Рішення № 137646709, 10.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2026Справа № 910/4462/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (04082, м. Київ, вул. Бережанська, 7, ідентифікаційний код 33945469)

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7Ц, ідентифікаційний код 32849408)

про стягнення 3 681 849, 60 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Бежовець І.О.

від відповідача: Хомин О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (далі - відповідач) про стягнення 3 681 849, 60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки товару №120 від 05.05.2025 року в частині своєчасної поставки товару, що стало підставою для нарахування пені у розмірі 1 078 521, 60 грн, штрафу у розмірі 2 603 328, 00 грн та звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4462/26, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.05.2026.

04.05.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що постачальником поставлена продукція згідно умов договору належної якості, жодних зауважень на адресу постачальника не надходило, поставлена продукція успішно використовується замовником у поточній діяльності. А тому за переконанням відповідача, єдиним порушенням з боку постачальника в ході виконання договору є незначне перевищення строків поставки, в той час як сума нарахованих штрафних санкцій є непомірно великою для відповідача та не є пропорційною до розміру не виконаного ним зобов`язання.

Крім цього відповідач зазначив, що окрім намагання стягнути з відповідача непомірно-великі штрафні санкції, позивачу вже сплачена сума банківської гарантії за договором в розмірі 1 859 520,00 грн, якою позивач фактично отримав відшкодування за неналежне виконання умов договору з боку відповідача. А тому відповідач вважає, що існують підстави для зменшення розмір нарахованих штрафних санкцій (пені) до розумного розміру, що становить 25 000,00 грн та відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафу.

11.05.2026 (зареєстровано 12.05.2026) позивачем подано відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що отримання позивачем суми за гарантією не є формою отримання «невиправданих прибутків», а є законною реалізацією погодженого механізму забезпечення, на який відповідач надав свою беззастережну згоду під час укладення договору.

Також позивача заперечував щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 25 000,00 грн та повну відмову у стягненні штрафу, оскільки за переконанням позивача таке клопотання нівелює саму суть господарської відповідальності. Враховуючи, що відповідач допустив прострочення поставки дороговартісного та життєво необхідного обладнання (автокранів) на 29 днів, що в умовах воєнного стану та постійної необхідності ліквідації наслідків обстрілів є критичним для забезпечення належного функціонування служб цивільного захисту, заявлена сума санкцій у розмірі 3 681 849,60 грн, на думку позивача, є цілком співмірною з загальною вартістю контракту (37 190 400,00 грн) та тривалістю допущеного порушення, а розрахована вона була суворо за формулою, погодженою самими сторонами: 0,1% вартості товару за кожен день прострочення та додатково 7% штрафу за прострочення понад десять календарних днів. А тому просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

18.05.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив на спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив.

У судовому підготовчому засіданні 20.05.2026 судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/4462/26 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 10.06.2026.

05.06.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС відповідачем подано клопотання про залучення доказів щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

09.06.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про залучення доказів щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

10.06.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС відповідачем подано клопотання про зменшення штрафних санкцій на 99 відсотків.

У судовому засіданні 10.06.2026 судом заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі та представника відповідача, яка проти вимог заперечувала з підстав наведених у відзиві та просила суд зменшити штрафні санкції до 99 %.

У судовому засіданні 10.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Поряд з цим, у зв`язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці, підписання повного тексту рішення здійснюється у перший робочий день після виходу судді з відпустки.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

05.05.2025 між Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України (надалі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ЮРОМАШ» (надалі - постачальник, відповідач) укладено договір № 120 від 05.05.2025 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити автокрани з вантажопідйомністю від 50 тонн згідно коду ДК 021:2015: 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (автокран EUROMASH TC-QY50KD) в подальшому «Товар», на умовах, що викладені у цьому договорі, у кількості, що зазначена у Специфікації (Додаток №1) та комплектності згідно з «Детальним технічним описом на підтвердження технічних вимог», у тому числі додаткового обладнання та оснащення (комплектації) (Додаток №2), які є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти якісний Товар та сплатити його вартість на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна договору становить 37 190 400,00 грн (тридцять сім мільйонів сто дев`яносто тисяч чотириста гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 6 198 400,00 грн. (шість мільйонів сто дев`яносто вісім тисяч чотириста гривень 00 копійок).

За умовами п. 3.1. договору постачальник здійснює постачання та якісне відвантаження Товару замовнику за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 150 (далі - місце постачання Товару) та несе всі витрати і ризики, пов`язані з його доставкою до вказаного місця призначення, включаючи оплату відповідних податків і інших зборів. Постачання Товару здійснюється відповідно до умов DDP Incoterms 2020, що застосовуються у внутрішній та міжнародній торгівлі.

Згідно з п. 3.2. договору постачання Товару за цим договором може бути здійснено як у повному обсязі, так і партіями, в межах строку постачання, визначеному в Специфікації (Додаток 1).

За погодженням Сторін допускається дострокове постачання Товару (його окремих партій), про що Постачальник повинен узгодити із Замовником письмово за три робочих дні.

Приймання-передача Товару здійснюється у присутності представників сторін за накладними та актами приймання - передачі в місці постачання Товару (п. 3.3. договору).

