Рішення № 137634711, 03.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2026Справа № 910/11040/25Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника Генерального прокурора

в інтересах держави в особі:

1. Національної академії наук України,

2. Київської міської державної адміністрації,

до: 1. Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ»,

про визнання недійсним договору та додаткових угод до нього, стягнення 2 434 520,37 грн,

Представники учасників справи:

прокурор: Яворська Є.А.,

від позивача-1: Овчинников Д.В.,

від позивача-2: не з`явився,

від відповідача-1: Ситник В.О.,

від відповідача-2: Гордієць С.С.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Національної академії наук України, Київської міської державної адміністрації до Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» про визнання недійсним договору від 05.10.2018 б/н, укладеного між Національним ботанічним садом імені М.М. Гришка Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» із додатковими угодами до нього від 06.03.2019 № 1, від 03.06.2019 № 2, від 03.03.2020 № 3, від 29.09.2020 б/н, від 27.10.2020 б/н, від 03.11.2020 б/н, від 18.12.2020 б/н, від 05.10.2022 б/н та стягнення з Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України» в дохід держави коштів у розмірі 2 434 520,37 грн, які були одержані від Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» в рахунок виконання умов договору від 05.10.2018 б/н.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між Національним ботанічним садом імені М.М. Гришка Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» договір 05.10.2018 б/н за своїм змістом містить ознаки договору про спільну діяльність та створює передумови для незаконного заволодіння державним майном та землями, які мають особливу цінність.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11040/25, підготовче засідання призначено на 15.10.2025. Встановлено сторонам строки для подання відзивів на позовну заяву, відповідей на відзиви та заперечень. Позивачам встановлено строк для подання письмових пояснень по суті позовних вимог.

26.09.2025 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

29.09.2025 до суду від відповідача-2 надійшла заява про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державну аудиторську службу України та Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.

Також 29.09.2025 від відповідача-2 надійшли відзив на позовну заяву та заява про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі, у якій відповідач-2 із посиланням на п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України просить повернути позовну заяву з доданими до неї матеріалами заступнику Генерального прокурора та закрити провадження у справі № 910/11040/25.

06.10.2025 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

10.10.2025 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

14.10.2025 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив; від прокуратури надійшли заперечення на заяву про повернення позову та закриття провадження у справі.

15.10.2025 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про витребування доказів від Заступника Генерального прокурора, а саме: документів, що є додатками на 56 сторінках до листа Міністерства освіти і науки від 04.08.2025 вих. № 1/16279-25 та адресовані Офісу Генерального прокурора України.

Підготовче засідання, призначене на 15.10.2025, не відбулося через перебування судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.

Після виходу судді Трофименко Т.Ю. з лікарняного ухвалою суду від 20.10.2025 призначено підготовче засідання на 17.11.2025.

13.11.2025 до суду від прокуратури надійшли пояснення щодо клопотання відповідача-2 про витребування доказів, із долученням документів.

В підготовче засідання 17.11.2025 з`явилися всі учасники справи.

Суд, заслухавши в підготовчому засіданні 17.11.2025 пояснення представника відповідача-2 щодо поданої 29.09.2025 заяви про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі, думку інших представників учасників справи, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову у задоволенні зазначеної заяви відповідача-2, у зв`язку з безпідставністю, враховуючи, що після відкриття провадження у справі приписи статті 174 ГПК України, на яку посилався відповідач-2, не підлягають застосуванню, тоді як обґрунтованих підстав для закриття провадження у справі не наведено.

Також суд, заслухавши пояснення представника відповідача-2 щодо заяви про залучення до участі у справі третіх осіб (Державної аудиторської служби України та Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України), думку інших представників учасників справи щодо вказаної заяви, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову у задоволенні даної заяви, з підстав недоведеності того, що рішення у даній справі вплине на права та обов`язки органів, яких відповідач-2 просить залучити до участі у справі.

Водночас, представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке судом задоволено, відкладено підготовче засідання на 03.12.2025.

03.12.2025 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підстав п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

В підготовче засідання 03.12.2025 з`явилися представники учасників справи.

Суд в підготовчому засіданні 03.12.2025 постановив ухвалу без оформлення окремого документа про залишення поданого 15.10.2025 відповідачем-2 клопотання про витребування доказів без розгляду, у зв`язку з тим, що представник відповідача-2 не підтримав дане клопотання.

Також суд в підготовчому засіданні 03.12.2025, заслухавши пояснення представника відповідача-2 щодо поданого 03.12.2025 клопотання про закриття провадження у справі та думку представників інших учасників справи, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову у задоволенні зазначеного клопотання, через недоведеність відповідачем-2 наявності підстав для закриття провадження у даній справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Крім того, судом долучено до матеріалів справи подані прокурором разом із поясненнями від 12.11.2025 докази.

У зв`язку із усно заявленим представником позивача-1 клопотанням про відкладення підготовчого засідання, яке судом задоволено, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.01.2026.

14.01.2026 до суду від позивача-1 надійшли додаткові пояснення у справі.

В підготовче засідання 14.01.2026 з`явилися представники учасників справи.

За результатами підготовчого засідання 14.01.2026 суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відкладення підготовчого засідання на 04.02.2026, зобов`язавши відповідачів надати у судове засідання на стадії дослідження письмових доказів оригінали Договору, додаткових угод до Договору, які є предметом даного спору, актів виконаних робіт та платіжних документів.

02.02.2026 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

03.02.2026 до суду від прокуратури надійшли письмові пояснення.

В підготовчому засіданні 04.02.2026, у яке з`явились представники прокуратури, позивача-2 та відповідача-1, суд постановив задовольнити подане представником відповідача-2 клопотання про відкладення підготовчого засідання, відклав підготовче засідання на 16.02.2026.

В підготовче засідання 16.02.2026 з`явилися представники учасників справи.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до розгляду по суті на 11.03.2026, про що постановлено протокольну ухвалу без оформлення окремого документа.

В судове засідання 11.03.2026 з`явилися представники учасників справи.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача-1 щодо позову, суд оголосив в судовому засіданні перерву до 30.03.2026.

27.03.2026 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про врахування інформації щодо необхідності участі представника відповідача-2 у судовому засіданні по іншій справі, яке відбудеться 30.03.2026 об 11:30 год.

30.03.2026 до суду від позивача-2 надійшло клопотання про проведення судового засідання 30.03.2026 у даній справі без участі представника Київської міської державної адміністрації.

В судове засідання 30.03.2026 з`явилися представники прокуратури, позивача-1 та відповідачів 1, 2. Представник позивача-2 не з`явився.

Заслухавши заперечення представників відповідачів-1, -2 щодо позовних вимог, суд постановив оголосити в судовому засіданні перерву до 29.04.2026.

29.04.2026 до суду від представника позивача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 29.04.2026 з`явилися представники прокуратури та відповідачів 1, 2. Представники позивачів 1, 2 не з`явились.

Суд, розглянувши подане позивачем-1 клопотання про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представників прокуратури та відповідачів, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відкладення судового засідання на 18.05.2026.

В судове засідання 18.05.2026 з`явилися представники прокуратури, позивача-1 та відповідачів 1, 2. Представник позивача-2 не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Судом в судовому засіданні 18.05.2026 в порядку ст. 210 ГПК України досліджено подані в матеріали справи докази.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд в судовому засіданні 18.05.2026 відповідно до ст. 217 ГПК України постановив перейти до стадії судових дебатів.

На стадії судових дебатів прокурор заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити. Представники позивача-1 та відповідача-1 заперечували щодо задоволення позовних вимог прокурора, просили у позові відмовити.

У судовому засіданні 18.05.2026 на стадії судових дебатів оголошено перерву до 03.06.2026.

03.06.2026 до суду від відповідача-2 надійшов письмовий виклад промови у судових дебатах.

Також 03.06.2026 до суду від позивача-2 надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

В судове засідання 03.06.2026 з`явилися представники прокуратури, позивача-1 та відповідачів 1, 2. Представник позивача-2 не з`явився.

