Рішення № 137634908, 09.06.2026, Господарський суд м. Києва

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.06.2026Справа № 910/15152/25За позовом першого заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест АВ»

про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Дубина Т.М.

представники учасників справи:

від прокуратури: Намлієва І.В.;

від позивача: Буханистий О.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест АВ» (надалі - відповідач), у якому просить суд:

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовської В.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.03.2020 (індексний номер: 51636869) та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» (код ЄДРПОУ: 43408686) на нежитлову будівлю торгівельного призначення літ. «А» загальною площею 204,2 кв.м., за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000), номер запису про право власності: 35955082 (відомостей про речове право - 35955082), з одночасним припиненням права власності (володіння) ТОВ «ФОРЕСТ АВ» на нього;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкритого (зареєстрованого) 21.03.2013 розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю торгівельного призначення літ. «А» загальною площею 204,2 кв.м., за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 25251780000, відомості про відкриття якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 21.03.2013 Малишевим Максимом Сергійовичем, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ, індексний номер рішення: 1031890;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» (код ЄДРПОУ: 43408686) знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 25251780000) - нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 204,2 кв.м., розташовану на земельній ділянці (обліковий код 62:025:0062) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва.

Разом з позовом прокурором подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд:

- до набрання рішенням законної сили в справі накласти арешт на об`єкт нерухомого майна - на нежитлову будівлю торгівельного призначення в літ. «А» загальною площею 204,2 кв.м., за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000);

- до набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна - нежитлову будівлю торгівельного призначення в літ. «А» загальною площею 204,2 кв.м., за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000), та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

08.12.2025 від прокуратури надійшли заяви про виправлення технічних помилок у пунктах 1-2 прохальної частини позовної заяви та в заяві про забезпечення позову, а саме в частині загальної площі майна, яке є предметом спору, у яких прокурор просить суд вважати вірною загальну площу нерухомого майна - нежитлової будівлі торгівельного призначення літ. «А», за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000) в розмірі 204,2 кв.м., замість невірної 204,7 кв.м.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 задоволено заяву першого заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/15152/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 14.01.2026.

29.12.2025 від представника позивача надійшли пояснення.

У підготовче засідання 14.01.2026 з`явились представники прокуратури та позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи пояснення позивача від 29.12.2025. Також суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту з питань державного архітектурно - будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином завірені копії документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 10.02.2026.

21.01.2026 від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», на виконання вимог ухвали суду, надійшов лист.

23.01.2026 від Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на виконання вимог ухвали суду, надійшов лист.

23.01.2026 від Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації, на виконання вимог ухвали суду, надійшли пояснення.

03.02.2026 від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», на виконання вимог ухвали суду, надійшов лист.

09.02 2026 від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи.

10.02.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 10.02.2026, на іншу дату.

У підготовче засідання 10.02.2026 з`явились представники прокуратури, позивача та відповідача. Суд протокольними ухвалами долучив до матеріалів справи листи Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 21.01.2026 та від 02.02.2026, лист Департаменту з питань державного архітектурно - будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.01.2026, який надійшов до суду 23.01.2026, пояснення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.01.2026 та документи, які надійшли 09.02.2026 від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Також суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів. Крім цього, у підготовчому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, яке суд протокольною ухвалою задовольнив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 10.03.2026.

09.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов, разом із клопотанням про поновлення строку на подання відзиву, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що відповідач є добросовісним набувачем нежитлової будівлі літ. А (реєстраційний номер 25251780000) та має повний захист своїх прав відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України. Вказує, що відповідач набув спірну нежитлову будівлю 13.03.2020 шляхом внесення її як майнового внеску до статутного капіталу (протокол загальних зборів учасників від 13.03.2020, акт приймання-передачі майнового внеску від 13.03.2020). Державну реєстрацію права власності проведено 16.03.2020 приватним нотаріусом Войтовським В.С. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №51636869). На момент набуття та реєстрації (13.03.2020 - 16.03.2020) не існувало жодних обтяжень, арештів, спорів, заборон чи судових рішень, які могли б свідчити про дефекти права попередніх власників. Це прямо підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.02.2026 (новий витяг №1), витягом з ЄДРПОУ, а також відсутністю будь-яких записів про обтяження в реєстрі на дату реєстрації. Також зазначає, що відповідач не був учасником справи №910/15993/16 (рішення Господарського суду м. Києва від 10.07.2017, постанова Київського апеляційного господарського суд від 15.11.2017, постанова Верховного Суду від 10.05.2018), не отримував жодних повісток чи повідомлень про спір і не міг знати про претензії Київської міської ради. Крім цього вказує, що знесення будівлі є крайньою мірою цивільно-правового захисту і може бути застосовано лише після вичерпання всіх інших заходів, а вимога прокуратури про знесення нежитлової будівлі літ. А (реєстраційний номер 25251780000) є передчасною, необґрунтованою та непропорційною. Також зазначає, що відсутність будь-яких реальних заходів з боку Київської міської ради протягом 2020- 2025 років свідчить про відсутність підстав для представництва прокуратури та про відсутність реального порушення інтересів територіальної громади. Крім цього, вказує, що спірна нежитлова будівля літ. А (реєстраційний номер 25251780000) є результатом законної реконструкції, а не самочинного будівництва, тому вимоги про її знесення задоволенню не підлягають. Також у відзиві відповідач просить застосувати строки позовної давності.

09.03.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

09.03.2026 від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

У підготовче засідання 10.03.2026 з`явились представники прокуратури, позивача та відповідача. Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду від 08.03.2026, яке надійшло до суду 09.03.2026. Також суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позов, поновив відповідачу строк та долучив поданий 08.03.2026 відзив до матеріалів справи. Крім цього, суд протокольною ухвалою приєднав заяву про застосування позовної давності до матеріалів справи. Також у підготовчому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, яке суд протокольною ухвалою задовольнив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 07.04.2026.

