Рішення № 137636058, 05.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1442/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд. 10) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 40477150) та Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідачів:

1.Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» (65089, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чикаленка Євгена, буд. 81/4, код ЄДРПОУ 35303608)

2.Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» (65007, Одеська обл., м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 16, код ЄДРПОУ 26209430)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 32, код ЄДРПОУ 20992104)

про визнання недійсним договору та стягнення, -

за участю учасників справи:

прокурор Ейсмонт І.С.

від інших учасників справи: не з`явились

Суть спору: Виконувач обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» та Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур», в якому просить суд:

- визнати недійсним договір №02 від 10.01.2018, укладений між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» та філією «Одесліфт» Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» за результатом проведення відкритих торгів UA-2017-11-27-001086-c, предмет закупівлі ДК 021:2015: 50750000-7 - Послуги з технічного обслуговування ліфтів на загальну суму 4162016,64 грн., як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» на користь Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» 4836362,01 грн., а з Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» одержані ним за рішенням суду у цій справі 4836362,01 грн. в дохід держави.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірний договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» на підставі ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 203 та ч.3 ст. 228 ЦК України; враховуючи наявність умислу лише у Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур», як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти у сумі 4836362,01 грн. за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1442/25; визначено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.05.2025 о 14:45; залучено Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів.

25.04.2025 за вх.№13238/25 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання, в якому відповідач-2 просив суд зупинити провадження у справі №916/1442/25 до закінчення розгляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23.

29.04.2025 за вх.№13721/25 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач-2 просить суд відмовити в позові з огляду на наступне:

- прокурор не зазначив у позові, що укладаючи договір, сторони обумовили наступний порядок оплати наданих ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» послуг у розділі 5 договору «Порядок розрахунків»; як безпосереднім споживачем, так і платником вартості наданих Філією «ОДЕСЛІФТ» ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» послуг з технічного обслуговування ліфтів є сукупність фізичних та юридичних осіб - власників житлових та нежитлових приміщень в багатоквартирних будинках, по відношенню до яких КП «ЖКС «ЧОРНОМОРСЬКИЙ» виступає лише управителем багатоквартирного будинку; отримані ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ СІЛУР» за договором №02 від 10.01.2018 грошові кошти не є коштами державного або місцевого бюджету і одночасно не є коштами комунального підприємства, отриманими від його господарської діяльності; це кошти фізичних осіб;

- ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» належним чином, своєчасно та в повному обсязі виконало свої обов`язки за договором, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт, доданими до позовної заяви; жодних претензій щодо обсягу та якості наданих послуг від КП «ЖКС «ЧОРНОМОРСЬКИЙ» не надходило; станом на дату подання позову договір №02 від 10.01.2018 повністю виконаний відповідачем; з урахуванням того, що ціни на виконані роботи не перевищували ринкові (що не заперечується позивачем), жодної економічної шкоди або збитків КП «ЖКС «ЧОРНОМОРСЬКИЙ» не було спричинено, виходячи зі змісту позовної заяви Виконуючого обов`язки керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси;

- за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність, зокрема, у вигляді штрафу (ст. 51, ч.2 ст. 52 Закону «Про захист економічної конкуренції»), який ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» сплатило; згідно зі спеціальною нормою - частиною 1 і 2 ст. 55 Закону «Про захист економічної конкуренції» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування; прокурор, у разі завдання, на його думку, шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання договору, не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено ст. 55 Закону «Про захист економічної конкуренції».

01.05.2025 за вх.№13961/25 та за вх.№13963/25 до суду від позивача - Південного офісу Держаудитслужби надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача та письмові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи.

02.05.2025 за вх.№14063/25 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду. У поданій відповіді на відзив прокурор просить суд задовольнити позов та вказав, зокрема, наступне:

- обов`язок сплати послуг за договором від 10.01.2018 №02 належав саме КП «Житлово-комунальний сервіс «ЧОРНОМОРСЬКИЙ» як замовнику за договором; пунктом 1.5 Статуту Комунального підприємства «ЖКС «ЧОРНОМОРСЬКИЙ» встановлено, що майно підприємства (тобто, Комунального підприємства «ЖКС «ЧОРНОМОРСЬКИЙ») перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси і закріплюється за ним на праві господарського відання; таким чином, сплачені за договором №02 від 10.01.2018 кошти є власністю територіальної громади міста Одеса;

- належними та допустимими доказами у вигляді рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 №65/70-р/к підтверджена недобросовісність дій з боку ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» у зв`язку з порушенням ним приписів законодавства у вигляді антиконкурентних узгоджених дій; відповідачі під час підготовки пропозицій для участі в торгах діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов?язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель; таким чином, вказані дії ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки спрямовані на порушення законодавчо встановленого порядку у сфері публічних закупівель.

