Рішення № 137634327, 22.06.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/60/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 Справа № 903/229/26

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Станіщуку Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 903/229/26

за позовною заявою: Луцької міської ради, 43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, буд. 19

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю ТОЦ Шопена, 69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 131В, офіс 22

про стягнення 670 020,94 грн

У засіданні приймали участь:

від позивача: Бондарчук Р. І., довіреність від 24.04.26 (в режимі в/конференції)

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

06.03.26 до Господарського суду Волинської області в системі Електронний суд надійшла позовна заява за вих. від 06.03.26 № 8.1-1/14/2026 Луцької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю ТОЦ Шопена (надалі ТОВ ТОЦ Шопена) про стягнення грошових коштів у розмірі 670 020,94 грн, а саме 94 349,06 грн безпідставно збережених коштів за період квітня 2020 року, 105 360,66 грн 3 % річних та 470 311,22 грн індексу інфляції за період з 01.10.19 по 05.06.24.

06.03.26 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Волинської області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 903/229/26 передано на розгляд судді Гарбар І.О.

Ухвалою від 10.03.26 Господарський суд Волинської області матеріали справи № 903/229/26 надіслано за територіальною підсудністю до Господарського суду Запорізької області.

30.03.26 до Господарського суду Запорізької області, супровідним листом за вих. від 26.03.26 № 903/229/26, надійшли матеріали позовної заяви у справі № 903/229/26.

30.03.26 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 903/229/26 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 06.04.26 судом позовну заяву Луцької міської ради за вих. від 06.03.26 № 8.1-1/14/2026 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків, до якої (в якій):

- зазначити інформацію щодо наявності чи відсутності у сторін зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі;

- зазначити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

- зазначити відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

- зазначити відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

- надати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи;

- надати довідку з Держказначейської служби України про зарахування суми судового збору у розмірі 8 040,25 грн.

- надати пояснення щодо територіальної юрисдикції (підсудності) справи № 903/229/26.

10.04.26 до суду в системі Електронний суд надійшла заява за вих. від 10.04.26 про усунення недоліків, в якій позивачем (представником позивача) усунуто недоліки вказані в ухвалі суду від 06.04.26.

Ухвалою від 15.04.26 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 903/229/26. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 12.05.26 о 10 год. 30 хв.

29.04.26 до суду в системі Електронний суд від представника позивача надійшла заява з проханням забезпечити участь у судовому засіданні, призначеному на 12.05.26 о 10 год. 30 хв. та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 903/229/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 01.05.26 судом задоволено частково заяву представника позивача (сформовану в системі Електронний суд 29.04.26) про участь у судовому засіданні 12.05.26 о 10 год. 30 хв. та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 903/229/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з підстав викладених в тексті такої ухвали.

Представники позивача в засіданні 12.05.26 надав усні пояснення на питання суду (головуючого), які виникли в засіданні.

Представник відповідача в судове засідання 12.05.26 не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що представник відповідача в судове засідання 12.05.26 не з`явився, з метою прийняття законного і обґрунтованого рішення у цій справі по суті спору, суд дійшов висновку про наявність підстав визначених ч. 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 252 ГПК України для відкладення розгляду справи № 903/229/26 на 02.06.26 о 10 год. 30 хв.

Представник позивача в засіданні 12.05.26 заявив усне клопотання про участь у судовому засіданні 02.06.26 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 12.05.26 судом відкладено розгляд справи № 903/229/26 на 02.06.26 о 10 год. 30 хв. та задоволено усне клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні 02.06.26 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції.

14.05.26 до суду в системі Електронний суд від представника позивача надійшла заява про виконання п. 7 резолютивної частини ухвали суду від 15.04.26.

Представник відповідача в судове засідання 02.06.26 не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

В засіданні 02.06.26 суд перейшов до дослідження доказів та заслуховування усних пояснень представника позивача.

Для забезпечення права кожного із учасників у даній справі на належний судовий захист, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі по суті спору, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви в розгляді справи № 903/229/26 до 17.06.26 о 10 год. 00 хв.

