Рішення № 137659605, 24.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9304/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. Комкова, 76а; код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати суми інфлякційного коригування за період з 01.03.2013 року по 31.10.2025 року та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. Комкова, 76а; код ЄДРПОУ 21295057), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо ненарахування та невиплати суми інфляційного коригування за весь час затримки виплати пенсії окремо щодо кожної місячної суми пенсії за період заборгованості з 01.03.2013 року по 31.10.2025 року, яка була нарахована до виплати ОСОБА_1 у 31.10.2025 року у номінальному розмірі;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити нарахування та виплату суми інфлякційного коригування за весь період затримки виплати окремо щодо кожної місячної суми пенсії за період заборгованості 01.03.2013 року по 31.10.2025 року , з моменту виникнення права на її отримання до 31.10.2025 року, у розмірі що забезпечує приведення кожної такої суми пенсії до її реальної вартості на момент виплати, але не меншому, ніж сума індексації грошових доходів населення, визначена відповідно до Закону України №1282-ХІІ та Порядку №1078, з урахуванням базового місяця, накопиченого індексу споживчих цін та дати фактичної виплати кожної відповідної суми.

Ухвалою від 02.04.2026р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у відповідності до положень Закону України Про судовий збір у розмірі 1064.96 грн., надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску, додатки до позовної заяви належним чином оформлені у паперовому вигляді.

09.04.2026 року (вх. №ЕС/38831/26) позивач надав до суду заяву на виконання ухвали суду, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою від 10.04.2026 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в межах здійснення судового контролю Додаткової постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 року у справі №420/21779/23, відповідачем станом на 31.10.2025 року проведено нарахування суми пенсійної заборгованості за період з 01.03.2016 року по 31.10.2025 року у розмірі 432799,29 грн. із здійсненням помісячного розрахунку за кожен місяць періоду заборгованості.

Позивач направив відповідачу лист від 29.03.2026 року з вимогою здійснити нарахування та виплату суми інфляційного коригування щодо кожної місячної суми пенсії за період заборгованості до моменту її фактичної виплати, однак відповіді не отримав.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до наявної в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 10.04.2026 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2024 року по справі №420/21779/23 Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року скасовано.

Ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, повідомлене листом від 18 лютого 2023 року №2100-03-8/3949, щодо розміру пенсії та відмови у виплаті пенсії на банківський рахунок ОСОБА_1 .

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області стосовно розрахунку пенсії позивача та розрахунку боргу за період з 01 березня 2013 року на момент нарахування пенсії до виплати 18 лютого 2023 року без здійснення автоматичних перерахунків індексації та/або масових перерахунки пенсії та без врахування надбавки до пенсії відповідно ст.ст. 27, 28 та ч.ч.2, 3 ст.42 та п.п.4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2020 року №251 "Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році" та від 20 лютого 2019 року №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в редакції дійсної на момент нарахування/фактичної виплати пенсії позивачу 18 лютого 2023 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням автоматичних перерахунків індексації та/або масових перерахунків пенсії та надбавок до пенсії, відповідно ст.ст. 27, 28 та ч.ч.2, 3 ст. 42 та п.п.4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2020 року №251 "Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році" та №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в редакції дійсної на момент нарахування/фактичної виплати пенсії позивачу за винятком сплачених сум.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити виплату пенсії на банківський рахунок ОСОБА_1 , згідно Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, за правилами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596.

В іншій частині позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73005, код ЄДРПОУ 21295057) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 858,88 грн. (вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 коп.) за звернення до суду з позовом, та у розмірі 1 288,32 грн (одна тисяча двісті вісімдесят вісім гривень 32 коп.) за звернення до суду з апеляційною скаргою.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Додатковою постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року вказано шостому абзаці резолютивної частини постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року період з якого необхідно здійснити ОСОБА_1 розрахунок та виплату пенсії, а саме 01 березня 2013 року.

Викладено абзац шостий резолютивної частини постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року в наступній редакції:

"Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2013 року з урахуванням автоматичних перерахунків індексації та/або масових перерахунків пенсії та надбавок до пенсії, відповідно ст.ст. 27, 28 та ч.ч.2, 3 ст. 42 та п.п.4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2020 року №251 "Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році" та №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в редакції дійсної на момент нарахування/фактичної виплати пенсії позивачу за винятком сплачених сум".

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року зобов`язано ГУПФ України в Херсонській області подати у місячний строк з моменту отримання копії даної ухвали суду звіт про виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у справі №420/21779/23.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року прийнято звіт ГУПФ України в Херсонській області про виконання рішення суду по справі №420/21779/23. В задоволенні клопотання представника позивача про витребування у ГУПФ України в Херсонській області відомостей щодо запиту щодо обробки та модуля електронної пенсійної справи.

Позивач направив відповідачу лист від 29.03.2026 року з вимогою здійснити нарахування та виплату суми інфляційного коригування щодо кожної місячної суми пенсії за період заборгованості до моменту її фактичної виплати, однак відповіді не отримав.

Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 року по справі №420/21779/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року залишено без змін.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Пенсійного фонду України щодо відмови виплати заборгованості по перерахунку пенсії, суд зазначає наступне.

Пенсійний фонд України в свою чергу, у розумінні п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014р. №280 (далі - Положення №280) та ст. 58 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктами 4,7 Положення №280 Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого: розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України (п.п.4); організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення своєчасної та у повному обсязі виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління.

