Рішення № 137646516, 24.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2026Справа № 910/4149/26Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "ДІПРОБУДМАШИНА" (01015, місто Київ, вул. Лейпцизька, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи 00241212)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТБУД" (79047, Україна, Львівська обл., місто Львів, проспект Чорновола В., будинок 77 інше приміщення 46; ідентифікаційний код 45381567)

про стягнення 296 453,57 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ДІПРОБУДМАШИНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТБУД" про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 1ДБМ0250022 від 01.11.2025 у розмірі 296 453,57 грн, з яких: заборгованість по сплаті за оренду у розмірі 198 520,80 грн, заборгованість по сплаті компенсації витрат на комунальні послуги у розмірі 19 399,63 грн, 2 038,32 грн інфляційних втрат, 1 007,86 грн трьох відсотків річних, 10 110,85 грн пені та 65 376,11 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

До суду відзив на позовну заяву не надходив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2025 року між Приватним акціонерним товариством «ДІПРОБУДМАШИНА» (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТБУД" (далі - орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1ДБМ0250022(далі - договір), предметом якого за умовами пункту 1.1 є обов?язок орендодавця передати, а орендаря прийняти у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення загальною площею 113 квадратних метрів, іменоване далі за текстом «Об?єкт оренди», на 6-му поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15. План об?єкта оренди наведений у додатку №1 до цього договору, що є його невід?ємною частиною.

Відповідно до пункту 1.2 договору об?єкт оренди може використовуватися орендарем винятково для розміщення офісу. Цільове призначення використання об?єкта оренди протягом строку дії цього договору може бути змінене за письмовим узгодженням сторін.

За умовами пункту 1.3 договору сторони підтверджують, що вони мають право, компетенцію та повноваження на укладання, підписання та виконання цього договору, а також на надання прав та повноважень по ньому.

Згідно пунктів 1.4, 1.5 договору балансова вартість 1 квадратного метра об?єкта оренди з врахуванням індексації складає 812,60 грн. Об?єкт оренди передається орендарю «01» листопада 2025 року по акту приймання-передачі (надалі за текстом акт №1).

Орендар зобов?язаний вносити плату за користування об?єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені цим договором (пункт 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що плата за оренду нараховується орендареві з дати підписання сторонами акта №1.

За умовами пункту 3.3 договору якщо інше не передбачено цим договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 5-го числа поточного (оплачуваного) місяця.

Відповідно до пункту 3.4 договору орендодавець виставляє орендареві рахунок на оплату плати за оренду, розрахованої відповідно до додатка № 2 до цього договору. Орендар зобов?язаний сплачувати плату за оренду не пізніше строку, зазначеного в цьому договорі, незалежно від факту одержання їм зазначених рахунків. При неотриманні орендарем зазначених рахунків, плата за оренду розраховується орендарем самостійно відповідно до додатка № 2 до цього договору.

Згідно пункту 3.5 договору у разі необхідності визначення розміру плати за оренду, а також інших платежів за цим договором, за певну кількість днів, розмір плати за оренду, а також інших платежів за один день визначається шляхом ділення розміру плати за оренду, а також інших платежів за відповідний місяць на кількість календарних днів у ньому.

Пунктом 3.6 договору сторони передбачили, що орендар, крім плати за оренду, повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.), та витрати на комунальні послуги в місцях загального користування, які розподіляються між всіма орендарями будівлі пропорційно площі об?єкта оренди до загальної площі будівлі.

Компенсація витрат на комунальні послуги не входить до розрахунку плати за оренду та оплачується орендарем за діючими тарифами. Орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги на підставі виставлених орендодавцем рахунків, згідно отриманих від орендодавця розрахунків фактичних витрат, а також у випадку встановлення орендодавцем лічильників - на підставі їх показників (пункти 3.6.1, 3.6.2 договору).

Умовами пункту 3.6.3 договору сторони встановили, що перерахування компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків або актів наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг), не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем. Орендодавець до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунки на компенсацію витрат на комунальні послуги та акт наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг). Обов?язок по отриманню вищевказаного рахунка та акта покладається на орендаря. У разі неотримання рахунка на компенсацію витрат на комунальні послуги за оплачуваний місяць або відповідного акта орендарем, останній зобов?язаний сплатити таку компенсацію орендодавцю у розмірі витрат на комунальні послуги за місяць, попередній оплачуваному. Після отримання орендарем рахунка або відповідного акта за такий оплачуваний місяць сторони проводять перерахунок. У разі якщо сплачена орендарем сума витрат перевищує суму, що мала бути сплачена, переплата зараховується в рахунок оплати витрат на комунальні послуги за наступний місяць. Якщо сплачена орендарем сума витрат менша, ніж сума, що мала бути сплачена - орендар здійснює доплату протягом трьох банківських днів з дати одержання рахунка або підписання акта.

