Рішення № 137640698, 24.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/6641/26

Справа №754/3898/26

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2026 року м. Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Позивач АТ "Кредобанк" звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що 27.01.2017 між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено Договір № 5477024 про встановлення ліміту кредитування. Відповідно до умов договору банк зобов`язується надати банківські послуги, в тому числі відкрити рахунок та здійснити кредитування рахунку у національній валюті, шляхом встановлення ліміту кредитування в розмірі до 30000,00грн. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання, встановивши відповідачці кредитний ліміт на відкритий рахунок. Однак відповідачка, в свою чергу зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала. У зв`язку з чим у відповідачки утворилась заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 22435,61грн. На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 22435,61грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3328,00грн та витрати по сплату судового збору в розмірі 2243,56грн.

13.03.2026 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачці п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Суд направляв позивачу копію ухвалу про відкриття провадження, а відповідачці копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками до неї.

Відповідачка ОСОБА_1 повідомлялась належним чином про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін за адресою зазначеною в позовній заяві.

До суду повернувся конверт із копією ухвали про відкриття провадження та позовною заяву з додатками до неї, адресованою для відповідачки, з поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідачки, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідачкою у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та не подано відзиву на позовну заяву.

Станом на 24.06.2026 закінчились строки для подання відзиву та відповіді на відзив, а відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та ухвалює рішення по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їм правовідносини.

27.01.2017 між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено Договір № 5477024 про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт).

Відповідно до п. 1.1 Договору, для здійснення операцій з використанням банківської платіжної карти, банк встановлює по рахунку № НОМЕР_1 ліміт кредитування в сумі, на строк на умовах визначених цим Договором та Тарифами банку для тарифного пакету Smart, на умовах якого обслуговується рахунок.

Згідно із п. 1.3. Договору, банк встановлює максимальну суму ліміту кредитування по рахунку в розмірі 30000,00грн при забезпеченні клієнтом поступлень коштів на рахунок з джерел зазначених у п. 1.2. договору за один календарний місяць (протягом перших чотирьох календарних місяців з дати укладання цього договору) в сумі, що становить або перевищує 1000,00грн.

Пунктом 1.4, 1.5 Договору визначено, що реальна процентна ставка 34,49%. Ліміт кредитування по рахунку встановлюється терміном на 12 календарних місяців, починаючи з дати первинного встановлення поточної суми ліміту кредитування.

04.11.2020 ОСОБА_1 було підписано Паспорт споживчого кредиту, відповідно до якого встановлені основні умови кредитування, а саме: ліміт кредиту 100000,00грн, відсоткова ставка 30,00% річних. Загальні витрати за кредитом 16909,72грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на 12 місяців користування кредитом 116909,72грн. Реальна річна процентна ставка 36,17%.

13.12.2018 між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було підписано Заяву-Договір № 2625601690746/980/РК про надання комплексних банківських послуг.

Підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтвердила, що ця Заява-Договір є заявою про відкриття поточного рахунку, запитом клієнта на отримання споживчого. Відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» ознайомилась з орієнтовною загальною річною процентною ставкою, орієнтовною загальною вартістю кредиту та з іншою інформацією про споживчий кредит, отримала Паспорт споживчого кредиту.

04.11.2020 між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було підписано Додаток до Заяви-Договору №2625601690746/980/РК від 13.12.2018.

Відповідно до п. 1. Додатку, шляхом підписання Заяви-Договору та цього додатку клієнт просить, а банк на підставі рішення уповноваженої особи банку зобов`язується надати банківські послуги, а саме відкрити рахунки та виконувати операції за рахунками.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно із ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Отже підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що кредитор свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі - надавши відповідачці кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на відкритий рахунок. Натомість відповідачка, свої зобов`язання за кредитним договором не виконав належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із розрахунком заборгованості та Виписки по особовим рахункам, за відповідачем ОСОБА_1 обліковується заборгованість в загальному розмірі 22435,61грн.

Указаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаної норми закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо-безпосередньо, після її закінчення.

У п. 42 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення вбачається, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Суд установив, що виписка по особовим рахункам є належним та достатнім доказом щодо отримання кредитних коштів та заборгованості по кредиту за кредитним договором, оскільки відповідає вимогам первинних документів, в ній відображено виконання відповідачем кредитного Договору, шляхом внесення щомісячної сплати в рахунок погашення заборгованості, що підтверджує саме отримання кредитних коштів.

Однак, відповідачкою вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідачки суду надано не було.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Аналізуючи викладене вище та приймаючи до уваги те, що відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, тому суд вважає позов про стягнення заборгованості, таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до такого.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав договір про надання правової допомоги від 11.02.2019; Довіреність № 14132 від 04.12.2025, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000531, Посвідчення адвоката.

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15ц (провадження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19 (провадження № 61-7905св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Окрім того, виконуючи норми процесуального закону, суд вважає правильним зазначити, що вимоги про відшкодування судових витрат не відносяться до позовних вимог і не оплачуються судовим збором, а відтак належать до процесуальних обов`язків суду незалежно від позовних вимог вирішити питання про те чи підлягають судові витрати відшкодуванню, а якщо так, то з якої саме сторони.

Отже, суд вважає, що надані стороною позивача документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України.

Таким чином суд врахувавши обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру. Виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу 2243,56грн, яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.

У зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3328,00грн, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача

Керуючись Конституцією України, статтями 11, 509, 512-516, 526, 549, 599, 626, 629, 634, 638, 1050, 1054 ЦК України, статтями 7, 10, 75-79, 81, 141, 265-268, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Кредобанк" заборгованість в загальному розмірі 22435,61грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Кредобанк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3328,00грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Кредобанк" витрати на правничу допомогу в розмірі 2243,56грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство "Кредобанк", місцезнаходження за адресою: місто Львів, вул.. Сахарова, буд. 78, ЄДРПОУ 09807862.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2026.

Суддя В. В. Бабко