Як встановлено п. 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року) територіальними органами Пенсійного фонду України є головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідності до пп.5 п.4 Положення №28-2, головні управління Фонду відповідно до покладених на завдань здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Суд зазначає, що функції з проведення виплати пенсії покладені не на Пенсійний фонд України, а на територіальний орган Пенсійного фонду України.

Слід зазначити, що згідно з рішеннями Одеського окружного адміністративного суду та Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/24806/24, на які посилається у позовній заяві позивач, зобов`язань на Пенсійний фонд України та Кабінету Міністрів України, в особі Міністерства юстиції України не покладалося, Пенсійний фонд України та Кабінет Міністрів України, в особі Міністерства юстиції України не був стороною у вказаних справах.

Зобов`язання з перерахунку та виплати пенсії позивачу покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Верховний Суд в постанові від 20.12.2018 у справі №2а/155/17/2015 вказав, що подання окремого позову про зобов`язання пенсійного органу виконати судове рішення свідчить про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, оскільки не відновлює і не може відновити порушені, на думку позивача, права, свободи та інтереси, які вже були захищені судом у іншій справі.

Отже, вимоги позивача щодо виділення та направлення для виплати заборгованості пенсії, нарахованої на виконання рішення суду виходять за межі повноважень Фонду.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Наведене свідчить, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов`язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов`язків при вчиненні таких дій.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2021 у справі № 9901/345/20 надала висновок про те, що під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Водночас, як вказала Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові, для кваліфікації судом бездіяльності суб`єкта владних повноважень також необхідно встановити чи були б такі дії суб`єкта владних повноважень об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, причини їх невчинення.

В даному випадку суд встановив, що позивач звернувся до суду з позовом тому що вважає протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплаті заборгованості по перерахунку пенсії на виконання судового рішення.

В свою чергу, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не заперечує свого обов`язку виплатити суму заборгованості по пенсії позивачу, а лише вказує на те, що вказана виплата буде здійснена відповідно до встановленої процедури, а саме, після виділення коштів на виплату заборгованості.

Тобто, спірні правовідносини між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

В силу статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Однак право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1, пунктів 16, 18 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, примусове виконання рішень, зокрема, судів, є виключно повноваженнями державної виконавчої служби, або, у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", приватних виконавців.

При цьому вирішення позовних вимог лежить в площині виконання судових рішень у справі №420/24806/24 і має виконуватися відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що не позбавляє права позивача оскаржувати дії державного виконавця.

Викладене свідчить про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Також суд вказує, що положеннями частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (частина шоста статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання вказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов, оскільки суб`єкт владних повноважень не може бути зобов`язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення.

Зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

З урахуванням, того що позивач просить визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплаті заборгованості згідно з рішеннями суду у справі №420/24806/24, суд зазначає наступне.

Суд позбавлений права повторно зобов`язати вчинити дії та встановити право, яке вже визначене в резолютивній частині судового рішення у справі №420/21779/23.

Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає критерію захисту порушеного права в порядку позовного провадження, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області відсутні, такі вимоги не можуть бути самостійним предметом позову і повинні розглядатися не в позовному провадженні, а шляхом подання відповідної заяви відповідно до ч.1 ст.383 КАС України або у порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Крім того, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 р. у справі №806/2143/15, від 03.04.2019 р. у справі №820/4261/18, від 09.07.2019 р. у справі №826/17587/18, від 31.07.2019 р. у справі №803/688/18, від 23.07.2020 р. у справі №661/89/17, від 24.07.2020 р. у справі №501/2172/15-а, Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі №686/23317/13-а.

Як вже було зазначено судом, Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 року по справі №420/21779/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року залишено без змін.

Колегія суддів у вищевказаній постанові зазначила, що як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з протоколів про перерахунок пенсії за період з 01 березня 2013 року, за результатами якого, розмір пенсії позивача, при індивідуальному коефіцієнті заробітної плати 1,39416 за період роботи з 01 лютого 2000 року по 31 січня 2002 та коефіцієнті стажу (з урахуванням кратності 1,35) 0,53663 за 39 років 9 місяців 1 день. За результатами перерахунків сума недоплати по пенсії з урахуванням додаткової постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року за період з березня 2013 по жовтень 2025 склала 337 853,14 грн. Загальна сума пенсії, яка підлягає виплаті з урахуванням перерахованих але повернутих коштів складає 432 799,29 ( 33753,14 + 94946,15) грн.

Також, колегія суддів погодилася з судом першої інстанції, що ГУПФ України в Херсонській області вчинило передбачені законодавством необхідні дії для виконання рішення суду та здійснило перерахунок пенсії позивачу, крім того, з метою, врегулювання питання виплати пенсії направило на адресу представника позивача листи якими повідомляло про необхідність надання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок та порядок виплати у разі відсутності такої заяви (№2100-0401-8/797 від 08 січня 2025 року та №2100-0401-8/2180 від 17 січня 2025 року).

При цьому, при розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі №686/23317/13-а, від 06.02.2019 р. у справі №816/2016/17, а також у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 р. у справі №806/2143/15, від 30.03.2021 р. у справі №580/3376/20.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. Комкова, 76а; код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати суми інфлякційного коригування за період з 01.03.2013 року по 31.10.2025 року та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.