). Після поновлення дисконтного періоду, його тривалість складає 30 (тридцять) календарних днів та застосовуються умови його пролонгації дисконтного періоду, описані в п. 3.2. Договору.

Відповідно до п. 5.1 договору - кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 5168-74XX-XXXX-7363, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

Згідно з п. 7.1 договору - рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 03.09.2024, а саме протягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого траншу позичальником. У разі пролонгації чи поновлення дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду, визначену за правилами цього договору.

Відповідно до п. 7.2 договору - в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: 7.2.1. закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору; 7.2.2. дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. договору.

П. 7.3 договору передбачено, що кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 03.09.2029.

П. 8.1 договору між сторонами погоджено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника договором не передбачено.

Згідно з п. 8.2 договору - процентна ставка за користування кредитом є базовою процентною ставкою, яка визначається на момент отримання кожного окремого траншу за цим договором, виходячи з максимального дозволеного розміру денної процентної ставки та розраховується відповідно до частини четвертої статті 8 Закону, з урахуванням пункту 17 Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону. Процентна ставка за договором є фіксованою і не підлягає зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Разом з тим, кредитодавець має право в односторонньому порядку зменшити загальну вартість кредиту для позичальника, що не є зміною істотних умов цього договору. У разі якщо позичальник не здійснить повного дострокового погашення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду кредитування, то зобов`язання позичальника по оплаті процентів за користування кредитом визначаються шляхом множення базової процентної ставки на фактичну кількість днів користування кредитом (від дати видачі першого траншу до закінчення строку дії договору чи його дострокового припинення). Фактичне значення загальних витрат за договором та загальна вартість кредиту за договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника і прораховується в порядку описаному нижче.

Відповідно до п. 8.3 договору - на момент укладення цього договору та отримання першого траншу за цим договором базова процентна ставка складає 1,50 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 547,50 (п`ятсот сорок сім цілих п`ять десятих) відсотків річних. У разі отримання додаткових траншів за цим договором після 21.08.2024 базова процентна ставка, яка використовується нарахування процентів за користування цими додатковим траншами, обмежується та розраховується від максимального розміру денної процентної ставки зазначеної в частині 5 статті 8 Закону, що складає що складає 1% за день користування таким

Траншем. П. 8.5 договору передбачено, що за умови повного дострокового погашення всієї суми кредиту за всіма отриманими траншами протягом 6 (шести) календарних днів після дати закінчення дисконтного періоду кредитування, кредитодавець зобов`язаний зменшити зобов`язання позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування кредитом наступним чином: 8.5.1. За період від дати видачі першого траншу до 03.09.2024 р. (включно) розрахунок витрат за кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою 0,50 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 182,50 (сто вісімдесят дві цілих п`ять десятих) відсотків річних; 8.5.2. У разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів або здійснить поновлення дисконтного періоду, на період після 03.09.2024 розрахунок витрат за кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою 1,44 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 525,88 (п`ятсот двадцять п`ять цілих вісімдесят вісім сотих) відсотків річних. Кредитодавець має право зменшити розмір індивідуальної процентної ставки у наступних періодах пролонгації, зокрема у разі отримання позичальником від кредитодавця та введення в особистому кабінеті спеціального набору символів (промокоду), які дають право на отримання додаткової знижки на індивідуальну процентну ставку.

Відповідно до довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 02.10.2025 на виконання кредитного договору № 813025710 від 04.08.2024 р. (далі - Договір), укладеним між Позичальником/Отримувачем - ОСОБА_1 , та Кредитодавцем/Платником - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Кредитодавцем було ініційовано платіжну операцію, шляхом подання надавачу фінансових платіжних послуг платіжної інструкції, а надавачем платіжних послуг з наступними реквізитами: Надавач платіжних послуг Платника: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", Код банку (МФО): 305299, Код за ЄДРПОУ: 14360570; Надавач платіжних послуг Отримувача: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", Код банку (МФО): 305299, Код за ЄДРПОУ: 14360570; Особа Платника: ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Код ЄДРПОУ 38569246; Особа Отримувача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; Рахунок Платника: НОМЕР_2 ; Транзитний рахунок для перерахування коштів Отримувачу: НОМЕР_3 ; Рахунок/платіжна карта Отримувача: 5168-74XX-XXXX-7363, Термін дії: 06.2028; Сума платіжної операції: 13700,00 грн.; Ідентифікатор платіжної операції: 2498456900; Дата ініціювання платіжної інструкції: 04.08.2024 11:46:56; Дата завершення платіжної операції (проведення платіжної операції надавачем платіжних послуг): 04.08.2024 11:47:07.

Відповідно до платіжного доручення від 04.08.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ коштів у сумі 13700 грн ОСОБА_1 на платіжну картку № НОМЕР_4 хх-хххх-7363.

