Рішення № 137635419, 23.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1002/26

Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676)

до Комунального закладу «Центр надання культурних послуг» Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (08173, Київська обл, Обухівський р-н, с. Ходосівка, вул.. Соборна, буд. 2, код ЄДРПОУ 44055022)

про стягнення 118 873,53 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач) звернулось до Комунального закладу «Центр надання культурних послуг» Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - відповідач) про стягнення 118 873,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати за спожитий газ відповідно до Договору № 09-11540/25-БО-Т постачання природного газу від 30.10.2025 р.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Запропоновано відповідачу не пізніше п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, надати листування з позивачем по суті спору (з доказами направлення або вручення кореспонденції).

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заперечення щодо її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Ухвала суду від 15.04.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідача 16.04.2026 о 12:34, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Таким чином, відповідача було належним чином повідомлено про розгляд справи №911/1002/26, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 23.06.2026.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.

30.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надало Згоду на приєднання до Договору постачання природного газу.

Відповідно до Згоди на приєднання до Договору постачання природного газу від 03.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - постачальник) та Комунальним закладом «Центр надання культурних послуг» Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - споживач) укладено Договір постачання природного газу від 03.10.2025 № 09-11540/25-БО-Т (далі - Договір), шляхом приєднання споживача до умов Договору, розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/wp-content/uploads/2025/10/bo-dogovir-postachannya-gazu-2025-2026.pdf, з урахуванням умов та інформації, зазначених споживачем в Заяві приєднання до Договору постачання природного газу від 30.10.2025 № 49. Дата набрання чинності Договором 30.10.2025. Договір діє в частині постачання природного газу до 31 грудня 2025 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх здійснення. Період постачання з жовтня 2025 року до 31 грудня 2025 року (включно). Дана Згода на приєднання до Договору постачання природного газу та Заява приєднання до Договору постачання природного газу від 30.10.2025 № 49 є невід`ємними частинами Договору.

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є бюджетною установою/організацією відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ) (далі - газ), а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем для власних потреб.

Пунктом 1.5 Договору визначено, що цей Договір є договором приєднання у відповідності до статті 634 Цивільного кодексу України, і може бути укладений лише шляхом приєднання споживача до всіх його умов в цілому. Цей Договір не є публічним договором в розумінні статті 633 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п 2.1 Договору, постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період зазначений споживачем у Заяві, але не раніше ніж з дати набрання чинності цим Договором відповідно до пункту 13.1 Договору, в кількості та відповідно до розрахункових періодів та розподілу, що зазначені споживачем у Заяві, за умови акцепту постачальником Заяви в порядку, передбаченому пунктом 1.7 цього Договору.

Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які зазначені в Заяві, повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді (розрахункових періодах) для потреб, визначених пунктом 1.2 цього Договору. Відповідальність за правильність визначення замовлених обсягів газу покладається виключно на споживача (п. 2.2 Договору).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1-3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 3.1 Договору, постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.5 Договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу, за формою згідно з Додатком № 3 до Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 4.1 Договору, ціна на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином:

ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13 658,33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 501,97 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, - 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 552,167 грн, крім того ПДВ 20% - 110,433 всього з ПДВ - 662,60 грн за 1000 куб.м.

Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, за цим Договором становить 17 052,60 грн.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що загальна фактична вартість цього Договору дорівнює вартості фактично спожитого за цим Договором природного газу та визначається як добуток фактично використаного (переданого, спожитого) за цим Договором обсягу газу та ціни газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед.

На виконання умов Договору позивачем у жовтні 2025 року та у грудні 2025 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 113 168,36 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі природного газу від 10.12.2025 (за листопад 2025 року) на суму 29 514,97 грн та Актом приймання-передачі природного газу від 12.01.2026 (за грудень 2025 року) на суму 83 653,39 грн.