Представник позивача в засіданні 02.06.26 заявив усне клопотання про участь у судовому засіданні 17.06.26 о 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 02.06.26 судом оголошено перерву в розгляді справи № 903/229/26 до 17.06.26 о 10 год. 00 хв. та задоволено усне клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні 17.06.26 о 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.

Представник відповідача в судове засідання 17.06.26 не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 17.06.26 представник позивача надав усні пояснення на питання суду (головуючого), які виникли в розгляді справи.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст. 219 ГПК України, судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 22.06.26 об 11 год. 00 хв.

Представник позивача в засіданні 17.06.26 заявив усне клопотання про участь у судовому засіданні 22.06.26 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 17.06.26 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі № 903/229/26 та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 22.06.26 об 11 год. 00 хв. Крім того, судом задоволено усне клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні 22.06.26 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.

В засіданні 22.06.26, на підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві за вих. від 06.03.26 № 8.1-1/14-2026. Просив суд стягнути з ТОВ ТОЦ Шопена коштів у розмірі 670 020,94 грн, а саме 94 349,06 грн безпідставно збережених коштів за період квітня 2020 року, 105 360,66 грн 3 % річних та 470 311,22 грн індексу інфляції за період з 01.10.19 по 05.06.24.

Відповідач (його представник (ки) в судові засідання жодного разу не з`явився (лись), про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином відповідно до законодавства. Про причини такої неявки суд не повідомив (ли).

Суд враховує, що відповідно до ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (ч. 7).

Отже, отримання процесуальних документів через підсистему "Електронний суд" є належним способом повідомлення для осіб, які в обов`язковому порядку мають зареєструвати електронний кабінет в системі ЄСІТС.

Вищенаведені ухвали суду по справі № 903/229/26 доставлені до електронного кабінету відповідача, що підтверджуються відповідними довідками про доставку електронного листа (тів), які знаходяться в матеріалах цієї господарської справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.08, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України Єдиний державний реєстр судових рішень://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтись в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов ні у встановлений в ухвалі суду від 15.04.26 у справі № 903/229/26 процесуальний строк для подачі відзиву, ні пізніше, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк та пізніше не надходило.

Згідно із ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Більш того, неявка керівника (відповідача) чи уповноваженого (них) представника (ків) відповідача в судові засідання у цій справі не позбавляє права і обов`язку суд прийняти законне і обґрунтоване рішення у справі № 903/229/26 по суті спору протягом розумного строку визначеного чинним ГПК України.

Слід також зазначити, що на переконання суду, в межах стадій судового процесу в цій справі подальше відкладення судових засідань судом з причин чергової (вих) неявки (вок) керівника (відповідача) чи уповноваженого (них) представника (ків) відповідача в судові засідання у справі може призвести до безпідставного затягування розгляду справи судом протягом розумного строку визначеного чинним ГПК України.

За таких обставин, спір у справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.

Крім того, судом враховано, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на певній частині території Запорізької області, а не в місті Запоріжжя;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;

- сторони та третя особа по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно із актом приймання-передачі від 01.10.19 ТОВ «Лідер-КМ» передало до статутного капіталу ТОВ «ТОЦ «Шопена» об`єкти нерухомого майна, а саме: виробничий корпус /літер А-4/, загальною площею 4245,2 кв.м. та гараж на 5 боксів /літер Б-1/, загальною площею 138,2 кв.м., що знаходяться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, буд. 22.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.05.25 № НВ-0000877772025, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:020:0075, площею 0,3889 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, буд. 22 є Луцька міська рада та відноситься до земель житлової та громадської забудови 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна від 17.09.25 № 443929802, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:020:0075, яка знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, буд. 22 є Луцька міська рада.

У відповідності до витягу № НВ-0700496622023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим № 0710100000:11:020:0075 станом на 03.08.23 становить 8 577 422,84 грн.

