Рішення № 137635973, 22.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/756/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.

За участі секретаря судового засідання: Кастрової М.С.,

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши матеріали справи № 916/756/26

За позовом: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська (Біржова), буд. 1, код ЄДРПОУ: 26597691)

до Приватного підприємства Таня (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17, код ЄДРПОУ: 30129366)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул. Успенська, 83/85, код ЄДРПОУ: 45839467)

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 529 881,65 грн,

обставини справи:

03.03.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Одеської міської ради до Приватного підприємства (далі ПП) Таня, у якій вона просить суд:

- стягнути з ПП Таня безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137500:04:017:0011, загальною площею 0,0735 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 1, за період з 01.01.2017 по 31.07.2025 у розмірі 529 881,65 грн на користь Одеської міської ради;

- стягнути з ПП Таня на користь Одеської міської ради витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 6 358,60 грн та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 331,20 грн.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до суду Одеська міська рада зазначає, що у період з 01.01.2017 по 31.07.2025 ПП Таня здійснюючи користування земельною ділянкою за вказаною адресою, сплачувало орендну плату у розмірі меншому ніж той, який має відповідає її фактичному виду цільового призначення « 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу», внаслідок чого, на думку позивача, відповідач безпідставно зберіг кошти, що підлягають стягненню.

Одночасно із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову (вх.№2-407/26 від 03.03.2026), в якій позивач просить:

- накласти арешт на грошові кошти, які належать ПП Таня, як у національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі після інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ПП Таня, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 529 881,65 грн;

- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить ПП Таня у межах розміру позовних вимог 529 881,65 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та розміром арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 05.03.2026: заяву Одеської міської ради (зареєстрована 03.03.2026 за вх. № 2-407/26) про забезпечення позову задовольнив частково.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 09.03.2026: прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/756/26; залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради; постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про час і місце проведення судового засідання. Судове засідання для розгляду справи по суті призначив на 31.03.2026.

23.03.2026 до суду надійшли пояснення Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради.

31.03.2026 суд відклав розгляд справи на 21.04.2026 у зв`язку із неявкою відповідача.

07.04.2026 надійшов відзив на позовну заяву, 21.04.2026 відповідь на відзив.

21.04.2026 засідання суду не відбулося у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 23.04.2026 призначив розгляд справи на 05.05.2026.

05.05.2026 у судовому засіданні оголошено перерву на 19.05.2026.

13.05.2026 до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив, відклав судове засідання на 03.06.2026.

Під час розгляду справи 03.06.2026 суд: перейшов до стадії ухвалення та проголошення рішення; постановив відкласти проголошення на 10.06.2026.

В судове засідання 10.06.2026 представники сторін не з`явилися, у зв`язку із чим та з огляду на оголошення системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 15.06.2026.

15.06.2026 представники сторін не з`явилися, у зв`язку із чим в порядну ч. 4 ст. 240 ГПК України, суд підписує повне рішення без його проголошення.

Відповідно ч. 5 ст. 240 ГПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 22.06.2026.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

установив:

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.08.2025 № НВ-9976188682025 датою державної реєстрації земельної ділянки загальною площею 0,0735 га з кадастровим номером 5110137500:04:017:0011, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 1, є 01.04.2005; категорія земель: Землі житлової та громадської забудови.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Приватне підприємство «Таня» (далі ПП «Таня») починаючи з 20.06.2013 є власником об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі АЗС загальною площею 11,8 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 1.

Рішенням Одеської міської ради від 17.12.2013 №4288-VI надано ПП «Таня» земельну ділянку (кадастровий номер 5110137500:04:017:0011) площею 0,0735 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 1, в довгострокову оренду терміном на 15 років, до початку реалізації планувальних рішень району, для експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 180 заправок на добу. Затверджено проект договору оренди землі між Одеською міською радою та ПП «Таня».

03.11.2014 між Одеською міською радою та ПП «Таня» укладено договір оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 1, кадастровий номер 5110137500:04:017:0011, площею 0,0735 га, для експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 180 заправок на добу, строком на 15 років (далі Договір).

Відповідно до п. 2.2 Договору на земельній ділянці розташовано об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю АЗС, яка належить ПП «Таня» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20.06.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В., за реєстровим № 751, право власності на які зареєстровано 20.06.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (РНОНМ: 86689751101).