Ухвалою суду від 09.05.2025 клопотання відповідача-2 за вх.№13238/25 задоволено; зупинено провадження у справі №916/1442/25 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23; зобов`язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі №916/1442/25.

05.01.2026 за вх.№85/26 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №916/1442/25 у зв`язку з прийняттям постанови Верховного Суду у справі №922/3456/23.

Ухвалою суду від 13.01.2026 поновлено провадження у справі №916/1442/25 з 12.02.2026; призначено підготовче засідання на 12.02.2026 о 12:00.

26.01.2026 за вх.№2678/26 до суду від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях відповідач-2 із посиланням на висновки Верховного Суду по справі №922/3456/23 просить суд відмовити в позові.

У підготовчому засіданні 12.02.2026 судом у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.03.2026 о 10:20.

02.02.2026 за вх.№7209/26 до суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях відповідач-1 із посиланням на висновки Верховного Суду по справі №922/3456/23 просить суд відмовити в позові.

У судовому засіданні 06.03.2026 судом у протокольній формі у порядку ст. 202 ГПК України винесено ухвалу про відкладення судового засідання на 27.03.2026 об 11:45.

26.03.2026 за вх.№10637/26 до суду від прокурора надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження по справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №910/20111/23 у подібних правовідносинах, разом з тим судом встановлено, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 справу №910/20111/23 повернуто відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, отже підстави для повернення на стадію підготовчого провадження та розгляд питання про зупинення провадження у даній справі відпали.

У судовому засіданні 27.03.2026 судом у протокольній формі у порядку ст. 202 ГПК України винесено ухвалу про відкладення судового засідання на 15.04.2026 о 16:00. Судове засідання 15.04.2026 о 16:00 не відбулось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги. Ухвалою суду від 21.04.2026 судове засідання призначено на 14.05.2026 о 10:20. Судове засідання 14.05.2026 о 10:20 не відбулось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони в Одеському районі повітряної тривоги. Ухвалою суду від 14.05.2026 судове засідання призначено на 05.06.2025 о 10:30.

У судовому засіданні 05.06.2026 прокурор просить суд задовольнити позов.

Позивач-1 у підготовчі та судові засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, просив суд проводити розгляд справи без участі його представника. Позивач-2 у підготовчі та судові засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Відповідач-1 у судове засідання 05.06.2026 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Відповідач-2 у підготовчі та судові засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Третя особа у підготовчі та судові засідання не з`явилась, про дату час та місце розгляду справи належним чином повідомлена.

Учасники справи повідомлялися судом шляхом доставлення ухвал суду до їх електронних кабінетів, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документу; відповідно до п.2 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026, затвердженим Законом України від 28.04.2026 №4857-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб.

Справа №916/1442/25 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 05.06.2026 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті, з урахуванням поданих учасниками справи заяв по суті справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 05.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, господарський суд встановив:

Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» (відповідач-1) було оголошено про проведення відкритих торгів UA-2017-11-27-001086-с із предметом закупівлі - ремонт на технічне обслуговування ліфтів; розмір бюджетного призначення за кошторисом - 4162016,64 грн.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій: учасники: ПрАт ПО «Стальканат-Сілур»; ТОВ «Сервіс-Менеджмент».

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій від 18.12.2017: найменування учасників: ПрАт ПО «Стальканат-Сілур»; інформація щодо ціни тендерної пропозиції після закінчення аукціону - 4154406,48 грн.

У повідомленні про намір укласти договорів зазначено про найменування учасника - переможця процедури закупівлі - ПрАт ПО «Стальканат-Сілур» із ціною пропозиції - 4154406,48 грн.

10.01.2018 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» (змовник, відповідач-1) та Приватним акціонерним товариством «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» в особі філії «Одесліфт» (виконавець, відповідач-2) був укладений договір про закупівлю №02.

Відповідно до п.1.1 договору замовник дає завдання, а виконавець приймає на себе обов`язки надавати останньому за плату послуги з ремонту та технічного обслуговування ліфтів, що знаходяться на балансі замовника відповідно до додатку №1 до тендерної документації.

Згідно з п.2.1 договору щомісячна плата за технічне обслуговування ліфтів за цим договором встановлюється в розмірі 346200,54 грн., у тому числі ПДВ.

За п.п. 5.1-5.3 договору розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця, після підписання сторонами акта виконаних робіт або наданих послуг; датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця; розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України, шляхом сплати населенням вартості послуг з технічного обслуговування ліфтів через систему ГЕРЦ, та перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця; сумою сплати послуг за поточний місяць вважається сума отримана виконавцем в наступному місяці через систему ГЕРЦ; різниця між сумою, що визначена в акті надання послуг за поточний місяць та сумою сплати через систему ГЕРЦ в наступному місяці, визначається сторонами як заборгованість замовника перед виконавцем, яка буде погашена по мірі надходження коштів від населення за послуги з технічного обслуговування ліфтів.