Згідно із витягом № НВ-0700422232024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим № 0710100000:11:020:0075 станом на 25.07.24 становить 9 014 896,45 грн.

У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна від 17.09.25 № 443929126, об`єкт нежитлової нерухомості, а саме виробничий корпус /Літера А-4/, загальною площею 4 245,2 кв.м., за знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, буд, 22 належить на правів власності з часткою 1/1 ТОВ «Офшоп», на підставі рішення про передачу майна, речових прав на майно, як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо), серія та номер: 2/24, виданий 05.06.24, видавник: ТОВ «ТОЦ Шопена»; Акт приймання-передачі, серія та номер: бн, виданий 05.06.24, видавник ТОВ «ТОЦ Шопена», ТОВ «Офшоп».

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25 позовні вимоги Луцької міської ради до ТОВ «ТОЦ Шопена» задоволено повністю. Вирішено стягнути з ТОВ ТОЦ Шопена на користь Луцької міської ради 943 912,04 грн безпідставно збережених коштів та 11 326,94 грн сплаченого судового збору.

В рішенні Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25 судом встановлено, що (дослівно):

«… 23.10.2008 між Луцькою міською радою та ТзОВ «Проектно-вишукувальний інститут «Волиньагропроект» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,3889 га, яка знаходиться за адресою Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шопена, 22 (кадастровий номер 111340011) строком на 25 років. Договір зареєстровано в Державному реєстрі земель від 18.11.2008 за №040807700489. Земельна ділянка надана в оренду для обслуговування адміністративних та господарських будівель.

У зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно (виробничий корпус, гараж на 5 боксів) на вул. Шопена, буд. 22 від ТзОВ «Проектно-вишукувальний інститут «Волиньагропроект» до ТзОВ «Лідер-КМ», на підставі ст. 120, 141 Земельного кодексу України, між Луцькою міською радою та ТзОВ «Проектно вишукувальний інститут «Волиньагропроект» укладено додаткову угоду від 27.10.2015 про припинення договору оренди землі у відповідності до п. 4 якої вона набуває чинності після її підписання сторонами та повернення земельної ділянки Луцькій міській раді по акту приймання передачі. Крім того, 27.10.2025 дня сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

Позивач зазначає, що відповідно до повідомлення про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 01.03.2023 №ПВ-0700000142023 у зв`язку із помилкою у присвоєнні декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів 0710100000:11:134:0011, які були зареєстровані до 01.01.2013 та перенесені до Державного земельного кадастру, відомості про земельну ділянку за адресою: Волинська область , м. Луцьк, вул. Шопена, 22 згідно договору оренди землі від 18.11.2008 №040807700489 внесені до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 071010000:11:020:0075.

Зазначене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 443929802 від 18.09.2025 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.05.2025 № НВ0000877772025.

Згідно з актом приймання-передачі від 01.10.2019 об`єкти нерухомого майна виробничий корпус /літер А-4/ площею 4245,2 кв. м., гараж на 5 боксів /літер Б-1/ площею 138,2 кв. м. передано до статутного капіталу ТзОВ «ТОЦ «Шопена».

Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 01.10.2019 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847333107101).

У подальшому відповідно до акту приймання-передачі від 05.06.2024 зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу ТзОВ «Офшоп» та право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 06.06.2024 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847333107101).

Луцькою міською радою на юридичну адресу Відповідача направлявся лист від 15.08.2025 №1.1-35/4645/2025 з вимогою добровільно сплатити кошти в сумі 597523,96 грн за період користування з 01.01.2022 по 05.06.2024 . Разом з тим, вказаний лист повернуто міській раді у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Отже, звертаючись до суду із позовом, позивач доводить, що відповідач як власник об`єкту нерухомого майна - виробничого корпусу та гаража на п`ять боксів, розташованих на земельній ділянці комунальної власності, за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, 22, кадастровий номер 071010000:11:020:0075, за період з 01.10.2019 по 05.06.2024 безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав у розмірі 943912,04 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог). …

… Суд встановив, що земельна ділянка кадастровий номер 071010000:11:020:0075, площею 0,3889 га, є об`єктом комунальної власності, який у відповідності до положень ст. ст. 123, 124 ЗК України може використовуватись юридичною особою приватного права лише на підставі та умовах оренди.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди. …

… Як встановлено судом, згідно з актом приймання-передачі від 01.10.2019 об`єкти нерухомого майна виробничий корпус /літер А-4/ площею 4245,2 кв. м., гараж на 5 боксів /літер Б-1/ площею 138,2 кв. м. передано до статутного капіталу ТзОВ «ТОЦ «Шопена».

