Ухвала суду № 137636045, 19.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"19" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2501/26Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С,Ф,,

розглянувши зареєстровану 17.06.2026 за вх. № 2-1209/26

заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси

про забезпечення позовну

у справі № 916/2501/26

за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (65062, м. Одеса, вул. Артура Савельєва, буд. 6) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, Код ЄДРПОУ 00032945)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» (65015, м. Одеса, б. Французький, буд. 28/30, Код ЄДРПОУ 44580477)

про витребування майна,

встановив:

Використовуючи систему Електронний суд, заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, в якій просить витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» на користь Фонду державного майна України нежитлову будівлю літ. Б площею 1395,4 кв. м, яка розташована по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі.

Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі № 522/3777/17 витребувано, у тому числі, 154/1000 частин нежитлових приміщень, а саме: літ. «Б» - спальний корпус № 2, загальною площею 789,4 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС БУД» на користь Фонду державного майна України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11.06.2021 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі № 522/3777/17 скасовано, однак постановою Верховного Суду від 22.07.2022 скасовано постанову Одеського апеляційного суду від 11.06.2021 та залишено в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018.

Як зазначає прокурор, право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС БУД» на витребуване майно припинено у зв`язку із виділом частки з об`єкту нерухомого майна (реєстрація двох новостворених об`єктів нерухомого майна, серед яких площею 1395,4 кв. м, котрі є об`єктами самочинного будівництва).

Пізніше Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС БУД» передано за актом приймання-передачі новостворене майно, площею 1395,4 кв. м, до статутного капітулу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» за рішенням єдиного учасника (Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС БУД»).

Відтак, прокурор зазначає, що перебудова майна за відсутності дозволу, витребуваного на підставі рішення суду у справі № 522/3777/17, не може бути умовою легалізації самочинного будівництва, у зв`язку із чим звернувся із позовною заявою про його витребування на користь законного власника.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 17.06.2026 позовній заяві заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/2501/26 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Одночасно із позовною заявою заступником керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси представлено заяву про забезпечення позову у справі, в якій просить:

забезпечити позов по справі шляхом накладання арешту на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю літ. Б, площею 1395,4 кв. м, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30 (РНОНМ 2450609851101).

забезпечити позов по справі шляхом заборони відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» на час розгляду справи в суді вчиняти дії щодо реконструкції (поділу, знесення) об`єкту нерухомого майна, площею 1395,4 кв.м, що розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30 (РНОН 2450609851101).

Підставами звернення із заявою визначено аналогічне викладеному у позовній заяві та зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» має можливість як у будь-який час здійснити нотаріальне відчуження спірного об`єкту нерухомості, так і подальшу реконструкцію з поділом майна, що значно ускладнить або зробить неможливим захист порушених прав держави в межах одного судового провадження.

Додаткового посилається на те, що обрані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та жодним чином не порушують можливість відповідача під час розгляду справи у суді володіти спірним майном, не обмежує права відповідача щодо господарської діяльності та користування майном до вирішення спору по суті, оскільки унеможливлюють лише реконструкцію, реєстрацію та відчуження спірного об`єкту на час розгляду справи у суді.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв`язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Поряд із наведеним, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зауважено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

В свою чергу, інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97, Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України (п.77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Також приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду стосовно тощо, що має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

Поряд із цим можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Як зазначалось, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Враховуючи викладене, те, що предметом позову у справі визначено витребування спірного об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2450609851101), власником якого, відповідно до відомостей державних реєстрів, є Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» (Код ЄДРПОУ 44580477), суд доходить до висновку про наявність правових підстав для вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, як в частині накладення арешту на спірне майно, так і заборони відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» на час розгляду справи в суді вчиняти дії щодо реконструкції (поділу, знесення) об`єкту нерухомого майна.

Суд доходить до висновку, що у випадку відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» спірного майна або вчинення інших дій, які призведуть до зміни власника майна, позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених прав або інтересів. Аналогічне стосується вчинення відповідачем відповідних дій щодо реконструкції (поділу, знесення), що може призвести до фактичної зміни площі майна або його майбутнього поділу на окремі об`єкти нерухомого майна.

Суд враховує, що відповідні заходи забезпечення позову є тимчасовими, направленими на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а також направленими на перешкоджання завдання шкоди як позивача, так і майну, зберігаючи при цьому можливість власнику майна його подальшого використання у господарській діяльності.

У відповідності до приписів частини 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 8 статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно із приписами частини 1 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст.136,137,140,232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву (зареєстрована 17.06.2026 за вх. № 2-1209/26) заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі № 916/2501/26 задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом:

накладання арешту на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю літ. Б, площею 1395,4 кв. м, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2450609851101).

заборони відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» на час розгляду справи в суді вчиняти дії щодо реконструкції (поділу, знесення) об`єкту нерухомого майна, площею 1395,4 кв.м, що розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2450609851101).

Стягувачем за ухвалою є: Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, Код ЄДРПОУ 00032945).

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖИНЕСТРА ГРУП» (65015, м. Одеса, б. Французький, буд. 28/30, Код ЄДРПОУ 44580477)

У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 19 червня 2026 року та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.

Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України „Про виконавче провадження.

Суддя Гут Сергій Федорович