Відповідно до пункту 7.1 договору за невиконання (неналежне виконання) зобов?язань по цьому договору сторони несуть відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства і цим договором.

У випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості (пункт 7.2 договору).

Пунктом 7.2.1 договору встановлено, що крім зазначеного вище у п. 7.2. цього договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов?язань: якщо період прострочення становить більше 1 календарного дня, то орендар зобов?язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від простроченої суми грошового зобов?язання; якщо період прострочення становить 2 - 6 календарних днів, то орендар зобов?язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов?язання; якщо період прострочення становить більше 7 календарних днів, то орендар зобов??язаний сплатити Орендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов?язання.

Згідно пункту 9.1 договору орендар передає орендодавцю об?єкт оренди в день закінчення строку оренди або дострокового припинення цього договору. Передача об?єкта оренди оформлюється актом приймання-передачі (надалі - Акт №2), який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками).

За умовами пункту 9.2 договору у випадку не передачі орендарем орендодавцю об?єкта оренди в день закінчення строку оренди або дострокового припинення цього договору, орендодавець вправі звільнити об?єкт оренди від майна, що знаходиться в об?єкті оренди, та передати об?єкт оренди в користування третім особам. При цьому, відповідальності за збереження такого майна орендодавець не несе.

Орендар зобов?язаний повернути орендодавцю об?єкт оренди в стані не гіршому за той, в якому об?єкт оренди був переданий орендарю по акту №1, з врахуванням нормального зносу і положень відносно поліпшень об?єкта оренди. Перед поверненням об?єкта оренди орендар зобов?язаний за свій рахунок демонтувати всі зроблені ним поліпшення. Сторони підтверджують, що ані цей договір, ані будь-які інші акти чи домовленості між орендодавцем та орендарем не призводять передачі орендарю або виникнення у орендаря будь-яких прав власності або спільної власності на об?єкт оренди (або його частини) і орендар ні при яких умовах не буде співвласником об?єкта оренди (або будь-яких його частин) (пункт 9.3 договору).

Відповідно до пункту 9.4 договору у випадку, якщо орендар з будь-яких причин не повертає об?єкт оренди орендодавцю після закінчення строку користування, орендар зобов?язаний сплатити орендодавцю плату за оренду та всі інші платежі за весь строк до моменту фактичного повернення об?єкта оренди орендодавцю.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у період з грудня 2025 року по січень 2026 року орендодавцем було виставлено орендарю наступні рахунки-фактури на оренду нежитлового приміщення:

-рахунок-фактура №0000002016/2025 від 24.12.2025 від 24 грудня 2025 року (плата за оренду нежитлового приміщення за січень 2026 року) на суму 98 211,41 грн, в т. ч. ПДВ 20%;

-рахунок-фактура №0000000055/2026 від 27 січня 2026 року (плата за оренду нежитлового приміщення за лютий 2026 року) на суму 100 602,52 грн, в т. ч. ПДВ 20%;

-рахунок-фактура №0000000001/2026 від 26 лютого 2026 року (плата за оренду нежитлового приміщення за березень 2026 року) на суму 48 809,57 грн., в т. ч. ПДВ 20%;

-рахунок-фактура №000010062026/4884 від 17 лютого 2026 року (компенсація комунальних послуг за січень 2026 року) на суму 19 399,63 грн, в т. ч. ПДВ 20%.

Однак, як зазначає позивач, всупереч умов договору орендарем не сплачено:

- плату за оренду за січень 2026 року в розмірі 49 108,71 грн., в т.ч. ПДВ;

- плату за оренду за лютий 2026 року в розмірі 100 602,52 грн., в т.ч. ПДВ;

- плату за оренду за березень 2026 року в розмірі 48 809,57 грн., в т.ч. ПДВ;

- компенсацію витрат на комунальні послуги за січень 2026 року в розмірі 19 399,63 грн., в т.ч. ПДВ.

Таким чином, як стверджує позивач, відповідач всупереч умовам договору в період з січня 2026 року по березень 2026 року не сплатив плату за оренду, не компенсував витрати на комунальні послуги , хоча об`єктом оренди користувався, що підтверджується актом №1 приймання-передачі від 01 листопада 2025 року, підписаного з обох сторін.

Також позивач зазначає, що у зв`язку з неодноразовими порушеннями відповідачем графіку платежів за договором, відповідно до п. 10.4. договору, 09 березня 2026 року позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про дострокове припинення 15 березня 2026 року договору №1ДБМ0250022 оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2025 року з вимогою, відповідно до умов п.9.1. та п.10.4. договору до 15 березня 2026 року вивезти з орендованого приміщення своє майно, а 15 березня 2026 року о 10 год. 00 хв. забезпечити присутність належним чином уповноваженого представника від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТБУД" за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька,15, на 6-му поверсі будівлі адміністративного будинку та їдальні (літ. Б), біля входу до об`єкта оренди, для передачі Генеральному директору ПрАТ «ДІПРОБУДМАШИНА» об`єкта оренди, ключів від об`єкта оренди та підписання Акту №2 приймання - передачі приміщення.