Право власності за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 01.10.2019 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847333107101).

Суд враховує, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі №922/2060/20.

При цьому, належне відповідачу на праві власності нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 071010000:11:020:0075, яка належить на праві комунальної власності територіальної громади міста Луцька в особі Луцької міської ради. …

… Як вбачається із листа Головного управління ДПС у Волинській області від 30.05.2025 № 5511/5/03-20-04-04-05 ТОВ «Шопена» за 2018-2024 рр. земельну ділянку площею 0,3889 га з кадастровим номером 071010000:11:020:0075 за адресою м. Луцьк, вул. Шопена, будинок 22, за даними ІКС «Податковий блок» не декларували та не сплачували. Згідно реєстру речових прав інформація щодо оренди земельних ділянок ТОВ «Шопена» та ТОВ «Офшоп» відсутня.

Відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

При цьому статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Таким чином, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

У постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі №320/5877/17 (пункт 71).

Правова позиція, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

Згідно з наявним у матеріалах справи витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.08.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 071010000:11:020:0075 у 2023 році становила 8557422,84 грн.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25.07.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 071010000:11:020:0075 у 2024 році становила 9014896,45 грн.

Відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, де вказано, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить (для земель несільськогосподарського призначення): за 2019 рік 1,1; 2020 рік 1,0; 2021 рік 1,1; 2022 рік 1,15; 2023 рік 1,051; 2024 рік 1,12.

З долученого позивачем (до заяви про збільшення розміру позовних вимог) розрахунку орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 071010000:11:020:0075 вбачається, що при здійсненні його розрахунку позивач застосував ставку орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 № 42/20 Про впорядкування орендної плати за землю з наступними змінами згідно з рішеннями міської ради від 23.03.2011 № 7/9, від 30.11.2011 №16/7, від 26.01.2012 № 20/90, від 28.02.2013 №38/60, №69/39 від 28.01.2015 та від 21.03.2017 №20/27.

Позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів всього на суму 943912,04 грн із застосуванням нормативно грошової оцінки у розмірі 6780571,42 грн за період з 01.10.2019-31.12.2019, з 01.01.2020-29.02.2020, з 01.04.2020-31.12.2020, з 01.01.2021-31.12.2021, з 01.01.2022-31.12.2022, з 01.01.2023-31.12.2023 та із застосуванням нормативно грошової оцінки у розмірі 7458628,56 грн з 01.01.2024-05.06.2024.

Між тим, суд встановив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 071010000:11:020:0075 за 2019-2024 рік з врахуванням пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України складає:

- у 2024 році: 9014896,45 грн (згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки);

- у 2023 році: 8577422,84 грн (згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки);

- у 2022 році: 7458628,56 грн (8577422,84/1,15);

- у 2021 році: 6780571,42 грн (745862,56/1,1);

- у 2020 році: 6780571,42 грн (6780571,42/1);

- у 2019 році: 6780571,42/1 грн (6780571,42/1).

Суд звертає увагу, що відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою має обчислюватись із врахуванням понижуючого коефіцієнту окремо для кожного року (періоду) нарахування, тобто із застосуванням вищезазначених нормативно грошових оцінок земельної ділянки.

Крім того, суд критично оцінює поданий позивачем розрахунок в частині нарахування 186465,71 грн за період з 01.04.2020-31.12.2020 із нормативно грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 6780571,42 грн.

При здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою у зазначеній частині, позивач не врахував положення Закону України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» відповідно до якого за період з 01 березня по 30 квітня 2020 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Отже, у розрахунку за вказаний період, не слід враховувати квітень місяць 2020 року, а необхідно здійснювати нарахування саме з 01.05.2020 по 30.12.2020.

Також нарахування безпідставно збережених коштів за 2022 рік необхідно виходити із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 7458628,56 грн, за 2023 рік із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 8577422,84 грн, за 2024(за період з 01.01.2024 по 05.06.2024) із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 9014896,45 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд здійснивши самостійний розрахунок безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, встановив, що їх розмір становить 1021296,62 грн, а саме:

- 51272,27 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 6780571,42 грн за період з 01.10.2019-31.12.2019 (всього 92 дні);

- 169514,29 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 6780571,42 грн за періоди з 01.01.2020-29.02.2020 та з 01.05.2020 по 30.12.2020 (всього 305 днів);

- 203417,14 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 6780571,42 грн за період з 01.01.2021 по 31.12.2021;

- 223758,86 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 7458628,56 грн за період з 01.01.2022 по 31.12.2022;

- 257322,69 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 8577422,84 грн за період з 01.01.2023 по 31.12.2023;

- 116011,37 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 9014896,45 грн за період з 01.01.2024 по 05.06.2024 (всього 157 днів).

Варто зазначити, що до вказаних правовідносин не застосовуються норми про відшкодування збитків, зокрема, ст. 153 ЗК України та Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993. Особа, яка користується земельною ділянкою без правової на те підстави, акумулювала у себе певну суму за рахунок власник землі - суму, яку вона зобов`язана була заплатити за оренду. Саме цю сум користувач повинен повернути власнику відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У даному разі наявні усі три вказані ознаки.

По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою з кадастровим номером 071010000:11:020:0075.

Слід зауважити, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття останнім права власності (01.10.2019) на об`єкти нерухомого майна, а саме виробничий корпус /літер А-4/ площею 4245,2 кв. м., гараж на 5 боксів /літер Б-1/ площею 138,2 кв. м.

Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте відповідачем нерухоме майно, згідно статті 181 ЦК України (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без її знецінення та зміни її призначення), є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результат відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, ще має вноситися на користь Луцької міської ради на підставі договору оренди земельно ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.

Плата за землю це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов`язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів (Розділ XII. Податкового кодексу України), відповідно підлягала зарахуванню до місцевого бюджету Луцької територіальної громади.

Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання Луцькою міською радою.

Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини "Федоренко проти України" від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах недоотримані Луцькою міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини "виправданого очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності Луцької територіальної громади.

Як вже зазначалось вище, норми ст. ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майне права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Крім того, Велика палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

З огляду на викладене, суд встановив, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Проте, відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Судом встановлено, що підставною сумою безпідставно збережених коштів відповідачем за визначені позивачем періоди у розрахунку позовних вимог є 1021296,62 грн. Проте враховуючи, що позивач просить стягнути з відповідача 943912,04 грн, суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог на підставі ч.2 ст. 237 ГПК України, тому з врахуванням предмету позову ця сума є обґрунтованою та підставною. …».

Частиною 4 ст. 75 ГПК України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.18 у справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в т.ч. в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

З огляду на вказане вище, оскільки рішення Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25 набрало законної сили 01.01.26, таке судове рішення має преюдиціальне значення, а встановлені в ньому факти повторного доведення не потребують.

