Ухвала суду № 137670715, 24.06.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/18670/23

Провадження №: 1-кс/755/2773/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2026 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участі слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Києві клопотання старшого слідчого 2 відділення слідчого відділу (з дислокацією у м. Київ) Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_4 про арешт майна, подане в межах кримінального провадження № 42015010000000098, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.05.2015 року, за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,

встановив:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого 2 відділення слідчого відділу (з дислокацією у м. Київ) Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_4 , погоджене прокурором ОСОБА_6 , про арешт майна в кримінальному провадженні № 42015010000000098, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.05.2015 року, за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що слідчим відділом (з дислокацією у м. Київ) Головного управління СБ України в Автономній Республіці Крим, за процесуального керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015010000000098, відомості про яке 26.05.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за підозрою громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, та за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.110, ч. 2 ст. 110, ч. 3 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 28 ч. 5 ст. 111, ч. 5 ст. 111-1, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 353 КК України.

Так, 06.03.2014 в приміщенні Верховної Ради АР Крим, в порушення вимог частини третьої статті 2, статей 72, 73, пункту 2 частини першої статті 85, статті 132 Конституції України та пункту 2 частини третьої статті 3, статей 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум, депутати Верховної Ради АР Крим прийняли постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». Цим рішенням визначено дату проведення незаконного волевиявлення - 16.03.2014, а на розгляд винесено питання про входження АР Крим до складу РФ на правах суб`єкта федерації.

На виконання зазначеної постанови, 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя проведено незаконний псевдо референдум, наслідком якого стала тимчасова окупація цих територій та спроба їх протиправної анексії шляхом включення до складу РФ. Результати вказаного волевиявлення не визнані жодною державою світу, крім країни-агресора.

Відповідно до пункту 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не має законної сили та не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя. Крім того, у пункті 1 цієї Резолюції Генеральна Асамблея ООН підтвердила свою прихильність суверенітету, політичній незалежності, єдності та територіальній цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.

У подальшому, 17.03.2014, депутати Верховної Ради АР Крим прийняли незаконну постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму». На підставі «Декларації про незалежність Республіки Крим», ухваленої 11.03.2014 на позачергових пленарних засіданнях Верховної Ради АР Крим та Севастопольської міської ради, було проголошено створення незаконно створеного квазідержавного утворення «Республіка Крим».

Також, Верховна Рада АР Крим ухвалила постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «Про правонаступництво Республіки Крим». Пунктом 1 цієї постанови передбачалося, що з моменту проголошення Республіки Крим незалежною суверенною державою її найвищим органом влади стає незаконно створена «Державна Рада Республіки Крим» - парламент у депутатському складі шостого скликання Верховної Ради АР Крим із терміном повноважень до вересня 2015 року.

Надалі, 18.03.2014 між російською федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу РФ.

Викладене вище свідчить про здійснення представниками та органами державної влади РФ підривної діяльності проти України.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, їхні внутрішні води, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, а також територія виключної (морської) економічної зони та прилеглого континентального шельфу України є тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

Відповідно до Положення про Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з питань палива, енергетики та інноваційної політики, затвердженого постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 01.03.2011 № 73, цей Республіканський комітет є органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, підзвітним, підконтрольним та відповідальним перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

У межах своїх повноважень Республіканський комітет організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, а також розробляє пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази та в установленому порядку вносить їх на розгляд Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Основними завданнями Республіканського комітету є: участь у формуванні та реалізації державної і регіональної політики в паливно-енергетичному комплексі та промисловості; забезпечення в межах компетенції формування та реалізації інноваційної й інвестиційної політики у сферах промисловості та паливно-енергетичного комплексу; сприяння створенню соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного розвитку та використання науково-технічного потенціалу Автономної Республіки Крим; управління об`єктами власності Автономної Республіки Крим, що перебувають у сфері його відання відповідно до чинного законодавства; вжиття заходів щодо стабілізації роботи та нарощування обсягів виробництва підприємствами промислового комплексу Автономної Республіки Крим, а також стимулювання розвитку паливно-енергетичного комплексу; розробка пропозицій стосовно вдосконалення механізмів регулювання функціонування промислового комплексу Автономної Республіки Крим; участь у формуванні, регулюванні та розвитку ринку паливно-енергетичних ресурсів.

Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з питань палива, енергетики та інноваційної політики очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за поданням Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Так, 31.10.2012 на підставі рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 975-6/12 ОСОБА_5 призначено на посаду голови Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань палива, енергетики та інноваційної політики.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.11.2012 № 946-р голові Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань палива, енергетики та інноваційної політики ОСОБА_5 присвоєно п`ятий ранг державного службовця.

Проте, 27.02.2014 на підставі «рішення Верховної ради Автономної Республіки Крим» № 1631-6/14 «Про висловлення недовіри Раді міністрів Автономної Республіки Крим та припинення її діяльності» припинено повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у зв`язку з висловленням їй недовіри.