Розглянувши подане позивачем-2 клопотання про відкладення розгляду справи, заслухавши думку інших представників учасників справи щодо даного клопотання, суд постановив відмовити у його задоволенні через необґрунтованість та недоведеність об`єктивної неможливості забезпечення позивачем-2 явки свого представника у судове засідання.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 03.06.2026 виступив із заключним словом, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 03.06.2026 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (надалі - ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», відповідач-2) звернувся до Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України (надалі - Ботанічний сад, відповідач-1) із листом від 17.08.2017 № 1/17, у якому просив розглянути можливість будівництва банку насінництва, реконструкції гуртожитку співробітників Ботанічного саду, існуючих будівель та приміщень, а також ремонту мереж, які належать Ботанічному саду та знаходяться за адресою: вул. Тимирязівська, 1, м. Київ.

Листом від 16.05.2018 № 112/7-173 Ботанічний сад звернувся до Президії НАН України, у якому повідомив про намір укласти з ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» договір на будівництво та реконструкцію будинків соціально-побутового призначення на частині земельної ділянки, яка закріплена за Ботанічним садом, просив надати дозвіл на укладення такого договору.

У відповідь на вказаний лист Національна академія наук України (надалі - НАН України, позивач-1) листом від 31.05.2018 № 16/391-40 надала відповідачу-1 дозвіл на укладання з ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» договору щодо реконструкції будинків соціально-побутового призначення та будівництва житлових будинків з вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями на частині земельної ділянки, яка закріплена за Ботанічним садом та розташована за адресою: м. Київ, вул. Тимирязівська, 1.

Так, 05.10.2018 між Ботанічним садом та ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» укладено договір б/н (надалі - Договір), предметом якого згідно п. 1.1. є зобов`язання та права сторін по проєктуванню реконструкції Об`єктів, реконструкції Об`єктів на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:102:0060.

Відповідно до наведених у Договорі визначень термінів, «Об`єкти» - нежитлові та/або житлові будівлі (споруди, будинку, тощо), інженерні споруди та/або мережі, що розташовані на Земельній ділянці за адресою: вул. Тимирязівська, 1 у Печерському районі міста Києва, що визначені у Додатку № 1 до цього Договору; «Земельна ділянка» - частина земної поверхні (територія) загальною площею 129,8607 га кадастровий номер 8000000000:82:102:0060, розташована на вул. Тимирязівська, 1 в Печерському районі міста Києва, що перебуває у постійному користуванні Ботанічного саду; «Проєктування реконструкції Об`єктів» - комплекс проектно-вишукувальних робіт, збір вихідних даних, розробка, погодження, експертиза та затвердження Проєктної документації в установленому законодавством порядку; «Реконструкція Об`єктів» - перебудова існуючих нежитлових та/або житлових будівель (споруд, будинків, тощо), інженерних споруд та/або мереж, що розташовані на Земельній ділянці за адресою: вул. Тимирязівська, 1 у Печерському районі міста Києва, з метою підвищення ефективності їх використання, проживання, експлуатації та надання послуг, зміни загальної та/або жилої та/або основної та/або допоміжної площі тощо, що передбачає зокрема, але не обмежуючись: реконструкцію об`єктів, знесення старих та/або будівництво нових об`єктів; зміну габаритів, технічних показників, геометричних розмірів, функціонального призначення, зміну техніко-економічних показників, капітальне будівництво, прибудови, надбудови, вбудови, розширення, розбирання, демонтаж, збирання, монтаж та влаштування і посилення несучих конструкцій, стін, перекриттів тощо; будівництво, реконструкція, переоснащення будинків, будівель і споруд, інженерних споруд та мереж тощо.

За цим Договором відповідач-1 передає, а відповідач-2 приймає на себе функції замовника в обсязі, що визначений законодавством України та цим Договором на всіх етапах реалізації цього Договору, окрім тих, що відповідно до умов Договору покладено на відповідача-1. Відповідач-2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити реалізацію цього Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору для повного, своєчасного та структурованого виконання сторонами своїх зобов`язань по даному Договору сторони визначили черговість реалізації Договору в наступні етапи:

Етап 1 (Проєктування реконструкції Об`єктів) - 12 (дванадцять) місяців з моменту підписання Договору та, включає виготовлення Проєктної документації та отримання дозвільних документів на виконання Реконструкції Об`єктів;

Етап 2 (Реконструкція Об`єктів) - 8 (вісім) років з моменту завершення Етапу-1;

Етап 3 (Оформлення Об`єктів) - 12 (дванадцять) місяців з моменту завершення Етапу-2, та включає прийняття Об`єктів в експлуатацію (Проєктною документацією може бути передбачена черговість Реконструкції Об`єктів та прийняття їх в експлуатацію), розподіл Об`єктів, реєстрація права власності на Об`єкти.

В п. 3.1. Договору визначено, що Ботанічний сад здійснює функції замовника Реконструкції Об`єктів в частині, що передбачена даним Договором, а саме, зокрема:

здійснює функції постійного землекористувача Земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством та на підставах, набутих до укладення даного Договору. Право користування Земельною ділянкою внаслідок виконання цього Договору не переходить до відповідача-2. Відповідач-2 має право використовувати Земельну ділянку та/або Будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування;

зобов`язується передати відповідачу-2 засвідчені копії правовстановлюючих документів на Земельну ділянку, Об`єкти тощо та по одному примірнику всієї отриманої ним до моменту укладання даного Договору дозвільної документації та всі наявні документи, які містять інформацію про діючі інженерні мережі (кабельні, водопроводу, каналізації та інше), які пролягають на Земельній ділянці протягом 10 (десяти) робочих днів з дня укладання даного Договору або на першу письмову вимогу відповідача-2;

зобов`язується після завершення Реконструкції Об`єктів здійснити разом із відповідачем-2 та в межах своєї компетенції дії віднесені законодавством до функцій відповідача-1, щодо прийняття Об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства; вжити всіх залежних від відповідача-1 заходів та надати відповідачу-2 документи необхідні для оформлення останнім (або іншими особами, визначеними відповідачем-2) права власності на приміщення в реконструйованих Об`єктах, за виключенням приміщень відповідача-1, визначених Протоколом розподілу площ в Об`єктах;

крім випадків, визначених в Договорі, відповідач-1 не вправі самостійно (від свого імені без погодження із відповідачем-2) діяти щодо Реконструкції Об`єктів;

сприяє відповідачу-2 в отриманні погоджень та дозволів від відповідних державних органів та організацій та позитивних експертних висновків стосовно Проєктної документації та іншої документації та дозволів, що є необхідними для виконання Реконструкції Об`єктів згідно законодавства.

Відповідно до п. 3.2. Договору, відповідач-1 передає відповідачу-2 на час та на всіх етапах реалізації даного Договору функції замовника, які визначені законодавством, а саме, відповідач-2 в повному обсязі здійснює функції замовника Реконструкції Об`єктів, крім тих, що цим Договором покладені на відповідача-1. В тому числі ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» забезпечує: організацію та фінансування в повному обсязі розробки Проєктної документації та її погодження з компетентними органами відповідно до вимог законодавства, а також у разі потреби, внесення та погодження будь-яких коригувань Проєктної документації; організацію та фінансування в повному обсязі Реконструкції Об`єктів, та витрати, які виникають під час виконання відповідачем-2 функцій замовника, та всіх інших витрат, пов`язаних із Реконструкцією Об`єктів та прийняттям їх в експлуатацію тощо.

У пп. 5.1.1. п. 5.1. Договору сторони погодили, що після завершення Реконструкції та введення кожного окремого об`єкта в експлуатацію відповідач-1 гарантовано отримує майнові права (власність) на таку кількість квадратних метрів Загальної площі у кожному з реконструйованих Об`єктів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, загальна вартість яких на дату передачі не може бути меншою ніж ринкова вартість кожного такого Об`єкту до реконструкції, що визначена відповідно до законодавства на дату укладання цього Договору.

Відповідач-1 гарантовано отримує у власність, крім частки, що визначена у пп. 5.1.1. цього Договору, реконструйовану будівлю фонду насінництва основні характеристики якого визначаються додатковою угодою до цього Договору (пп. 5.1.2. п. 5.1. Договору).