13.03.2026 від представника прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти викладених відповідачем доводів у відзиві на позов, посилаючись на те, що об`єкт, реєстраційний номер якого 25251780000, іменований як нежитлова будівля площею 204,2 кв.м на просп. Лісовому, 25 б у Деснянському районі м. Києва, збудовано на земельній ділянці комунальної власності (обліковий код ділянки 62:025:062) за відсутності правовстановлюючих документів, дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, у встановленому законом порядку в експлуатацію не прийнято, є самочинним, а тому в силу ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності у ТОВ «Преско-В», інших осіб, у тому числі ТОВ «Авалон Комерц Груп», ТОВ «Аурум Інвест», ТОВ «ФОРЕСТ АВ», не виникало. Крім цього, вказує, що не можуть бути застосовані положення ст. 388 Цивільного кодексу України, про які помилково зазначає відповідач, оскільки спірна земельна ділянка не вибувала з власності територіальної громади міста Києва, а твердження відповідача про добросовісність набуття спірним майном є безпідставними. Також зазначає, що в даній справі відповідач не є добросовісним, оскільки він мав можливість і повинен був дослідити правові підстави набуття попереднім власником права власності на спірне майно, перевірити законність відведення земельної ділянки, а також наявність необхідної дозвільної документації. Враховуючи, що така перевірка є звичною та очікуваною дією з боку обачного суб`єкта господарювання, посилання відповідача на добросовісність у даному випадку є необґрунтованим. Крім того, відповідач, здійснюючи правочин, мав і повинен був врахувати, що спірне майно неодноразово відчужувалося (попереднє відчуження було здійснено менше ніж за місяць), що могло додатково свідчити про спробу легалізації нерухомого майна без належного правового обґрунтування. Також вказує, що відповідач не надає доказів правомірності користування спірною земельною ділянкою. Будь-які дозвільні документи на забудову цієї земельної ділянки також не видавались уповноваженими органами. Нерухоме майно, що перебуває у власності ТОВ «ФОРЕСТ АВ» є самочинним будівництвом, оскільки збудовано на земельних ділянках, які для вказаної мети (під забудову) не відводилися.

07.04.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

07.04.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про призначення в справі судової експертизи.

У підготовче засідання 07.04.2026 з`явились представники прокуратури, позивача та відповідача. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи відповідь на відзив представника прокуратури від 13.03.2026. Також суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотанні представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду від 06.04.2026, яке надійшло до суду 07.04.2026. Крім цього, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотанні представника відповідача про призначення в справі судової експертизи від 06.04.2026, яке надійшло до суду 07.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2026, враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливість надання доказів чи заявлення клопотань, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2026.

26.05.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 26.05.2026, на іншу дату.

У судове засідання 26.05.2026 з`явились представники прокуратури та позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача від 26.05.2026 про відкладення судового засідання на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 відкладено судове засідання в справі на 09.06.2026.

09.06.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 09.09.2026, на іншу дату.

У судове засідання 09.09.2026 з`явились представники прокуратури та позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд, з урахуванням думки представників прокуратури та позивача, протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача від 09.06.2026 про відкладення судового засідання на іншу дату, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено виключні підстави для відкладення розгляду справи, а саме:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Згідно з частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Отже, законодавець чітко розмежовує випадки, коли відкладення розгляду справи є обов`язком суду, та випадки, коли неявка учасника справи не перешкоджає подальшому розгляду спору по суті, виходячи із принципу процесуальної економії та завдання господарського судочинства щодо своєчасного вирішення спорів.

Так, у клопотанні про відкладення судового засідання, як на підставу для відкладення розгляду справи представник відповідача зазначає про погіршення стану здоров`я адвоката, який здійснює представництво інтересів відповідача, а також проходження ним лікування.

На підтвердження зазначених обставин представником відповідача подано МРТ-висновок від 01.06.2026, який за своїм змістом є виключно результатом діагностичного дослідження та має описово-інформаційний характер, без встановлення факту тимчасової непрацездатності особи, без визначення її здатності/нездатності до участі у процесуальних діях, без висновку про необхідність стаціонарного лікування, госпіталізації або призначення постільного режиму.

У поданому висновку також відсутні будь-які медичні приписи або застереження щодо заборони пересування, здійснення інтелектуальної діяльності чи виконання професійних обов`язків, у тому числі пов`язаних із представництвом інтересів у суді.

Наведені у висновку рекомендації щодо консультації нейрохірурга та невролога, а також необхідності клініко-томографічного співставлення, свідчать виключно про доцільність подальшого медичного дообстеження та уточнення клінічного стану, однак не формують юридично значущого висновку про наявність стану, який об`єктивно унеможливлює участь у судовому засіданні (як у приміщенні суду, так і поза його межами в режимі відеоконференції поза).

Суд окремо зазначає, що поданий МРТ-висновок не містить жодних даних, які б підтверджували перебування особи у стані гострого загострення або невідкладного стану, що виключає можливість участі у судовому засіданні особисто в приміщенні суду або в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, а також не свідчить про втрату працездатності чи процесуальної дієздатності.

Більше того, зазначені обставини не виключають можливості організації участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України, що додатково підтверджує відсутність об`єктивної неможливості участі представника у судовому засіданні в будь-якій процесуально допустимій формі.

Крім того, суд зазначає, що відповідач не обмежений у виборі повноважного представника для участі у судовому засіданні, у зв`язку з чим тимчасова неможливість участі конкретного адвоката не є підставою для обов`язкового відкладення розгляду справи та може бути усунута шляхом залучення іншого представника відповідно до статей 56, 60 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також враховує, що явка відповідача у судове засідання не визнавалася судом обов`язковою, а отже відсутність представника відповідача не унеможливлює розгляд справи по суті.

Окремо суд звертає увагу, що попереднє судове засідання у справі № 910/15152/25, призначене на 26.05.2026, вже було відкладено за клопотанням відповідача у зв`язку з обставинами надзвичайного характеру, пов`язаними з пошкодженням майна внаслідок бойових дій та необхідністю вжиття невідкладних заходів щодо фіксації та документування завданих збитків.

За таких обставин повторне клопотання про відкладення розгляду справи, заявлене з інших підстав, однак без подання належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість участі представника відповідача у судовому засіданні у будь-якій процесуально допустимій формі, зокрема, особисто в приміщенні суду, у режимі відеоконференції або шляхом забезпечення участі іншого уповноваженого представника, не може бути визнане обґрунтованим у розумінні статей 13, 42, 43, 202 Господарського процесуального кодексу України.

Таке клопотання фактично спрямоване на повторне ініціювання відкладення розгляду справи за відсутності встановлених законом підстав, що суперечить завданню господарського судочинства щодо своєчасного, ефективного та розумного строку розгляду спору, а також принципу добросовісного користування процесуальними правами.