У п. 3.4. договору сторонами узгоджено, що датою постачання Товару (партії) вважається дата його отримання замовником у місці постачання Товару з відміткою в накладній на відвантаження Товару та дата підписання акту приймання-передачі.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами затверджено Специфікацію на товар, що постачається (Додаток 1), якою визначено, зокрема строки постачання Товару до 15.10.2025 на загальну суму 37 190 400,00 грн.

Цей договір, відповідно до п. 9.1., вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те особами та реєстрації у встановленому порядку.

Договір діє до 15.12.2025 року включно. Із закінченням строку дії договору між сторонами припиняються всі зобов`язання, окрім гарантійний зобов`язань постачальника та оплати за вже поставлений Товар (п. 9.2. договору).

За доводами позивача, згідно з видатковою накладною від 14.11.2025 № ЮМ-1332 постачальник поставив партію у кількості 3 од. з порушенням строків виконання зобов`язань за договором, тобто відповідачем було допущено прострочення поставки Товару на 29 днів.

У зв`язку з чим, у порядку п. 7.2. договору за порушення строків виконання зобов`язань постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штрафні санкції у розмірі 3 681 849,60 грн, з яких пеня складає 1 078 521,60 грн та штраф у сумі 2 603 328,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що постачальником поставлена продукція згідно умов договору належної якості, жодних зауважень на адресу постачальника не надходило, поставлена продукція успішно використовується замовником у поточній діяльності. А тому, за переконанням відповідача, єдиним порушенням з боку постачальника в ході виконання договору є незначне перевищення строків поставки, в той час як сума нарахованих штрафних санкцій є непомірно великою для відповідача та не є пропорційною до розміру не виконаного ним зобов`язання.

Крім цього, відповідач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» здійснює діяльність як імпортер та офіційний представник окремих міжнародних виробників будівельної, дорожньої та кар`єрної техніки на території України, забезпечуючи поставку спеціалізованого обладнання, гарантійне та післягарантійне обслуговування, а також сервісну підтримку клієнтів. Зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» є учасником ринку постачання спеціалізованої техніки для суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у галузі будівництва, інфраструктури, видобувної промисловості та суміжних секторах. У завзятку з чим ТОВ з ІІ «Юромаш» було визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

З огляду на що, відповідач зазначає, що відповідний статус підприємства має бути враховано, адже стягнення штрафних санкцій в повному обсязі призведе до непоправних наслідків, які зумовлять неможливість належного виконання покладених на критично важливі підприємства функцій, зокрема щодо належного функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а тому просить суд суто зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про таке.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини виникли між сторонами у травні 2025 року, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 193 ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що у затвердженій сторонами Специфікації на товар, що постачається (Додаток 1) визначено строки постачання Товару до 15.10.2025.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, згідно з видатковою накладною № ЮМ-1332 від 14.11.2025 постачальником поставлено партію Товару у кількості 3 од. на загальну суму 37 190 400,00 грн.

Вказаний товар прийнятий замовником без зауважень, що не заперечується позивачем у судовому засіданні.

За приписами ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частина 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Одним з видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вбачається із матеріалів справи, у п. 7.2 договору сторонами визначено, що за порушення строків виконання зобов`язань постачальник сплачує на користь замовника неустойку у розмірі 0,1% вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад десять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого Товару.

З огляду на ту обставину, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення поставки Товару за договором, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки та штрафу, нарахованої на підставі п. 7.2 договору, є обґрунтованою та правомірною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, суд зазначає що останній є обґрунтованим, законним та арифметично вірним.

За приписами ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Із наданих відповідачем доказів судом не вбачається підстав для звільнення останнього від відповідальності оскільки стороною не доведено належними та допустимими доказами, що невиконання умов договору сталося не з вини постачальника.

Водночас, враховуючи доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій суд зазначає про таке.

Згідно зі ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України визначено, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

У даному висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Виходячи з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, суд враховує, що відповідачем здійснено поставку продукції з незначним простроченням (менше місяця) а також ту обставину, що позивачу вже сплачена сума банківської гарантії за договором в розмірі 1 859 520,00 грн, якою позивач фактично отримав відшкодування за неналежне виконання умов договору щодо порушення строків, з боку відповідача.

Враховуючи зазначені фактори, а також з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків у справі, спричинених порушенням відповідачем своїх зобов`язань, а також те, що зменшення розміру штрафних санкцій не знівелює правову природу неустойки як засобу відповідальності за порушення зобов`язання, суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для постачальника. При цьому для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру неустойки, оскільки наявність збитків позивачем не доведено.

Відтак, застосування господарських санкцій, з огляду на їх закріплення у договорі сторонами, не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності товариства, а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Так, Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 (справа № 904/907/22) дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монопольного становища контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21.

Із врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та необхідності зменшення їх розміру на 95 %.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, при цьому суд повідомляє, що, оскільки позивачем було заявлено правомірні вимоги про стягнення неустойки, а зменшення судом їх розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.

У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на положення Закону України "Про судовий збір", оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.

Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7Ц, ідентифікаційний код 32849408) на користь Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (04082, м. Київ, вул. Бережанська, 7, ідентифікаційний код 33945469) пеню у розмірі 53 926 грн 08 коп.; штраф у розмірі 130 166 грн 40 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 44 182 грн 20 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.06.2026

Суддя Л. Г. Пукшин