Згідно з пп. 5.1.3. п. 5.1. Договору, в рахунок частки, що визначена в пп. 5.1.1. Договору відповідач-2 може передати відповідачу-1, за відповідним клопотанням органу управління та за умови наявності у відповідача-1, визначених законодавством підстав, житлові приміщення (квартири) та/або майнові права на житлові приміщення (квартири) в інших районах міста Києва. Перелік та характеристики квартир, що передаються відповідачем-2 відповідачу-1 відповідно до цього пункту Договору визначається сторонами у відповідній додатковій угоді до цього Договору.

Сторони домовились, що за проведення реконструкції та виконання функцій замовника відповідач-2 отримує майнові права, а після закінчення Реконструкції Об`єктів, право власності на всі площі Об`єктів, крім площ, визначених в пп. 5.1.1. та пп. 5.1.2. цього Договору (пп. 5.1.4. п. 5.1. Договору).

В п. 7.2. Договору визначено, що при реалізації цього Договору право постійного користування на Земельну ділянку залишається за відповідачем-1, Земельна ділянка не є вкладом відповідача-1 у діяльність по реалізації даного Договору і укладення даного Договору не припиняє права відповідача-1 на Земельну ділянку, що може бути здійснено лише у встановленому законодавством порядку.

Сторони стверджують, що цей Договір не є договором про спільну діяльність, а укладений відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України (п. 7.3. Договору).

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до повного завершення Реконструкції Об`єктів та виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором (п. 12.1. Договору).

Надалі між відповідачами укладено низку додаткових угод до Договору, якими передбачалось придбання та виконання робіт відповідачем-2 на користь відповідача-1 в рахунок частки, що отримає відповідач-1 за умовами Договору, а також сплата грошових коштів у рахунок компенсації майбутніх платежів, обов`язок зі сплати яких виникає у відповідача-1 відповідно до вимог чинного законодавства та зобов`язань, взятих на себе за Договором, у тому числі, але не виключно, з утримання земельної ділянки або її частини, комунальних та інших витрат, земельного податку, інших платежів.

Так, згідно з Додатковою угодою № 1 від 06.03.2019 до Договору, було доповнено п. 5.1.3. Договору наступною умовою: «Відповідач-2 в рахунок частки, що належить відповідачу-1 може виконувати ремонтні та інші роботи за завданням відповідача-1, яке оформлюється шляхом підписання Додаткової угоди до цього Договору, та/або придбати за власні кошти та передати відповідачу-1 обладнання, матеріали тощо. Перелік обладнання, матеріалів, їх вартість та терміни придбання визначаються у Додаткових угодах до цього Договору». Передбачено, що відповідно до п. 5.1.3. Договору відповідач-1 в рахунок частки майна, що належить відповідачу-1 згідно Договору, замовляє відповідачу-2 виконати роботи з благоустрою території центрального входу Ботанічного саду за адресою: вул. Тимирязівська, 1 в Печерському районі міста Києва, вартість яких визначається на підставі затвердженої сторонами Договірної ціни, яка є додатком до цієї додаткової угоди і становить 335 502,37 грн.

Відповідно до Акту приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2019 року від 06.08.2019 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2019 року, відповідач-2 виконав роботи відповідно до Додаткової угоди № 1 від 06.09.2019 до Договору на суму 335 502,37 грн.

Відповідно до укладеної між відповідачами 03.06.2019 Додаткової угоди № 2 до Договору, відповідач-1 в рахунок частки, що йому належить згідно Договору, замовив відповідачу-2, а відповідач-2 за замовленням відповідача-1 за власні кошти мав придбати та передати у власність відповідача-1 товар (ґрунт) на загальну суму 171 180,00 грн.

Додатковою угодою № 3 від 03.03.2020 сторони Договору погодили, що з метою проведення обстеження фахівцями Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій» технічного стану будівлі лабораторного корпусу № 1 Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України в м. Києві у зв`язку із проведенням ремонту, керуючись п. 5.1.3. Договору, відповідач-1 замовляє відповідачу-2, а відповідач-2 за замовленням відповідача-1 та за власний рахунок замовляє, придбає і передає у власність відповідачу-1 роботи зі створення науково-технічної продукції на загальну суму 84 882,00 грн.

29.09.2020 між відповідачами укладено Додаткову угоду до Договору, якою передбачено відповідно до п. 5.1.3. Договору купівлю відповідачем-2 за замовленням відповідача-1 за власні кошти та передання у власність відповідача-1 товару (цибулини тюльпана) на загальну суму 68 970,00 грн.

На виконання умов Додаткової угоди від 29.09.2020 відповідачами 05.10.2020 підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі, яким засвідчено отримання відповідачем-1 від відповідача-2 товару у повному обсязі на суму 68 970,00 грн.

27.10.2020 відповідачами укладено Додаткову угоду до Договору, за якою відповідно до п. 3.3.6. Договору відповідач-2 бере на себе зобов`язання здійснити оплату на користь відповідача-1 грошову суму у розмірі 500 000,00 грн, як компенсацію майбутніх платежів, обов`язок сплати яких виникає у відповідача-1 на підставі чинного законодавства України та зобов`язань взятих на себе за Договором, в тому числі, але не виключно, по утриманню земельної ділянки або її частини, комунальних та інших витрат, земельного податку, інших платежів.

Випискою по рахунку відповідача-1 за 11.11.2020 підтверджується зарахування коштів в сумі 500 000,00 грн в якості компенсації майбутніх платежів згідно з додатковою угодою від 27.10.2020 до Договору.

03.11.2020 між відповідачами укладено Додаткову угоду до Договору, згідно з якою відповідач-2 бере на себе зобов`язання здійснити оплату на користь відповідача-1 грошової суми у розмірі 1 000 000,00 грн, як компенсацію майбутніх платежів, обов`язок сплати яких виникає у відповідача-1 на підставі чинного законодавства України та зобов`язань взятих на себе за Договором, в тому числі, але не виключно, по утриманню земельної ділянки або її частини, комунальних та інших витрат, земельного податку, інших платежів.

Виписками по рахунку відповідача-1 за 26.11.2020 та за 18.12.2020 підтверджується зарахування коштів в загальному розмірі 1 000 000,00 грн в якості компенсації майбутніх платежів згідно з додатковою угодою від 03.11.2020 до Договору.

18.12.2020 між відповідачами укладено Додаткову угоду до Договору, якою визначено, що відповідач-2 бере на себе зобов`язання здійснити оплату на користь відповідача-1 грошової суми у розмірі 1 000 000,00 грн, як компенсацію майбутніх платежів, обов`язок сплати яких виникає у відповідача-1 на підставі чинного законодавства України та зобов`язань взятих на себе за Договором, в тому числі, але не виключно, по утриманню земельної ділянки або її частини, комунальних та інших витрат, земельного податку, інших платежів.

Відповідно до виписки по рахунку відповідача-1 за 29.12.2020 вбачається зарахування коштів у розмірі 500 000,00 грн в якості компенсації майбутніх платежів згідно з Додатковою угодою від 18.12.2020 до Договору.

Надалі між сторонами укладено Додаткову угоду від 05.10.2022 до Договору, якою передбачено, що відповідно до п. 5.1.3. Договору відповідач-2 замовляє, придбає і передає у власність відповідачу-1 роботи з повірки приладу обліку тепла на суму 30 048,00 грн.

01.11.2022 відповідачі підписали Акт прийому-передачі, яким засвідчили передачу відповідачем-2 на користь відповідача-1 робіт з повірки приладу обліку теплової енергії та свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки на суму 30 048,00 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор вказав про наявність підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами 1, 2 Договору та Додаткових угод до цього Договору відповідно до ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а також стягнення за рішенням суду з відповідача-1 в дохід держави одержаного за Договором, оскільки, на переконання прокурора, такий Договір має ознаки договору про спільну діяльність, який підлягає попередньому погодженню Кабінетом Міністрів України відповідно до Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, у яких утворення наглядової ради не є обов`язковим відповідно до закону, а також у яких утворення наглядової ради не передбачено статутом, договорів про спільну діяльність та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 № 296. Так, за доводами прокурора, спірний Договір є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, так як в результаті виконання умов Договору відбудеться незаконний перехід права власності на реконструйовані (новозбудовані) об`єкти нерухомості державної форми власності від відповідача-1 до відповідача-2, що призведе до зміни правового статусу нерухомого майна та вибуття особливо цінних земель, які не можуть бути відчужені.