За приписами ст.7 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зобов`язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен: не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що представником відповідача не доведено наявності об`єктивних, непереборних та належно підтверджених підстав, які унеможливлюють розгляд справи у призначений час, у тому числі шляхом участі представника особисто в судовому засіданні або в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи в разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження в справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Отже, враховуючи, що явка представника відповідача у судове засідання обов`язковою не визнавалась, останній повідомлений про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представника відповідача за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 09.06.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-391/08 за позовом ТОВ «Преско-В» (код ЄДРПОУ: 23726946) до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об`єкти нерухомого майна (т.1 а.с. 23-24), державним реєстратором КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП «КМБТІ») Коломієць О.Г. 07.07.2011 прийнято рішення про державну реєстрацію за ТОВ «Преско-В» права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, про що здійснено запис №10539-П в книзі 222п-220, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

У подальшому, 14.03.2013 речові права на зазначене вище майно зареєстровано за ТОВ «Авалон Комерц Груп» (код ЄДРПОУ: 37985840) згідно з рішенням державного реєстратора (індексний номер: 1031890 від 21.03.2013) на підставі укладеного 29.12.2011 договору купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлової будівлі торгівельного призначення за вказаною адресою між ТОВ «Преско-В» та ТОВ «Авалон Комерц Груп», який 29.12.2011 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 8372 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000).

Згідно з п. 1 даного договору купівлі-продажу, нежитлова будівля площею 96,40 кв.м. по проспекту Лісовому, 25-б, належить ТОВ «Преско-В» на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього ж суду від 10.11.2010. Далі, згідно з рішенням державного реєстратора (індексний номер: 23148977 від 25.07.2015), зареєстровано право власності за ТОВ «Аурум Інвест» (код ЄДРПОУ: 23148977) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 25.07.2015 між ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТОВ «Аурум Інвест», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстровим № 824.

Разом з цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі № 910/15993/16 (т.1 а.с. 41-44) задоволено позов Київської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Київської міської ради та, зокрема:

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, вартістю 68 720 грн, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Преско-В» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авалон Комерц Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за № 8372;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авалон Комерц Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аурум Інвест», посвідчений 25.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А.;

- зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Аурум Інвест» (вул. Космонавта Волкова, 2-А, м. Київ, 02166, код 32732570) повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 вказане рішення залишено без змін (т.1 а.с.45-54).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що, недійсність договорів купівлі-продажу на підставі неіснуючого судового рішення на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м, яке розташоване на комунальній земельній ділянці по просп. Лісовому, 25-б у м. Києві, встановлено судом, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до вимог ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, як зазначає прокурор, у ході перевірки виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 910/15993/16 від 24.11.2017, виданого Господарським судом м. Києва на виконання зазначеного вище судового рішення, встановлено, що речові права - право власності на нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у м. Києві на цей час зареєстровано за ТОВ «Форест АВ» (код ЄДРПОУ: 43408686), у зв`язку з чим, постановою державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Шолох Г.С. від 31.05.2023 (т.1 а.с.55) виконавчий документ повернуто Київській міській раді як стягувачу.

Зокрема, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2020 (т.1 а.с. 34), укладеного між ТОВ «Аурум Інвест» та ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» (код ЄДРПОУ: 43498366), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. за реєстровим № 417, право власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 96,4 кв.м за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 25-б, зареєстровано за ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2020, індексний номер: 51334049).

У подальшому, 16.03.2020 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. прийнято рішення, індексний номер: 51636869, про реєстрацію за ТОВ «ФОРЕСТ АВ» права власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 96,4 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, будинок 25-б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000). Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано на підставі протоколу (серія та номер: 539,540, від 13.03.2020), акту приймання-передачі нерухомого майна (серія та номер: 541, 542 від 13.03.2020, видавник: приватний нотаріус КМНО Войтовський В.С.), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

Крім того, 24.02.2021 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено реєстрацію змін об`єкта речових права, відповідно до яких загальну площу об`єкта нерухомого майна з 96,4 кв.м. змінено на 204,2 кв.м. на підставі технічного паспорту (серія та номер: бн від 04.02.2021) та довідки ФОП Нечваль П.М. про показники об`єкта нерухомого майна (серія номер 04/02/2021 від 04.02.2021), що міститься в реєстраційній справі на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 25251780000), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

Як зазначає прокурор, реєстрація права власності за відповідачем ТОВ «ФОРЕСТ АВ» здійснена після винесення судами рішень щодо спірного майна та набрання ними законної сили, тому вказані реєстраційні дії здійснено для створення уявної законності набуття ТОВ «ФОРЕСТ АВ» права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці по просп. Лісовому, 25-б у м. Києві з метою ухилення від виконання судового рішення у справі № 910/15993/16 та подальшого заволодіння земельною ділянкою комунальної власності у позаконкурентний спосіб.

А відтак, враховуючи наведене, заступник керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з даним позовом та просить суд:

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовської В.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.03.2020 (індексний номер: 51636869) та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» (код ЄДРПОУ: 43408686) на нежитлову будівлю торгівельного призначення в літ. «А» загальною площею 204,2 кв.м., за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000), номер запису про право власності: 35955082 (відомостей про речове право - 35955082), з одночасним припиненням права власності (володіння) ТОВ «ФОРЕСТ АВ» на нього;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкритого (зареєстрованого) 21.03.2013 розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю торгівельного призначення в літ. «А» загальною площею 204,2 кв.м., за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 25251780000, відомості про відкриття якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 21.03.2013 Малишевим Максимом Сергійовичем, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ, індексний номер рішення: 1031890;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» (код ЄДРПОУ: 43408686) знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 25251780000) - нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 204,2 кв.м., розташовану на земельній ділянці (обліковий код 62:025:0062) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва.

Враховуючи, що з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави, суд вважає за необхідне спочатку дослідити питання щодо наявності/відсутності підстав прокурора для звернення до суду з даним позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Приписами частин 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, зокрема, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Так, згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Конституційний Суд України в рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Як убачається з матеріалів справи, Деснянська окружна прокуратура міста Києва зверталась до Київської міської ради з листами від 05.10.2023 № 59-9527вих-23, від 26.04.2024 № 57-3713вих-24, від 26.09.2025 №57-8834вих-25 (т.1 а.с.73-78) щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів держави. Також, у вказаних листах просила повідомити про вжиті Київською міською радою або за її дорученням структурними підрозділами заходи.