Згідно з п. 2.3 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що є предметом цього договору, становить 1 969 182,60 грн.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що річна орендна плата за земельну ділянку площею 0,0735 га визначена у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та становить 98 459,13 грн на рік.

Відповідно до пункту 4.3 Договору орендна плата сплачується Орендарем рівними частинами за податковий період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 30 календарних днів після закінчення відповідного звітного місяця.

Пунктом 4.5 Договору передбачено можливість перегляду розміру орендної плати, зокрема в інших випадках, встановлених законодавством України.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 розділу 5 Договору орендована земельна ділянка передається для експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 180 заправок на добу, а за категорією земель за основним цільовим призначенням остання віднесена до земель житлової і громадської забудови.

Постановою Верховного Суду від 18.06.2025 у справі № 916/2243/23 зроблено висновок, що автозаправна станція належить до об`єктів дорожнього сервісу у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільні дороги». Верховний Суд зазначив, що розміщення та експлуатація таких об`єктів повинні здійснюватися на земельних ділянках із відповідним видом цільового призначення, а саме 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

Верховний Суд звернув увагу на те, що визначення земельній ділянці невідповідного виду цільового призначення безпосередньо вплинуло на розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки та, відповідно, на розмір орендної плати, яка надходила до місцевого бюджету. Застосування коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки Кф = 0,7, передбаченого для земель громадської забудови, призвело до істотного зменшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки порівняно з тією, яка мала бути визначена при використанні земельної ділянки для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із застосуванням коефіцієнта Кф = 2,5.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що належним способом захисту інтересів територіальної громади у разі недоотримання місцевим бюджетом орендної плати є звернення до суду з вимогою про стягнення з орендаря недоплаченої суми орендної плати, розрахованої з урахуванням належного виду цільового призначення земельної ділянки та відповідних показників нормативної грошової оцінки.

Після ухвалення Верховним Судом постанови та окремої ухвали від 18.06.2025 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради здійснив перерахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки та орендної плати за користування нею, виходячи з того, що для визначення нормативної грошової оцінки повинен застосовуватися коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки, встановлений для виду цільового призначення 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

На підставі такого перерахунку позивач дійшов висновку, що за період з 01.01.2017 по 31.07.2025 відповідач повинен був сплатити орендну плату у загальному розмірі 1 205 439,18 грн. Водночас, згідно з даними про фактичні надходження до бюджету, відповідачем було сплачено 675 557,53 грн орендної плати.

Посилаючись на те, що різниця між належною до сплати та фактично сплаченою орендною платою становить 529 881,65 грн, а також на висновки Верховного Суду щодо неправомірного визначення виду цільового призначення земельної ділянки та необхідності відшкодування недоотриманої суми орендної плати, Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з даним позовом про стягнення з ПП «Таня» 529 881,65 грн як безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої частини орендної плати за користування земельною ділянкою.

У відзиві на позовну заяву ПП «Таня» просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки:

- договір оренди землі, укладений 03.11.2014 між Одеською міською радою та ПП «Таня» є чинним, а тому, застосування ст. 1212 ЦК України є неправомірним;

- відповідач здійснював оплату відповідно до умов укладеного договору оренди, згідно із приписами земельного законодавства та ПК України, а тому кошти, про які йде мова у позовній заяві, не можна вважати безпідставно збереженими, у розумінні ст. 1212 ЦК України;

- звертаюсь до суду із цим позовом Одеська міська рада фактично намагається змінити умови укладеного між сторонами й діючого договору оренди земельної ділянки, в частині орендної платні та цільового призначення, однак, юридично, будь яких вимог з цього приводу, як це передбачено окремою ухвалою Верховного суду, не висуває.

Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, позов підтримав, просив задовольнити. З посиланням на позицію Верховного Суду по справі №916/2243/23 підтримав позицію позивача, що міським бюджетом недоотримано орендну плату та фактично безпідставно зменшено ставку орендної плати (зі ставки орендної плати за використання земель транспорту на ставку за землі житлової та громадської забудови).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а згідно зі статтею 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа наділена правом на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також охоронюваного законом інтересу, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення суб`єктивного права полягає у протиправному впливі на нього з боку іншої особи, внаслідок чого особа повністю або частково позбавляється можливості його реалізації. Невизнання або оспорювання права, у свою чергу, створює стан юридичної невизначеності щодо існування або обсягу такого права.

Зазначений підхід має загальний характер і є застосовним до будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення права, за захистом якого звернувся позивач, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, право на захист у розумінні закону є юридично закріпленою можливістю особи застосувати передбачені законом способи захисту з метою відновлення порушеного права або припинення дій, що його порушують.

Захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом звернення до суду (частина перша статті 16 ЦК України) і полягає у державно-владній діяльності, спрямованій на відновлення порушеного права, припинення правопорушення та мінімізацію негативних наслідків його вчинення.

Позивач самостійно визначає підстави та обґрунтовує, у чому полягає порушення його прав, тоді як суд перевіряє наведені доводи та встановлює наявність чи відсутність підстав для судового захисту. При цьому ефективність обраного способу захисту оцінюється з урахуванням змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин.

Законодавством визначено, що об`єктом судового захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його носія можливості реалізовувати таке право повністю або частково, тоді як невизнання або оспорювання зумовлює юридичну невизначеність у відповідних правовідносинах.

Отже, саме наявність порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є передумовою звернення до суду за його захистом із застосуванням належного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати оцінку факту існування порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також перевірити, чи відповідає обраний спосіб захисту способам, визначеним законом, і чи здатний він забезпечити відновлення порушеного права.

При цьому обраний спосіб захисту має бути не лише формально передбаченим законом, але й ефективним та таким, що відповідає природі спірних правовідносин і забезпечує реальне відновлення порушеного права.

З огляду на викладене та відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог обумовлюється сукупністю таких юридично значимих обставин: наявністю у позивача суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, фактом його порушення (невизнання або оспорювання) та належністю обраного способу захисту. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість задоволення позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

За змістом статей 12, 122 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключних повноважень міських рад належить вирішення питань щодо розпорядження землями комунальної власності, у тому числі надання земельних ділянок у користування.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади, які реалізують свої повноваження безпосередньо або через відповідні органи місцевого самоврядування.

На момент укладення договору оренди частиною другою статті 20 Земельного кодексу України було передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності здійснюється органами, уповноваженими приймати рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність або користування відповідно до компетенції, визначеної статтею 122 цього Кодексу.

Водночас частина п`ята статті 20 Земельного кодексу України встановлювала, що вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначається її власником або користувачем самостійно з урахуванням вимог законодавства, містобудівної документації та документації із землеустрою.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на спірній земельній ділянці розміщена нежитлова будівля АЗС загальною площею 11,8 кв.м, що на праві власності належить відповідачу.

Відповідно до договору оренди землі від 03.11.2014 Одеська міська рада передала, а ПП «Таня» прийняло у строкове платне володіння та користування земельну ділянку площею 0,0735 га за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 1.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору оренди передбачено, що земельна ділянка надається для експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 180 заправок на добу, строком на 15 років. При цьому категорією земель за основним цільовим призначенням визначено землі житлової та громадської забудови.

Разом з тим автозаправні станції належать до об`єктів дорожнього сервісу. Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільні дороги» до таких об`єктів, зокрема, віднесено автозаправні станції, автозаправні комплекси, станції технічного обслуговування, майданчики для стоянки транспортних засобів, пункти технічної допомоги та інші об`єкти, призначені для обслуговування учасників дорожнього руху.

Кожна категорія земель має визначене законом цільове призначення, яке обумовлює особливості її правового режиму. Хоча в межах однієї категорії можуть існувати різні види використання земельних ділянок, таке використання повинно відповідати правовому режиму відповідної категорії земель.

Земельне законодавство допускає зміну цільового призначення земельних ділянок, однак така зміна може здійснюватися виключно у порядку та з підстав, прямо визначених законом.

Під використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням слід розуміти здійснення на земельній ділянці діяльності, яка не відповідає її встановленому цільовому призначенню та виходить за межі допустимого використання земель відповідної категорії.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на якій розташована автозаправна станція, віднесена не до земель транспорту, а до земель житлової та громадської забудови. Таке цільове призначення не узгоджується з фактичним використанням земельної ділянки та не відповідає вимогам земельного законодавства.

Використання земельної ділянки із зазначеним видом цільового призначення для експлуатації автозаправної станції суперечить її правовому режиму та фактично не відповідає категорії земель житлової та громадської забудови.

Згідно зі статтею 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям транспорту для забезпечення функціонування, експлуатації, ремонту та розвитку об`єктів транспортної інфраструктури.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки визначається документацією із землеустрою та встановлює допустимий спосіб її використання.

