Рішення № 137652356, 23.06.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 491/1146/25

Провадження № 2/496/2044/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді Шаньшиної М.В.

за участю секретаря Мірошнікова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Колект» заборгованість за кредитним договором № 3472850 від 19.02.2023 року у 52866,00 гривень та судові витрати по справі.

Мотивуючи позовні вимоги тим, що 19.02.2023 року між ТОВ «Лінеура України» та відповідачем було укладено кредитний договір №3472850, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура України» надав відповідачу кредит в сумі 9900,00 грн. на строк 359 днів, зі стандартною процентною ставкою 1,99%, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов договору, однак, відповідач, у свою чергу, не надав своєчасно банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим, у відповідача виникла заборгованість перед банком.

26.10.2023 року між ТОВ «Лінеура України» та ТОВ «ФК Профіт» було укладено договір факторингу №26102023, згідно якого до ТОВ «ФК Профіт» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

09.09.2025 року між ТОВ «ФК Профіт» та ТОВ «Сіті Колект» було укладено договір факторингу №ДО-20250909/001, згідно якого до ТОВ «Сіті Колект» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Станом на дату подання цього позову заборгованість відповідача за кредитним договором №3472850 від 19.02.2023 р. становить 52866 грн., з яких: 9900 грн. - тіло кредиту; 42966 грн. - нараховані відсотки.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором у сумі 52866 грн.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18 лютого 2026 року відкрито провадження по цивільній справі, судовий розгляд постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення телефонограми на номер телефону, відзив на позовну заяву суду не надав.

За таких обставин суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що між 19.02.2023 року між ТОВ «Лінеура України» та відповідачем було укладено кредитний договір №3472850, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура України» надав відповідачу кредит в сумі 9900,00 грн. на строк 359 днів, зі стандартною процентною ставкою 1,99%, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Відповідно до вимог ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в строк, встановлений в договорі, одностороння відмова від зобов`язання, якщо інше не встановлено договором, не допускається.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Згідно з вимогами ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Наслідки порушення договору позики врегульовані нормами ст.ст.1050, 1048, 625 ЦК України.

Стаття 1048 ЦК України передбачає обов`язок позичальника повернути позикодавцеві крім позики проценти від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлено договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно вимог, встановлених ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК).

За змістом п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно положень ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

26.10.2023 року між ТОВ «Лінеура України» та ТОВ «ФК Профіт» було укладено договір факторингу №26102023, згідно з яким до ТОВ «ФК Профіт» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

09.09.2025 року між ТОВ «ФК Профіт» та ТОВ «Сіті Колект» було укладено договір факторингу №ДО-20250909/001, згідно якого до ТОВ «Сіті Колект» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Як убачається з матеріалів справи, кредитор свої зобов`язання перед позичальником виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти, однак позичальник взяті на себе за кредитним договором зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості.

Згідно з розрахунком заборгованості, в наслідок несвоєчасного виконання зобов`язання, відповідач на момент звернення із позовною заявою, заборгував перед позивачем борг за кредитним договором № 3472850 від 19.02.2023 р. становить 52866 грн., з яких: 9900 грн. - тіло кредиту; 42966 грн. - нараховані відсотки.

Однак суд не погоджується заявленим позивачем розміром відсотків за користування кредитними коштами виходячи із наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складає у сумі 42966 грн, що перевищує тіло кредиту майже у 5 разів, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 9900 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Позивач у зв`язку із захистом своїх прав поніс судові витрати які складаються із наступного: судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 2422 грн. 40 коп., та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно договору №25 про надання правової допомоги від 17.10.2025 року, додатку №1 до договору про надання правової допомоги розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката становить 9 000,00 грн., витягом з акту надання правової допомоги №1218 від 24.12.2025 року, заявки на надання правової допомоги від 24.12.2024 року.

Таким чином, з метою дотримання принципу справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною з огляду на складність та фактичний розгляд справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспіввісною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу у даній справі у сумі 9 000,00 грн. є не співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом, обсягом та часом послуг у суді (розгляд даної справи здійснювався за відсутності представника позивача), не відповідають критерію розумності їхнього розміру, співмірності та справедливості. Суд дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат від попередньо заявленої суми та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наданого платіжної інструкції № 427 від 26.11.2025 року, позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 907,27 гривень (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 19800 грн. ? 2422,40 грн. ? 52866 грн.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 12, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс» (адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових стрільців, 37/41, код ЄДРПОУ 39508708), заборгованість за Кредитним договором №3472850 від 19.02.2023 року у розмірі 19800 гривень, 907,27 грн. судового збору та 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду, яке ухвалене заочно, набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.В. Шаньшина