Судом встановлено, що Акт приймання-передачі природного газу від 10.12.2025 (за листопад 2025 року) підписаний у сервісі Вчасно постачальником, а Акт приймання-передачі природного газу від 12.01.2026 (за грудень 2025 року) - постачальником та споживачем.

Підпунктом 3.5.2 Договору встановлено, що на підставі отриманих від споживача даних та/або даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує, з використанням КЕП/УЕП, електронної печатки (за наявності) та сервісу електронного документообігу за посиланням https://vchasno.ua, та направляє споживачу підписаний уповноваженим представником постачальника акт приймання-передачі природного газу за відповідний розрахунковий період для його підписання споживачем.

Відповідно до п. 3.5.3 Договору, споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов`язується підписати акт уповноваженим представником споживача. Після підписання сторонами актів приймання-передачі природного газу, замовлені обсяги природного газу за Договором вважаються скоригованими та не потребують внесення додаткових змін до Договору. Для підтвердження обсягу фактично переданого газу у відповідному розрахунковому періоді (розрахункових періодах) постачальник надає споживачу акт звірки у порядку та строки, визначені пунктом 2.6 Договору.

Згідно з п. 3.5.4 Договору, у випадку не підписання споживачем акта до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даними щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.

Судом встановлено, що Акт приймання-передачі природного газу від 10.12.2025 (за листопад 2025 року) був направлений відповідачу через сервіс Вчасно, як встановлено у Договорі, проте, відповідач Акт не підписав та мотивованої відмови від його підписання не надав, відтак, на підставі п. 3.5.4 Договору обсяг спожитого відповідачем газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу.

З відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС № ТОВВИХ-26-6012 від 30.03.2026 вбачається, що відповідачем (ЕІС - код: 56XS000181J0M00H) спожито природний газ в обсязі 1 730,82 куб.м у період з 01.11.2025 по 30.11.2025, що відповідає обсягу визначеному позивачем у Акті приймання-передачі природного газу від 10.12.2025 (за листопад 2025 року) та який не було підписано відповідачем.

Відповідно до пункту 5.1 Договору, споживач здійснює розрахунок за фактично переданий природний газ грошовими коштами на рахунок постачальника, зазначений у розділі 14 цього Договору, відповідно до акта приймання-передачі природного газу, оформленого з боку постачальника та надісланого споживачу у порядку, визначеному підпунктом 3.5.2 пункту 3.5 Договору, - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання (передача) природного газу. У разі відсутності акта/актів приймання-передачі природного газу, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природній газ у листопаді 2025 року та у грудні 2025 року становить 113 168,36 грн.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач не надав заперечень та (або) пояснень щодо вищезазначених обставини та не надав доказів здійснення оплати за спірний період або контррозрахунок заявленої позивачем суми заборгованості.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з Комунального закладу «Центр надання культурних послуг» Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області 113 168,36 грн заборгованості за поставлений природний газ згідно з Договором постачання природного газу від 30.10.2025 № 09-11540/25-БО-Т є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 4 730,63 грн пені, 470,72 грн 3% річних та 503,82 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України та цим Договором.

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені. (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 Договору та/або строків оплати компенсації згідно з пунктом 8.4 Договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних здійснено позивачем на суму основного боргу у період з 01.01.2026 по 16.03.2026.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 4 730,63 грн пені, 470,72 грн 3% річних та 503,82 грн. інфляційних втрат є арифметично правильними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з суми судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 2 662,40 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище, судовий збір в сумі 2 662,40 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального закладу «Центр надання культурних послуг» Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про стягнення 118 873,53 грн. - задовольнити.

Стягнути з Комунального закладу «Центр надання культурних послуг» Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (08173, Київська обл, Обухівський р-н, с. Ходосівка, вул. Соборна, буд. 2, код ЄДРПОУ 44055022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) 113 168,36 грн. основної заборгованості, 4 730,63 грн. пені, 503,82 грн. інфляційних втрат, 470,72 грн. 3 % річних та 2 662,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Повний текст рішення складено 23.06.2026 року.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.