За клопотанням позивача з АТ КБ «ПриватБанк» витребувано докази щодо зарахування на рахунок відповідача грошових коштів та належності банківської карти відповідача.

Судом отримано відповіді АТ КБ «ПриватБанк». Так, довідкою АТ КБ «ПриватБанк» підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано картку № НОМЕР_5 . Номер телефону НОМЕР_6 був\є фінансовим. Вказаний номер телефону знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 . На рахунок № НОМЕР_5 було зарахування коштів у сумі 13700 грн за період з 04.08.2024-09.08.2024.

З наданої виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 04.08.2024 на її рахунок було здійснено зарахування коштів у розмірі 13700 грн. Призначення платежу: виплата займу Манівео.

Тобто, на рахунок ОСОБА_1 , який ним зазначено при укладені кредитного договору, було зараховано суму 13700 грн.

Отже, позивачем доведено, що взяті на себе зобов`язання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 13700 грн.

ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов`язань.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором, суд зазначає.

08.10.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/3.

Відповідно до п.2.1 договору - у порядку та на умовах договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком у реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Умовами п. 4.1 договору визначено, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання реєстру прав вимоги.

Відповідно до реєстру прав вимоги, підписаного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», ТОВ «Таліон плюс» прийняло право вимоги за кредитним договором №813025710, загальна заборгованість 33907,50 грн.

30.09.2025 між ТОВ «Юніт капітал» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №30/0925-01.

За умовами п. 2.1 договору клієнт зобов`язується відступати фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 4.1 договору - право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними акту прийому - передачі реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до п. 8.1 договору - договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дня його підписання.

Відповідно до реєстру прав вимоги, підписаного ТОВ «Юніт капітал» та ТОВ «Таліон плюс», ТОВ «Таліон плюс» прийняло право вимоги за кредитним договором №813025710, загальна заборгованість 51169,50 грн.

З акту прийому - передачі реєстру прав від 30.09.2025 вбачається, що ТОВ «таліон плюс» передав, а ТОВ «Юніт капітал» прийняв реєстр прав вимог №1 від 30.09.2025, після чого з урахуванням п. 4.1. договору від клієнта до фактора переходить права вимоги боргу до боржників.

Платіжною інструкцією від 06.10.2025 №636 підтверджено, що ТОВ «Юніт капітал» здійснило плату на рахунок ТОВ «Таліон плюс» у якості сплати за договором факторингу №30/0925-01 від 30.09.2025.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, ТОВ «Юніт капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 .

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була повідомлена про зміну кредитора за кредитним договором, проте неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

Окрім того, суд зауважує, що не неспроможними доводи представника відповідача щодо неналежності переходу права вимоги, адже наданими договорами факторингу підтверджується відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . Більш того, умовами укладених договорів факторингу передбачено, що перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги та не пов`язано з оплатою за договором факторингу.

Із розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань виникла заборгованість за кредитом у розмірі 33702 грн.

Із розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Таліон плюс» вбачається, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань виникла заборгованість за кредитом у розмірі 51169 грн.

При цьому, з вказаних розрахунків заборгованостей вбачається, що відповідач не здійснювала плату по кредиту.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, на підтвердження існування договірних відносин позивачем по справі було надано договір, а також довідку АТ КБ «ПриватБанк» та виписку по рахунку.

Що стосується стягнення відсотків у розмірі 30619,50 грн.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц).

П. 7.1 договору між сторонами погоджено, що дата повернення всією суми кредиту протягом 30 днів -03.09.2024.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах № 296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, № 910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Враховуючи наведене, оскільки договором кредиту визначено конкретні умови надання кредиту, його розмір; процентну ставку, строк користування кредитом, то нарахування і стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним договором строком кредитування суперечить вимогам ЦК України та вищевикладеним висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Умови договору мають бути чіткими і зрозумілими. При стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами умовах договору, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів, а не двозначними умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наданих розрахунків заборгованості та випискою по рахунку підтверджується, що нарахування відсотків здійснювалося поза межами кредитного договору, тобто після 03.09.2024, в той час як п. 7.1 договору визначено, що кредит має бути повернутий до 03.09.2024.

При цьому, умовами договору (п. 3.3) передбачено пролонгацію договору. Разом з тим, пролонгація відбувається не автоматично, а за певних умов. Так, для здійснення пролонгації необхідно позичальнику сплатити всі нараховані проценти у розмірі 2055 грн. Проте, з наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що відповідачем не було здійснено жодної сплати по кредиту, отже пролонгація договору не відбулася.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню відсотки за період з 04.08.2024 по 03.09.2024, тобто в межах строку дії договору, який погоджений сторонами при укладенні договору та відсотковою ставкою, яка погоджена сторонами.

Що стосується відсоткової ставки, за якою слід нарахувати відсотки за період заборгованості з 04.08.2024 по 03.09.2024.