Водночас, на виконання доручення Київської міської ради Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надано відповіді листами від 13.10.2023 №05716-13740, від 30.04.2024 № 0570202/3-5904 та від 03.10.2025 № 057-12591 (т.1 а.с. 79-81), відповідно до яких убачається, що Київська міська рада та вказаний Департамент не вживали належних заходів цивільно-правового характеру та не планують вживати.

Вказане вище, відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру», є підставою для захисту інтересів держави в особі Київської міської ради шляхом звернення до суду з даним позовом.

Щодо позовної вимоги про усунення перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 204,2 кв.м., розташовану на земельній ділянці (обліковий код 62:025:0062) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

За доводами прокурора, об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 204,2 кв.м., розташована на земельній ділянці (обліковий код 62:025:0062) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва є самочинним будівництвом, а тому підлягає знесенню на підставі статті 376 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Отже, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Також у постановах від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі 202/3520/16-ц Верховного Суду зазначено, що наявність хоча б однієї із трьох вказаних у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як було зазначено судом вище, на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-391/08 за позовом ТОВ «Преско-В» (код ЄДРПОУ: 23726946) до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об`єкти нерухомого майна (т.1 а.с. 23-24), державним реєстратором КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП «КМБТІ») Коломієць О.Г. 07.07.2011 прийнято рішення про державну реєстрацію за ТОВ «Преско-В» права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, про що здійснено запис №10539-П в книзі 222п-220, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

У подальшому, 14.03.2013 речові права на зазначене вище майно зареєстровано за ТОВ «Авалон Комерц Груп» (код ЄДРПОУ: 37985840) згідно з рішенням державного реєстратора (індексний номер: 1031890 від 21.03.2013) на підставі укладеного 29.12.2011 договору купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлової будівлі торгівельного призначення за вказаною адресою між ТОВ «Преско-В» та ТОВ «Авалон Комерц Груп», який 29.12.2011 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 8372 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000).

Згідно з п. 1 даного договору купівлі-продажу, нежитлова будівля площею 96,40 кв.м. по проспекту Лісовому, 25-б, належить ТОВ «Преско-В» на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього ж суду від 10.11.2010. Далі, згідно з рішенням державного реєстратора (індексний номер: 23148977 від 25.07.2015), зареєстровано право власності за ТОВ «Аурум Інвест» (код ЄДРПОУ: 23148977) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 25.07.2015 між ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТОВ «Аурум Інвест», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстровим № 824.

Разом з цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі № 910/15993/16 (т.1 а.с. 41-44) задоволено позов Київської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Київської міської ради та, зокрема:

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, вартістю 68 720 грн, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Преско-В» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авалон Комерц Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за № 8372;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авалон Комерц Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аурум Інвест», посвідчений 25.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А.;

- зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Аурум Інвест» (вул. Космонавта Волкова, 2-А, м. Київ, 02166, код 32732570) повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 вказане рішення залишено без змін (т.1 а.с.45-54).

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі № 910/15993/16, встановлено, що первинна реєстрація права власності на нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б за ТОВ «Преско-В» проведена незаконно на підставі неіснуючого судового рішення - рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього суду від 10.11.2010. Суд першої та апеляційної інстанцій, з доводами яких погодився Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, дійшли висновку про те, що об`єкт нерухомості за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 25-б, збудований на земельній ділянці, що не була відведена ТОВ «Преско-В» для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, без введення в експлуатацію спірного об`єкта нерухомості, - а тому в силу ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності у ТОВ «Преско В», інших осіб не виникало.

Отже, таке право власності (за його відсутності) не могло бути передано ТОВ «Преско-В» за правочином ТОВ «Авалон Комерц Груп», а в подальшому, передано останнім ТОВ «Аурум Інвест» за договором купівлі-продажу від 25.07.2015.

З огляду на викладене, суди по справі № 910/15993/16 дійшли висновку, що договори купівлі-продажу від 29.12.2011, укладені між ТОВ «Преско-В» та ТОВ «Авалон Комерц Груп», від 25.07.2015 між ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТОВ «Аурум Інвест», є такими, що суперечать положенням чинного законодавства, оскільки продавцем майна виступала особа без наявності права власності на таке майно, укладені договори підлягають визнанню їх недійсними, а спірна земельна ділянка відповідно до вимог ст. 212 Земельного кодексу України підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, недійсність договорів купівлі-продажу на підставі неіснуючого судового рішення на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м, яке розташоване на комунальній земельній ділянці по просп. Лісовому, 25-б у м. Києві, встановлено рішенням суду у справі № 910/15993/16, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до вимог ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, як зазначає прокурор, у ході перевірки виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 910/15993/16 від 24.11.2017, виданого Господарським судом м. Києва на виконання зазначеного вище судового рішення, встановлено, що речові права - право власності на нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у м. Києві на цей час зареєстровано за ТОВ «Форест АВ» (код ЄДРПОУ: 43408686), у зв`язку з чим, постановою державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Шолох Г.С. від 31.05.2023 (т.1 а.с.55) виконавчий документ повернуто Київській міській раді як стягувачу.

Зокрема, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2020 (т.1 а.с. 34), укладеного між ТОВ «Аурум Інвест» та ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» (код ЄДРПОУ: 43498366), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. за реєстровим № 417, право власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 96,4 кв.м за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 25-б, зареєстровано за ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2020, індексний номер: 51334049).

У подальшому, 16.03.2020 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. прийнято рішення, індексний номер: 51636869, про реєстрацію за ТОВ «ФОРЕСТ АВ» права власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 96,4 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, будинок 25-б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000). Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано на підставі протоколу (серія та номер: 539,540, від 13.03.2020), акту приймання-передачі нерухомого майна (серія та номер: 541, 542 від 13.03.2020, видавник: приватний нотаріус КМНО Войтовський В.С.), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

Крім того, 24.02.2021 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено реєстрацію змін об`єкта речових права, відповідно до яких загальну площу об`єкта нерухомого майна з 96,4 кв.м. змінено на 204,2 кв.м. на підставі технічного паспорту (серія та номер: бн від 04.02.2021) та довідки ФОП Нечваль П.М. про показники об`єкта нерухомого майна (серія номер 04/02/2021 від 04.02.2021), що міститься в реєстраційній справі на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 25251780000), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

Так, відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, за умови якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення (зокрема, реєстрація права власності на нерухоме майно в Бюро технічної інвентаризації).

Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації (п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однак, відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 21.01.2026 № 062/14-1559 (т.1 а.с. 218) за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва не проводилась.

Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Частиною першою статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (надалі - Порядок №1127).