Відповідач-1 заперечив щодо заявлених прокурором позовних вимог, вказуючи, що спірний Договір не може вважатися договором про спільну діяльність. Не зважаючи на те, що умовами Договору дійсно передбачена кінцева мета - отримання у власність як відповідачем-1, так і відповідачем-2 певних часток реконструйованих Об`єктів, втім, таку мету не можна вважати спільною, оскільки умови Договору не містять визначення саме спільної мети, а така мета, як отримання у власність певних часток Об`єктів не суперечить закону. Відтак, надання погодження Кабінетом Міністрів України на укладення відповідного Договору, про яке вказує прокурор, не вимагалося. Так, за доводами відповідача-1, спірний Договір містить елементи зобов`язальних правовідносин з приводу інвестування (інвестиційний договір), підряду (договір підряду) та інших елементів зобов`язальних правовідносин, виникнення та існування яких не входить в суперечність з актами законодавства. Відтак, Ботанічний сад зазначає про недоведеність прокурором невідповідності оспорюваних Договору та додаткових угод до нього вимогам законодавства, інтересам держави і суспільства. При цьому, відповідач-1 зазначає про безпідставність доводів прокурора щодо вибуття з державної власності особливо цінних земель, оскільки Договором не передбачено відчуження Земельної ділянки державної власності на користь відповідача-2, як і не передбачено відчуження об`єктів нерухомості, що перебувають у державній власності та закріплені за Ботанічним садом на праві оперативного управління. Також відповідач-1 вказував про відсутність недобросовісних дій сторін при укладенні оспорюваного Договору, стверджуючи, що підписання Договору було обумовлене нагальною необхідністю поліпшення матеріально-технічної бази Ботанічного саду, будівництва будь-яких споруд, не пов`язаних із функціонуванням Ботанічного саду, Договором не передбачалось. Вказуючи про недоведеність прокурором визначених законом підстав для визнання недійсними Договору та додаткових угод до нього, відповідач-1 також зазначає про відсутність підстав для стягнення з нього в дохід держави заявленої суми коштів.

Відповідач-2 також заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, стверджуючи, аналогічно доводам відповідача-1, про те, що оспорюваний Договір не може вважатись договором про спільну діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом Договору, фінансування робіт по реконструкції об`єктів, розроблення проєктно-кошторисної та дозвільної документації фактично покладено на одну сторону - ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі. Крім того, відповідач-2 зауважував, що згідно положень законодавства, договори про спільну діяльність мають ставитись на облік контролюючих органів, чого у спірних правовідносинах не було зроблено, сторонами Договору будь-яких дій на виконання приписів законодавства щодо договору про спільну діяльність та його реєстрації не здійснювалось. Так, за доводами відповідача-2, прокурором не доведено невідповідності умов Договору інтересам держави та суспільства, натомість внаслідок реалізації такого Договору відповідач-1 мав би можливість покращити свою матеріально-технічну базу шляхом реконструкції, оновлення, модернізації непридатних до використання будинків, будівель та споруд, а також реконструйовану будівлю фонду насінництва, що відповідало б інтересам держави і суспільства. Водночас, внаслідок реалізації Договору сторони отримали б свої частки у вигляді приміщень в будинках, будівлях і спорудах, належних Ботанічному саду, а не окремо побудовані будівлі, а тому у даному випадку не може бути застосований принцип «superficies solo cedit» (збудоване на поверхні слідує за нею), про який зазначає прокурор. Також відповідач-2 заперечив щодо вимоги про стягнення з відповідача-1 в дохід держави коштів у розмірі 2 434 520,37 грн, одержаних від відповідача-2, зазначаючи, що виконання Договору відбувалось тільки зі сторони ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», який на виконання Договору за свій рахунок та на замовлення відповідача-1 придбавав товари, виконував роботи та перераховував кошти в рахунок майбутніх платежів на загальну суму 2 690 582,37 грн. Відтак, за доводами відповідача-2, у разі прийняття судом рішення про визнання Договору недійсним, з відповідача-1 має бути стягнуто на користь відповідача-2 вказану суму коштів в порядку відшкодування одержаного за Договором.

Позивач-1 (НАН України) також заперечував щодо кваліфікації спірного Договору як договору про спільну діяльність, зазначав про недоведеність прокурором порушення інтересів держави та суспільства внаслідок укладення спірного правочину. При цьому, зазначив, що станом на дату звернення із даним позовом та його розгляду в суді, Земельна ділянка, яка відведена Ботанічному саду для здійснення діяльності, свого статусу не змінювала, з державної власності не вибувала та жодних реєстраційних дій сторонами спірного правочину не вчинено і не могло бути вчинено, що свідчить про відсутність порушень прав держави. Також позивач-1 вказав на передчасність даного позову, з огляду на те, що наразі триває процедура його розірвання, що спростовує твердження прокурора про бездіяльність компетентних органів та відсутність належного реагування.

Позивач-2 (КМДА) своїм правом на подання письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі позивачів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Частина 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи, інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Пред`явлення позову прокурором у даному випадку, за твердженням останнього, зумовлено порушенням інтересів держави, оскільки укладений між державною установою - Ботанічним садом із суб`єктом підприємницької діяльності - ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» Договір від 05.10.2018 передбачає будівництво об`єктів на земельній ділянці в межах об`єкта природно-заповідного фонду та культурної спадщини, який не відповідатиме функціональному призначенню земель природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення, а також оформлення права приватної власності на об`єкти нерухомості, які є власністю держави.

Так, звертаючись із даним позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, прокурор зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:102:0060 перебуває в межах міста Києва та належить до державних земель природно-заповідного та історико-культурного призначення, тому повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою, а також щодо захисту інтересів держави наділена Київська міська державна адміністрація.

Листом від 07.07.2025 № 12/1/1-59172вих-25 Офіс Генерального прокурора повідомив Київську міську державну адміністрацію про укладення між відповідачами 1, 2 спірного Договору, який створює передумови для вибуття земель природно-заповідного фонду із державної власності. Також у вказаному листі Офіс Генерального прокурора просив повідомити про вжиті або заплановані заходи із захисту інтересів держави від наведених порушень та у разі відсутності намірів щодо самостійного вжиття необхідних заходів повідомити про причини.

У відповідь на вказаний лист Офісу Генерального прокурора, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 25.07.2025 № 057-9716 надав загальні відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:102:0060 та не навів будь-яких відомостей про заходи, вжиті Київською міською державною адміністрацією з метою захисту порушених інтересів держави, або про намір вжиття відповідних заходів.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

У ч. 2 вказаної статті визначено, що дія цього Закону не поширюється на управління об`єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Статтею 8 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що об`єкти державної власності за рішенням Кабінету Міністрів України передаються Національній академії наук України, галузевим академіям наук у безстрокове безоплатне користування. Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3-11, 14, 15, 18-38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.

Пунктами 1.12, 1.13 Статуту НАН України передбачено, що НАН України наділена правом управління своєю діяльністю, відповідно до законодавства і цього Статуту володіє, користується і розпоряджається майном, що перебуває у державній власності та належить їй на правах господарського відання. Державне майно передається НАН України у безстрокове безоплатне користування без права зміни його форми власності та використовується відповідно до законодавства та цього Статуту. Земельні ділянки надаються НАН України та використовуються відповідно до земельного законодавства.

Таким чином, НАН України здійснює повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається цими об`єктами майнового комплексу в межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Листом від 07.07.2025 № 12/1/1-59171вих-25 Офіс Генерального прокурора повідомив НАН України про укладення спірного Договору в порушення вимог законодавства без погодження з Кабінетом Міністрів України, просив повідомити чи вживались або будуть вживатися відповідні заходи для захисту порушених інтересів держави.

