Рішення № 137634860, 04.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2026Справа № 910/4665/26

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Ягельської А.О., розглянувши розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

справу № 910/4665/26

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області

до Національної служби здоров`я України

про зобов`язання вчинити певні дії

Представники сторін:

від позивача: Шостак Д.Ю.

від відповідача: Сич О.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області з вимогами до Національної служби здоров`я України про:

- зобов`язання Національну службу здоров`я України подати до органів Державної казначейської служби України платіжні інструкції на виконання договору № 3559-E223-P000 від 14.02.2023 щодо оплати медичних послуг, наданих позивачем за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року;

- зобов`язання Національну службу здоров`я України виконати умови договору № 3559-E223-P000 від 14.02.2023 в частині здійснення дій, необхідних для проведення оплати наданих позивачем медичних послуг за вказаний період.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення відповідачем зобов`язань за Договором № 3559-E223-P000 від 14.02.2023 щодо вчинення дій з оплати наданих позивачем у період з вересня 2023 року по грудень 2023 року медичних послуг.

Ухвалою Господарського суду міста києва від 28.04.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків.

05.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання у справі призначено на 04.06.2026.

18.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.

04.06.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі разом з заявою про поновлення строку на їх подання.

Присутній у судовому засіданні 04.06.2026 представник позивача просив прийняти до розгляду додаткові пояснення по справі та задовольнити позовні вимоги, виходячи з обставин, наведених у позовній заяві.

Суд задовольнив заяву позивача про поновлення строку на подання додаткових пояснень у справі та прийняв їх до розгляду.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з посиланням на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.06.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ

14 лютого 2023 року між Національною службою здоров`я України (за договором - замовник) та Комунальним некомерційним підприємством «Територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» Мелітопольської міської ради Запорізької області (за договором - надавач) укладено Договір №3559-E223-P000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

Згідно п.п. 8, 13 Договору, надавач зобов`язався надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник - оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів. Цей договір є договором на користь третіх осіб - пацієнтів у частині надання їм медичних послуг надавачем.

У п. 4 Договору наведено визначення, згідно з яким медична послуга - послуга з медичного обслуговування населення (послуга з охорони здоров`я), що включена до програми державних гарантій медичного обслуговування населення (далі - програма медичних гарантій), яку надавач зобов`язується надавати згідно з цим договором. Перелік та обсяг медичних послуг, які надаються за цим договором, визначений у додатках до нього.

Відповідно до п. 9 Договору, медичні послуги та спеціальні умови їх надання визначаються у додатках до цього договору, Умови закупівлі та специфікації, визначені в оголошенні про укладення договору, і є невід`ємною частиною договору.

Так, у Додатку № 56 - Спеціальні умови надання медичних послуг до Договору №3559-E223-P000 від 14.02.2023 були встановлені спеціальні умови надання медичних послуг за пакетом медичних послуг «Забезпечення збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги населенню, яке перебуває на тимчасово окупованій території» з фінансуванням за глобальною ставкою на 2023 рік - 230 556 576,00 грн.

Згідно п. 22 Договору, надавач зобов`язаний подати звіт про медичні послуги за формою, наданою замовником, в якому зазначаються назва звіту, дата його складання, найменування надавача, посади відповідальних осіб надавача та замовника із зазначенням їх прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), а також перелік та обсяг надання медичних послуг, які підлягають оплаті за звітний період. Звіт про медичні послуги є первинним документом. Звіт про медичні послуги формується на підставі інформації, що міститься в системі, медичної документації та інших документів, що підтверджують факт надання пацієнтам медичної допомоги відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 24 Договору, надавач зобов`язаний подати замовнику звіт про медичні послуги у строки, встановлені у додатках до цього договору. Якщо останній день строку подання звіту про медичні послуги припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку подання вважається робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Відповідно до п. 4 Додатку № 56 до Договору № 3559-E223-P000 від 14.02.23, звітним періодом є календарний місяць. Надавач подає звіт про медичні послуги до 10 числа наступного звітного періоду. У звіті про медичні послуги зазначаються усі послуги за договором, про надання яких станом на 23 годину 59 хвилин останнього дня звітного періоду внесено інформацію до електронної системи охорони здоров`я. Медичні послуги, надані протягом грудня після дати формування звіту за грудень, включаються до звіту про медичні послуги, надані протягом наступного бюджетного періоду відповідно до умов договору.