Главою 4 розділу ІІ Земельного кодексу України визначено склад земель України та їх поділ за основним цільовим призначенням на окремі категорії. Встановлення та зміна таких категорій здійснюються у передбаченому законом порядку, а його недотримання тягне встановлені законом правові наслідки.

При цьому стаття 71 Земельного кодексу України прямо відносить до земель автомобільного транспорту земельні ділянки, зайняті об`єктами паливороздавального господарства, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними підприємствами та іншими об`єктами, що забезпечують функціонування автомобільного транспорту.

Отже, з урахуванням функціонального призначення автозаправної станції та вимог земельного законодавства, земельна ділянка, на якій розміщений та експлуатується такий об`єкт, має належати до земель автомобільного транспорту, а її використання в межах категорії земель житлової та громадської забудови не відповідає встановленому законом правовому режиму.

Як зазначено в окремій ухвалі Верховного Суду від 18.06.2025 у справі №9162243/23, кожна категорія земель має визначене законом цільове призначення, що обумовлює особливості її правового режиму. При цьому земельні ділянки в межах однієї категорії можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. Верховний Суд погодився з доводами прокурора про те, що будівництво та експлуатація автозаправних станцій і автомобільних газозаправних пунктів допускається виключно на землях транспорту. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що розміщення автозаправних станцій має здійснюватися на земельних ділянках із цільовим призначенням для автомобільного транспорту, а належна позивачу автозаправна станція не може законно розміщуватися на земельній ділянці з іншим видом цільового призначення, зокрема визначеним рішенням Одеської міської ради кодом В.03.15 «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови». З огляду на це суд визнав незаконними оспорювані прокурором рішення Одеської міської ради.

З метою усунення порушень 15.08.2025 Департамент направив ПП «Таня» лист, у якому запропонував звернутися до Одеської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною виду її цільового призначення з В.03.15 «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови» на 12.11 «Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу».

Також листом від 21.11.2025 повідомлено відповідача, що на виконання окремої ухвали Верховного Суду від 18.06.2025 у справі №916/2243/23 Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин підготував відповідний проєкт рішення, подальший розгляд якого буде здійснюватися відповідно до п. 26 ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

03.10.2025 ПП «Таня» звернулось до Одеської міської ради із відповідною заявою, в якій просило надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:04:017:0011) площею 0,0735 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 1, вид цільового призначення якої змінюється на « 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу».

За таких обставин та правового регулювання, з урахуванням правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові та окремій ухвалі від 18.06.2025 у справі № 916/2243/23, господарський суд дійшов висновку, що земельна ділянка, віднесена до земель житлової та громадської забудови, не може використовуватися для розміщення та експлуатації автозаправної станції. Верховний Суд наголосив, що автозаправні станції належать до об`єктів дорожнього сервісу, а тому їх розміщення допускається виключно на земельних ділянках, які належать до земель автомобільного транспорту.

Відповідно до наданого Одеською міською радою розрахунку недоотриманої орендної плати за ПП «Таня» обліковуються безпідставно збережені кошти у загальному розмірі 529 881,65 грн за період з 01.01.2017 по 31.07.2025.

Відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147, нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначається шляхом множення площі земельної ділянки на норматив капіталізованого рентного доходу та систему коригуючих коефіцієнтів, серед яких одним із визначальних є коефіцієнт, що враховує цільове призначення земельної ділянки (Кцп).

Згідно з додатком 8 до Методики для земельних ділянок із кодом виду цільового призначення 03.15 «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови» значення коефіцієнта Кцп становить 0,7. Натомість для земельних ділянок із кодом 12.11 «Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» застосовується коефіцієнт Кцп у розмірі 2,5.

Аналогічний підхід був закріплений і в Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, чинному на момент укладення договору оренди, яким для земельних ділянок, призначених для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, передбачався коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (Кф) у розмірі 2,5.

Із витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110137500:04:017:0011 площею 0,0735 га, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 1, була зареєстрована 01.04.2005 як земельна ділянка категорії земель житлової та громадської забудови з видом цільового призначення 03.15 «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови».

Перевіривши наведені у витязі показники, суд установив, що зазначена сума сформована шляхом множення площі земельної ділянки, базової вартості земель населеного пункту, локальних коефіцієнтів та коефіцієнта функціонального використання Кф = 0,7.

Однак фактичне використання земельної ділянки для розміщення та експлуатації автозаправної станції свідчить про необхідність застосування коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки, передбаченого для об`єктів дорожнього сервісу, тобто Кф = 2,5.

Рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 № 1267-VI «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі» (з урахуванням подальших змін) для земельних ділянок, що використовуються під автозаправні станції, встановлено ставку орендної плати у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Дослідивши наданий Одеською міською радою розрахунок безпідставно збережених коштів, суд дійшов висновку, що він виконаний відповідно до вимог чинного законодавства, ґрунтується на встановлених у справі обставинах та враховує всі здійснені відповідачем платежі в рахунок орендної плати.

Отже, суд установив, що сума безпідставно збережених відповідачем коштів становить 529 881,65 грн.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» держава гарантує органам місцевого самоврядування належну дохідну базу та бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів. Ненадходження до бюджету територіальної громади коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності у належному розмірі порушує майнові інтереси територіальної громади та негативно впливає на формування доходної частини місцевого бюджету.

Установивши факт використання ПП «Таня» земельної ділянки комунальної власності для розміщення та експлуатації автозаправної станції, перевіривши правильність визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта, передбаченого для об`єктів дорожнього сервісу, а також здійснений позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства.

За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ПП «Таня» на користь Одеської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 529 881,65 грн, що відповідають сумі орендної плати, яка підлягала сплаті за користування земельною ділянкою за спірний період, але не була внесена відповідачем у повному обсязі.

Щодо посилання відповідача на наявність договірних правовідносин і неможливість застосування ст. 1212 ЦК України суд зазначає таке.

Предметом спору у цій справі є не виконання умов договору як такого, а надмірно сплачена/недоплачена орендна плата, яка виникла внаслідок застосування неправильних вихідних параметрів нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За правовою природою спірні кошти становлять різницю між належною та фактично сплаченою платою за користування земельною ділянкою, яка у відповідній частині не охоплюється узгодженим сторонами розміром платежу, оскільки розрахунок орендної плати прямо залежить від нормативної грошової оцінки, що визначається на підставі закону, а не виключно договору.

Верховний Суд у своїй сталій практиці виходить із того, що у випадку фактичного користування майном із недоплатою обов`язкових платежів, різниця між належним і фактично сплаченим є об`єктом регулювання ст. 1212 ЦК України.

Отже, наявність договору оренди не виключає застосування норм про безпідставне збереження коштів у частині, що не покрита належним виконанням грошового зобов`язання.

Доводи відповідача про те, що відсутність внесення змін до Державного земельного кадастру виключає можливість застосування КФ = 2,5, є необґрунтованим.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки та відповідні коефіцієнти визначаються не виключно записами кадастру, а відповідно до: Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок; фактичного використання земельної ділянки; правового режиму земель відповідної категорії.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що кадастрові відомості мають обліковий характер і не можуть підміняти правову оцінку фактичного використання земельної ділянки.

Отже, відсутність технічного внесення змін до кадастру не спростовує встановлений судом факт фактичного використання земельної ділянки для розміщення АЗС як об`єкта дорожнього сервісу.

Посилання відповідача на добросовісність виконання договору та сплату орендної плати у визначеному договором розмірі не впливає на вирішення спору. Добросовісність сторони не звільняє її від обов`язку сплачувати належний розмір обов`язкового платежу, визначеного законом і нормативною грошовою оцінкою. Оскільки розмір орендної плати є похідним від нормативної грошової оцінки, її неправильне визначення призвело до систематичного недоотримання бюджетом обов`язкових платежів.

Наведене узгоджується з висновками Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №916/3756/25 (постанова від 02.06.2026) та Верховного Суду у справі №916/2243/23 (постанова та окрема ухвала від 18.06.2025).

Ураховуючи викладене, установлені в процесі розгляду цієї справи обставини, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позовну заяву Одеської міської ради задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства Таня (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17, код ЄДРПОУ: 30129366) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська (Біржова), буд. 1, код ЄДРПОУ: 26597691) за реквізитами: населений пункт Одеська міська територіальна громада, отримувач ГУК в Одеській області/м. Одеса/, код отримувача 37607526, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA 278 9999 8031408 0544 0000 15744, код класифікації доходів бюджету 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету «Інші надходження») 529 881 (п`ятсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн 65 коп. безпідставно збережених коштів, 6 358 (шість тисяч триста п`ятдесят вісім) грн 60 коп. витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви та 1 331 (одна тисяча триста тридцять одну гривню) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору за подачу заяви про забезпечення позову.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з приписами ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано протягом 22 червня 2026 року.

Суддя Демченко Т.І.