Однак, всупереч такому повідомленню орендодавця, орендарем не були виконані вищенаведені вимоги.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем по сплаті плати за оренду та компенсації витрат на комунальні послуги за період з січня 2026 року по березень 2026 року в розмірі 217 920,43 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 2 038,32 грн інфляційних втрат, 1 007,86 грн трьох відсотків річних, 10 110,85 грн пені та 65 376,11 грн штрафу.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, а відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5 статті 762 ЦК України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 3.3 договору якщо інше не передбачено цим договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 5-го числа поточного (оплачуваного) місяця.

Відповідно до пункту 3.4 договору орендодавець виставляє орендареві рахунок на оплату плати за оренду, розрахованої відповідно до додатка № 2 до цього договору. Орендар зобов?язаний сплачувати плату за оренду не пізніше строку, зазначеного в цьому договорі, незалежно від факту одержання їм зазначених рахунків. При неотриманні орендарем зазначених рахунків, плата за оренду розраховується орендарем самостійно відповідно до додатка № 2 до цього договору.

Умовами пункту 3.6.3 договору сторони встановили, що перерахування компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків або актів наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг), не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем. Орендодавець до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунки на компенсацію витрат на комунальні послуги та акт наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг). Обов?язок по отриманню вищевказаного рахунка та акта покладається на орендаря. У разі неотримання рахунка на компенсацію витрат на комунальні послуги за оплачуваний місяць або відповідного акта орендарем, останній зобов?язаний сплатити таку компенсацію орендодавцю у розмірі витрат на комунальні послуги за місяць, попередній оплачуваному. Після отримання орендарем рахунка або відповідного акта за такий оплачуваний місяць сторони проводять перерахунок. У разі якщо сплачена орендарем сума витрат перевищує суму, що мала бути сплачена, переплата зараховується в рахунок оплати витрат на комунальні послуги за наступний місяць. Якщо сплачена орендарем сума витрат менша, ніж сума, що мала бути сплачена - орендар здійснює доплату протягом трьох банківських днів з дати одержання рахунка або підписання акта.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пунктів 3.3, 3.4 та 3.6.3 договору строк виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів та компенсації витрат на комунальні послуги на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені договором строки, орендну плату та компенсацію витрат на комунальні послуги не здійснив.

Тоді як, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повної сплати орендних платежів та компенсації витрат на комунальні послуги підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу зі сплати орендних платежів у розмірі 198 520,80 грн та компенсації витрат на комунальні послуги у розмірі 19 399,63 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості (пункт 7.2 договору).

Пунктом 7.2.1 договору встановлено, що крім зазначеного вище у п. 7.2. цього договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов?язань: якщо період прострочення становить більше 1 календарного дня, то орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання; якщо період прострочення становить 2 - 6 календарних днів, то орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання; якщо період прострочення становить більше 7 календарних дів, то орендар зобов`язаний сплатити Орендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати орендних платежів та компенсації витрат на відшкодування комунальних послуг, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 10 110,85 грн та штраф у розмірі 65 376,11 грн.

Окрім того, оскільки за приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1 007,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 038,32 грн за прострочення сплати орендних платежів та компенсації витрат на комунальні послуги

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати орендних платежів та компенсації витрат на комунальні послуги за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ДІПРОБУДМАШИНА" підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТБУД" (79047, Україна, Львівська обл., місто Львів, проспект Чорновола В., будинок 77 інше приміщення 46; ідентифікаційний код 45381567) на користь Приватного акціонерного товариства "ДІПРОБУДМАШИНА" (01015, місто Київ, вул. Лейпцизька, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи 00241212) заборгованість по сплаті оренди в розмірі 198 520 (сто дев`яносто вісім тисяч п`ятсот двадцять) грн 80 коп., заборгованість по сплаті компенсації витрат на комунальні послуги в розмірі 19 399 (дев`ятнадцять тисяч триста дев`яносто дев`ять) грн 63 коп., пеню у розмірі 10 110 (десять тисяч сто десять) грн 85 коп., штраф у розмірі 65 376 (шістдесят п`ять тисяч триста сімдесят шість) грн 11 коп., 3% річних у розмірі 1 007 (одна тисяча сім) грн 86 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 038 (дві тисячі тридцять вісім) грн 32 коп. та судовий збір у розмірі 3 557 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят сім) грн 44 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.06.2026

Суддя І.О. Андреїшина