29 березня 2023 року між замовником та надавачем було укладено Договір № 3559-E223-P000/01 про внесення змін до Договору № 3559-E223-P000 від 14.02.2023 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, згідно із яким цей договір викладений у новій редакції, а також внесено зміни до Додатку № 56 до Договору - Спеціальні умови надання медичних послуг, яким установлено фінансування за глобальною ставкою на 2023 рік у сумі 222 275 931,92 грн.

16 серпня 2023 року між замовником та надавачем укладено Договір № 3559- E223-P000/02 про внесення змін до Договору № 3559-E223-P000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, згідно із яким цей договір викладений у новій редакції.

Крім того, до Додатку № 56 до Договору також були внесені зміни та встановлено фінансування за новою глобальною ставкою на 2023 рік у розмірі 222 245 058,14 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, за період з січня по серпень 2023 року позивач надав, а відповідач прийняв послуги з медичного обслуговування населення на загальну суму 148 406 876,14 грн.

При цьому, відповідач свої зобов`язання щодо оплати послуг на загальну суму 148 406 876,14 грн виконав повністю.

Окрім того, на виконання укладеного між сторонами правочину позивач склав звіти про медичні послуги за пакетом медичних послуг «Забезпечення збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги населенню, яке перебуває на тимчасово окупованій території» за період з вересня по грудень 2023 року та надіслав відповідачу.

Як вкзує позивач, подані ним звіти за спірний період пройшли автоматичну перевірку та було внесено відповідні відомості до системи, у той час як Національна служба здоров`я України перевірила звіти та прийняла їх без заперечень та зауважень назагальну суму 62 051 828,02грн а саме: 12.10.2023 року за вересень 2023 року у сумі 18 595 041,16 грн; 09.11.2023 року за жовтень 2023 року у сумі 17 705 261,77 грн; 15.12.2023 року за листопад 2023 року у сумі 13 484 814,58 грн; 11.01.2024 року за грудень 2023 року у сумі 12 266 710,51 грн.

У п. 25 Договору вказано, що в разі виявлення невідповідностей між даними звіту про медичні послуги та інформацією, що міститься в системі, даним фінансової чи статистичної звітності, медичної документації замовник подає надавачу заперечення до звіту про медичні послуги протягом десяти календарних днів з дати його надходження. Надавач зобов`язаний розглянути заперечення та подати уточнений звіт про медичні послуги з усунутими невідповідностями протягом трьох робочих днів з дати їх надсилання замовником.

Відповідач не подав заперечень до зазначених звітів у строки, передбачені договором, що свідчить про їх погодження та відсутність спору щодо обсягу та вартості наданих послуг.

Пунктом 29 договору встановлено, що замовник зобов`язується оплачувати медичні послуги, включені до звіту про медичні послуги, щодо якого замовник не подав заперечення відповідно до пункту 25 цього договору, згідно з тарифом із застосуванням відповідних коригувальних коефіцієнтів, затверджених у порядку, визначеному законодавством, інформацію про надання яких надавач належним чином вніс до системи, в межах загальної орієнтовної ціни договору з урахуванням граничної суми оплати у відповідному звітному періоді, якщо така гранична сума зазначена у додатках до цього договору.

Згідно з п. 30 Договору, оплата медичних послуг згідно з цим договором здійснюється на підставі звіту про медичні послуги надавача протягом десяти робочих днів з дати підписання обома сторонами звіту про медичні послуги з урахуванням вимог пункту 25 цього договору.