Відповідно до п.7.1 договору термін надання послуг: січень-грудень 2018 року; договір про закупівлю набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє по 31.12.2018 в частині розрахунків до повного виконання сторонами взаємних зобов`язань; закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору; набранням чинності даний договір припиняє дію попереднього договору по технічному обслуговуванню ліфтів, що укладався між сторонами.

Додатками №1 до договору є специфікації на повне технічне обслуговування ліфтів, які визначають адреси ліфтів, реєстрові номери, вартість ТО.

Додаток №2 до договору визначає перелік послуг з технічного обслуговування ліфтів.

В матеріалах справи наявні додаткові угоди до договору, якими сторони вносили зміни до п.2.1 договору щодо щомісячної плати та вносили зміни до додатків №1 до договору - специфікацій, а саме: №1 від 01.01.2018, №2 від 02.05.2018, №3 від 01.09.2018, №4 від 01.11.2018, №5 від 01.01.2019.

01.01.2019 між сторонами була укладена додаткова угода №6, якою термін дії договору продовжено на І квартал 2019 року по 31.03.2019.

В матеріалах справи наявні акти прийняття наданих послуг по договору за період січня 2018 року - березня 2019 року.

Рішенням Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 №65/70-р/к у справі №20-02/2021 визнано, що Приватне акціонерне товариство «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених КП «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» на закупівлю ДК 021:2015:50750000-7 Послуг з технічного обслуговування ліфтів відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2017-11-27-001086-с; за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 21 резолютивної частини цього рішення, на ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ СІЛУР» накладено штраф у розмірі 45800 грн.

У листі від 26.09.2024 прокурор просив відповідача-1 надати інформацію та документи щодо закупівлі UA-2017-11-27-001086-с та договору №02 від 10.01.2018, а також щодо того, чи планується вжиття заходів для поновлення інтересів.

У листі від 10.10.2024 третя особа повідомила прокурора, що рішення від 13.08.2024 №65/70-р/к у судовому порядку не оскаржувалось та є чинним; на адресу відділення 22.08.2024 (вх.№65-01/2375 від 22.08.2024) надійшла копія платіжної інструкції від 15.08.2024 про сплату ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» штрафу, накладеного рішенням №65/70-р/к.

У листі від 21.10.2024 відповідач-1 надав прокурору запитувані документи та повідомив про необізнаність щодо наявності рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 №65/70-р/к.

У листі від 21.10.2024 позивач-1 повідомив прокурора про те, що питання щодо наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій не належить до компетенції органів Держаудитслужби.

У листі від 27.02.2025 прокурор просив позивача-2 надати інформацію чи відомо Одеській міській раді, зазначивши дату такого повідомлення, про наявність рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 №65/70-р/к, яким визнано причетними до антиконкурентних узгоджених дій ПрАт «ВО «Стальканат Сілур» та ТОВ «Сервіс Менеджмент» при проведенні закупівлі UA-2017-11-27-001086-с; щодо вжитих, за наявності, заходів за виявленими порушеннями вимог законодавства під час проведення процедури закупівлі UA-2017-11-27-001086-с, в тому числі в судовому порядку, долучивши засвідчені належним чином копії підтверджуючих документів; у випадку невжиття таких заходів, повідомити причину.

У листі від 06.03.2025 позивач-2 повідомив, що запитувана інформація направлена до КП «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський».

У листі від 21.03.2025 відповідач-1 повідомив прокурора про те, що за результатами проведеної публічної закупівлі UA-2017-11-27-001086-с було укладено лише один договір №02 від 10.01.2018; у додатковій угоді №1 від 10.01.2018 помилково зазначено номер договору як №02/47; ця технічна помилка й далі зазначалася у всіх послідуючих укладених додаткових угодах та відповідних актах; підставою припинення правовідносин за договором №02 від 10.01.2018 про закупівлю послуг з ремонту та технічного обслуговування ліфтів є закінчення терміну його дії.

У повідомленні від 10.04.2025 №2459ВИХ-25 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Південний офіс Держаудитслужби про підготовку позову в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Одеської міської ради до КП «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» та ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» про визнання недійсним договору №02 від 10.01.2018, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього (ціна позову: 4836362,01 грн.).

У повідомленні від 10.04.2025 №2460ВИХ-25 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Одеську міську раду про підготовку позову в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Одеської міської ради до КП «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» та ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» про визнання недійсним договору №02 від 10.01.2018, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього (ціна позову: 4836362,01 грн.).

