Рішення № 137637998, 22.06.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/595/26

Провадження № 2/175/136/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"22" червня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (місцезнаходження: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13, ЄДРПОУ: 39700642) через свого представника звернулося до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 30.04.2024 року ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір кредитної лінії №319016388, у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримала від Товариства кредитні кошти у розмірі 8600 грн. Відповідач умови укладеного договору позики належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у сумі 32113 грн 79 коп., з яких: 8 598 грн 17 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 19216 грн 53 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом. 22.10.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/5, відповідно до умов якого право грошової вимоги за договором кредитної лінії №319016388, укладеним між ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23.02.2026 року дану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

04.06.2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими. Зокрема, вказав на безпідставність нарахування та стягнення процентів в межах дисконтного періоду, який становить 30 днів, за користування кредитними коштами за період з 31.05.2024 року по 18.05.2025 року. З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що здійснені боржником платежі були зараховані насамперед у рахунок погашення процентів за користування кредитом, а не основної суми боргу. Крім того, до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а наданий розрахунок заборгованості сам по собі не може вважатися належним доказом існування та розміру заборгованості. Також представник відповідача звернув увагу на те, що до повідомлення про відступлення права вимоги не додано доказів набуття ТОВ «Таліон плюс» права вимоги за кредитним договором № 319016388 від 30.04.2024 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у зв`язку з чим відсутні належні докази переходу права вимоги до нового кредитора. Крім того, представник відповідача вважає заявлений розмір витрат на правову допомогу не співмірним з принципами співмірності та розумності, а тому просить їх зменшити.

У поданій відповіді на відзив представник позивача зазначив, що після закінчення останнього строку дисконтного періоду, а саме з 21.09.2024 року, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала та не вчиняла дій, спрямованих на продовження строку дисконтного періоду. У зв`язку з цим нарахування процентів здійснювалося в межах строку користування кредитом до моменту дострокового розірвання договору, тобто до 19.01.2025 року включно, а позивач мав право нараховувати проценти за базовою ставкою у розмірі 1,50 % на день від суми залишку кредиту. Крім того, представник позивача вказав, що відповідачем не спростовано наданий розрахунок заборгованості, не подано контррозрахунку, доказів неправильності здійснених нарахувань або належного виконання зобов`язань за договором. Також зазначено, що на підтвердження факту перерахування кредитних коштів позивачем надано всі належні та допустимі докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

30.04.2024 року ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір кредитної лінії №319016388, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором 3372.

У відповідності до п. 2.1. договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в сумі кредитного ліміту у розмірі 8600 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання коштів та банківських металів у кредит товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Пунктом 2.2. договору визначено, що сума кредитного ліміту, вказана в п. 2.1. договору, є загальною сумою кредиту за цим договором і є максимальною сумою грошових коштів на умовах кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.

Згідно до п. 2.3. договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 8600 грн 00 коп. (вісім тисяч шістсот грн. нуль коп.) 30.04.2024 (що є датою надання кредиту).

Положеннями п. 2.4. договору, другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим договором.

Згідно п. 3.1. договору, позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2 договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Пунктом 5.1. передбачено, що кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 5355-28xx-xxxx-8095, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

При цьому, п. 7.3. договору, кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 30.05.2029 року.

Відповідно п. 14.20 договору у разі відступлення права грошової вимоги за цим договором, до нового кредитора переходять також інші права, передбачені цим договором, в тому числі право на отримання забезпечення виконання цього договору.

Як вбачається з довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 26.06.2025 року №319016388/26062025/Э, на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в загальній сумі 8600,00 грн. за реквізитами платіжної картки №5355-28XX-XXXX-8095.

Первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» повідомлено відповідача про відступлення права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» про дострокове розірвання кредитного договору №319016388 від 30.04.2024 року з 19.01.2025 року та необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 23515 грн. 62 коп.

На підтвердження обставини переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №319016388 від 30.04.2024 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», надано витяг з реєстру прав вимоги від 22.10.2024 року.

Згідно розрахунку заборгованості від 30.04.2024 року, ОСОБА_1 має заборгованість на загальну суму 32 113 грн 79 коп., що складається з тіла кредиту 8 598 грн 17 коп., нарахованих відсотків що становить 19 216 грн 53 коп., та неустойки 4 299 грн 09 коп.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд звертає увагу, що ст. 628 ЦК України визначено, що договір, що укладається між Банком та клієнтом є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів, в тому числі але не виключно: договору банківського рахунка; договору про споживчий кредит.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано кредитний договір №319016388 укладений у формі електронного документу із застосуванням електронного підпису, який містить усі істотні умови кредитного договору. Також в матеріалах справи наявна виписка по картковому рахунку позичальника, що підтверджує факт перерахування грошових коштів.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Отже, суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено, що договір кредитної лінії №319016388 було укладено в електронній формі, та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Щодо тверджень відповідача про необґрунтованість вимог про стягнення відсотків нарахованих за період з 31.05.2024 року по 18.05.2025 року суд виходив з наступного.

Як було встановлено матеріалами справи, між сторонами було укладено кредитний договір №319016388.

При цьому, п. 1.1.4. укладеного договору визначено, що дисконтний період кредитування або дисконтний період період користування кредитом, протягом якого позичальник має право отримувати нові транші у межах встановленого кредитного ліміту, у тому числі у разі часткового погашення кредиту протягом строку дії договору.

Пунктом 3.1. договору, позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2 договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Отже, строк 30 днів, на який посилається відповідач у своєму відзиві, умовами договору визначений, як дисконтний період кредитування. На момент укладення договору строк дисконтного періоду користування складав тридцять днів від дати отримання позичальником кредитного траншу. Відповідно до умов договору, дисконтний період кредитування період користування кредитом, протягом якого позичальник має право отримувати нові транші у межах встановленого кредитного ліміту, у тому числі у разі часткового погашення кредиту протягом строку дії договору. Тобто, це лише період користування кредитними коштами в межах якого позичальник має право отримати додаткові кредитні транші, а не строк кредитування, як помилково вважає відповідач.

Суд звертає увагу, що сторонами було обумовлено строк кредитування до 30.05.2029 року, що передбачено п. 7.3. договору. З огляду на викладене, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума відсотків підлягає стягненню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховним Судом в постанові від 28.10.2020 року у справі №910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 вказано, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

На підтвердження переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, укладеними з відповідачем, позивачем було надано договір факторингу №МВ-ТП/5, витяг з реєстру прав вимоги підписаний сторонами електронними цифровими підписами, що в свою чергу дозволяє дійти висновку, що ТОВ «Таліон плюс» одержало від первісного кредитора право вимоги до боржника за укладеними ним кредитними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши докази, суд доходить висновку, що позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 , яка належним чином не виконала свої зобов`язання, у зв`язку з чим позовна заява є обґрунтуваною та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Щодо витрат на правову допомогу, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Аналогічні висновки про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено зроблено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги №5, додаткову угоду №984 від 30.12.2024 року про надання правової допомоги до договору №5 від 02.12.2024 року, акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024 року.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумність розміру витрат, суд доходить висновку, що витрати у сумі 5000 грн є завищеними та вважає за необхідне зменшити їх розмір до 3000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 27, 76-82, 141, 258, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13 ЄДРПОУ 39700642) заборгованість за кредитним договором у розмірі 27814 грн (двадцять сім тисяч вісімсот чотирнадцять гривень) 70 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13 ЄДРПОУ 39700642) суму сплаченого судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правову допомоги у розмірі 3000 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. С. Журавель