Отже, позивач вважає, що відповідно до умов договору обов`язок відповідача полягає саме у поданні платіжних інструкцій до органів Державної казначейської служби України. Зазначена дія є самостійним етапом виконання зобов`язання та не є тотожною фактичній виплаті коштів.

Невчинення відповідачем цієї дії є порушенням зобов`язання та підлягає примусовому виконанню в натурі.

У разі здійснення попередньої оплати медичних послуг за договором відповідно до законодавства підставою для оплати є рахунок надавача. Обов`язок з оплати вважається виконаним належним чином з моменту подання замовником платіжного доручення до органів Державної казначейської служби України.

Таким чином, неподання платіжних інструкцій фактично блокує виконання договору та є порушенням зобов`язання відповідача.

Ваказані вище обставини стали підставою звернення позивача до суду саме з обраним ним предметом спору.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, вказавши, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, у спорах щодо виконання грошових зобов`язань належним способом захисту є вимога про стягнення заборгованості, а не вимога про зобов`язання вчинити дії, пов`язані з оплатою. Вимога про «здійснення дій, необхідних для проведення оплати» є неконкретизованою та не відповідає критерію ефективності судового захисту, оскільки не визначає конкретного способу виконання судового рішення, фактично підміняє собою механізм виконання грошового зобов`язання та не забезпечує реального відновлення порушеного права.

Крім того, відповідач зазначив, що правові засади діяльності Національної служби здоров`я України визначені Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19.10.2017 № 2168 (надалі - Закон № 2168) та Положенням про Національну службу здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1101 (надалі - Положення).

Відповідно до цих нормативно-правових актів, Національної служби здоров`я України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров`я, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

На виконання покладених завдань Національної служби здоров`я України, відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення, зокрема, укладає, змінює та припиняє договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій відповідно до Порядку укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410.

На виконання вказаних норм Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 27 грудня 2022 р. № 1464, якою затверджено Порядок реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2023 році (надалі - Порядок № 1464).

20 жовтня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1139 «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо удосконалення реалізації програми медичних гарантій» (далі - Постанова № 1139), яка внесла суттєві зміни до Порядку № 1464.

Так, Постановою № 1139 від 20.10.2023, пункт 152 Порядку № 1464, яким визначається фактична вартість медичних послуг за пакетом 56, доповнено абзацем, згідно якого з 1 вересня 2023 року до фактичної вартості зазначених медичних послуг за кожен місяць шляхом множення застосовується коефіцієнт 0 (нуль).

Оскільки нормативно-правовим актом вищої юридичної сили (Постановою КМУ № 1139) було встановлено нульовий коефіцієнт для розрахунку вартості послуг за спірний період, у Національної служби здоров`я України були відсутні законні підстави для нарахування та виплати коштів у розмірі, який вимагає позивач.

При цьому, відповідач не має дискреційних повноважень ігнорувати постанову Кабінету Міністрів України та застосовувати інший коефіцієнт, ніж встановлений законом.

Таким чином, відсутність оплати є результатом виконання Національною службою здоров`я України вимог Постанови КМУ № 1464 (зі змінами згідно з Постановою № 1139), а не безпідставною бездіяльністю.

Отже, зміна режиму фінансування спірного пакету медичних послуг з вересня 2023 року відбулася не за ініціативи чи бездіяльності Національної служби здоров`я України, а у зв`язку зі зміною загальнодержавної політики фінансування даного пакету, закріпленої рішенням Уряду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов`язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред`явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У зв`язку з чим суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про зобов`язання відповідача вичинити дії, необхідні для проведення оплати послуг за договором є неконкретизованими та не відповідають критерію ефективності судового захисту, оскільки не визначають конкретного способу виконання судового рішення у примусовому порядку, фактично визначений позивачем спосбу захисту порушеного права підміняє собою механізм виконання грошового зобов`язання шляхом стягнення та не може забезпечити реального відновлення порушеного права.

Таким чином, обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області з вимогами до Національної служби здоров`я України про зобов`язання вчинити певні дії.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.06.2026.

Суддя А.І. Привалов