Вважаючи, що договір №02 від 10.01.2018 підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» на підставі ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 203 та ч.3 ст. 228 ЦК України, прокурор звернувся до господарського суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Одеської міської ради про визнання недійсним договору та стягнення.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

За змістом ч.3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі №903/865/20 наголосив, що прокурор насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

Отже прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Позов у справі подано прокурором в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби із зазначенням того, що пред`явлення позову прокурором у такому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави, оскільки вчинення ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, призвело до закупівлі товару за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості; наслідком цього стало нівелювання мети закупівлі - отримання товару з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу коштів.

Позов у справі подано прокурором в інтересах держави також в особі Одеської міської ради із зазначенням того, що Одеська міська рада у спірних правовідносин уповноважена здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.

Південний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель на території Одеської області. Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо наявності повноважень на звернення до суду Держаудитслужби та її підрозділів, а отже і прокурора в інтересах держави в їх особі, у разі невиконання вимог щодо усунення порушень законодавства, виявлених за результатами моніторингу закупівель, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18.

Згідно з ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Відповідно до ч.4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

З вищезазначених норм матеріального права вбачається, що Одеська міська рада у спірних правовідносинах уповноважена здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.08.2020 у справі №913/153/19, від 19.05.2022 у справі №904/5558/20.

Прокурором було направлено позивачам листи від 26.09.2024 та 27.02.2025 щодо вжитих і запланованих заходів щодо визнання недійсним договору №02 від 10.01.2018 та здійснення державного фінансового контролю. В подальшому прокурором було направлено повідомлення позивачам від 10.04.2025 про підготовку позову в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Одеської міської ради до КП «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» та ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» про визнання недійсним договору №02 від 10.01.2018, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього (ціна позову: 4836362,01 грн.).

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про дотримання прокурором вимог, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва прокурором інтересів держави в суді та можливість розгляду позовних вимог по суті.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов?язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За ч.ч. 2,3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Закон України «Про публічні закупівлі» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Пунктом 5 ч.1 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) передбачено, що договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари;

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій.

За змістом п.7 ч.1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо тендерна пропозиція подана учасником процедури закупівлі, який є пов`язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі та/або з членом (членами) тендерного комітету, уповноваженою особою (особами) замовника.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

За п.4 ч.2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: антиконкурентні узгоджені дії;

Згідно з ч.2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору) за порушення, передбачені: пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору №02 від 10.01.2018 та стягнення 4836362,01 грн., із посиланням на те, що договір підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» на підставі ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 203 та ч.3 ст. 228 ЦК України.

Отже ключовим питанням даної справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст. 228 ЦК України.

Як було вказано судом, провадження у даній справі зупинялося до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 грудня 2025 року по справі №922/3456/23 дійшов, зокрема, наступних висновків:

- при визначенні підстав для застосування ч.3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо); ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання); ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції;

- для застосування приписів ч.3 ст. 228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства; втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі; антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси; тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст. 228 ЦК; прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості; за цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст. 228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника; по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди; вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима); якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було; по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення; такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом; ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»);

- враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада; між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в справі №911/2129/17.

У рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 визначено, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 2 статті 228 ЦК України, можна дійти висновку про те, що ознаками недійсного господарського договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Разом із цим, не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 12 лютого 2026 року в справі №910/2546/25.

Господарський суд наголошує, що у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 Об`єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що норма частини третьої статті 228 ЦК не може бути застосована як правова підстава для визнання договору недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб`єктом господарювання норм законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що прокурор у даній справі послався лише на обставини порушення антиконкурентного законодавства учасниками закупівлі, однак не довів у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного договору про закупівлю. Окрім того, прокурором не доведено, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. Таким чином, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурор у даній справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, а єдиним доказом порушення прокурором визначено рішення АМКУ. Однак, як уже зазначалося вище, відповідно до висновку Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 ЦК України; ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що обставини допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема, відповідачем-2, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору №02 від 10.01.2018 на підставі ч.1 ст. 203, ч.3 ст. 228 ЦК України та застосування наслідків недійсності договору (стягнення в дохід держави коштів у розмірі 4836362,01 грн.), у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі. Висновок суду у даній справі узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у cправі №922/3456/23.

Іншого прокурором не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Інші доводи та аргументи учасників справи не створюють підстав для зміни висновків суду по заявленому позову за встановлених судом фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Одеської міської ради - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 19 червня 2026 р. з урахуванням обставин введеного воєнного стану, обстрілів об?єктів критичної інфраструктури, масованих атак м. Одеси країною-агресором.

Суддя Ю.С. Бездоля