У відповідь на вищевказаний лист Офісу Генерального прокурора, НАН України листом від 12.08.2025 № 110/1282-12 повідомила про проведення заходів щодо розірвання укладеного між відповідачами 1, 2 Договору, враховуючи публічний резонанс щодо питання реконструкції об`єктів на земельній ділянці Ботанічного саду та те, що фактична реалізація цього Договору так і не розпочалася. При цьому, позивач-1 заперечив доводи прокурора про те, що вказаний Договір є договором про спільну діяльність, вказуючи, що він є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми.

Суд зазначає, що ані Національна академія наук України ані Київська міська державна адміністрація не зверталися до суду з відповідним позовом щодо оскарження договору від 05.10.2018 б/н, укладеного між Ботанічним садом та ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ».

Так, листами від 01.09.2025 № 12/1-80442вих-25 та № 12/1-80441вих-25 Офіс Генерального прокурора в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Київську міську державну адміністрацію та НАН України про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, Національної академії наук України до Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» про визнання недійсним договору від 05.10.2018 б/н та додаткових угод, стягнення коштів в дохід держави.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Заступника Генерального прокурора, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації та Національної академії наук України, належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щодо встановлених судом фактичних обставин справи та законодавства, що підлягає застосуванню.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що за твердженням прокурора укладений між відповідачами Договір є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання такого Договору та укладених додаткових угод до нього недійсними та стягнення з відповідача-1 в дохід держави одержаних за Договором коштів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України, на яку посилається прокурор, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України, можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.

Прокурор зазначав, що укладенням між відповідачами 1, 2 спірного Договору, який за своїм змістом має ознаки договору про спільну діяльність та потребував погодження Кабінету Міністрів України, створюються передумови для незаконного заволодіння відповідачем-2 державним майном і землями, що мають особливу цінність.

Із матеріалів справи суд встановив, що з 1972 року Центральний республіканський ботанічний сад Академії наук УРСР (сучасна назва - Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка Національної академії наук України), що знаходиться за адресою: вул. Тимирязівська (зараз - вул. Садово-Ботанічна), 1 у м. Києві, має статус пам`ятки садово-паркового мистецтва національного значення.

Постановою Ради міністрів Української РСР від 22.07.1983 № 311, Ботанічний сад віднесено до переліку державних ботанічних садів Української РСР, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 584 - до ботанічних садів загальнодержавного значення.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Ботанічного саду, затвердженого розпорядженням Президії НАН України від 31.08.2022 № 405, Ботанічний сад є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що перебуває у віданні НАН України і входить до складу Відділення загальної біології НАН України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п. 6 рішення Київської міської ради від 23.12.2003 № 317/1192, вирішено оформити Ботанічному саду, за умови виконання п. 6.1. цього рішення, право постійного користування земельною ділянкою площею 129,86 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд ботанічного саду на вул. Тимірязєвській, 1 у Печерському районі міста Києва за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 07.05.1979 № 561/10 «Про поновлення меж відводу території Центрального Республіканського ботанічного саду Академії наук Української РСР в Печерському районі».

09.11.2005 Ботанічному саду видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 392897, яким посвідчено його право постійного користування земельною ділянкою площею 129,8607 га на вул. Тимірязєвській, 1 у м. Києві.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру, земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:82:102:0060 по вул. Тимірязєвській (Садово-Ботанічна), 1 у м. Києві належить до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, вид використання - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд ботанічного саду; право власності зареєстровано за державою в особі Київської міської державної адміністрації.

18.02.2021 проведено державну реєстрацію права постійного користування Ботанічного саду на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:102:0060 площею 129,8607 га, на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 392897, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

За положеннями п. 1.7. Статуту Ботанічного саду, Ботанічний сад входить до складу природно-заповідного фонду відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і має об`єкти, що становлять національне надбання, щодо яких встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Територія Ботанічного саду з усіма природними ресурсами становить 129,86 га землі і вилучена з господарського використання території міста Києва згідно зі статтею 31 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». На цій території забороняється будь-яка діяльність, яка не пов`язана з виконанням покладених на Ботанічний сад завдань і загрожує збереженню колекцій флори. Згідно зі статтею 150 Земельного кодексу України земля Ботанічного саду належить до особливо цінних земель. Територія Ботанічного саду має загальнодержавне значення і використовується у науково-дослідних, природоохоронних та освітньо-виховних цілях (п. 1.8. Статуту Ботанічного саду).

Як визначено у пунктах 6.4., 6.5. Статуту Ботанічного саду, на території Ботанічного саду забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням його безпосередніх завдань і загрожує збереженню колекцій ботанічних зразків, зокрема, будівництво споруд, шляхів, трубопроводів, мереж електропередач та інших комунікацій, які не пов`язані з діяльністю Ботанічного саду. Проведення будівництва, значних відновлювальних, санітарних та інших заходів на території Ботанічного саду узгоджується з відповідними органами виконавчої влади та з Президією НАН України.

Прокурор, зокрема, стверджував, що оскільки укладений між Ботанічним садом та ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» Договір від 05.10.2018 є договором про спільну діяльність, на нього поширюється дія Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, у яких утворення наглядової ради не є обов`язковим відповідно до закону, а також у яких утворення наглядової ради не передбачено статутом, договорів про спільну діяльність та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 № 296 (надалі - Порядок № 296) у редакції, чинній на час укладення Договору.

Суд зазначає, що відповідно до пп. «л» п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» у чинній станом на час укладення Договору редакції, здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Порядком № 296 (тут і надалі - у редакції, чинній на час укладення Договору) визначено механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб`єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - договір).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 296 суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з визначеним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються: звернення суб`єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2-6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб`єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб`єкта господарювання, який планує укласти договір.

За положеннями пунктів 4, 5 Порядку № 296 орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Із наведеного вбачається, що для укладення державними підприємствами, установами, організаціями, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, необхідне відповідне погодження Кабінету Міністрів України на укладення такого правочину.

Так, спірним у даній справі є питання щодо правової кваліфікації оспорюваного Договору, оскільки за доводами прокурора, такий Договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, тоді як за твердженнями відповідачів, а також позивача-1 він є змішаним договором, що поєднує в собі елементи інвестиційного договору та договору підряду.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 179 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин (надалі - ГК України), майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі №915/1302/19.

Спільна діяльність врегульована главою 77 ЦК України, згідно зі ст. 1130 (в редакції, чинній станом на дату підписання спірного Договору) якого за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК України).

Однією з форм спільної діяльності є просте товариство. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. При цьому вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки (1132, 1133 ЦК України).

Положення статей 1134, 1135, 1137-1139 ЦК України передбачають виникнення в учасників простого товариства права спільної часткової власності на внесене ними майно та результати відповідної діяльності; ведення спільних справ від імені всіх учасників кожним учасником (або за їх домовленістю окремим учасником чи спільно всіма учасниками); порядок відшкодування витрат і збитків, пов`язаних зі спільною діяльністю учасників; відповідальність учасників за спільними зобов`язаннями; розподіл прибутку.

Отже, за своєю суттю спільна діяльність є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети. Залежно від цілей, визначених учасниками спільної діяльності, така діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без об`єднання їх вкладів.

У нормах ЦК України про спільну діяльність термін «спільна мета» не вжито, проте єдність цілей, на які спрямовані спільні дії учасників, випливає із легального визначення простого товариства. Саме єдність мети вирізняє цю договірну конструкцію з-поміж інших видів договорів, поіменованих у Цивільному кодексі України. Якщо в інших договорах зміст прав та обов`язків кожної зі сторін є різним (наприклад, покупця та продавця), права та обов`язки кожного з учасників спільної діяльності переважно збігаються із правами та обов`язками інших учасників. Єдність інтересів учасників дає змогу протиставити договір простого товариства іншим договорам, для яких досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг є метою лише для одного із контрагентів. При визначенні прав та обов`язків учасників договору про спільну діяльність не застосовується модель стандартного зобов`язання із формулою "право вимоги - борг". Права та обов`язки учасників спільної діяльності не є зустрічними.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 (на яку посилається прокурор), а також у постанові від 23.01.2025 у справі № 910/9030/20, в яких також зауважено на тому, що саме з огляду на необхідність захисту публічних інтересів і запобігання розмиванню державної власності встановлено обмеження принципу свободи договору при укладенні договору про спільну діяльність, адже Порядок №296 зобов`язує одержати погодження на укладення договору про спільну діяльність, відсутність якого є підставою для визнання договору про спільну діяльність недійсним.