Враховуючи те, що як стверджує Луцька міська рада у своїх позовних вимогах у цій справі, ТОВ ТОЦ Шепена користувалось земельною ділянкою з кадастровим № 0710100000:11:020:0075, площею 0,3889 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, буд. 22 без достатньої правової підстави у відповідності до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України, Луцька міська рада провела розрахунок розміру безпідставно збережених коштів за період з 01.10.19 по 05.06.24, відповідно до якого розмір безпідставно збережених коштів складає 1 038 261,10 грн. Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25 стягнуто з ТОВ «ТОЦ Шопена» на користь Луцької міської ради безпідставно набутих (збережених) коштів у вигляді несплаченої орендної плати за землю у розмірі 943 912,04 грн у відповідності до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

А тому, як наслідок, Луцька міська рада звернулась до суду з позовом щодо стягнення різниці безпідставно набутих (збережених) коштів у вигляді несплаченої орендної плати за землю в період з 01.10.19 по 05.06.24 у розмірі 94 349,06 грн (1 038 261,10 грн (нарахована сума) 943 912,04 грн (стягнута сума за рішенням Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25) = 94 349,06 грн) у відповідності до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У справах про невиконання боржником умов договору оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, якщо таке порушення може мати наслідком припинення права користування земельною ділянкою, що зазначена в аграрній ноті як місце вирощування, збирання, виробництва, переробки, зберігання та/або утримання майбутньої сільськогосподарської продукції, особа, яка передала в користування боржника за аграрною нотою таку земельну ділянку, повинна надати суду докази здійснення нею заходів досудового врегулювання спору, передбачених Законом України"Про аграрні ноти" (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Згідно із ст. 83 Земельного кодексу України (далі ЗК України), землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Матеріалами справи встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,3889 га з кадастровим № 0710100000:11:020:0075, яка знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, 22, є Луцька міська рада (код ЄДРПОУ 34745204), тобто позивач у справі.

У відповідності до ч. 3 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок комунальної власності юридичним особам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (п. ґ ч. 2 ст. 25 Закону України Про землеустрій).

За змістом ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону, замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Згідно із ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 9 ст. 791 цього Кодексу, формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового №. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Законом України Про Державний земельний кадастр визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

Так, згідно із ст. 1 Закону України Про Державний земельний кадастр, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 ст. 11 Закону України Про Державний земельний кадастр унормовано, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Як свідчать наявні матеріали цієї господарської справи, земельна ділянка площею 0,3889 га з кадастровим № 0710100000:11:020:0075, яка знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, 22, відноситься до категорії земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку.

У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна від 17.09.25 № 443929126, об`єкт нежитлової нерухомості, а саме виробничий корпус /Літера А-4/, загальною площею 4 245,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, буд, 22 належить на правів власності з часткою 1/1 ТОВ «Офшоп», на підставі рішення про передачу майна, речових прав на майно, як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо), серія та номер: 2/24, виданий 05.06.24, видавник: ТОВ «ТОЦ Шопена»; Акт приймання-передачі, серія та номер: бн, виданий 05.06.24, видавник ТОВ «ТОЦ Шопена», ТОВ «Офшоп».

Крім того, рішенням Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25 встановлено (яке набрало законної сили 01.01.26), що (дослівно):

«… Згідно з актом приймання-передачі від 01.10.2019 об`єкти нерухомого майна виробничий корпус /літер А-4/ площею 4245,2 кв. м., гараж на 5 боксів /літер Б-1/ площею 138,2 кв. м. передано до статутного капіталу ТзОВ «ТОЦ «Шопена».

Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 01.10.2019 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847333107101).

У подальшому відповідно до акту приймання-передачі від 05.06.2024 зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу ТзОВ «Офшоп» та право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 06.06.2024 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847333107101). …».

Будь-яких інших доказів до суду сторонами не надано та матеріали справи № 903/229/26 не містять.

Згідно із ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до пп. 265.1.3 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України (далі по тексту ПК України), податок на майно складається з плати за землю.

У пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України визначено, що податок на майно належить до місцевих податків.

Приписами п.п. 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України унормовано, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у т.ч. право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно із пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 % їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 % їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 % та не більше 1 % їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Положення ст.ст. 1212-1215 ЦК України визначають такий позадоговірний спосіб захисту права власності як кондикція.

Кондикційний позов це вимога повернення безпідставно набутого або збереженого особою у себе майна за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або якщо правова підстава згодом відпала.

