Рішення № 137656268, 23.06.2026, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/11328/25

2/214/318/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Чернової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренко К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 214/11328/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 438110-КС-002 від 27 грудня 2021 року в сумі 11 634,16 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним договором. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що відповідно до укладеного кредитного договору, відповідачем отримано суму кредиту в розмірі 10 000,00 грн. з погодженою умовами договору фіксованою процентною ставкою 0,70924162% в день. Відповідач належним чином умови договору не виконував, внаслідок чого ним допущено заборгованість за кредитом в сумі 11 634,16 грн., з яких 8 963,80 грн. сума прострочених платежів по тілу кредиту; 2 670,36 грн. сума прострочених платежів по процентах. Тому з метою захисту прав кредитора, позивач просить задовольнити заявлені вимоги.

Ухвалою суду від 18 лютого 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача ТОВ «Бізнес Позика» не з`явився, згідно прохальної частини тексту позовної заяви, представник позивача Танцуріна Є.В. просить розглянути справу без участі представника.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, від представника відповідача Платошина О.М. надійшла заява до суду про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог, відповідно до наданого відзиву.

Представник відповідача Платошин О.М. звернувся до суду з відзивом на позов.

В обґрунтування відзиву зазначено про ігнорування позивачем ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», де прямо заборонено ставити питання про стягнення штрафів (неустойки) вище основної суми боргу в черговості погашення, пропуск позивачем строку позовної давності з урахуванням закінчення термії дії кредитного договору 21.02.2025 та відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача, що є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову з огляду на відсутність виписки з особового рахунку клієнта банку. Тому просить відмовити у задоволенні вимог.

У додаткових поясненнях представник позивача ОСОБА_2 посилається на положення пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження та згодом зупинення строку позовної давності на час воєнного стану, вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання факту укладення кредитного договору шляхом проведення часткової оплати за ним, презумпція вчиненого правочину відповідачем не спростована. На підтвердження факту перерахунку кредитних коштів на рахунки відповідача стороною позивача надано витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті кредитодавця, де відповідачем було зазначено номер банківської картки для зарахування коштів та довідку про перерахування коштів. Позивачем не заявлено вимогу про нарахування неустойки на підставі ст. 549 ЦК України, а також жодної форми відповідальності за порушення грошової відповідальності відповідно до ст. 625 ЦК України, як і не заявлено вимогу про нарахування процентів поза межами строку дії кредитного договору, нараховані ж проценти за користування кредитними коштами не являються неустойкою. Тому з посиланням на судову практику країни в цій категорії справ, просить задовольнити вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, дійшов до такого висновку.

Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, 27 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», як кредитодавцем та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено договір № 438110-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) шляхом прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладання договору, умовами якого погоджено надання позичальнику у власність грошових коштів шляхом підписання договору електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчать умови кредитного договору, реквізити сторін та підписи.

Умовами договору сторони погодили суму кредиту 10 000,00 грн., строк кредиту 8 тижнів, стандартну процентну ставку в день фіксовану в сумі 0,70924162%, комісію за надання кредиту в сумі 1 500,00 грн., строк дії договору до 21.02.2022, орієнтовну загальну вартість наданого кредиту в сумі 14 400,00 грн.

Цей правочин у розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, що не спростовано в судовому засіданні останнім.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Кредитодавець виконав належним чином умови договору, згідно наданої до суду виписки по рахунку банку-емітента АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 27 грудня 2021 року перераховано на належну йому платіжну картку грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., що не спростовано відповідачем в судовому засіданні.

Указана виписка з рахунку позичальника є належним і допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження № 61-12049св23).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц (провадження № 61-7242 св 24) вказавши, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.

Тому суд відхиляє доводи представника відповідача в цій частині.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Ураховуючи те, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 438110-КС-002 від 27.12.2021 належним чином не виконав, кредитні кошти вчасно не повернув, виникла заборгованість за вказаним договором в сумі 11 634,16 грн., що не спростованою відповідачем у судовому засіданні, з яких: 8 963,80 грн. сума прострочених платежів по тілу кредиту; 2 670,36 грн. сума прострочених платежів по процентах.

При цьому з наданого до суду розрахунку, беручи проведення 10.01.2022 відповідачем платежу в сумі 3 600,00 грн. та розподіл цього платежу в рахунок погашення боргу за тілом кредиту, відсотками за разовою комісією за надання кредиту, суд не вбачає порушень зі сторони позивача вимог статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» в частині черговості погашення вимог за договором про споживчий кредит, тому суд відхиляє доводи сторони відповідача в цій частині.

Стосовно посилань представника відповідача на положення статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», то вказана норма закону стосуються нарахування збитків завданих позичальнику внаслідок порушення зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, а саме суми неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань.

Позивачем вимоги про нарахування неустойки чи процентів за порушення виконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України, не заявлено.

Не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог і заява сторони відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, з огляду на встановлення постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) з 12 березня 2020 року на всій території України карантину.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїни щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 карантин закінчився 30 червня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року карантин було скасовано з 01 липня 2023 року.

Таким чином, в період з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року було зупинено всі строки позовної давності на підставі п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а тому звернувшись до суду 25 листопада 2025 року з позовом до ОСОБА_1 , позивачем дотримано строки, визначені ст. 257 ЦК України.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів,які надають позивач та відповідач.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, отриманий кредит та нараховані за користування кредитом проценти не повернув, а тому вимоги позову підлягають задоволенню повністю.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку із повним задоволенням вимог, судовий збір, сплачений ТОВ «Бізнес Позика» за подачу позовної заяви до суду, підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.12,13,81,141,247,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 438110-КС-002 від 27.12.2021 в сумі 11 634 (одинадцять тисяч шістсот тридцять чотири) гривні 16 коп., з яких: 8 963 (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят три) гривні 80 коп. сума прострочених платежів по тілу кредиту; 2 670 (дві тисячі шістсот сімдесят) гривень 36 коп. сума прострочених платежів по процентах.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. . Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відомості про сторін:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Н.В. Чернова