При цьому, як вказано у постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/9030/20, договір про спільну діяльність за визначенням завжди охоплює ознаку інвестиції в широкому сенсі. Водночас загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України «Про інвестиційну діяльність» (надалі - в редакції, чинній станом на дату укладення Договору).

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та / або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема: кошти, рухоме та нерухоме майно, права користування землею, інші майнові права тощо. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (стаття 1, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права (ч. 1).

Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом (ч. 2).

Інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами (ч. 3).

Статтею 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України (ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Отже, будь-яка особа, якій законом не заборонена така діяльність, має право прийняти рішення про інвестування та реалізувати це рішення як шляхом вкладення інвестицій у будь-який не заборонений проєкт, так і шляхом реалізації цього проєкту. При цьому закон не забороняє збіг інвестора та учасника в одній особі.

Інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.

За своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості зазначених інвестицій або від їх використання. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №910/21935/17 та від 27.07.2022 у справі №910/7966/21.

Інвестиційний договір є господарсько-правовою угодою, яка укладається між суб`єктами інвестиційної діяльності (замовником та інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об`єкт інвестування та у якій визначається мета (отримання прибутку та / або соціального ефекту), регламентуються права та обов`язки сторін.

З огляду на викладене інвестиційна діяльність (у широкому сенсі) може здійснюватися на підставі договору і може бути кваліфікована як спільна господарська діяльність, яка здійснюється шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників задля досягнення визначеної ними мети діяльності (створення прибутку та / або досягнення соціального ефекту).

Оскільки інвестиційна діяльність здійснюється не за галузевим принципом, а може стосуватися будь-якої галузі та сфері економіки, договір, який опосередковує інвестиційну діяльність, може бути змішаним, тобто містити положення різних видів господарських договорів залежно від предмета й цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо). Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15 і від 18.05.2023 у справі №910/7975/21.

Водночас у постанові від 18.05.2023 у справі №910/7975/21 Верховний Суд зауважив, що, на відміну від договору інвестиції, укладення якого насамперед спрямовано на впорядкування відносин, пов`язаних із залученням інвестицій, та метою якого є отримання інвестором (окремим контрагентом) доходу або майнової вигоди від вкладення інвестиції, договір про спільну діяльність укладається задля досягнення визначеної сторонами мети діяльності, шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників. При цьому правовими наслідками договору про спільну діяльність є досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг для кожного із контрагентів. Саме єдність мети вирізняє цю договірну конструкцію з-поміж інших видів договорів, зокрема, договорів інвестиції та / або підряду.

Так, судом досліджено зміст спірного Договору та встановлено наступне.

Відповідно до умов Договору, предметом цього правочину є зобов`язання сторін по проєктуванню реконструкції Об`єктів, Реконструкції Об`єктів на Земельній ділянці (п. 1.1.); відповідач-1 передає, а відповідач-2 приймає на себе функції замовника, окрім тих, що відповідно до умов Договору покладено на відповідача-1, та зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити реалізацію Договору (п. 1.2.); кожна із Сторін діє в межах функцій та обов`язків, визначених у розділі 3 Договору; фінансування витрат, необхідних для реалізації Договору, в тому числі для розробки Проєктної документації та Реконструкції Об`єктів, забезпечується відповідачем-2 (п. 4.1.); джерелом фінансування Реконструкції Об`єктів є кошти відповідача-2 (п. 4.5.).

При цьому, право користування Земельною ділянкою внаслідок виконання Договору не переходить до відповідача-2. Відповідач-2 має право використовувати Земельну ділянку та/або будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування (п. 3.1.1. Договору).

З системного аналізу вказаних умов Договору випливає, що здійснення реконструкції Об`єктів та реалізація Договору покладається саме на ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ». У свою чергу, Договором не покладаються зобов`язання із безпосередньої участі Ботанічного саду у реконструкції Об`єктів, оскільки пунктами 3.2., 3.3. Договору чітко визначено, що саме ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» в повному обсязі здійснює функції замовника Реконструкції Об`єктів, крім тих, що за Договором покладені на відповідача-1, у тому числі ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» забезпечує організацію та фінансування в повному обсязі розробки Проєктної документації та її погодження з компетентними органами, організацію та фінансування у повному обсязі Реконструкції Об`єктів, укладення договорів з третіми особами для проєктування реконструкції та реконструкції Об`єктів, здійснення всіх передбачених законодавством заходів, підготовку виконавчої та іншої документації, необхідних для прийняття реконструйованих Об`єктів в експлуатацію; здійснення координації дій всіх учасників Реконструкції Об`єктів та контроль за їх діями; виконання всього комплексу підготовчих та будівельних робіт з Реконструкції Об`єктів відповідно до законодавства.

Тобто, обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом договору, фактично покладено на одну сторону - ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі. Відповідач-1 не бере участі у проведенні реконструкції, має власні зобов`язання та отримує свою частку у реконструйованих Об`єктах на умовах Договору. При цьому, спірний Договір не передбачає внесення відповідачем-1 майна чи коштів до спільного фонду, як і не визначає, що Земельна ділянка є вкладом відповідача-1 у діяльність з реалізації Договору.

Вказане свідчить про відсутність у Договорі ознак спільної діяльності.

Доводи прокурора щодо об`єднання обома сторонами вкладів, зокрема, внесення відповідачем-1 об`єктів, розташованих на вул. Садово-Ботанічній (колишня назва - Тимирязівська), 1 у м. Києві, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не знайшли свого підтвердження, оскільки, як було встановлено під час розгляду справи, відповідачами так і не було узгоджено вказаного додатку до Договору та не визначено переліку нежитлових та/або житлових будівель (споруд, будинків тощо), що розташовані на Земельній ділянці і підлягають реконструкції.

При цьому, з положень розділу 5 Договору вбачається, що частини Об`єктів, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належатимуть кожній із сторін відповідно до положень Договору. Тобто, при реалізації Договору сторони зберігають свою юридичну самостійність. Договір, у свою чергу, не передбачає умов про спільне користування сторонами реконструйованими Об`єктами.

В той же час, з пунктів 8.2., 8.3. Договору вбачається, що сторони не несуть відповідальності за зобов`язаннями одне одного, що виникли у зв`язку з виконанням Договору. Так, зокрема, відповідач-2 самостійно несе відповідальність за будь-які майнові та немайнові претензії з боку третіх осіб, що виникли у зв`язку з виконанням ним своїх зобов`язань за Договором, крім випадку розірвання Договору за ініціативи відповідача-1. Так само і відповідач-1 самостійно несе відповідальність за будь-які майнові та немайнові претензії з боку третіх осіб, що виникли у зв`язку з виконанням ним своїх зобов`язань за Договором.

Вказане свідчить про те, що спірний Договір не може бути кваліфікований як договір про спільну діяльність, оскільки відповідно до положень законодавства за договором про спільну діяльність сторони несуть пропорційну або солідарну відповідальність.

Крім того суд зазначає, що за результатами дослідження змісту Договору не було встановлено умов, які б визначали спільну мету відповідачів 1, 2, тобто те, для чого учасники об`єднують кошти, майно тощо; порядок координування сумісних дій або ведення спільних справ; розмір, порядок і строки здійснення внесків учасниками; правовий статус виділеного для спільної діяльності майна; порядок розподілу прибутку; порядок покриття витрат і збитків учасників; участь сторін у результатах сумісних дій.