Якщо тлумачити приписи ст. 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Вказаної думки дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.10.21 у справі № 910/17324/19 та від 09.11.21 у справі № 905/1680/20).

За змістом норм цивільного та земельного законодавства, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.04.25 у справі №629/4628/16-ц).

Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Вказаної думки дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.22 у справі № 922/2060/20.

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень ст. ст. 1212-1214 ЦК України, за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмету доказування у межах вирішення такого спору.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду викладеній у постанові від 05.08.22 у справі № 922/2060/20.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як слідує з матеріалів цієї господарської справи, відповідачем не було вчасно оформлено право користування земельною ділянкою. Так, зокрема, шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації права такої оренди.

Отже, відповідач користувався земельною ділянкою у період з 01.10.19 по 05.06.24 без достатніх правових підстав.

Судом прийнято до уваги те, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

Проте, враховуючи приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

У цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ТОВ ТОЦ Шопена у період з 01.10.19 по 05.06.24 не може бути визнане як її самовільне використання. Однак, не надає права на її безоплатне використання та не є підставою для звільнення ТОВ ТОЦ Шопена від обов`язку сплачувати орендну плату власнику за користування сформованою земельною ділянкою.

Як встановлено рішення Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25, яке набрало законної сили 01.01.26 (дослівно):

«…Між тим, суд встановив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 071010000:11:020:0075 за 2019-2024 рік з врахуванням пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України складає:

- у 2024 році: 9014896,45 грн (згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки);

- у 2023 році: 8577422,84 грн (згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки);

- у 2022 році: 7458628,56 грн (8577422,84/1,15);

- у 2021 році: 6780571,42 грн (745862,56/1,1);

- у 2020 році: 6780571,42 грн (6780571,42/1);

- у 2019 році: 6780571,42/1 грн (6780571,42/1). …».

Як вже зазначалось судом у цьому рішенні, у відповідності до витягу № НВ-0700496622023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим № 0710100000:11:020:0075 станом на 03.08.23 становить 8 577 422,84 грн.

Згідно із витягом № НВ-0700422232024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим № 0710100000:11:020:0075 станом на 25.07.24 становить 9 014 896,45 грн.

З приводу застосування нормативної грошової оцінки землі суд зазначає наступне.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років (ст. 18 Закону України Про оцінку землі).

За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ст. 20 Закону України Про оцінку землі).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про оцінку земель, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які містяться у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.05.20 у справі № 922/2843/19, від 02.06.20 у справі № 922/2845/19, від 07.07.20 у справі №922/3208/19, від 07.09.20 у справі № 922/3671/19, від 28.09.20 у справі № 922/4073/19, від 02.06.21 у справі № 904/2269/19, від 09.12.21 у справі № 922/4264/20.

Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, які містять інформацію щодо предмета спору (постанова Верховного Суду від 01.03.23 справі №751/1543/19).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.

Приймаючи до уваги рішення Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25 (яке набрало законної сили 01.01.26) Луцька міська рада провела розрахунок розміру безпідставно збережених коштів за період з 01.10.19 по 05.06.24, відповідно до якого розмір безпідставно збережених коштів складає 1 038 261,10 грн.

При цьому, рішенням Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25 стягнуто з ТОВ «ТОЦ Шопена» на користь Луцької міської ради безпідставно набутих (збережених) коштів у вигляді несплаченої орендної плати за землю у розмірі 943 912,04 грн у відповідності до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

А тому, як наслідок, Луцька міська рада звернулась до суду з позовом щодо стягнення різниці безпідставно набутих (збережених) коштів у вигляді несплаченої орендної плати за землю в період з 01.10.19 по 05.06.24 у розмірі 94 349,06 грн (1 038 261,10 грн (нарахована сума) - 943 912,04 грн (стягнута сума за рішенням Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25) = 94 349,06 грн) у відповідності до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України, судом перевірено наданий позивачем розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ ТОЦ ШОпена (код ЄДРПОУ 43206046) земельною ділянкою площею 0,3889 га, розташованою за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, 22, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.10.19 по 05.06.24 та визнано його вірним.

