Рішення № 137646514, 24.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2026Справа № 910/3899/26Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7Д; ідентифікаційний код 00034186)

до Моторного (транспортного) страхового бюро України (02653, місто Київ, б.Русанівський, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131)

про стягнення 172 006,84 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації у розмірі 172 006,84 грн, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.04.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.

04.05.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мед Ексім» (далі - страхувальник) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі-позивач) було укладено договір УБ 1760462 добровільного страхування транспортних засобів, предметом якого є страхування транспортного засобу «Ауді А6», 2020 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

24.06.2026 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Ауді А6», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «Сітроен», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Згідно Постанови Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/11892/25 від 08.09.2025 року винною у скоєному адміністративному правопорушенні визнано ОСОБА_2 .

Цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Сітроен», державний номер НОМЕР_2 на день скоєння ДТП 24 червня 2025 року не була забезпечена полісом цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відсутність полісу страхування підтверджується пошуковим запитом по базі МТСБУ щодо наявності забезпечення на автомобіля «Сітроен», державний номер НОМЕР_2 на дату ДТП 24.06.2025р.

До позивача звернувся страхувальник з заявою щодо виплати страхового відшкодування в зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка є страховим випадком відповідно до умов договору УБ 1760462.

09.07.2025 НАСК «Оранта» складений страховий акт К-25-33-20529/1 на суму 172 006,84 грн та розрахунок суми страхового відшкодування, виходячи з протоколу (акту) огляду транспортного засобу від 26.06.2025 року та рахунку-фактури від 27.06.2026.

Позивач на підставі вищезазначених документів здійснив виплату страхових відшкодувань на рахунок СТО ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» в загальному розмірі 172 006,84 грн, що підтверджується платіжним дорученням №40538 від 09.07.2025.

Розрахунок страхового відшкодування здійснено з ПДВ, оскільки виплата була здійснена на рахунок СТО, яка є юридичною особою та платником ПДВ.

Оскільки, ОСОБА_2 на момент ДТП мав діюче посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_3 від 10.02.2024 року, то керуючись приписами п.4-1 Розділу V1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач звернувся до відповідача із вимогою в порядку суброгації №3390-05-27/727 від 25.07.2025 року.

06.08.2025 року на адресу ПАТ НАСК «Оранта» надійшла відмова у виплаті відшкодування №3-026/19426. Мотивуючи відмову у виплаті, МТСБУ вказало, що: «Положення Закону України №3720-1Х, які передбачають виплату МТСБУ потерпілому у разі ДТП за участі особи із статусом «Учасник бойових дій», не містять норм, що зобов`язують МТСБУ компенсувати витрати третім особам, зокрема страховим компаніям, які здійснили виплату за договорами добровільного страхування (КАСКО).»

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України суми страхового відшкодування в порядку суброгації у розмірі 172 006,84 грн.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент ДТП) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля «Ауді А6», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є рахунок-фактура від 27.06.2026, виставлений ТОВ «Порше Інтер Авто Україна», відповідно до якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 172 006,84 грн.

Судом встановлено, що позивач здійснив виплату страхових відшкодувань на рахунок СТО ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» в загальному розмірі 172 006,84 грн, що підтверджується платіжним дорученням №40538 від 09.07.2025.

Розрахунок страхового відшкодування здійснено з ПДВ, оскільки виплата була здійснена на рахунок СТО, яка є юридичною особою та платником ПДВ.

При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент ДТП) у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Суд зазначає, що у зв`язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування» (у чинній редакції) до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 39.1 ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент ДТП) встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Згідно пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент ДТП) основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

За умовами пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент ДТП) МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1. 7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

20.06.2024 набрав чинності новий Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025 , положеннями ст.ст. 41, 43 якого на МТСБУ покладено обов`язок здійснення регламентної виплати у разі заподіяння шкоди на території України, зокрема транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Так, ОСОБА_2 на момент ДТП мав діюче посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_3 від 10.02.2024 року.

Законом України «Про внесення змін до Закону України 'Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів' щодо компенсації витрат певних категорій осіб», № 4369-IX від 17.04.2025 року ( опубліковано в «Голосі України» 06 червня 2025 року), Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» доповнено п. 4-1:

«З 1 січня 2025 року до 31 грудня року, наступного після року припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, страхувальники - учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни мають право на отримання повної компенсації сплаченої ними страхової премії за внутрішнім договором страхування, укладеним відповідно до статті 13 цього Закону. Порядок та умови виплати такої компенсації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності внутрішнього договору страхування у особи, яка належить до категорій, зазначених в абзаці першому цього пункту, за шкоду, заподіяну такою особою у період з 1 січня 2025 року до 30 червня 2025 року, здійснюється регламентна виплата за рахунок коштів фонду захисту потерпілих на умовах, встановлених цим Законом, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 43 цього Закону. При цьому МТСБУ не має права зворотної вимоги, визначеного пунктом 1 частини другої статті 37 цього Закону.»

Таким чином, на момент ДТП 24.06.2025 року діяла норма статті 4-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка давала гарантоване право учасникам бойових дій на захист в разі вчинення ними ДТП без полісу цивільно-правової відповідальності, відшкодування такої шкоди МТСБУ потерпілому чи особі, що набула права потерпілої особи (страховику).

Суд зазначає, що норма ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає чіткий перелік випадків, за яких Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодовує шкоду за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих, зокрема у випадку заподіяння шкоди транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Сітроен», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , застрахована не була, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відсутнім. Доказів протилежного матеріали справи не містять та сторонами суду не доведено.

Враховуючи викладене, збитки, завдані джерелом підвищеної небезпеки - транспортним засобом «Сітроен», державний номер НОМЕР_2 , повинні бути відшкодовані за рахунок МТСБУ у порядку, передбаченому законодавством у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортерних засобів, оскільки у власника автомобіля «Сітроен», державний номер НОМЕР_2 ,, відсутній поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, доводів позивача не спростував, належними та допустимими доказами не довів наявності підстав для відсутності обов`язку здійснення регламентної виплати, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що в дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце 24.06.2026 має нести відповідальність винна особа в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки МТСБУ намагається перекласти відповідальність по відшкодуванню шкоди саме на учасника бойових дій. Права учасників бойових дій захищені, серед іншого, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині регламентних виплат, коли вони є винними в ДТП та не мають полісу страхування.

Стаття ст. 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в новій редакції, що містить застереження, щодо сплати регламентної виплати іншій особі ніж потерпілій містить чітку норму що регламентної виплати страховику (у даному випадку НАСК «Оранта») у випадку, якщо страховик здійснив страхову виплату у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за іншим договором страхування щодо відповідних транспортного засобу та дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не знайшли свого підтвердження.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02653, місто Київ, б.Русанівський, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7Д; ідентифікаційний код 00034186) суму виплати у розмірі 172 006 (сто сімдесят дві тисячі шість) грн 84 коп. та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.06.2026

Суддя І.О. Андреїшина