Разом з тим, в контексті викладеного, суд зазначає, що умовами Договору передбачена кінцева мета, а саме, отримання у власність як відповідачем-1 так і відповідачем-2 певних часток Об`єктів реконструкції, втім, таку мету не можна вважати спільною, оскільки, як про це вказувалося вище, умови Договору не містять визначення саме спільної мети. При тому, суд відзначає, що така мета, як отримання у власність певних часток Об`єкту реконструкції не суперечить закону.

Доводи прокурора стосовно вчинення відповідачами 1, 2 спільних дій із звернення до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зі спільними заявами про отримання містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки оцінюються судом критично та не можуть однозначно свідчити про спільну діяльність сторін.

Крім того, в тексті самого Договору, у п. 7.3. сторонами було зазначено, що Договір не є договором про спільну діяльність, а укладений відповідно до ст. 6 ЦК України та ст. 179 ГК України.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірний Договір не є договором про спільну діяльність, у зв`язку з чим погодження Кабінетом Міністрів України на укладення такого договору відповідно до Порядку № 296 не вимагалося.

Водночас, як встановлено судом із матеріалів справи, в період з 2015 по 2017 роки НАН України зверталася до органів виконавчої влади (листи від 16.09.2015 № 16/420-18, від 22.12.2015 № 18/2178-4 та від 08.09.2017 № 18/1513-4) з метою роз`яснення порядку та необхідності погодження укладення договорів на спорудження об`єктів науково-господарського та житлового призначення на земельних ділянках, які належать установам (організаціям, підприємствам) НАН України на праві постійного користування, за рахунок коштів сторонніх організацій (суб`єктів господарювання приватного сектору економіки), на підставі яких передбачалось отримання у державну власність на баланс НАН України частини нерухомого майна.

За результатами таких звернень НАН України надано роз`яснення Державної фінансової інспекції України від 22.09.2015 № 03-14/830 та Мінекономрозвитку України (листи від 14.01.2016 № 2413-07/686-07 та від 14.09.2017 № 2412-05/32483-03), суть яких зводилася до того, що договори на спорудження об`єктів науково-господарського та житлового призначення на земельних ділянках, що належать установам та організаціям НАН України на праві постійного користування, не підпадають під дію постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, їх укладення має відбуватися відповідно до Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», положень установчих документів державного підприємства (установи, організації) та загальних вимог щодо укладання договорів, встановлених законодавством.

Порядок розгляду та надання погоджень на укладення договорів щодо державного майна, відмінних від договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, а також порядок використання об`єктів майнового комплексу НАН України регулюється Законом України «Про управління об`єктами державної власності», Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Законом України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), складовими матеріально-технічної бази наукових установ є будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, нематеріальні активи.

Частиною 4 ст. 17 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» НАН України наділено правом управління своєю діяльністю, вона володіє, користується і розпоряджається майном, що перебуває у державній власності та належить їй на правах господарського відання, відповідно до законодавства і Статуту Національної академії наук України.

Об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та об`єкти майнового комплексу національних галузевих академій наук належать відповідно Національній академії наук України та національним галузевим академіям наук на праві господарського відання і передаються ними організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України та до відання національних галузевих академій наук, на праві оперативного управління з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу»).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Національна академія наук України, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів національних галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання. Національна академія наук України, національні галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності (ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу»).

Згідно зі Статутом НАН України, ухваленим постановою Загальних зборів НАН України від 27.05.2021 № 1, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 21.07.2021 № 2591/5, НАН України відповідно до основних завдань, зокрема, здійснює згідно законодавства та Статуту повноваження з управління об`єктами майнового комплексу НАН України та веде будівництво об`єктів наукового, житлового та іншого соціального призначення (пп. 2.2.18, 2.2.25 Статуту).

Відповідно до п. 8.10. Статуту НАН України, НАН України та організації НАН України мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, будівництва об`єктів наукового та соціального призначення відповідно до цілей їх утворення та в межах цивільної правоздатності.

Водночас, за положеннями п. 5.7. Статуту Ботанічного саду, складовими матеріально-технічної бази Ботанічного саду є будівлі, споруди, земельна ділянка, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, нематеріальні активи. Майно, що становить матеріально-технічну базу Ботанічного саду, закріплюється за ним на основі права оперативного управління.

Ботанічний сад має право використовувати належне йому майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, будівництва об`єктів наукового та соціального призначення відповідно до цілей його утворення та в межах цивільної правоздатності (п. 5.8. Статуту Ботанічного саду).

Як вбачається із матеріалів справи, у 2018 році НАН України на відповідне звернення Ботанічного саду надано дозвіл (листом від 31.05.2018 № 16/391-40) на укладання договору про реконструкцію об`єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці за адресою: вул. Садово-Ботанічна (колишня - Тимірязівська), 1 у м. Києві.

Так, аналізуючи зміст оспорюваного Договору, суд доходить висновку, що він за своєю правовою природою є інвестиційним договором, а в контексті правовідносин, що склалися між сторонами, у даному випадку Ботанічний сад є замовником, а ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» - інвестором, який після підписання договору відповідно до умов пунктів 1.2., 3.1. набув статусу замовника із реконструкції Об`єктів.

Вказаних висновків суд дійшов спираючись, зокрема, на умови Договори, які передбачають:

- внесення інвестором власних ресурсів (робіт, товарів, грошових коштів) (пп. 1.2., 3.2.1., 3.2.2. Договору);

- забезпечення ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» фінансування витрат для реалізації Договору, для чого джерелами фінансування можуть бути як його власні кошти, так і залучені (пп. 4.1., 4.4., 4.5. Договору);

- механізм отримання інвестором та Ботанічним садом майнових прав на реконструйовані об`єкти (пп. 5.1.1., 5.1.2., 5.1.3. Договору);

- право ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» застрахувати інвестиційні ризики (пп. 3.3.5. Договору).

Отже, укладення спірного Договору насамперед спрямовано на впорядкування відносин, пов`язаних із залученням інвестицій, метою якого є отримання інвестором доходу (майнової вигоди) від вкладення інвестиції.

В той же час, на переконання суду, спірний договір не містить елементів підряду/будівельного підряду, оскільки, означений правочин не містить в собі таких основних умов, як строк, в який підрядник зобов`язується збудувати і здати об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, як і не передбачає винагороди відповідача-2 за виконання робіт з реконструкції.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що визначена прокурором підстава для визнання недійсним Договору у зв`язку з відсутністю відповідного погодження Кабінетом Міністрів України не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо інших доводів прокурора щодо невідповідності Договору інтересам держави і суспільства у зв`язку з тим, що укладення Договору створює передумови для вибуття з державної власності об`єктів нерухомості та особливо цінних земель, суд зазначає таке.

Так, за умовами спірного Договору відповідач-1, як землекористувач, залучив відповідача-2 для проєктування та здійснення реконструкції на земельній ділянці, якою він користується на праві постійного користування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З наведеного вбачається, що постійний землекористувач може безстроково володіти земельною ділянкою (впливати на неї відповідно до свого інтересу), а також користуватися нею. Однак постійний землекористувач не має права відчужувати передану йому земельну ділянку, оскільки він не є власником такої ділянки.

Згідно пункту ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, зокрема ті, що перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національній академії наук України, державних галузевих академій наук.

При цьому, відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду.

Наведеною нормою законодавства обмежено можливість передачі у приватну власність земельної ділянки, що складає територію Ботанічного саду, як об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Суд зазначає, що Ботанічний сад не є власником земельної ділянки, а отже, не має права приймати рішення, зокрема, стосовно її відчуження шляхом припинення права користування або продажу.