Того ж дня, 27.02.2014, на підставі «рішення Верховної ради Автономної Республіки Крим № 1654-6/14» ОСОБА_5 звільнено з посади голови Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань палива, енергетики та інноваційної політики та припинено його повноваження.

Наступного дня, 28.02.2014, на підставі незаконного «рішення Верховної ради Автономної Республіки Крим» (№ 1674-6/14 «Про формування Ради міністрів Автономної Республіки Крим» сформовано незаконно створену «Раду міністрів Автономної Республіки Крим» на строк повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим шостого скликання.

Разом із цим, 21.03.2014 державна дума РФ прийняла федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» (рос. «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя»).

Відповідно до статті 7 зазначеного закону співробітники органів безпеки, митниці та міліції Республіки Крим, а також працівники інших державних органів, які обіймають посади в цих органах на день незаконного прийняття до РФ Республіки Крим та створення у складі РФ нових суб`єктів, мають переважне право на вступ на службу до органів федеральної служби безпеки, митних органів РФ, органів внутрішніх справ РФ та інших державних органів, що створюються за законодавством країни-агресора на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя. Передумовою для цього визначено наявність у них громадянства РФ, складання іспиту на знання російського законодавства та відповідність професійним вимогам.

Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України окупаційні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, прокуратури та інші правоохоронні структури РФ з метою зміцнення й легалізації режиму тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Водночас, самопроголошена влада Республіки Крим за сприянням РФ утворила незаконно створений орган - «Міністерство палива та енергетики Республіки Крим».

Зокрема, 06.03.2014 на підставі незаконної «постанови Верховної ради Автономної Республіки Крим» № 1704-6/14 «Про зміни у системі та структурі органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим» внесено зміни до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 16.11.2011 № 559-6/11 «Про структуру органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим», а саме: підпункт 1.1 пункту 1 доповнено абзацом такого змісту: «Міністерство палива та енергетики Автономної Республіки Крим».

Того ж дня, 06.03.2014, на підставі незаконної «постанови Верховної ради Автономної Республіки Крим» № 1714-6/14 «Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2014 року № 1674-6/14 «Про формування Ради міністрів Автономної Республіки Крим» склад цієї незаконно створеної ради доповнено рядком: « ОСОБА_5 - міністр палива та енергетики Автономної Республіки Крим» (рос. « ОСОБА_10 - министр топлива и энергетики Автономной Республики Крым»).

Надалі, 17.03.2014, на підставі незаконної «постанови Верховної ради Автономної Республіки Крим» № 1749-6/14 «Про офіційні найменування органів влади Республіки Крим та інших органів», у зв`язку зі спробою виходу зі складу України та проголошенням незаконно створеного утворення Республіка Крим незалежною державою, в офіційних найменуваннях органів влади цієї самопроголошеної республіки та інших органів замість слів «Автономна Республіка Крим» вирішено використовувати слова «Республіка Крим».

Того ж дня, 17.03.2014, на підставі незаконної «постанови Верховної ради Республіки Крим» № 1759-6/14 «Про внесення змін до деяких постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим» внесено зміни до легітимної постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 16.11.2011 № 559-6/11 «Про структуру органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та внесення змін до нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим». Відповідно до цих змін протиправно реорганізовано Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з питань палива, енергетики та інноваційної політики (код ЄДРПОУ 37427842) шляхом перетворення на незаконно створений орган - «Міністерство палива та енергетики Республіки Крим», а також визначено вказане міністерство правонаступником зазначеного легітимного органу влади України.

Нехтуючи вищевказаними вимогами Конституції і законів України, Присягою державного службовця, ОСОБА_5 , будучи службовою особою, державним службовцем, достовірно знаючи про незаконне проведення на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя референдуму, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід`ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, у кінці лютого 2014 року, але не пізніше 06.03.2014, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, перейшов на бік ворога в умовах збройного конфлікту та бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності, посиленні окупації півострову та утворенні в АР Крим системи незаконних державних органів російської федерації, перебуваючи в м. Сімферопомі, АР Крим більш точного місця досудовим розслідуванням не встановлено погодився на незаконну пропозицію очолити міністерство палива та енергетики Автономної Республіки Крим та виконувати управлінські функції, які він виконував до червня 2014 року, розуміючи, що це «Міністерство палива та енергетики Республіки Крим» відповідно до положень статті 64 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року є незаконно створеним окупаційним органом.

Отже, громадянин України ОСОБА_5 діючи умисно та добровільно перейшов на бік ворога в умовах збройного конфлікту з метою здійснення незаконної діяльності у незаконно створених органах влади, сформованих РФ на тимчасово окупованій території України. Керуючись законодавством РФ, він виконував функції представника окупаційної влади країни-агресора, чим забезпечив функціонування незаконно створеної системи виконавчої влади, що призвело до зміцнення окупаційного режиму та унеможливлення здійснення суверенітету і контролю органами державної влади України на Кримському півострові.