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про такий об`єкт в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

У разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому п. 53 Порядку №1127, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності або інших речових прав, похідних від права власності, на підставі відповідних документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на таких носіях інформації, з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав (ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначений об`єкт документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр).

При цьому, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру з Єдиним державним реєстром судових рішень (п. 1, 2, 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом, або не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державна реєстрація права власності проводиться на підставі, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката (п. 6 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Крім того, державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про технічні характеристики такого закінченого будівництвом об`єкта, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. А отже, на момент проведення державної реєстрації права власності заявнику потрібно надати державному реєстратору: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, довідку про присвоєння адреси та інформацію прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції від 14.10.2008), фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди для реалізації своїх прав законному власнику - державі (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Разом з тим, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 916/3674/19 до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Подібний правовий висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 22.12.2021 у справі №917/1970/20, від 10.11.2021 у справі №911/2216/19, від 10.11.2021 у справі №916/1988/20, від 04.11.2021 у справі №725/3303/16-ц, від 04.11.2021 у справі №927/934/20, тобто є сталою правовою позицію касаційного суду.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 (у редакції від 01.10.2010, чинній на час здійснення первинної реєстрації права власності за ТОВ «ПРЕСКО-В») реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об`єкт.

Вказане узгоджується також з пунктом 8.1 розділу 8 зазначеного Тимчасового положення, яким передбачено, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Як установлено судом, первинна реєстрація права власності на нерухоме майно по просп. Лісовому, 25-б у м. Києві за ТОВ «ПРЕСКО-В» здійснена КП «БТІ» в Реєстрі права власності на нерухоме майно 07.07.2011 в реєстровій книзі № 222п-220 за реєстровим № 10539-П. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 34085610, підстава: рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008, ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010).

Отже, первинна реєстрація права власності на нерухоме майно по просп. Лісовому, 25-б у м. Києві здійснена за відсутності як документа на право користування землею, так і документу про прийняття об`єкта в експлуатацію, що свідчить про незаконність такої реєстрації.

Крім того, як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі № 910/15993/16, встановлено, що первинна реєстрація права власності на нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б за ТОВ «Преско В» проведена незаконно на підставі неіснуючих судових рішень - рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього суду від 10.11.2010.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з доводами яких погодився Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у справі № 910/15993/16, дійшли висновку про те, що об`єкт нерухомості за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 25-б збудований на земельній ділянці, що не була відведена ТОВ «Преско-В» для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, без введення в експлуатацію спірного об`єкта нерухомості, а тому в силу ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності у ТОВ «Преско В», інших осіб не виникало.

Отже, таке право власності (за його відсутності) не могло бути передано ТОВ «Преско-В» за правочином ТОВ «Авалон Комерц Груп», а в подальшому, передано останнім ТОВ «Аурум Інвест» за договором купівлі-продажу від 25.07.2015, яке відчужило спірне майно ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» за договором купівлі-продажу від 26.02.2020, що, у свою чергу, на підставі акту приймання-передачі майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ФОРЕСТ АВ» від 13.03.2020 було зареєстровано за ТОВ «ФОРЕСТ АВ» (рішення від 16.03.2020, індексний номер: 51636869).

Крім цього, статтею 29 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а в разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об`єкта містобудування; документа про призначення відповідальних виконавців робіт та відомостей про здійснення авторського та технічного нагляду.

Здійснення будівельних робіт на об`єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне відповідальність згідно з законодавством.

Як убачається з листів Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.02.2024 за № 055-1460 та від 01.10.2025 №055/8759 (т.1 а.с. 68-69) за даними електронної бази документообігу вказаного Департаменту та Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м. Києва», містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: просп. Лісовому, 25-б у м. Києві не надавалися, відповідні заяви не надходили. Крім того, відсутні відомості про реєстрацію схеми генерального плану об`єкта будівництва за вказаною адресою.

У реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві», відсутні відомості про документи щодо присвоєння об`єктам нерухомого майна, зокрема, нежитловій будівлі торгівельного призначення (літ. А) адреси: просп. Лісовий, 25-б у м. Києві. Будь-яких звернень від юридичних та фізичних осіб щодо присвоєння об`єктам нерухомого майна зазначеної адреси не зареєстровано.

Крім того, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом № 073-324 від 08.02.2024 та № 073-3562 від 07.10.2025 (т.1 а.с.70-71) поінформував, що документи, які дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі міста Києва Департамент, не видавав та не реєстрував.

Державна інспекція архітектури та містобудування України листом №763/05/18-24 від 09.02.2024 (т.1 а.с. 72) повідомила, що в розпорядженні ДІАМ наявна наступна інформація, а саме:

- щодо реєстрації Департаментом архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві декларації про початок виконання будівельних робіт від 23.09.2015 за реєстраційним номером КВ 083152661301 щодо об`єкта будівництва «Реконструкція приміщень нежитлової будівлі торгівельного призначення (літ. А) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, замовник - ТОВ «Аурум Інвест»;

- щодо реєстрації Департаментом архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 30.12.2015 за реєстраційним номером КВ 143153642563 щодо об`єкта будівництва «Реконструкція приміщень нежитлової будівлі торгівельного призначення (літ. А) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, замовник - ТОВ «Аурум Інвест».

Іншої інформації щодо об`єкта будівництва «Реконструкція приміщень нежитлової будівлі торгівельного призначення (літ. А) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва» не виявлено.

На Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зокрема Реєстру будівельної діяльності (Декларативні та дозвільні документі), за параметрами пошуку по адресі: просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, відсутні відомості про видачу та реєстрацію документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за вказаною адресою, у тому числі щодо реконструкції.

Отже, відповідач не має дозвільних документів на будівництво та реконструкцію зазначеного вище об`єкту (нежитлової будівлі).

При цьому, право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (ст. 95 Земельного кодексу України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

З огляду на викладене вище, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази у їх сукупності, а також беручи до увагу те, що об`єкт, реєстраційний номер якого 25251780000, іменований як нежитлова будівля площею 96,4 кв.м., а у подальшому 204,2 кв.м. на просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва, збудовано на земельній ділянці комунальної власності (обліковий код ділянки 62:025:062) за відсутності правовстановлюючих документів, дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, у встановленому законом порядку в експлуатацію не прийнято, суд дійшов висновку, що нежитлова будівля літ. А, розташована по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000), є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, право на самочинно збудоване майно є неіснуючим, не породжує прав щодо розпорядження майном.

