Рішення № 137652773, 02.04.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/4099/25

Провадження №2/521/428/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року місто Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя Плавич І.В.,

секретар судового засідання Положенцева Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради, в якому просить усунути їй перешкоди в користуванні майном, шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Вимоги обґрунтовує тим, що 19 січня 2022 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з умовами договору, сторони домовилися укласти в майбутньому до 30.04.2022 року основний договір купівлі продажу вищезаначеної квартири, на умовах встановлених цим договором.

Відповідно до п. 3 Договору, відповідачі отримали від позивачки в рахунок майбутнього продажу вказаної в цьому договорі квартири, в якості авансу грошову суму в розмірі 823892,90 грн.

Згідно з п. 4 договору, продаж вищевказаної квартири буде вчинено за у національній валюті України (гривні) у сумі, що буде еквівалентна сумі 36000,00 доларів США.

В цей же день, відповідачі отримали від ОСОБА_1 повний розрахунок за належну їм однокімнатну квартиру.

Позивачка повністю виконала перед продавцями свої зобов`язання за договором купівлі продажу належної їм житлової нерухомості.

Згідно з п. 5 договору, відповідачі зобов`язуються підготувати документи, які необхідні для укладання договору купівлі продажу (а саме правовстановлюючі документи на квартиру, технічний паспорт, звіт про оцінку вартості нерухомості, довідку про відсутність проживаючих у квартирі за формою №1, відповідні довідки про відсутність заборгованості по сплаті за комунальні послуги, а також водо -, газо- та електропостачання) та інші необхідні документи.

В порушення вищезазначених умов договору, ОСОБА_2 не знялась з реєстраційного обліку за зазначеною адресою та не надала довідку про наявність чи відсутність проживаючих у квартирі за формою №1.

Крім того, в порушення п. 5 договору, 15.03.2023 року ОСОБА_6 прописала у вказаній квартирі двох своїх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з п. 7 договору, якщо договір купівлі продажу квартири не буде укладено та підписано з вини ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , у ОСОБА_1 , як постраждалої сторони, виникає право оформити право власності на вищевказану квартиру на своє ім`я.

Позивач зазначає, що реєстрація відповідачів у належному позивачці житловому приміщенні створює останній перешкоди в реалізації свого права на оформлення права власності на вищевказану квартиру на своє ім`я.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, про слухання справи сповіщені належним чином та своєчасно.

Відповідачі в судові засідання повторно не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, відзиву на позовну заяву не надали.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилася, про слухання справи сповіщена належним чином та своєчасно. Надала заяву про слухання справи у відсутності представника Служби у справах дітей Одеської міської ради.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відомості про розгляд справ (залишення позову без руху, повернення позовної заяви, дані про відкриття провадження та дати призначення справи до розгляду) публікуються на офіційному веб-сайті Хаджибейського районного суду м. Одеси у відповідності до Рішення ради суддів загальних судів № 12 від 28 лютого 2013 року «Про організацію роботи з інформаційного наповнення і функціонування офіційних веб-сайтів загальних судів на офіційному веб-порталі судової влади України» та відправлено до ЄДРСР.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідачки та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Цивільним Кодексом України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 19 січня 2022 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі продажу квартир АДРЕСА_2 .

Згідно з умовами договору, сторони домовилися укласти в майбутньому до 30.04.2022 року основний договір купівлі продажу вищезаначеної квартири, на умовах встановлених цим договором.

Відповідно до п. 3 Договору, відповідачі отримали від позивачки в рахунок майбутнього продажу вказаної в цьому договорі квартири, в якості авансу грошову суму в розмірі 823892,90 грн.

Згідно з п. 4 договору, продаж вищевказаної квартири буде вчинено за у національній валюті України (гривні) у сумі, що буде еквівалентна сумі 36000,00 доларів США.

В цей же день, відповідачі отримали від ОСОБА_1 повний розрахунок за належну їм однокімнатну квартиру.

Позивачка повністю виконала перед продавцями свої зобов`язання за договором купівлі продажу належної їм житлової нерухомості.

Згідно з п. 5 договору, відповідачі зобов`язуються підготувати документи, які необхідні для укладання договору купівлі продажу (а саме правовстановлюючі документи на квартиру, технічний паспорт, звіт про оцінку вартості нерухомості, довідку про відсутність проживаючих у квартирі за формою №1, відповідні довідки про відсутність заборгованості по сплаті за комунальні послуги, а також водо -, газо- та електропостачання) та інші необхідні документи.

В порушення вищезазначених умов договору, ОСОБА_2 не знялась з реєстраційного обліку за зазначеною адресою.

15.03.2023 року ОСОБА_6 прописала у вказаній квартирі двох своїх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначає, що факт реєстрації відповідачів порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

У той же час статтею 41 Конституції України гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) звертала увагу на необхідність співвідношення і застосування статей 391, 395, 405, 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК України.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів 19 січня 2022 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі продажу квартир АДРЕСА_2 .

Згідно з умовами договору, сторони домовилися укласти в майбутньому до 30.04.2022 року основний договір купівлі продажу вищезаначеної квартири, на умовах встановлених цим договором.

Доказів того, що позивач зверталася до відповідачів з вимогами щодо укладення у належній формі договору купівлі-продажу матеріали справи не містять.

Більш того, як встановлено з ЄДРСР рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18.05.2023 року (справа №521/18101/22) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (вісімсот двадцять три тисячі вісімсот дев`яносто дві) гривні 90 копійок, з яких: 411946,45 грн. в якості авансу, сплаченого за попереднім договором; 411946,45 грн. в якості штрафу за порушення умов договору.

Стягнуто з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (вісімсот двадцять три тисячі вісімсот дев`яносто дві) гривні 90 копійок, з яких: 411946,45 грн. в якості авансу, сплаченого за попереднім договором; 411946,45 грн. в якості штрафу за порушення умов договору.

Вказані обставини підтверджують неможливість подальшого існування і реалізації домовленостей щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 . Місце проживання її малолітніх дітей, з урахуванням положень частини третьої, четвертої статті 29 ЦК України, визначається місцем проживання їхніх батьків.

Позивачка не могла не усвідомлювати, що сплата авансового платежу за спірну кваптиру на підставі попереднього договору не свідчить про перехід до неї права власності на квартиру АДРЕСА_2 , а також не свідчить про виникнення у неї легального права власності на квартиру.

Враховуючи обставини справи, суд вважає за необхідне визнати позов не обґрунтованим.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись Главою 9 Розділу ІІІ ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

В задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч.5 п.4 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_5 ).

Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_5 ).

Третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради (ЄДРПОУ 25427107, 65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д).

Суддя: І.В. Плавич