18.06.2026, ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Під час проведення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 у приватній власності має: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа: 71,0 кв.м., підстава: свідоцтво про право власності р № НОМЕР_1 , від 23.10.2012; автомобіль марки BYD LEOPARD 3 TITANIUM, державний номерний знак НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_3 .

Окрім цього, встановлено, що у дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_11 у приватній власності знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа: 59,4 кв.м., підстава: договір купівлі - продажу № 6924, від 12.12.2025.

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України набуте під час шлюбу, майно являється спільною сумісною власністю.

Санкція ч. 1 ст. 111 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 12 до 15 років.

На даний час існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що зазначене вище майно в подальшому може підлягати спеціальній конфіскації, як виду покарання.

У судовому засіданні слідчий підтримав клопотання із зазначених у ньому підстав, просив його задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Ураховуючи вказану норму закону та те, що повідомлення підозрюваного, його захисника про розгляд судом клопотання про арешт майна може призвести до його відчуження, слідчий суддя вважає можливим прийняти рішення по суті клопотання у відсутності власника майна.

Вивчивши зміст клопотання та докази, якими воно обґрунтовується, заслухавши слідчого, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

З матеріалів клопотання вбачається, що слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015010000000098, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.05.2015 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 110, ч. 2 ст. 110, ч. 3 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 28 ч. 5 ст. 111, ч. 5 ст. 111-1, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 353 КК України.

Крім того, в рамках вказаного кримінального провадження, 18.06.2026 ОСОБА_5 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного за ч. 1 ст. 111 КК України.

Згідно даних державних реєстрів громадянину України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа: 71,0 кв.м., підстава: свідоцтво про право власності р № НОМЕР_1 , від 23.10.2012; автомобіль марки BYD LEOPARD 3 TITANIUM, державний номерний знак НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_3 .

ОСОБА_11 , яка являється дружиною ОСОБА_5 , у приватній власності знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа: 59,4 кв.м., підстава: договір купівлі - продажу № 6924, від 12.12.2025.

Старший слідчий слідчого 2 відділення слідчого відділу (з дислокацією у м. Київ) Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_4 просить з метою забезпечення можливої спеціальної конфіскації майна як виду покарання, який може бути застосований до підозрюваного, накласти арешт на майно, яке належить останньому на праві власності.

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Відповідно ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ч. 1, п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, а арешт є заходом забезпечення кримінального провадження.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Частинами 1, 3 ст. 132 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Як убачається з ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Отже, згідно повідомлення про підозру від 18 червня 2026 року, громадянин України ОСОБА_5 діючи умисно та добровільно перейшов на бік ворога в умовах збройного конфлікту з метою здійснення незаконної діяльності у незаконно створених органах влади, сформованих рф на тимчасово окупованій території України. Керуючись законодавством рф, він виконував функції представника окупаційної влади країни-агресора, чим забезпечив функціонування незаконно створеної системи виконавчої влади, що призвело до зміцнення окупаційного режиму та унеможливлення здійснення суверенітету і контролю органами державної влади України на Кримському півострові. Зокрема, погодився на незаконну пропозицію очолити міністерство палива та енергетики АРК та виконувати управлінські функції, які він виконував до червня 2014 року (а.с. 127-128).

Доказів, що дії підозрюваного мали триваючий характер і продовжувалися й після червня 2014 року слідчому судді не надано.

Натомість станом на червень 2014 року включно, санкція частини першої статті 111 КК України не передбачала покарання у виді конфіскації майна взагалі.

Так само і положення статті 96-1 КК України у редакції, чинній станом на червень 2014 року, не передбачали можливості застосування спеціальної конфіскації у разі вчинення злочину, передбаченого статтею 111 КК України.

Так, станом на червень 2014 року стаття 96-1 КК України, діяла у наступній редакції:

«Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення злочину, передбаченого статтею 354 та статтями 364, 364-1, 365-2, 368 - 369-2 розділу XVII Особливої частини цього Кодексу, або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого зазначеними статтями».

Отже, ані конфіскація майна як вид покарання, ані спеціальна конфіскація як інший захід кримінально-правового характеру станом на червень 2014 року не могли бути застосовані до особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111 КК України. Відтак застосування таких наслідків до діяння, вчиненого у зазначений період, суперечило б принципу законності та вимогам статті 58 Конституції України щодо незворотності дії закону в часі.

Крім того, санкційний механізм, установлений Законом № 1644-VII, не є тотожним і не може заміщуватися заходами забезпечення кримінального провадження, визначеними КПК України, зокрема арештом майна, і навпаки, так як санкція не є формою кримінальної відповідальності, але вона не обмежує можливостей подальшого кримінального переслідування осіб, проти яких вони введені.

Більш того, із положень Закону № 1644-VII слідує, що застосування санкції не скасовує обов`язку держави проводити кримінальне переслідування та притягувати винуватих до відповідальності, враховуючи при цьому факт застосування санкції.

За таких обставин підстави для задоволення клопотання відсутні.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідчий суддя -

ухвалив:

У задоволенні клопотання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_12