З урахуванням викладеного, суд визнав доведеним, що несплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору призвела до недоотримання позивачем належних йому грошових коштів у вигляді орендної плати в сумі 94 349,06 грн.

Не повернення Луцькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси Територіальної громади м. Луцьк в особі Луцької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу.

У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.23 у справі № 357/8975/20 викладено правові висновки про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Отже, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про сплату позивачу недоотриманих грошових коштів у вигляді орендної плати за спірний період, не надав.

А тому, як наслідок, судом задовольняються позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих (збережених) коштів у вигляді несплаченої орендної плати за землю в період з 01.10.19 по 05.06.24 у розмірі 94 349,06 грн (з урахуванням рішення Господарського суду Водлинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25).

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 470 311,22 грн індексу інфляції за загальний період з грудня 2019 року по вересень 2025 року включно та 105 360,66 грн 3 % річних за період з 01.12.19 по 24.09.25.

Судом враховано, що рішенням Господарського суду Волинської області від 03.12.25 у справі № 903/940/25 стягнуто з відповідача лише частину безпідставно набутих (збережених) коштів у вигляді несплаченої орендної плати за землю в період з 01.10.19 по 05.06.24 у розмірі 943 912,04 грн.

Відтак, заявлені у справі № 903/229/26 суми 3 % річних, що нараховані на суму основного боргу за період прострочення з 01.12.19 по 24.09.25 та індексу інфляції (інфляційних втрат) за період з грудня 2019 року по вересень 2025 року не охоплені рішенням суду у справі № 903/940/25.

Разом з тим, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За змістом наведеної норми закону, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування на суму боргу 3 % річних та індексу інфляції (інфляційних втрат) входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата 3 % річних та індексу інфляції (інфляційних втрат) від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та індексу інфляції (інфляційних втрат) заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи ЗАКОНОДАВСТВО розрахунок 3 % річних, а також період його нарахування, судом визнано, що розрахунок позивача виконано не вірно, а саме сума 3 % річних за період з 01.12.19 по 24.09.25 повинна становити 104 250,12 грн.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних задовольняються частково у 104 250,12 грн. В іншій частині щодо стягнення 3 % річних судом відмовляється через необґрунтованість.

Перевіривши за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи ЗАКОНОДАВСТВО розрахунок індексу інфляції, а також період його нарахування, судом визнано, що розрахунок позивача виконано не вірно, а саме сума індексу інфляції за період з з грудня 2019 року по вересень 2025 року включно повинна становити 467 873,88 грн.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення індексу інфляції задовольняються частково у 467 873,88 грн. В іншій частині щодо стягнення індексу інфляції відмовляється через необґрунтованість.

На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.05).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.08 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.19 у справі № 902/761/18, від 20.08.20 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому, позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.

Крім того, враховуючи спірний характер правовідносин між сторонами суд вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового процесуального рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 11, 13-15, 20, 24, 42, 46, 73-79, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ТОЦ Шопена (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 131В, офіс 22, код ЄДРПОУ 43206046) на користь Луцької міської ради (43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, буд. 19, код ЄДРПОУ 34745204) дохід отриманий від безпідставного набутого майна в сумі 94 349 (дев`яносто чотири тисячі триста сорок дев`ять) грн 06 коп., 467 873 (чотириста шістдесят сім тисяч вісімсот сімдесят три) грн 88 коп. індексу інфляції, 104 250 (сто чотири тисячі двісті п`ятдесят) грн 12 коп. 3 % річних. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ТОЦ Шопена (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 131В, офіс 22, код ЄДРПОУ 43206046) на користь Луцької міської ради (43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, буд. 19, код ЄДРПОУ 34745204) в особі виконавчого комітету Луцької міської ради (43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, буд. 19, код ЄДРПОУ 04051327) 7 997 (сім тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) грн 64 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.06.2026.

Суддя В.Л. Корсун