Умовами договору, а саме п. 8.5.1 передбачено, що до 03.09.2024 розрахунок витрат за кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою 0,50% за кожен день. Отже, саме за відсотковою ставкою 0,50% в день піддягають нарахуванню відсотки.

Відсоткові ставки у розмірі 1,44% в день не застосовуються, оскільки умовами договору передбачено, що вказана відсоткова ставка застосовується за умови пролонгації договору, яка не відбулася через вищезазначені обставини.

За таких обставин, суд, реалізуючи свій процесуальний обов`язок уважає за необхідне навести власний розрахунок заборгованості за відсотками за кредитним договором.

Так, умовами договору визначено, що сума кредиту 13700 грн.

Отже, розрахунок відсотків у вказаний період виконується наступним чином: 13700 грн * 0,50%*30 днів = 2055 грн.

Що стосується заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 6850 грн.

З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховувалися штрафні санкції, окрім того у описовій частині позовної заяви позивач також вказує на штрафні санкції, разом з тим у прохальній частині позивач зазначає про стягнення тіло кредиту та відсотків, про стягнення штрафних санкцій не заявлено.

Щодо посилань представника позивача на те, що у своїй позовній заяві позичав користувався ст. 625 ЦК України та нараховував відсотки за весь час прострочення.

17.03.2022 набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Загальновідомим є факт того, що відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Договір кредиту укладено під час дії воєнного стану, отже, відповідальність, визначена ст. 625 ЦК України, не настала для ОСОБА_4 , а нараховані позивачем штрафні санкції підлягають списанню кредитодавцем.

Щодо посилання представника відповідача, що ОСОБА_1 не була ознайомлена з правилами надання позики та умовами нарахування відсотків.

Так, з досліджених матеріалів справи вбачається, що дійсно ОСОБА_1 , не підписала правила надання грошових коштів, разом з тим ОСОБА_1 підписала умови договору кредитної лінії, у яких чітко визначено надання кредитних коштів, суму кредитних коштів, а також відсоткові ставки.

Щодо клопотання представника відповідача про витребування доказів, а саме витребувати. Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом, разом з тим, представником відповідача не доведено, що відсутня можливість самостійно надати вказані докази. Представником відповідача не зазначено, які вжито заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Також, з поданого клопотання не вбачається, які саме обставини може підтвердити докази.

Окрім того, подані представником позивача докази до позовної заяви не викликають сумніву.

Що стосується витрат на правову допомогу.

У позовній заяві ТОВ «Юніт капітал» просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підставі п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

За нормами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137ЦПК України).

Нормою ч. 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи інтереси ТОВ «Юніт капітал»» в суді представляло Адвокатське бюро «Тимошенко та партнери» на підставі договору про надання правової допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2025, додаткової угоди № 25771507334 до Договору про надання правничої допомоги.

П. 1.1 договору передбачено, що клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Адвокатське бюро «Тимошенко та партнери» та ТОВ «Юніт капітал» укладено додаткову угоду № 25771389235 до договору про надання правничої допомоги, якою Адвокатське бюро прийняло на себе зобов`язання надати юридичну допомогу по захисту його прав та інтересів з питань, що відносяться до юрисдикції господарських судів, судів загальною юрисдикції, адміністративних судів по справам про стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема, укладеним з ОСОБА_1 .

З акту прийму- передачі наданих послуг вбачається, що ТОВ «Юніт капітал» засвідчило, що виконавець надав, а клієнт отримав наступні послуги: Складання позовної заяви ТОВ «Юніт капітал» до позичальника, яким є ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 813025710 від 04.08.2024- 5000 грн, вивчення матеріалів справи - 1000 грн, Підготовка та подання адвокатського запиту щодо отриання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 813025710 від 04.08.2024 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 . - 500 грн. Підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 813025710 від 04.08.2024 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 . - 500 грн, всього 7000 грн.

Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. Ціна позову складає 44319 грн. Адвокатом складено один процесуальний документ - позовну заяву, що не є великими за обсягом та складними за змістом. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін, позовну заяву задоволено частково.

З урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, заперечень відповідача проти стягнення витрат на правову допомгу, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог. Позовні вимоги заявлено на суму 44319,50 грн (100%), судом задоволено на суму 15755 грн (35,5%). При звернені до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн (100%), оскільки позов задоволено на 35,5%, судовий збір підлягає стягненню у розмірі 945,20 грн (2662,40 грн*35,5%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» заборгованість за кредитом - 13700 грн, заборгованість за відсотками - 2055 грн, судові витрати на правову допомогу - 3000 грн, судовий збір - 945,20 грн, а всього 19 700 (дев`ятнадцять тисяч сімсот) грн 20 коп.

У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач - ТОВ «Юніт капітал», ЄДРПОУ 43541163, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34, офіс 333.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 .

Суддя: І.В. Семіряд