Системний аналіз положень Договору надає можливість зробити висновок, що проведення реконструкції на території Ботанічного саду на умовах, визначених у цьому Договорі, не є формою відчуження земельної ділянки, оскільки:

- пунктом 2 розділу «Визначення термінів» Договору встановлено, що «Земельна ділянка» - це частина земної поверхні (територія) загальною площею 129,8607 га кадастровий номер 8000000000:82:102:0060, яка розташована на вул. Тимирязівська, 1 в Печерському районі міста Києва, що перебуває у постійному користуванні Ботанічного саду;

- пунктом 7 розділу «Визначення термінів» Договору встановлено, що «Будівельний майданчик» - територія Земельної ділянки, щодо якої у встановленому законодавством порядку оформлено всі дозволи та погодження, необхідні для Реконструкції Об`єктів;

- п.п. 3.1.1. Договору встановлено, що право користування Земельною ділянкою внаслідок виконання цього Договору не переходить до відповідача-2, який має використовувати Земельну ділянку та/або Будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування;

- в п. 7.2. Договору визначено, що при реалізації Договору право постійного землекористування на Земельну ділянку залишається за відповідачем-1, Земельна ділянка не є вкладом відповідача-1 у діяльність по реалізації Договору і укладення Договору не припиняє права відповідача-1 на Земельну ділянку, що може бути здійснено лише у встановленому законодавством порядку.

Отже, із положень Договору не вбачається, що він є правовстановлюючим документом на Земельну ділянку, а отже, не є підставою для автоматичного, тобто, поза передбаченою законодавством процедурою, набуття права власності відповідача-2 на земельну ділянку.

Водночас, прокурором не було надано жодних доказів припинення та/або передачі права постійного користування Земельною ділянкою. Будь-які зміни в межах та правовому статусі земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:82:102:0060 від моменту отримання Ботанічним садом Державного акта на право постійного користування від 09.11.2005 відсутні.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, умова договору про передання земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва не свідчить про виникнення в особи, якій передано земельну ділянку під відповідне будівництва, права на земельну ділянку, а означає обов`язок особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою надати контрагенту фактичну можливість здійснювати будівництво на земельній ділянці.

Відтак, посилання прокурора на те, що внаслідок реалізації спірного Договору відбудеться відчуження земельної ділянки державної власності на користь відповідача-2 є безпідставними та такими, що нічим не підтверджені.

Так само безпідставними суд вважає і доводи прокурора щодо можливості вибуття з державної власності об`єктів нерухомого майна, оскільки за умовами Договору Об`єкти не вибувають із державної власності НАН України, а проводиться лише їх реконструкція, за результатами якої Ботанічний сад гарантовано отримує майнові права (власність) на таку кількість квадратних метрів загальної площі у кожному з реконструйованих Об`єктів, загальна вартість яких на дату передачі не може бути меншою ніж ринкова вартість кожного такого Об`єкту до реконструкції, а також гарантовано отримує у власність реконструйовану будівлю фонду насінництва.

Положеннями Договору не передбачено відчуження та/або передачі на праві власності об`єктів нерухомості, що перебувають у державній власності та закріплені за Ботанічним садом на праві оперативного управління. Крім того, Договором не передбачалось будівництво споруд, не пов`язаних із функціонування Ботанічного саду.

До того ж, варто зауважити, що сторони Договору не уклали Додаток № 1 до Договору та не узгодили перелік нежитлових та/або житлових будівель (споруд, будинків тощо), інженерних споруд та/або мереж, що розташовані на земельній ділянці по вул. Садово-Ботанічній, 1 у м. Києві, які підлягатимуть реконструкції. Також сторонами не було укладено відповідно до п. 5.2. Договору додаткової угоди щодо порядку розрахунків та Протоколу розподілу площ в Об`єктах, який мав бути підставою для остаточного закріплення та державної реєстрації за сторонами площ в Об`єктах.

При цьому, як вбачається із умов Договору, ним передбачалось лише здійснення реконструкції існуючих Об`єктів та не передбачалось здійснення нового будівництва, у зв`язку з чим відповідні посилання прокурора стосовно здійснення нового будівництва на земельній ділянці державної власності є непідтвердженими.

Як вказував відповідач-2 під час розгляду справи, внаслідок реалізації спірного Договору сторони отримали б свої частки у вигляді приміщень в будинках, будівлях та спорудах, які належать Ботанічному саду, а не окремо побудовані будівлі. Вказаного прокурором не було спростовано, а відтак твердження останнього про перехід права власності на об`єкти державної власності від відповідача-1 до відповідача-2 є необґрунтованими.

Щодо посилань прокурора на пп. 5.1.3. п. 5.1. Договору, яким передбачено, що в рахунок частки, що визначена в пп. 5.1.1. Договору відповідач-2 може передати відповідачу-1, за відповідним клопотанням органу управління та за умови наявності у відповідача-1, визначених законодавством підстав, житлові приміщення (квартири) та/або майнові права на житлові приміщення (квартири) в інших районах міста Києва, суд зазначає, що вказаним пунктом Договору не передбачено наперед переходу права власності на будь-який Об`єкт до відповідача-2, а лише визначено можливість отримання в рахунок частки, визначеної пп. 5.1.1. Договору житлових приміщень (квартир) та/або майнових прав на них в інших районах міста Києва, що не має обов`язкового характеру. При цьому, відсутнє будь-яке клопотання органу управління (НАН України) про використання такої можливості, відсутня додаткова угоди з визначенням характеристик квартир, що передаються відповідачем-2 відповідачу-1 відповідно до пп. 5.1.3. Договору.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурором під час розгляду справи не було належними та допустимими доказами доведено, що спірний договір порушує публічний порядок і завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин суд зазначає, що прокурором не доведено порушення прав та інтересів осіб, в особі яких подано даний позов, адже позивачем-1 не було підтримано позиції та вимог прокуратури та заперечено доводи прокурора щодо наявності порушеного права держави на володіння землею, з огляду на відсутність у спірному Договорі положень, які б передбачали перехід права власності на земельну ділянку, розташовану під будівлями Ботанічного саду, на користь відповідача-2 чи інших осіб у зв`язку з виконанням Договору. При цьому, позивач-2 не подав жодних пояснень по суті позовних вимог.

Водночас, як встановлено судом, 13.01.2025 Президією НАН України прийнято постанову № 10, якою рекомендовано Ботанічному саду вжити невідкладних заходів щодо розірвання Договору з ТОВ «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» від 05.10.2018 про реконструкцію об`єктів нерухомості на земельній ділянці за адресою: вул. Садово-Ботанічна, 1 (колишня Тимирязівська), 1 у м. Києві, у зв`язку з не визначенням сторонами істотних умов реалізації проєкту, невиконанням етапів Договору та відсутність реагування інвестора на звернення Ботанічного саду щодо виконання Договору.

Як повідомлено суду позивачем-1 та відповідачем-1, останній наразі вживає заходів щодо розірвання з відповідачем-2 спірного Договору, у зв`язку з чим поданий прокурором позов є передчасним.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено обставин, з якими положення чинного законодавства України передбачають можливість визнання недійсним Договору та, відповідно, додаткових угод до Договору в силу приписів статей 215, 228 ЦК України.

Водночас, суд встановив, що укладання спірних додаткових угод до Договору було спрямоване на задоволення поточних потреб Ботанічного саду, необхідних для його функціонування, які не були пов`язані із реконструкцією Об`єктів, що є предметом основного Договору. При цьому, прокурором не було оспорено легітимної мети укладення таких додаткових угод, а також не доведено, що їх зміст суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства або наявні інші обставини, що можуть свідчити про наявність підстав для визнання їх недійсними.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні вимоги прокурора про визнання недійсним договору від 05.10.2018 б/н, укладеного між Національним ботанічним садом імені М.М. Гришка Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» із додатковими угодами до нього від 06.03.2019 № 1, від 03.06.2019 № 2, від 03.03.2020 № 3, від 29.09.2020 б/н, від 27.10.2020 б/н, від 03.11.2020 б/н, від 18.12.2020 б/н, від 05.10.2022 б/н, відтак не підлягають застосуванню правові наслідки недійсності правочину.

За таких обставин, вимоги прокурора про стягнення з Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України» в дохід держави коштів у розмірі 2 434 520,37 грн, які були одержані від Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» в рахунок виконання умов договору від 05.10.2018 б/н, також не піддягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 22.06.2026.

Суддя Т. Ю. Трофименко