Рішення № 137634536, 22.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026Справа № 910/4442/26

у складі суду - суддя Погрібна С.В., розглянувши матеріали за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (адреса: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; код ЄДРПОУ: 40538421)

до Приватного підприємства «ЛІГА СЕРВІС» (адреса: 03148, м. Київ, вул. Якуба Колоса, буд. 25; код ЄДРПОУ: 31778991)

про стягнення коштів

без виклику сторін,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Приватного підприємства «ЛІГА СЕРВІС» про стягнення суми заборгованості за спожиту від ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» теплову енергію у розмірі 52 746,78 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 11 349,95 грн та інфляційні втрати у розмірі 36 237,04 грн.

Ухвалою суду від 23.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, між іншого, встановлено відповідачу строк для подання суду відзиву - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

08.05.2026 відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (вх. № 07-11/37066/26).

08.05.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №07-11/37078/26), в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.

Зазначив, що документи, на які посилається позивач, мають односторонній характер, не містять належної ідентифікації об`єкта теплопостачання відповідача, не підтверджують дотримання встановленого законодавством порядку формування та пред`явлення рахунків, а також не свідчать про погодження або прийняття відповідачем відповідних обсягів послуг.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи та встановлено обставини.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» (кредитор) та КП «Київтеплоенерго» (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір цесії № 601-18 від 11.10.2018), відповідно до якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Відповідно до п. 1.2 Договору цесії № 601-18 від 11.10.2018 перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору.

Згідно з п. 1.3 Договору цесії № 601-18 від 11.10.2018 з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 3.4.2 Договору цесії № 601-18 від 11.10.2018 визначено, що новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку № 1, сплати заборгованостей, право вимоги яких відступлене за цим договором.

Відповідно до витягу з Додатку № 1 до Договору цесії № 601-18 від 11.10.2018 КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги заборгованості за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 до ПП «Ліга Сервіс» за договором/особовим рахунком № 910374-01 у сумі 52 746, 78 грн.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів № 5069938 від 03.12.2007 ПП «Ліга Сервіс», на підставі Договору купівлі - продажу нежилих приміщень від 03.12.2007, є власником нежилих приміщень №№ 1, 2, 3 (групи приміщень №63) (в літ. А), загальною площею 44,20 кв.м, які знаходяться в м. Києві по вул. Метробудівська, 11.

Відповідно до розрахунку суми основного боргу за теплову енергію за період діяльності АТ «К.ЕНЕРГО» (до 01.05.2018) за ПП «Ліга Сервіс», о/р 910374-01, обліковується заборгованість за період з листопад 2015 року по квітень 2018 року у розмірі 52746,78 грн.

Також позивачем у якості доказів надано суду:

- рахунок - фактуру № 910374-01/12025-12 від 31.12.2025 на суму 52 746,78 грн та акт звіряння розрахунків за теплову енергію (станом на 01.01.2026), відповідно до змісту якого сальдо розрахунків за теплову енергію з урахуванням ПВД становить 52 746,78 грн;

- довідки про нарахування теплової енергії за період з листопад 2015 року по травень 2018 року; облікові картки за вказаний період; корінці нарядів на підключення, відключення теплової енергії за період 2015 - 2018 роки; відомості реєстрації параметрів тепло споживання за адресою м. Київ, вул. Метробудівська, 11; відомості обліку споживання теплової енергії за період 2015 - 2018 роки;

- акт № 1000 про прийняття теплового вузла обліку за адресою: м. Київ, вул. Метробудівська, 11.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (п. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання").

З огляду на викладене, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 та у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 36 Правил №1198 (в редакції, чинні на момент спірних правовідносин) теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.

Як зазначено судом вище, позивачем у даній справі пред`явлено вимоги про стягнення заборгованості з теплопостачання за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно у розмірі 52 746, 78 грн (право вимоги на яку перейшло до позивача згідно Договору цесії № 601-18 від 11.10.2018).

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в Гкал, а також щомісячне нарахування по особовому рахунку №910374-01 відображені у довідках про нарахування теплової енергії та облікових картках по особовому рахунку №910374-01, копії яких надані позивачем.

Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: довідками про нарахування теплової енергії та обліковими картками; корінцями нарядів на підключення, відключення теплової енергії; відомостями реєстрації параметрів тепло споживання та відомостями обліку споживання теплової енергії.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту від ПАТ "Київенерго" теплову енергію до 01.05.2018 у розмірі 52746,78 грн.

Як встановлено судом вище, позивач набув право вимоги до відповідача відповідно до Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 01.10.2018.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 516 ЦК України визначає, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зауважує, що відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоб суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

Доказів невідповідності здійснених позивачем розрахунків пропорційно опалювальній площі відповідача у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Метробудівська, буд. 11 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії до матеріалів справи не надано, як і не надано власного контррозрахунку.

Оскільки доказів належної сплати вартості послуг з постачання теплової енергії відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо наявності заборгованості відповідача з оплати послуг по теплопостачанню з листопада 2015 року по квітень 2018 року в розмірі 52746,78 грн.

Водночас, відповідачем до суду була подана заява про застосування строків позовної давності, з приводу якої суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позовну заяву було подано до суду 15.04.2026, що підтверджується відповідним конвертом, наявним у матеріалах справи.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд зазначає, що відповідно до статті 262 ЦК України, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість, з урахуванням кінцевого строку оплати - не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим щодо теплової енергії, поставленої у період листопад 2015 - квітень 2018 років.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) та підтримала в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Слід врахувати, що 24.02.2022 з 5-30 год. в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено воєнний стан.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

04.09.2025 набрав чинності Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності". Цим Законом виключено з ЦК України п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", а отже поновлено перебіг позовної давності.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а з 03.01.2024 до 04.09.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

З урахуванням викладеного, строк позовної давності для вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по березень 2017 року станом на день звернення з позовом до суду є таким, що сплив.

В той же час з квітня 2017 року (виконання зобов`язання мало бути виконано не пізніше 15 травня 2017) по квітень 2018 року закінчення строку позовної давності щодо цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено, в подальшому строки було продовжено та зупинено до 04.09.2025.

Водночас, оскільки за період з квітня 2017 року по листопад 2017 року нарахування за теплову енергію не відбувалося, що підтверджується відповідним розрахунком позивача, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 18442,78 грн за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року.

Жодних поважних причин пропуску строку позовної давності позивачем не наведено.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Беручи до уваги, що позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.10.2018 по 31.12.2025, зважаючи про призупинення перебігу позовної давності, враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом до суду 15.04.2026, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк для звернення з даним вимогами до суду.

Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту відповідачем від ПАТ "Київенерго" теплову енергію до 01.05.2018 (за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року) підлягає задоволенню в розмірі 18 442,78 грн, то, вказана сума є базою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання зі сплати за спожиту відповідачем теплову енергію за період з 01.10.2018 по 31.12.2025.

За розрахунком суду, здійсненим за період з 01.10.2018 по 31.12.2025 на суму 18 442,78 грн, інфляційні втрати становлять 18 616,52 грн та 3 % річних у розмірі 4 012,42 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 233, 234, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ЛІГА СЕРВІС» (адреса: 03148, м. Київ, вул. Якуба Колоса, буд. 25; код ЄДРПОУ: 31778991) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (адреса: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; код ЄДРПОУ: 40538421) заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 18 442, 78 грн, 3 % річних у розмірі 4 012,42 грн та інфляційні втрати у розмірі 18 616,52 грн та судовий збір у розмірі 1 362,15 грн.

3. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписане суддею 22.06.2026.

Суддя Світлана ПОГРІБНА