Також, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація права власності не є підставою для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 916/3200/17(916/2791/13) зазначила, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

При цьому, укладення правочинів щодо самочинно збудованого нерухомого майна, а також здійснення відносно нього державної реєстрації прав, не змінюють правовий статус нерухомості як самочинно збудованого.

Водночас, знаходження на земельній ділянці, власником якої є Київська міська рада, самочинно збудованого об`єкту нерухомості істотно обмежує права власника землі. Київська міська рада у цьому випадку не може використовувати земельну ділянку ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може надати цю землю в оренду будь-кому, окрім особи, за якою зареєстровано нерухоме майно, тобто на даний час, ТОВ «ФОРЕСТ АВ».

Тому державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці фактично обмежує права власника землі.

Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Отже, здійснення державної реєстрації прав відносно самочинно збудованого нерухомого майна, правовий статус нерухомості, яка самочинно збудована, не змінюють.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 916/3674/19 до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23, а також у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 та у постановах від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 та від 08.04.2020 у справі № 910/10353/19, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18, від 04.11.2021 у справі № 725/3303/16-ц, від 04.11.2021 у справі № 927/934/20, від 16.01.2024 у справі № 910/78/23.

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Аналогічні висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-Ц, у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19, від 23.11.2022 у справі № 910/1439/20 та від 31.01.2023 у справі № 913/443/20.

Крім цього, як вже було зазначено, що судовими рішеннями у справі № 910/15993/16 договори купівлі-продажу від 29.12.2011, укладені між ТОВ «Преско-В» та ТОВ «Авалон Комерц Груп», від 25.07.2015 - між ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТОВ «Аурум Інвест» визнано недійсними в судовому порядку як такі, що суперечать положенням чинного законодавства, оскільки продавцем майна виступала особа без наявності права власності на таке майно та зобов`язано ТОВ «Аурум Інвест» повернути земельну ділянку Київській мвській раді з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Проте, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2020 (т.1 а.с. 34), укладеного між ТОВ «Аурум Інвест» та ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» (код ЄДРПОУ: 43498366), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. за реєстровим № 417, право власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 96,4 кв.м за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 25-б, зареєстровано за ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2020, індексний номер: 51334049).

Відповідно до п. 2 вказаного договору нерухоме майно належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А, за реєстровим № 824.

Отже, ТОВ «Аурум Інвест» замість виконання рішення суду у справі № 910/15993/16 про поверненння земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд протиправно відчужило зазначений вище об`єкт ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ», що свідчить про нікчемність договору купівлі-продажу від 26.02.2020, укладеного між ТОВ «Аурум Інвест» та ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ».

У подальшому, 16.03.2020 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. прийнято рішення, індексний номер: 51636869, про реєстрацію за ТОВ «ФОРЕСТ АВ» права власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 96,4 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, будинок 25-б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000).

Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано на підставі протоколу (серія та номер: 539,540, від 13.03.2020), акту приймання-передачі нерухомого майна (серія та номер: 541, 542 від 13.03.2020, видавник: приватний нотаріус КМНО Войтовський В.С.), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

Так, на підставі акту приймання-передачі майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ФОРЕСТ АВ» від 13.03.2020 (т.1 а.с.36), посвідченого приватним нотаріусом КМНО Войтовським В.С., зазначене нерухоме майно передано ТОВ «САУ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» (код ЄДРПОУ: 43498366) до статутного капіталу ТОВ «ФОРЕСТ АВ» в особі директора Сердюка Володимира Михайловича.

Крім того, 24.02.2021 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено реєстрацію змін об`єкта речових права, відповідно до яких загальну площу об`єкта нерухомого майна з 96,4 кв.м. змінено на 204,2 кв.м. на підставі технічного паспорту (серія та номер: бн від 04.02.2021) та довідки ФОП Нечваль П.М. про показники об`єкта нерухомого майна (серія номер 04/02/2021 від 04.02.2021), що міститься в реєстраційній справі на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 25251780000), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

Як установлено судом вище, на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відсутні відомості про видачу та реєстрацію документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за вказаною адресою, в тому числі щодо його реконструкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Акт приймання передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Акт приймання-передачі у даних правовідносинах свідчать про погоджену дію між ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ» та ТОВ «ФОРЕСТ АВ» шляхом волевиявлення сторін на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому зазначений акт за своєю правовою суттю є правочином.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 11.10.2021 у справі № 910/17954/20, від 28.09.2021 у справі № 910/17954/20, від 06.07.2022 у справі № 372/3737/19.

Згідно зі ч. 2 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Цивільний кодекс України (частини 3 та 5 статті 376) встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинне збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.

При цьому, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Отже, оскільки об`єкт нерухомості - нежитлова будівля торгівельного призначення (літ А) за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 25-б, право власності на яке було зареєстроване за ТОВ «ФОРЕСТ АВ» є самочинно збудованим, власник земельної ділянки своєї згоди на легітимізацію права власності на вказане майно не надавав, тому у жодної фізичної чи юридичної особи не могло виникнути право власності на нього та відповідно, у подальшому, здійснювати будь-які дії щодо відчуження.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20, пункти 84-86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12 гс21, пункти 61, 62), від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 95).

З огляду на викладене та приписи ст. 376 Цивільного кодексу України, ТОВ «ФОРЕСТ АВ» не могло набути право власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ А) за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 25-б, на підставі акту приймання-передачі майнового внеску до статутного капіталу вказаного підприємства від 13.03.2020 з особою, яка не набула права власності на таке майно - ТОВ «САУЗ КИЇВ КОНСТРАКТІНГ», вказаний акт приймання-передачі від 13.03.2020 згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки спрямований на подальше незаконне заволодіння земельною ділянкою.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.

Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Стосовно доводів відповідача, що він є добросовісним набувачем нежитлової будівлі літ. А за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 25-б та має повний захист своїх прав відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною 3 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі № 916/329/21 (916/3073/21).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема про набуття земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості, який на ній розміщений, чи про набуття такого об`єкта окремо від земельної ділянки, якщо таке набуття не допускається в силу закону (пункт 61 постанови від 22.06.2021 № 200/606/108 та пункт 179 постанови від 23.11.2021 № 359/3373/16-ц).

Так, відповідач посилається на те, що набув спірне майно 13.03.2020 як майновий внесок до статутного капіталу на підставі протоколу загальних зборів та акту приймання-передачі, а державна реєстрація права власності проведена 16.03.2020 приватним нотаріусом Войтовським В.С. за відсутності будь-яких обтяжень чи записів про спір у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, сам по собі факт державної реєстрації права власності та відсутності записів про обтяження у реєстрі не свідчить про добросовісність набувача та не легалізує набуття майна, якщо таке майно вибуло з цивільного обороту або не могло бути предметом законного відчуження.

Судом встановлено, що спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, зведеним на земельній ділянці комунальної власності за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на землю та дозвільної документації на будівництво.

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі № 910/15993/16, встановлено, що: по-перше, первинна державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м по просп. Лісовому, 25-б у місті Києві за ТОВ «Преско-В» здійснена незаконно на підставі неіснуючих судових рішень Гребінківського районного суду Полтавської області; по-друге, договори купівлі-продажу від 29.12.2011 між ТОВ «Преско-В» та ТОВ «Авалон Комерц Груп», а також від 25.07.2015 між ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТОВ «Аурум Інвест» визнані недійсними; по-третє, земельна ділянка підлягала поверненню Київській міській раді із приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Отже, судом у справі № 910/15993/16 вже було встановлено відсутність у попередніх власників законних підстав для набуття права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Суд враховує, що відповідач є суб`єктом господарювання, який здійснив набуття нерухомого майна в межах корпоративної діяльності шляхом внесення об`єкта до статутного капіталу товариства. У зв`язку з цим на відповідача покладався підвищений стандарт обачності та розумної перевірки правового статусу майна, його походження, законності набуття попередніми власниками, а також наявності прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт.

Разом з тим, відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, не надано жодного доказу того, що ним перевірялись, зокрема, правові підстави первинного виникнення права власності на об`єкт, законність забудови земельної ділянки, наявність речових прав на земельну ділянку, наявність дозвільної документації на будівництво чи реконструкцію або правомірність попередніх відчужень спірного майна.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка Київською міською радою жодній особі під забудову не надавалася, містобудівні умови та обмеження, дозвільні документи на виконання будівельних робіт та документи про введення об`єкта в експлуатацію уповноваженими органами не видавалися.

Більше того, як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із засновників та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Преско-В» (первісний набувач) та ТОВ «ФОРЕСТ АВ» (останній набувач) є одна і та сама особа - ОСОБА_3 . У свою чергу, засновником та власником ТОВ «Преско-В» до 30.03.2023 був ОСОБА_4 , якому як директору ТОВ «ФОРЕСТ АВ» станом на час підписання акту приймання-передачі майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ФОРЕСТ АВ» від 13.03.2020, передано спірний об`єкт нерухомості до статутного капіталу та відомо про зазначені вище обставини (т.1 а.с.85-89).

Наведене свідчить про обізнаність відповідача щодо фактичних обставин набуття та правового статусу спірного майна, а також виключає можливість вважати відповідача стороннім незалежним набувачем.

Посилання відповідача на те, що він не був учасником справи №910/15993/16 та не отримував повідомлень про розгляд спору, не спростовує його недобросовісності, оскільки судові рішення у зазначеній справі були ухвалені до набуття відповідачем спірного майна, набрали законної сили та знаходилися у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Тобто відповідач, діючи добросовісно та розумно, мав реальну можливість перевірити наявність судових спорів щодо спірного майна та земельної ділянки.

Крім того, положення ст. 388 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у даних правовідносинах, оскільки спірний об`єкт є самочинним будівництвом у розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво або набула такий об`єкт від особи, яка не мала права ним розпоряджатися, не набуває права власності на нього. Самочинно збудований об`єкт не може бути предметом повноцінного цивільного обороту та не створює для набувача тих правових наслідків, на які посилається відповідач.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідач не є добросовісним набувачем спірного майна, а правочини щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, а тому не можуть бути визнані недійсними з викладених підстав, що відповідає належному способу захисту прав та інтересів держави в особі Київської міської ради.

Отже, реєстрацію права власності на майно за ТОВ «Форест АВ» здійснено з порушенням закону та надання державним органам документів, які не відповідають вимогам законодавства. Вказане не може свідчити про правомірне набуття права власності на майно, у зв`язку з чим неправомірною є й передача такого майна до статутного капіталу відповідача.

Крім цього, судом встановлено, що Київська міська рада не приймала жодних рішень про надання в користування ТОВ «Форест АВ» чи іншим фізичним/юридичним особам земельної ділянки по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва (обліковий код 62:025:0062).

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України).

В силу вимог ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) спеціальним законом є Земельний кодекс України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій Земельним кодексом України, можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 376.

На відміну від положень ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 Земельного кодексу України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 по справі №908/2388/21 дійшла висновку, що враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

Отже, саме особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Оскільки внаслідок неправомірних дій, зокрема, відповідача за ними зареєстровано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, такі дії спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою територіальної громади міста Києва.

Згідно із статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на викладене, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, як власник земельної ділянки має право вимагати від відповідача усунення перешкод у володінні та розпорядженні своєю земельною ділянкою.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі №344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що «…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови».

За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №204/3027/20 (провадження № 61-2199св22), від 01 лютого 2023 року у справі №204/1053/20 (провадження № 61-21119св21), від 22 червня 2023 року у справі №592/16491/18 (провадження № 61-9539св22), від 04 січня 2024 року у справі №680/1009/16-ц (провадження № 61-3906св23).

Також суд зазначає, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти ШвеціЇ» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги про знесення самочинного будівництва не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно з ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Відповідно до Висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.03.2024 у справі №915/1439/21, належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що спірне нежитлове приміщення літ. А по просп. Лісовому, 25-б у місті Києві є результатом законної реконструкції, а не самочинного будівництва, а відтак вимоги прокурора про її знесення є безпідставними, з огляду на таке.

Як зазначалось судом вище, первинна державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м. по просп. Лісовому, 25-б у місті Києві була проведена незаконно на підставі неіснуючих судових рішень Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та від 10.11.2010, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі № 910/15993/16, яке набрало законної сили.

У подальшому зазначений об`єкт неодноразово відчужувався, а після набуття його відповідачем, 24.02.2021 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено реєстрацію змін об`єкта речових права, відповідно до яких загальну площу об`єкта нерухомого майна з 96,4 кв.м. змінено на 204,2 кв.м. на підставі технічного паспорту (серія та номер: бн від 04.02.2021) та довідки ФОП Нечваль П.М. про показники об`єкта нерухомого майна (серія номер 04/02/2021 від 04.02.2021), що міститься в реєстраційній справі на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 25251780000), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №455031852 від 04.12.2025 (т.1 а.с. 30-33).

Тобто площа нерухомого майна була збільшена більш ніж удвічі - із 96,40 кв.м до 204,2 кв.м.

Пунктом 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частини (за умови їх автономності).

Згідно ч. 1 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

При цьому Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.11.2017 №289, допускає відсутність містобудівних умов та обмежень лише у випадку реконструкції житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації та функціонального призначення.

Отже, реконструкція нежитлового приміщення, передбачає зміну зовнішньої конфігурації та/або функціональне призначення та потребує отримання містобудівних умов та обмежень.

Як установлено судом, первинно право власності за відповідачем було зареєстровано на нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м. Водночас після набуття спірного майна відповідачем площу об`єкта збільшено до 204,2 кв.м, тобто більш ніж удвічі.

Таке істотне збільшення площі об`єкта нерухомого майна свідчить про зміну його геометричних параметрів та зовнішньої конфігурації, що виключає можливість здійснення відповідних робіт без отримання містобудівних умов та обмежень, проектної документації та дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Разом із тим, відповідачем не надано суду, у порядку передбаченому ГПК України, жодного належного та допустимого доказу: оформлення речових прав на земельну ділянку, отримання містобудівних умов та обмежень, затвердження проектної документації, отримання документів, що надають право на виконання будівельних робіт, введення реконструйованого об`єкта в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, при цьому будь-які рішення Київської міської ради про передачу цієї земельної ділянки відповідачу або іншим юридичним особам для будівництва, реконструкції чи обслуговування об`єкта нерухомості не приймались.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2026 у справі №640/36731/21 зазначив, що визначальним критерієм реконструкції є зміна геометричних розмірів об`єкта та його техніко-економічних показників, а збільшення площі об`єкта нерухомості є ознакою саме реконструкції, яка потребує дотримання вимог містобудівного законодавства.

Крім того, у постанові від 05.09.2024 у справі №600/7509/21-а Верховний Суд дійшов висновку, що реконструкція зі зміною геометричних параметрів об`єкта нерухомості потребує отримання містобудівних умов та обмежень та іншої дозвільної документації.

Наведені правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у даному випадку фактично відбулося істотне збільшення площі об`єкта нерухомості - з 96,40 кв.м до 204,2 кв.м - без належного документального та правового оформлення.

Суд також враховує, що первинна державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення площею 96,40 кв.м була здійснена на підставі неіснуючих рішень Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі № 910/15993/16, яке набрало законної сили. У вказаній справі судом також встановлено незаконність подальших правочинів щодо спірного майна та відсутність у відчужувачів належного права власності на нього.

За таких обставин суд дійшов висновку, що проведені відповідачем роботи не можуть вважатися законною реконструкцією в розумінні вимог містобудівного законодавства, а фактично є самочинним будівництвом (самочинною реконструкцією) відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України, здійсненим на земельній ділянці, яка не відводилась для цієї мети, без оформлення речових прав на земельну ділянку, без отримання передбачених законом дозвільних документів та за відсутності належно затвердженої проектної документації.

Отже, доводи відповідача про законність реконструкції спірної нежитлової будівлі спростовуються встановленими судом обставинами справи, наявними доказами та вимогами чинного законодавства, а тому є необґрунтованими і такими, що не приймаються судом до уваги.

Враховуючи вказане вище та з огляду на приписи ст. 376 Цивільного кодексу України захист інтересів держави потребує покладення судом на відповідача обов`язку усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва та повернути вказану земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованих будівель і споруд за вищевказаною адресою, а саме нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 204,2 кв.м, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Окрім розглянутої вище позовної вимоги, прокурор заявляє також вимоги про усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом:

- скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовської В.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.03.2020 (індексний номер: 51636869) та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» (код ЄДРПОУ: 43408686) на нежитлову будівлю торгівельного призначення в літ. «А» загальною площею 204,2 кв.м., за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25251780000), номер запису про право власності: 35955082 (відомостей про речове право - 35955082), з одночасним припиненням права власності (володіння) ТОВ «ФОРЕСТ АВ» на нього;

- закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкритого (зареєстрованого) 21.03.2013 розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю торгівельного призначення в літ. «А» загальною площею 204,2 кв.м., за адресою просп. Лісовий, 25-б, у Деснянському районі м. Києва з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 25251780000, відомості про відкриття якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 21.03.2013 Малишевим Максимом Сергійовичем, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ, індексний номер рішення: 1031890.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, визначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

На необхідності дослідження судами ефективності способу захисту наголошено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 підкреслено, що саме на суд покладено обов`язок здійснити правову кваліфікацію правовідносин сторін, виходячи з установлених під час розгляду справи обставин, та визначити, яка норма права підлягає застосуванню для вирішення спору.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц звернуто увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення ч. 1 ст. 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

При цьому, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах є лише вимога позивача про знесення самовільно збудованих нежитлових будівель і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 та від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23.

Отже, позовні вимоги про усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора та закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу і реєстраційної справи на об`єкт задоволенню не підлягають.

Що стосується клопотання відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає, що згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.

Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).

При цьому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Такий підхід у судовій практиці є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 12.09.2019 у справі №487/10128/14- ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц та від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі №908/2388/21 зазначено, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Статтею 376 Цивільного кодексу України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 Земельного кодексу України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

Враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

Отже, у спорах про знесення самочинного будівництва правильним є звернення з негаторним позовом, а тому до даних правовідносин сторін не підлягають застосуванню загальні строки позовної давності, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення.

А відтак, доводи відповідача про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності у даній справі є законодавчо необґрунтованими та безпідставними.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 25251780000) - нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 204,2 кв.м., розташовану на земельній ділянці (обліковий код 62:025:0062) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (обліковий код 62:025:0062) на просп. Лісовий, 25-б у Деснянському районі м. Києва шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» (01033, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 33-Б, офіс 27, ідентифікаційний код 43408686) знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 25251780000) - нежитлову будівлю торгівельного призначення (літ. А) загальною площею 204, 2 кв.м., розташовану на земельній ділянці (обліковий код 62:025:0062) по просп. Лісовому, 25-б у Деснянському районі м. Києва.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ АВ» (01033, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 33-Б, офіс 27, ідентифікаційний код 43408686) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 22.06.2026.

Суддя Я.А.Карабань